Бізнес під прицілом: схеми «законного захоплення» в Україні

Вы здесь

Підтримка бізнесу, швидке отримання дозволів на будівництво, спрощена система оподаткування, реєстрація власності, отримання нульових кредитів, сплата податків, захист прав власності, підтримка експорту, виконання контрактів, захист прав акціонерів, підтримка розвитку інновацій, прозора та справедлива судова система. Про все це українському бізнесу, на жаль, залишається тільки мріяти. Тому, що в Україні ситуація сьогодні протилежна. Психологічний тиск, погрози, підробка документів, корупція судової гілки влади, підкуп та тиск силових структур – це все, що  створює умови для рейдерських атак, захоплення і перерозподілу власності за «рамками закону».

Одним із таких привабливих підприємств для рейдерського захоплення стало київське АТ «Томак», яке було найбільшим в Україні виробником вендінгового обладнання (автомати для продажу товарів і послуг). Вартість одного такого автомата починається від 20-50 тис.грн.  Такий бізнес  не міг не зацікавити «спеціалістів» із захоплення підприємств через неправомірне заволодіння акціями компаній. Прагнучи розвитку у 2009 році підприємство взяло два кредити в банку АТ «Ерсте Банк» на загальну суму 5,2 мільйони доларів. Попри складнощі через світову фінансову кризу підприємство впевнено просувалося на шляху до повного погашення за кредитними зобов’язаннями. Та в кінці 2012 р. АТ Ерсте Банк пішов з України, а його активи унаслідував Фідобанк.

Проблеми у Томака почалися, як і у всієї країни в 2014-2015рр., коли курс долара зріс утричі, а гривневі доходи Томака залишилися на тому ж рівні, через що обслуговувати валютний кредит в повній мірі стало неможливо. Попри  неодноразові звернення до банку, з проханням конвертації кредитних зобов’язань, у гривневі, Фідобанк залишався глухим.

Коли у липні 2015 р. дія кредитного договору між «Томаком» та «Фідобанком» закінчилася, між ними було досягнуто домовленості, про те, що не виплачена заборгованість у розмірі 3850 тис.дол. США буде погашена, шляхом передачі частини нерухомості компанії у власність банку. Проте «Фідобанк» за спиною у іншої сторони цього переговорного процесу 24 листопада 2015 року подав заявку в реєстраційну службу на стягнення всієї нерухомості, а вже 27 листопада 2017 року Державна реєстраційна служба зареєструвала стягнення на все заставне майно  35 тис. м.кв нерухомості за 3,85 мільйона доларів. І це не зважаючи на те, що за оцінкою незалежного оцінювача майна нерухомість заводу АТ «Томак» на той час вартувала близько 15 мільйонів доларів.

Початок атаки – прихід прокурорів

Вже в грудні 2015 року АТ «Томак» подав до суду позов про скасування незаконної реєстрації та клопотання про накладання заборони здійснювати подальші перереєстрації об’єктів компанії. Як виявилось, суддя Окружного адміністративного суду Києва пан Данилишин вирішив розглянути клопотання компанії на відкритому слуханні 10 грудня, про що заздалегідь повідомив представників «Фідобанку». Пізніше, згідно з даними реєстру, стало зрозуміло, що випереджаючи ймовірну заборону, 9 грудня «Фідобанк» продав обидва об’єкти ТОВ «Вайт Енерджі», яке,  в свою чергу, за декілька годин до цього  було придбане кіпрським офшором. А вже наступного дня, Вайт Енерджі отримав кредит від Фідобанку у розмірі 120 млн.грн., який був використаний на купівлю у нього бувшого майна Томака.

Після втілення цієї афери в життя, акціонерів компанії «Томак» запросили на зустріч з власником «Фідобанку» Олександром Адарічем, який запропонував їм викупити у нього своє ж майно за 5,5 млн доларів, на що компанія не погодилась.

Рейдерська схема стає ще більш бридкою, коли за справу беруться «правоохоронні органи».  В середині грудня 2015 року до наглядової ради «Томак»  завітав такий собі Микола Петров, який відрекомендувався, як представник інтересів нинішніх та колишніх працівників Генеральної Прокуратури України. За матеріальну винагороду він пообіцяв повернути нерухомість, якою незаконно заволодів «Фідобанк». В процесі цієї оборудки Микола долучив до судового процесу юридичну компанію «Правовєст», яка дійсно змогла повернути майно компанії законному власнику, тобто компаії Томак. Але шансів на справедливий кінець, не виявилось. Апетити «прокурорських рішал» розгорілися і зросли, від обумовленої раніше подяки, до 15%, а пізніше і до 50% акцій підприємства. Опиратися шаленому тиску, з боку нещодавніх благодійників не було змоги. Адже, попри погрози сину одного з акціонерів, проти Томака була здійснена атака з боку податкової міліції, діями якої вдало диригував Дмитро Чібісов.

