Шах і мат для ГРД: активісти навмисно спотворювали висновки проти суддів

Вы здесь

Як стало відомо із офіційних джерел, 7 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив частково позов Алли Демидової до Громадської ради доброчесності, третя особа – Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Зокрема, суд ухвалив рішення – визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності  щодо затвердження нею Висновку про невідповідність Демидової Алли критеріям доброчесності та професійної етики. Часткове задоволення позову на думку суду, у повному обсязі відновлює права та законні інтереси позивача.

У зв’язку із закінченням розгляду справи, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Руслан Арсірій зауважив, що незважаючи на суспільний резонанс і те, що судді та представники ГРД, ВККС були втягнуті у публічну дискусію, даний позов був розглянутий виключно на підставі законодавства та принципу верховенства права. «Ухвалюючи відповідне рішення, суд послуговувався Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, рішеннями Європейського суду з прав людини, а також роз’ясненнями Ради Європи з приводу суддівської кар’єри та суддівської незалежності, звертався до документів Консультативної ради європейських суддів, які також обговорювали ці питання», – наголосив суддя Арсірій. Він також висловив жаль щодо того, що незважаючи на численні виступи у пресі, жодний із членів ГРД не прийшов до суду і не висловив свою позицію ані усно, ані письмово, що не дало суду проаналізувати альтернативну точку зору, водночас доводи третьої особи – ВККС були ретельно досліджені та використані при написанні постанови.

Що ж стосується фабули справи, то вона наступна.

25 листопада 2016 року Демидова А.М. звернулась до ВККС із заявою про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення. 8 лютого 2017 року ВККС прийнято рішення про №17\вс-17, зокрема, про допуск Демидової А.М. до проходження такого кваліфоцінювання. 16 лютого суддя склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 63,75 балів, за результатами практичного завдання – 78 балів. Однак 14 квітня 2017 року Громадська рада доброчесності прийняла висновок про невідповідність кандидата на посаду судді ВСУ Демидової А.М. критеріям доброчесності та професійної етики.

У свою чергу, Демидова А.М. надала усні та письмові пояснення на спростування інформації, викладеної у Висновку ГРД. Однак члени ГРД повністю проігнорували їх, так саме власне як і подальший судовий розгляд цієї справи. Дивно, але у ВККС погодились із таким Висновком (рішення від 24 квітня 2017 року №61\вс-17), що і стало підставою для звернення Демидової з відповідним адміністративним позовом.

До речі, ця постанова ОАСК (№826\7186\17) стала фактично одним з перших судових рішень, де чітко й послідовно розписано, чому ГРД слід вважати належним і повноправним відповідачем у цій і подібних справах.

Так, в своєму рішенні суддя Р.Арсірій зазначає, що правовий статус та завдання ГРД визначені ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, вказаною нормою визначені: 1) мета створення ГРД (сприяння ВККС у встановленні відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, 2) склад, вимоги до членів та строк їх повноважень, 3) конкретні повноваження ГРД, права та обов’язки їх членів. У ст. 88 цього ж Закону вказано, що у разі , якщо ГРД встановила, що суддя не відповідає критеріям доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж 11 її членами.  Крім того, у ст. 85 Закону вказано, що суддівське досьє має містити (у разі наявності) і висновок ГРД. Іншими словами:

  • ГРД приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар’єру та наділена з цього приводу відповідними владними повноваженнями,
  • Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов’язковим для розгляду іншим суб’єктом, зокрема ВККС, та є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини,
  • Процес надання Висновку ГРД містить усі ознаки владної управлінської діяльності.

Тож не дивно, що на підставі ст. 3 КАСУ (суб’єкт владних повноважень – це не лише державний орган, а й інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій), ст. 17 КАСУ (юрисдикція адмінсудів поширюється на публічно-правові спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень) та ст. 50 КАСУ (відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлене цим Кодексом), суді прийняв цю справу проти ГРД до розгляду. А тепер згадаймо, як презирливо виказували своє «фе» члени ГРД, зазначаючи, що вони апріорі не можуть бути відповідачами у суді.

