Листопад — рідний брат зими

Вы здесь

Осінь добігає кінця. Іще недавно вона була золотою й теплою, а тепер стала тією самою сірою, дощовою й печальною, про яку майже сто років тому писав Михайло Коцюбинський: «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум… Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце?». Класик описав пізню осінь дуже точно. Але навіть у ці короткі й справді не дуже-то яскраві дні трапляються свята і є пам'ятні дати.

9 листопада, коли православна церква вшановує пам’ять Нестора-літописця, відзначається День української писемності й мови. Свято встановлене у 1997 році Указом Президента України і відзначається щороку на честь київського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності  Кирила і Мефодія.

Вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Нестор створив монументальний історичний твір «Повість минулих літ». Давню історію слов’ян він вписав у історію світову.

«Велика буває користь від учення книжного, — писав преподобний Нестор, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Через століття дійшов до нас наказ предків любити й шанувати книгу, рідне слово, рідну мову, якою ми користуємося щодня, навіть не замислюючись, яке це багатство. Що ж значить мова у нашому житті, у житті народу?

Із давніх-давен люди усвідомлювали, що мова — це неоціненний скарб, який дарований народу Всевишнім. Адже руйнування чи зречення рідної мови веде до занепаду, деградації й повного виродження нації. Любов до рідної землі, до народу в кожної людини починається з поваги й любові до рідної мови. Поняття рідної мови завжди виступає поряд з поняттям рідного дому, материнського тепла, поряд із поняттям Батьківщини. Рідна мова — це засіб успадкування культури від покоління до покоління, засіб вироблення й збереження культурних традицій. Мова народу — це його історична пам’ять, найцінніше надбання віків. Український народ зберіг свою мову, пронісши її через всі лихоліття. І мова збереглася, зберегла свою свіжість, мелодійність, звучність, живильну силу. Навіть у найчорніші роки була вона джерелом духовності, джерелом віри й надії. Академік В. Русанівський писав, що позбавити людину рідної мови — це те ж саме, що підрізати коріння її духовності.

Усе життя наше у рідній мові, уся наша історія і все наше майбутнє, бо без мови, як і без історії, народ перестає бути народом. Поет Борис Олійник якось зауважив, що втрата народом мови, власного голосу нівелює народ як неповторне оригінальне явище. Тож не дай, Боже, втратити нам коли-небудь свою мову, мову наших прадідів, мову нашої рідної землі. Хочеться, щоб кожен дослухався до слів Катерини Мотрич і задумався над ними: «Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу!»…

На кінець листопада припадає сумний і тривожний день, День пам’яті жертв голодоморів, — починаючи з 1998 року пам’ятна дата припадає на четверту суботу листопада. Цього року жертв голодомору згадують 24 листопада — вічна їм пам’ять. О 16:00 щорічно проходить загальнонаціональна хвилина мовчання в пам’ять про страшні події. Також з 2005 року проходить акція «Запали свічку», у рамках якої шанують пам’ять померлих, поставивши свічку біля пам’ятника жертвам, а також на своєму підвіконні. А в 2006 році український парламент офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу.

У 2008 році Папа римський Бенедикт XVI у Ватикані вшанував пам’ять жертв голодомору в Україні, а також в інших регіонах колишнього СРСР, звернувшись до українських паломників українською мовою. Голод 1932-1933-х років в Українській РСР визнали геноцидом багато держав. Щодо кількості жертв геноциду на території України дискусії не припиняються і сьогодні.

За даними Інституту історії України на 2015 рік, кількість жертв становила 3,9 млн чоловік, а 0,6 млн – це втрати від зниження народжуваності через трагічні події. За іншими даними, жертвами голодомору 1932-33-х років стали до семи мільйонів чоловіків і жінок, старих і дітей…

І це теж сторінка нашої історії, яку ми маємо пам’ятати.

Один за одним злітають з дерев останні листочки, а за ними і листочки календаря. І наприкінці листопада можна зауважити досить значну дату — 28 листопада починається Різдвяний піст (інакше Пилипівка).

27 листопада, на Пилипа, на вечір напередодні пилипівського посту готують смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажать м’ясо, птицю. До батьків приходять вечеряти дочки із зятями, запрошують кумів. Залишки святкової вечері завжди відносили бідним.

А вже зранку почнеться Пилипівка — Різдвяний піст, який триватиме від 28 листопада до 6 січня включно. У цей час, згідно з традиціями Православної Церкви, християни обмежують себе в їжі, а також, щоб духовно приготуватися до зустрічі великого свята Різдва Христового, намагаються уникати в своєму житті всього, що віддаляє людину від Бога.

Має народ і прикмети щодо цього дня: якщо в день початку Пилипівського посту лежить сніг, то долежить аж до весняної повені. А ще люди кажуть, що листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат, який зимі ворота відчиняє.

Ось такий він, листопад, коли вшановують мову, пригадують історію, святкують міжнародний День КВН і Міжнародний день привітань, а ще — дні народження, весілля, хрестини… Бо ж, хоч осінь і супиться й дощить, але життя триває!

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Слуга народу чи «Слуга народу»?

Парковка в «Україні» і подвійні стандарти в Україні. Скільки чекати, щоб терпець не увірвався?

Зустрілися якось молдаванин, українець і папуас…

Якою має бути державна мова в державі Україна

Мінімальна зарплата: наше щастя чи наше горе?