Саме за сприяння цього прокурорського працівника, який на той час займав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції управління нагляду за додержанням законів у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області, заздалегідь були відкриті кримінальні справи проти посадових осіб Томака, які вилилися під час протистояння прокурорській навалі у обшуки, допити та побиття працівників підприємства.

 «….За розлідуванням журналістів, Артем Петрашкін був помічником першого заступника Генерального прокурора Миколи Герасимюка….»

Коли акціонери Томака погодилися на переговори з цього приводу,  на зустріч до них був делегований Артем Петрашкін, який, як згодом виявилося, раніше був помічником першого заступника Генерального прокурора Миколи Герасимюка.

Бачачи невідворотність ситуації, що складалася, акціонери Томака змушені були відступити і прийняти ультиматум «високих» прокурорів.

На генеральну зустріч приїхав сам Герасимюк і потиснувши руки акціонерам, запевнив їх, що від тепер всі неприємності у них позаду, позаяк він бере на себе зобов’язання з захисту вже спільного майна від зазіхань третіх сторін, особливо Фідобанку і Вайт Енержі. Між сторонами була підписана понятійна угода, згідно, якої Герасимюк, через довірених осіб, на яких акціонери Томака відступили свої акції, справді брав на себе зобов’язання з захисту спільного майна. Та дочекатися виконання цих зобов’язань власникам Томака не судилося. Адже Чібісов, який тепер вийшов з тіні, і був представлений Герасимюком як його юрист, відверто зливав всі судові справи, які були порушені проти Томака  з боку Вайт Енерджі.

Щурі покидають тонучий корабель, який самі ж і потопили

Коли справжні наміри Герасимюка стали більш ніж очевидними, він разом зі своєю командою перед втечею з тонучого корабля вмовив одного з акціонерів Томака перейти разом з ним на сторону Адаріча. На той час він йому був потрібний, для того щоб отримати безперешкодний фізичний доступ на підприємство, котре  контролювалося цим акціонером. Другий акціонер, сину якого раніше погрожували, і зараз не відчував себе в безпеці в такому товаристві, тому не вагаючись безоплатно віддав всі свої акції Миколі Петрову і заявив, що виходить з цього проекту. В розмові з третім акціонером, він зізнався, що змушений був так поступити, щоб врятувати себе і свою родину.

Залишившись на одинці зі зграєю рейдерів в погонах, третій акціонер знайшов змогу протистояти прокурорському свавіллю і другий рік поспіль судиться з чорними прокурорами, намагаючись відновити справедливість у судах.

«….Микола Герасимюк, екс-заступником Генпрокурора. Якого в літку 2017 року НАБУ підозрювало у причетності до офшорних рахунків….»

До переліку корумпованих Герасимюком у цій справі Міністерства Юстиції і працівників прокуратури, серед яких діючий на той час заступник генерального прокурора Олег Залізко і теперішній прокурор Київської області Чібісов, долучилася ще і Служба Безпеки України в особі її Головного управління в Києві і Київській обл. Окремі псевдо-служаки цього відомства, вочевидь не гребують заробітками на стороні, оскільки в порушення закону, діють не в правовому полі, з нехтуванням конституційних прав громадян, які зобов’язані поважати та захищати. Так, на замовлення Герасимюка, вони відкрили кримінальне провадження за статтею 190 ч.4. І хоча підслідність за цією статтею відноситься до компетенції поліції, прокуратура Київської області визначила саме Головному управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області підслідність по цій статті.

Далі цим відомством були влаштовані показові обшуки в помешканнях та офісних приміщеннях осіб, на яких вказав всюдисущий Герасимюк. Очевидно, що залякування опонентів є його улюбленою фішкою. Та чи не попаде врешті цей запопадливий недолюстрований прокурорський нувориш в яму, яку сам же ретельно копає іншим, покаже час.

Вся ця історія скоріше не виняток, а вже тенденція.  І те, що в Україні є таке явище, як рейдерство, ще раз підкреслює глибину системних проблем нашої держави. Але значно обтяжує ситуацію довкола цього ганебного явища той факт, що саме представники силових відомств, використовуючи своє службове становище, дедалі впевненіше прагнуть очолити лідерство в цьому незаконному бізнесі.

Іван Правдін