Чи може бути наївним депутат ВР?

Вы здесь

Вчора зранку за звичкою, а також через професійну необхідність продивилася в інтернеті, чим сьогодні «порадував» нас світ, потім прогорнула свою головну стрічку в соціальній мережі  Фейсбук і вже навіть подумала, що найбільш дивна й неприємна новина – заява Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда, яку він зробив в інтерв’ю виданню Financial Times. Ягланд примудрився сказати, що РФ необхідно повернути у ПАРЄ. Така заява політика світового рівня насправді шокує. Навіть виникло бажання висловити декілька думок щодо цієї неприйнятної позиції пана Ягланда, адже за ці три роки позиція Росії по відношенню до України анітрохи не змінилася на краще, а становище людей в анексованому Криму й на окупованій частині українського Донбасу лише погіршилося. Але через хвилину я побачила допис народного депутата, відомого політика й одного з претендентів на посаду київського голови на минулих виборах — і мої думки побігли в іншому напрямку.

У своєму дописі пан Береза стверджує, що три роки тому, коли він приймав рішення стати депутатом Верховної Ради України, то був наївним щодо того, яким чином робиться політика. Та невже? Прочитавши допис пана Берези, я не зовсім втямила, що він мав на увазі, говорячи про наївність, адже все, що він нібито зрозумів за три роки, для більшості українців, які ніколи не були в Парламенті, є абсолютно зрозумілим.

Якщо вірити панові Березі, то до свого обрання у ВР він не усвідомлював, що народні обранці «дружать» і «сваряться» в залежності від політичної й економічної доцільності. Але ж це неважко зрозуміти будь-кому, якщо іноді дивитися трансляції засідань ВР по телевізору – як проходять обговорення тих чи інших законопроектів й голосування за них. Іноді непримиренні вороги дружно голосують за закон, який під час дебатів викликав збурення й бійки у сесійній залі, а мирно обговорений законопроект не набирає голосів навіть серед учасників парламентської коаліції.

Пан Береза, безумовно, лукавить, стверджуючи, що він лише з часом усвідомив, що збирання голосів за відставку якогось високопосадовця зовсім не означає, що конкретна особа є поганим фахівцем, бо, бачте, це роблять лише в надії «пропихнути» на цю посаду свою кандидатуру. Про ці ігрища не знають лише найаполітичніші громадяни, яких, окрім побуту й розваг, ніщо інше не цікавить. Людина, яка намагається стати політиком, за визначенням не може не знати цих тонкощів політичних інтриг. Тим більше, що це не українське ноу-хау: подивимося правді в очі – це політичні інтриги світового рівня.

Що вже говорити про такі «відкриття», які зробив пан Береза, перебуваючи три роки у Парламенті, — це і кнопкодавство, і проштовхування законопроектів, і пошук підтримки серед депутатів інших партій і фракцій. Хто повірить у таку наївність дорослого чоловіка, який вже досить давно цікавиться політикою і який зміг стати народним депутатом та ще й брав участь у виборчих перегонах на посаду столичного голови?

Невже пана Березу здивувало, що український парламент – мікс із «Гри престолів» і «Государя»? (Особливо мене потішила впевненість Борислава Берези, що більшість народних обранців не читали ці художні твори. Звісно ж, він вважає себе на голову, а то й на дві, вищим за своїх колег, і це видно неозброєним оком, навіть без згадки про художню літературу). Якщо політичні інтриги справді стали для цього депутата відкриттям, тоді він дійсно наївний, чи то пак, був наївним. Але я в це не вірю. Насправді, парламенти всіх країн світу, навіть у таких демократичних країнах, як США, Німеччина, Франція чи Австрія, – це своєрідна «Гра престолів». Що вже говорити про парламенти країн, де справжня демократія й не ночувала чи довгий час лише намагалася прорости, неначе паросток трави крізь щілину в асфальті чи бетоні.

Також читайте: Чому екс-журналіст Лещенко так не любить українців?

Не хочеться думати, що деякі депутати, а особливо ті народні обранці, які три  роки тому вперше прийшли в український Парламент, мали якісь ілюзії щодо того, якою є Верховна Рада. Йдучи у політику, жодна людина не може бути настільки наївною, щоб сподіватися на безкомпромісність своїх однодумців чи на стійкість політичних союзів. Політика – це безкінечний ланцюг компромісів, тимчасових домовленостей, ситуативних союзів і навіть поворотів на 180 градусів від своїх власних переконань. Особливим майстром таких поворотів є лідер Радикальної партії Олег Ляшко, який відкрито визнає, що у випадках крайньої необхідності й очевидної користі для держави свої погляди не змінюють лише дурні. Мабуть, у цьому випадку пан Ляшко має рацію.

Якщо б цього всього не було, то парламенти жодної країни світу не змогли б погодити жодного закону, не змогли б обрати жодного міністра, провести жодної реформи чи створити коаліцію. Не потрібно далеко ходити, бо є найсвіжіший приклад – Німеччина. Три політичні сили так і не змогли знайти компромісні рішення, що поставило країну в ситуацію, яка вимагає або проведення нових виборів, або ж створення коаліції з ідеологічним противником. Невже хтось вважає таку ситуацію нормальною?

Та повернемося до «наївності» українських народних обранців. Хтось і справді вважає, що деякі депутати, йдучи в Раду, не розуміли те, що розуміє більшість українців? Сподіваюся, що таких кандидатів у парламентарі не існує в природі й люди це прекрасно розуміють. Вважаю, що насправді термін «наївність» був вжитий паном Березою лише для того, щоб іще раз підкреслити свою особливість, начитаність і відокремленість від політичних інтриг (мабуть, самому дописувачу саме так і здається), а також щоб мати можливість викласти у своєму дописі ті прописні істини, які відомі будь-якому українському громадянину. Це його право. Але й інші, тобто ми з вами, також маємо право висловлювати власні погляди.

Отже, скориставшись запропонованим паном Березою поглядом на український парламент як на «Гру престолів» можна сказати, що його допис у Фейсбуці – це лише один із епізодів роману, названий не «Джон» чи «Дейнеріс», а «Борислав Береза». А українцям пропоную не вірити в наївність наших депутатів, навіть у минулому, бо в політику (чи то в українську, чи то в американську) не потрапляють ані наївні, ані слабкодухі, ані безкомпромісні люди.

Анастасія Михальченко

Інші статті автора:

Недоторкана нога Парасюка, або Змиршавілі послідовники Че

Втіхи й проблеми власників автівок 

Сортування сміття: закон і реальність

Терористичні акти в Україні. Відмінність терактів, вчинених в Україні, від терактів у інших країнах світу

Чи важливі для України результати виборів у інших країнах?