Що стосується належності обраного позивачем способу захисту (визнати протиправним та скасувати Рішення ГРД, оформлене у вигляді Протоколу зборів ГРД від 14 квітня 2017 року №8  в частині затвердження Висновку щодо судді Демидової, скасувати такий Висновок, зобов’язати ГРД переглянути справу Демидової), то суд дійшов висновку оскаржуваний Висновок безпосередньо впливає на права та інтереси Демидової А.М. Адже зрозуміло, що отримати рішення ВККС підтримане простою більшістю членів Комісії значно легше, аніж отримати таке ж рішення, але вже кваліфікованою більшістю, тобто 11 голосами, що й потрібно було робити після отримання негативного Висновку ГРД.

При цьому суд критично сприйняв пояснення ВККС у суді, що поряд з оскаржуваним висновком ВККС були досліджені і інші докази при визначенні відповідності позивача критеріям «Доброчесність» та «Професійна етика», оскільки наданими у справі доказами це не підтвердилось.

Більше того, як виявилося під час розгляду цієї справи законодавець взагалі дуже дивно підійшов до можливості оскарження Рішення ВККС як такого. Тобто формальних підстав для «невдоволення рішення ВККС» більше ніж достатньо, але всі вони настільки малоймовірні, що можна було відразу говорити про їх мертвонародженість.

Ну й справді, хіба можна припустити, що Рішення не буде підписане кимось з членів ВККС? Суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфоцінювання? Чи рішення ВККС не містить посилання на підстави його ухвалення? З точки зору бюрократії це є неможливим, а отже й оскаржувати рішення ВККС може б і хотілось (це було б, звичайно, більш суттєвішим кроком), але закон просто не надав такої можливості. А між тим це не означає, що особа, в нашому випадку кандидат на посаду судді ВСУ, позбавлена права на судовий захист. Більше того, в постанові ВСУ від 31 травня 2016 року у справі №21-451а16 вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Що ж стосується суті спору, то суд дійшов висновку, що Висновок містить недостовірні, не перевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими доказами відомості. Такі докази взагалі не збирались відповідачем та не можуть існувати з огляду на відсутність в реальному світі фактів, які б вони могли підтверджувати.

Тобто відомості та висновки щодо невідповідності Демидової А.М. критеріям доброчесності та професійної етики були банально спотворені.

Сам Висновок взагалі ніким не підписаний, автор висновку в тексті не зазначений, що банально не відповідає елементарним вимогам до оформлення документів згідно ДСТУ 4163-2003. Іншими словами висновок без дати складання, автора та його підпису взагалі є не документом, а чимось анонімним і незрозумілим.

У рішенні ОАСК викладені й інші цікаві міркування. Зокрема, суд вважає, що ГРД, приймаючи свої висновки, фактично робить ніщо інше як виконує функцію суду у розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, оскільки нею досліджувались певні факти, яким надано юридичну оцінку. Але якщо вже в ГРД вирішили, що вони є суд, і можуть судити суддів, то вони повинні у своїй діяльності й відповідати принципу незалежного і безстороннього суду, тобто бути незалежними від виконавчої влади, політичних груп, іншого зовнішнього втручання. Але ж згідно закону ГРД не має джерел фінансування, а члени Ради працюють і отримують свою зарплатню поза межами Ради, що неминуче означає їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їх роботодавців та ставить під загрозу їх безсторонність як таку. Це вже не кажучи про дуже сумнівну практику обрання членів ГРД (лише «обрані» ГО могли делегувати своїх членів, але це тема для окремої розмови).

Разом з тим, в ОАСК дійсно серйозно подбали про те, щоб суддю не можна було звинуватити у суб’єктивізмі, чим так полюбляють грішити активісти. Тож на підтвердження своїх висновків в рішенні суду наведені приклади з практики ЄСПЛ («Олександр Волков проти України», «Зінченко проти України», «Стаббінгз та інші проти Сполученого королівства», «Пронін проти України»). Додатково проаналізована й практика Консультативної Ради європейських суддів. Так у висновку КРЄС №17 зазначено, що оцінювання суддів, окрім усього іншого, має сприяти вдосконаленню судової системи на користь громадян. Тобто суспільство має право, щоб йому прозвітували про принципи та процедуру такого оцінювання, але процес індивідуального оцінювання судді для кар’єрних цілей не завжди повинен враховувати думку суспільства, з огляду на те, що така думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння діяльності судді в цілому. Та й взагалі така інформація щодо судді хоч і повинна оцінюватися, але не повинна розголошуватися. Як ми розуміємо, в ГРД не лише не дослухались до цих порад «європейських товаришів», але діяли з точністю до навпаки. Більше того, в Законі про судоустрій взагалі ніде не передбачено, що Висновки щодо суддів повинні були оприлюднюватися.

