Диво літньої веселки (Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр?)

Вы здесь

Літо. Ось воно й дісталося своєї середини. Чомусь зима так швидко не спливає, а от літо… Дні аж миготять один за одним, дуже швидко складаючись у тижні, які потім перетворюються на три (усього три!) літні місяці. Але ж поки що над містами й селами владарює літечко — із щедрим теплом, із дивовижними барвами, із мріями й веселими вигадками…

Літо. Воно різне. То гаряче, часом аж пекуче від розжареного сонця. То прохолодне від ранкових рос. То добряче змокріле від дощу: часом від злив, часом від гроз, а часом від «циганських» дощиків, під якими гарно ростуть діти і гриби. І саме літні дощі дарують світові найсправжнісіньке диво — веселку, неймовірно яскраву барвисту дугу-підкову, яка обнімає увесь світ і дарує кольори, настрої, мрії…

Літо. Смуга червоного кольору. Вона всотала в себе яскравість запашних ягід полуниці й вишні, вона нагадує квіти розкішних і гордих маків. Червоним інколи стає небо, коли заходить сонце…

Літо. І смуга жовтогаряча. Бо розпечене до жовтогарячого кольору сонце виціловує влітку кожного, хто виходить на вулицю. Бо під сонячним промінням жовтогарячими здаються достиглі колоски, які ще не займали ані сучасні комбайни, ані старовинні серпи. І на столиках у вуличних кафе стоять склянки з жовтогарячим апельсиновим соком, і пелюстки жовтогарячих лілій, прикрашені чорними цяточками, наче ластовинням, теж тягнуться до гарячого світила…

Літо. Жовта смуга. Це чистий-чистий пісок на пляжах, це квіточки звіробою на узліссі, це розкішні квітучі соняхи, які мають чудову звичку повертати свої голівки вслід за сонцем. А в лісі жовтіють лисички, а на ставку жовті лілеї змагаються з білими приятельками, і, скажем правду, віддати якійсь квітці перевагу не просто важко, а неможливо…

Літо. Про зелену смугу можна говорити й говорити. Зелень літа зовсім інша, ніж, скажімо, весняна. Але ж скільки її довкола! Зелені трави стелються під ноги, зелене листячко шелестить над головою, зелені жабки стрибають біля рідного болота, зелена гусінь, яка скоро стане чудовим барвистим метеликом, діловито повзе по гілці. А на городах іще є зелена цибулька, ще не посохло картоплиння, зелений горошок зеленіє зовсім не в консервній банці, а на рідній стеблині. Зелено всюди. Бо ж літо!

Літо. Смуга блакитна. Хоча, коли йдеться про літо, не варто говорити про смугу, бо блакитним стає величезний простір неба. Небо не сіре, не темне, не якесь там іще, а саме блакитне — над цим блакитним кольором добряче попрацювало сонце, підсвічуючи розкішну блакить, увиразнюючи її, творячи дивовижну блакитну сяючу коштовність. Якби влітку блакить обмежувалася тільки небом, то навіть і цього було б немало, бо блакитне літнє небо — це справжнісіньке безмежжя…

Літо. Обов’язкова смуга синя. Чого тільки вона не увібрала в себе. Тут і волошки в житах, і лісові дзвіночки, і розквітлий льон, поля якого дуже нагадують море. Тут і море. Бо ж яке може бути літо без моря? А море — це і розмаїття відтінків синього від найсвітліших до темних, і поєднання із зеленим чи фіолетовим. Кожен же знає, що колір моря залежить від погоди, від сонця, від вітру, від глибини, від часу доби… Але хіба є щось синіше, сильніше й величніше за море?

Літо. Тепер смуга фіолетова, як квіти лаванди чи кручених паничів. Або як небо в час передгроззя…

Сім кольорів, сім смуг складають дивовижну, радісну, тендітну веселку. То чи можна мовчки погодитися, що веселка — це всього тільки оптичне явище в атмосфері? Веселка — це набагато складніше, бо вона складається із стиглих вишень і достиглих колосків, розквітлих соняхів і зелених жабок, із блакитного неба і пресинього моря, із передгроззя й кручених паничів. Важливо тільки побачити це все, не прогаяти, не пропустити. Бо веселка ніколи не стане явищем буденним, вона завжди святкова, навіть трохи містична.

Веселка — це одвічний зв’язок між небом і землею. І після всесвітнього потопу Господь сказав Ноєві: «Я прокладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була ознакою заповіту поміж Мною і поміж землею. І станеться, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка у хмарі. І Я згадаю заповіт Мій, котрий поміж Мною і між вами, і поміж кожною душею живою у кожній плоті; і не буде більше вода потопом на винищення всякої плоті. І буде веселка у хмарі, і Я побачу її, і пригадаю заповіт вічний поміж Богом і поміж кожною живою істотою у кожній плоті, котра на землі». (Біблія. Старий Заповіт. Буття, 13–16). Отож із прадавніх часів біблійних веселка — атрибут Божої слави, обіцянка прощення і відродження.

А ще веселка — то символ радості й символ мрії. Коли кажуть про веселкові мрії, то одразу розумієш, що йдеться не про гроші, не про багатство, не про машини й квартири. Бо веселкові мрії — це мрії про щастя, про великий світ, який буде барвистим, веселим, до тебе прихильним, про кохання, яке буде завжди й ніколи не закінчиться, про червоні маки, які тобі вранці покладуть на підвіконня, про море, яке лагідно шурхотітиме, розповідаючи про давніх мандрівників і далекі землі.

Але чи вміємо ми мріяти? Чи дозволяємо собі таке задоволення?

Мрії, бажання й уміння мріяти властиві кожній людині. А людина, яка ніколи ні про що не мріє, за великим рахунком, і не живе. Звісно, сьогоднішнє життя вимагає багато сил, звісно, сучасні темпи далеко не казкові й не лагідні. Але яким би шаленим не був темп, кожній людині просто необхідна справжня велика мрія, щоб життя було життям, а не просто існуванням. Саме мрія робить наші дні наповненими й цікавими. І нехай не всі мрії втілюються в життя, і нехай часом ми мріємо про щось нездійсненне, але мрія запалює над нами райдугу й робить нас щасливими.

… А поки що по землі бродить тепле сонячне літо, розкидаючи довкола барви й натягуючи у піднебессі мінливу дугу веселки. І дивлячись у ще мокре від дощових крапель небо, ми розмірковуємо, чи обжене жвавенького зайчиська байдикуватий ситий фокстер’єр. І бачимо під кольоровою чарівною підковою й далекі моря, і казкові квіти, і дивовижні міста. І навіть жвавеньке зайчисько потрапляє на очі…

…Але ж цікаво, якщо дістатися до того таємничого місця, де радісна і яскрава веселка чіпляється за чуприну дуба чи пірнає у воду, то чи мрія справді здійсниться?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Співаємо «Котика»

Зелений: вічне диво життя

Дотик до душі

Чому для нас важлива тюнінгована Конституція, а для стратегічного партнера — справжня Незалежність?

«Хлібне НЕперемир’я», прощання з монетами, вступна кампанія і збільшений прожитковий мінімум — так почався липень-2018

Камо грядеши, Україно?

Автомобіль і Київ: битися чи миритися?