Друг пізнається в біді: що нам робити з Польщею?

Вы здесь

Останнім часом польсько-українські стосунки лише погіршуються, і зупинити це вільне падіння вже дуже важко. Обидві сторони – передусім польська, але й українська також – використовують кризу у двосторонніх відносинах для потреб внутрішньої політики.

Можна скільки завгодно пояснювати, чому поляки обрали (й далі підтримують) владу партії «Право і справедливість», як так сталося, що антиукраїнські настрої й українофобські інциденти стали буденною справою для частини польського суспільства, і вважати чергові вибрики Ващиковського лише спробою втриматися в кріслі міністра. Але таке самозаспокоєння аж ніяк не допомагає Україні стабілізувати свій тил, який під час війни з Росією має виняткове значення.

Важливо розуміти, що з-поміж усіх сусідів Польща справді має для нас стратегічне значення. Можна спокійно ставитися до зміни влади на проросійську в Молдові, стримано реагувати на угорські провокації, шукати порозуміння з Румунією чи загравати з Білоруссю, але легковажити Польщею не треба. Це суперечить нашим інтересам, і позиція теперішньої польської влади не має бути для нас вирішальною.

Що б не коїлося в наших двосторонніх стосунках, слід завжди пам’ятати, що ніхто не розуміє й не знає нас так добре, як поляки. Ми можемо тішити себе ілюзією, що головне втримати добрі стосунки з німцями чи американцями, але без міцного й стабільного «польського» тилу – нам ніколи не буде безпечно.

У Польщі є мільйони проукраїнськи налаштованих людей

Так, непросто розвивати дружні стосунки з Польщею, коли в ній казна-що коїться. Ми звикли, що Польща має бути прикладом, адвокатом, часом навіть спонсором, але аж ніяк не ворогом. Складно повірити, що Україна може бути більш демократичною за Польщу, яку нам ставили за взірець. Але це не означає, що ми маємо в складну хвилину знехтувати важливим для нас партнером.

Також читайте: В'ятрович: Україна готова припинити мораторій на ексгумацію поляків

Пам’ятаю, як Польща ставилася до нас під час правління Януковича – попри явно проросійську політику тодішньої України, у Варшаві намагалися все одно підтримувати нашу державу. Вміло балансуючи: співпрацюючи з режимом Януковича, але водночас допомагаючи – грішми, можливістю навчання й стажування, обміну досвідом і прямими інвестиціями – українському громадянському суспільству, місцевому самоврядуванню, державі.

Так і ми: без огляду на минулу, теперішню чи майбутню владу у Польщі, мусимо бачити в ній стратегічного партнера, запоруку нашої незалежності. Врешті-решт усвідомити, що ототожнення влади ПіСу з усім польським народом – абсолютно хибне, неправдиве, шкідливе. У Польщі є мільйони проукраїнськи налаштованих людей, є проукраїнські наукові, політичні й економічні еліти, які десятиліттями нас підтримували. І в ці непрості роки не змінили свою позицію.

Компроміс – це не здача національних інтересів

Українській владі варто спробувати знайти компроміс із владою в Польщі; або бодай вибити з рук маніпуляторів антиукраїнську карту. Не йдеться про здачу національних інтересів чи відмову від власної історичної політики – на міжнародній арені можна грати вишуканіше й змістовніше.

Наприклад, в рамках налагодження діалогу з Польщею давно вже треба назвати вулицю в столиці на честь Єжи Ґєдройця. Більше того: можна назвати вулицю і на честь Юзефа Пілсудського, який колись допомагав Петлюрі визволяти Київ. Російським агентам у польському Сеймі в такій ситуації стане значно важче розводитися про повсюдну героїзацію УПА й Бандери.

Не слід забувати і про поляків, які багато зробили і чимало роблять для України в наші дні. Боґуміла Бердиховська, Богдан Задура, Оля Гнатюк, Адам Поморський чи молодий репортер Вітольд Шабловський, який написав важливу книжку про Волинську трагедію, – ці та інші люди заслужили на подяку від нашої держави та суспільства.

Список кроків для нормалізації двосторонніх відносин можна продовжувати, важливо усвідомити головне: нехтувати Польщею не можна. Перш за все через те, що це суперечить нашим національним інтересам. Крім того, просто по-людськи ми в боргу перед тими польськими елітами, які десятиліттями вибудовували діалог із Україною, підтримували євроінтеграційні прагнення нашого народу, не звертаючи уваги на переважно проросійську політику української влади. Ми не маємо права відвернутися від цих людей (а таких – проукраїнських – людей у Польщі мільйони!) у скрутну хвилину. Зрештою, друг пізнається в біді, тож маємо чудову нагоду свою прихильність до польського народу довести на ділі.

Андрій Любка – письменник

Джерело: Радіо Свобода