Загадали у постанові ОАСК й про відомий висновок Діани Ковачевої щодо Регламенту ГРД від 10 квітня 2017 року. Міжнародний експерт неодноразово наголошувала, що у роботі ГРД мають бути дотримані високі стандарти прозорості та доброчесності самих членів ГРД, а отже навіть натяку на конфлікт інтересів (коли практикуючий адвокат оцінює діючих суддів) не повинно бути.

Але ж ми знаємо, що часто густо саме так і було. Чого лишень вартий випадок, коли член ГРД Віталій Титич відверто «топив» суддів господарських судів, які не хотіли давати викривальні свідчення на користь правоохоронних органів самих проти себе (досьє на активіста Титича знаходиться за посиланням)

Власне членам ГРД було абсолютно не цікаво й те, що оприлюднення будь-яких неперевірених даних про суддю може означати, що  суддя піддаватиметься нападам у словесній чи іншій формі.

 

Це як кажуть процесуальні моменти, але й самі факти, викладені у Висновку ГРД, теж не витримують жодної критики.

Так, щодо частки нерухомого майна, окрема квартири, про яку зазначається у висновку, позивачка надала абсолютно логічні пояснення.

Відповідно до Договору дарування від 2005 року матір’ю позивачки було відчужено частку вказаного нерухомого майна на користь доньки позивачки. Зазначений Договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав. Відповідно до чинного законодавства, договір дарування вступає в законну силу з моменту його державної реєстрації. У зв’язку з цим зазначене майно було задеклароване позивачем ще у 2006 році. І тому хоч свідоцтво про право власності і було оформлене лише у 2013 році, але ж у 2013 році це майно не набувалось та не придбавалось. Що заважало членам ГРД все це перевірити належним чином – не зрозуміло.

Інші факти, наведені у Висновку ГРД розбиваються не менш легко, й усі ці доводи наводити немає особливого сенсу. Тим більше, що зовсім скоро рішення суду буде у відкритому доступі, тож оцінити його зможе кожен охочий.

Але хоча один приклад ще можна навести. Так, в якості конфлікту інтересів судді Демидової зазначалося про те, що вона у складі колегії розглядала справу за позовом компанії «Укрспецекспорт», де працював чоловік позивачки.

Але в ГРД не взяли до уваги той факт, що чоловік позивачки працював на цьому підприємстві лише до квітня 2015 року,  натомість скарга прийнята до розгляду 22 грудня 2015 року, а рішення прийнято 12 січня 2016 року. Тобто члени ГРД банально не розібрались у трьох соснах, не змогли правильно оцінити, що є конфліктом інтересів в розумінні ст.1 Закону України «Про запобігання корупції». Як і проігноровані численні заходи з боку позивачки, яка самостійно намагалася уникнути будь-якого, навіть потенційного конфлікту інтересів, про що свідчать численні службові записки керівництву ВГСУ, подані декларації про родинні зв’язки та самовідводи у відповідних справах.

Тобто Висновок ГРД не просто неправдивий, а взагалі не відповідає фактичним обставинам.

І наостанок ще раз про оте скандальне висловлювання В.Титича. В оскаржуваному висновку зазначається, що позивачку нібито віднесено до групи суддів, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом, а також про те, що усі судді не надають викривальні показання щодо самих себе та щодо осіб причетних до вказаних дій. Необхідно наголосити, що виходячи із додатків такі висновки зроблені ГРД виключно на підставі одного документа – Листа Генеральної прокуратури. І цього листа виявилося достатньо, щоб ГРД фактично особисто звинуватила Демидову у співучасті у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, самостійно визначила процесуальний статус учасників у кримінальному провадженні та ще й надала оцінку усім показанням свідків. Чи не загралися члени-активісти у суддів? Таке відчуття, що в ГРД привласнили собі функцію суду, навіть не помітивши цього.

Тож цілком очевидно, що в ОАСК дійшли висновку про доцільність скасування такого недолугого та протиправного Висновку ГРД. Натомість суд не вбачає достатніх підстав для зобов’язання ГРД повторно розглянути справу судді Демидової.

Сподіваємось, що це рішення ОАСК стане яскравим прикладом того, чого насправді добились у ГРД за 1 рік свого існування та чи дійсно нинішні члени ГРД можуть за своїми моральними та професійними якостями здійснювати свої функції.

Аліна Товченко, "ФейкАктив"