Продаж землі. Якщо земля власність, то чому її не можна продавати?

Вы здесь

Отже, нарешті народні обранці знову стали до роботи й навіть уже встигли прийняти в першому читанні проект закону про вибори. Хоча цей багатостраждальний документ ухвалено мінімально необхідною кількістю голосів, та все ж таки початок покладено, і тому ми маємо надію, що до наступних виборів в Україні з’явиться нормальний закон, який закриє дорогу до влади «гречкосіям». Але до наступних виборів ще трохи часу є, а ось до закінчення терміну мораторію на продаж землі вже практично немає. Мабуть, є сенс нагадати, що п’ятнадцятирічний термін мораторію на відчуження сільськогосподарських земель, який був запроваджений ще за президентства Леоніда Кучми у 2002 році, уже добігає до кінця, а ефективного механізму врегулювання ринку землі досі не створено.

На жаль, багато політиків, замість того, щоб працювати над створенням реальної земельної реформи, намагаються переконати мешканців України в тому, що продавати землю не можна, бо, бачте, таким чином українська земля перейде в руки іноземців. Тільки ці політики у своїх запальних спічах забувають згадати, що відсутність ринку землі грає на руку лише великим агрохолдингам (до речі, далеко не всі власники цих великих сільськогосподарських підприємств є українцями) і аж ніяк не звичайним селянам. Тобто фактично мораторій на продаж землі дозволяє агрохолдингам орендувати земельні ділянки у їхніх справжніх власників за безцінь, не переймаючись таким питанням, як справедлива оплата оренди або ж викуп ділянок за справжню вартість. Отже, виходить, що борці за пролонгацію мораторію на продаж землі насправді переймаються не долею українського селянства, а благополуччям великих агрохолдингів.

Якщо озирнутися в минуле (не дуже далеке, а лише трохи більше ніж на двадцять років) і згадати час, коли в уже самостійній Україні ділили між селянами на паї землі розвалених колгоспів, можна зрозуміти, чому було введено мораторій. У ті часи селяни отримали землю, але не отримали можливості її обробляти. Звісно ж, не маючи сільськогосподарських машин, обробити декілька гектарів землі просто неможливо, та й купити техніку було теж неможливо, адже грошей у людей не було, як не було й можливості взяти кредит під нормальний відсоток. По всій Україні колись оброблені колгоспні землі перетворювалися на порослі бур’янами і молодими березняками й сосняками пустки.

Лише одиниці селян взялися за фермерство, намагаючись скористатися отриманою землею для власного прибутку, тоді як більшість власників землі почали роздавати свої паї за копійки хитромудрим ділкам. Хоча документально такі оборудки оформлялися як оренда землі, але фактично це був незаконний продаж земельних ділянок за мізерну ціну. Уже на початку 2000-х років на місцях пусток знову з’явилися родючі ниви, і здавалося б, що сільське господарство відроджується, але виявився дуже прикрий факт – віддавши в так звану оренду свій земельний пай, селянин насправді не отримував від цієї оборудки ніякого прибутку, а просто позбувався своєї ділянки. Щоб зупинити такий грабіж, із 1 січня 2002 року був уведений мораторій на продаж землі (власне, продажу як такого й не було), нібито для доопрацювання земельної реформи, але насправді все завмерло, бо серед депутатів Верховної Ради України виявилося досить багато народних обранців, які лоббіювали інтереси лише великих агрофірм.

Погодьтеся, якому власнику великого агрохолдингу захочеться працювати за новими правилами, коли доведеться або виплачувати селянину, який здає в оренду свою землю, справжню ціну, або ж викупити цей пай за його ринковою вартістю? Отож... Саме через це земельна реформа була відкладена до кращих часів. Чи до приходу нових народних обранців у Парламент.

Отже, впорядкування продажу земель благополучно застрягло на довгі роки. І піднімається це питання лише перед черговими виборами, коли одні політики запевняють, що нарешті потрібно законодавчо врегулювати продаж сільськогосподарських земель і скасувати мораторій, адже тільки так селянин відчує, що він справжній власник своєї землі. Інші народні обранці, які однозначно були й донині залишаються лоббістами великих агрофірм, волають з високих трибун, що не допустять розпродажу української землі, демонстративно їдять землю просто на трибуні, цілують корів у мокрі носи й звинувачують всіх прихильників ринку землі в потуранні іноземним бізнесменам, для яких українська земля – це лише спосіб нажити капітали.

Отак і гралися із земельним питання довгі роки три президенти й декілька скликань народних депутатів, а потім – бац! — і запрацювала підписана в 2014 році Асоціаця ЄС-Україна. До того ж, одна вимог Міжнародного валютного фонду – це затвердження ВР законопроекту про запуск ринку землі й скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Більше того, на носі 2018 рік, тож виходить, що скасування мораторію – не лише забаганка МВФ, але й вимога часу, тобто закінчення терміну цього мораторію.

Також читайте: Чи є рецепт виходу із земельної кризи?

І знову все починається по колу. Не так вже й давно лідерка ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко вимагала провести референдум про недопущення продажу землі. Тугіше затягнувши свою косу, вона з високої трибуни заявляла: «Зараз розгортається нова трагедія. Ми знаємо, що почалася нова атака за продаж землі сільгосппризначення. Вже внесено подання до КСУ від БПП і «Народного фронту», інших фракцій. Зараз йде не просто тиск на суддів КСУ, вони хочуть у терміновому порядку скасувати мораторій на продаж української землі... Це означає, що сотні тисяч гектарів хочуть легалізувати сім'я Порошенка і близькі до нього олігархи».

Лідер Радикальної партії Олег Ляшко, також проти введення ринку землі (до речі, саме він на трибуні намагався з’їсти грудку землі, доводячи її цінність для українського народу), але заяви Юлії Тимошенко він розкритикував і звинуватив лідерку БЮТ у брехні й популізмі. Ляшко завив, що за часів свого прем’єрства саме Тимошенко пропонувала законопроект про ринок земель, і додав: «Тимошенко каже одне, а робить протилежне». Сам же лідер РПЛ ще у 2016 році говорив, що мораторій на продаж землі потрібно продовжити мінімум до 2020 року і, підтримуючи свій імідж простака з вилами в руках, волав: «Хай відсохнуть руки у того, хто хоче продавати українську землю… Забрати в українців землю я нікому не дозволю».

Проти ринку землі також виступає й партія «Свобода», і деякі інші політичні сили. Усі противники скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення заявляють, що продавати землю не можна, адже земля – це народне багатство, при цьому забувають сказати людям, що досі неврегульоване питання продажу земель робить власників цього багатства вбогими. Адже власник «багатства», здаючи в оренду свої, колись отримані від держави земельні паї, за безцінь агрохолдингам, залишається бідним, хоча великі сільськогосподарські фірми, які нібито орендують це «багатство» у селянина, стають дедалі багатшими. Чи це не нонсенс, коли орендар багатший за власника? Чи не є такі заяви політиків визнанням того, що вони працюють не задля добробуту звичайного українського селянина чи дрібного фермера, а в інтересах потужних агрогосподпрств?

Як не крути, та питання врегулювання ринку землі в Україні вже дано перезріло, і його потрібно вирішувати негайно. У всьому світі існує ринок землі, і якщо приклади далеких заокеанських країн можуть не надто цікавити українців, то приклади найближчих сусідів і партнерів, якими є країни Європейського Союзу, мають цікавити навіть найдрібніших власників землі.

На сьогодні ринку землі не існує лише у двох європейських країнах – в Україні і в Білорусі. Отже, прикладів різних моделей ринку землі, придатних для впровадження в Україні, якими можуть скористатися законотворці для завершення довгоочікуваної земельної реформи, сьогодні існує як мінімум три. Якщо деякі з моделей можуть здатися занадто передчасними, наприклад, продаж землі без обмежень, тобто не лише українським громадянам, але й громадянам інших країн, то є такі моделі земельної реформи, які мають всі шанси на їх впровадження в нашій державі вже у найближчий час.

Наприклад, прекрасною моделлю для України може стати модель земельної реформи, яка передбачає лібералізацію ринку землі з кількісними обмеженнями і з обмеженнями для продажу землі іноземцям. Тобто треба розробити проект закону, який дозволить купувати землю лише українським резидентам, при цьому обмежуючи кількість землі, яку може придбати покупець. Така модель дозволить існувати дрібним фермерським господарствам, не боячись, що агрохолдинги, які вже й так мають досить великі сільськогосподарські угіддя, зазіхатимуть на їхні землі – як то кажуть, «віджимати» землю у дрібного власника.

Мабуть, можна було б поговорити про різні моделі ринку землі більш детально, адже насправді практично всі пострадянські країни, які стали членами ЄС, уже пройшли (і досить успішно) шляхом лібералізації ринку землі, тому наші парламентарі мають усі можливості для створення якісних законів. Насправді, зараз йдеться лише про те, що, маючи в руках такий дороговартісний актив, яким є земля, український селян залишається бідними лише тому, що він не може нормально розпоряджатися своєю власністю й при потребі продати частину землі, щоб отримати прибуток.

Уявіть, ви маєте квартиру, у якій не проживаєте, але продати її не можете, бо, бачте, запроваджено мораторій на продаж квартир. Хіба це нормально в цивілізованому світі? Так само і з землею. Маючи землю, яку не обробляєте чи через вік, чи просто через відсутність бажання займатися фермерством, ви не можете продати свою землю через мораторій. Необроблена земля потихеньку перетворюється на пустку, або ж власник змушений здавати землю за безцінь агрохолдингу. Чому за безцінь? Бо через неврегульований ринок землі агрохолдинги не бояться втратити своє монопольне право диктувати селянину умови оренди. То чому, якщо земля – це власність, то її не можна продати?

Чи не прийшов час для народних обранців перестати маніпулювати свідомістю українців і сказати правду. Сказати, що ринок землі – це один із основних факторів ринкової економіки, який дозволяє селянам відчути себе справжніми господарями землі, а не наймитами у лихого пана.

Анастасія Михальченко

Інші статті автора:

Недоторкана нога Парасюка, або Змиршавілі послідовники Че

Терористичні акти в Україні. Відмінність терактів, вчинених в Україні, від терактів у інших країнах світу

Чи важливі для України результати виборів у інших країнах?

Про Україну, українську мову, Угорщину і закарпатський сепаратизм

Чому емоції Ірини Луценко – погано, а димова шашка Юрія Левченка в сесійній залі – добре?