Синій. Думки про море, небо і щастя

Вы здесь

Синій колір. І в пам’яті одразу спливає море — глибоке, чисте, ніким до кінця незвідане, завжди таємниче. Час повагом спливає над планетою, а море, змінюючи свої береги і своїх мешканців, впродовж тисячоліть залишається дивовижно синім. Навіть Земля з космосу здається синьою. Темно-синє й суворе взимку, майже блакитне й ласкаве влітку під теплими сонячними променями, море завжди приваблює. І навіть малюки, які ще ніколи не бачили цього дива, беруть сині олівці й малюють далеке, поки що незнайоме, але вже омріяне море. І яке це щастя — сидіти на піщаному пляжі, вдихати солонувате повітря і вдивлятися в морський горизонт, дивуючись, як зелено-блакитна вода чимдалі стає темнішою й на обрії вже здається майже чорною. Море, воно завжди таке — синє й таємниче. Але хіба можна уявити собі життя без моря? Чомусь пригадується почуте у зворушливому фільмі: «Зрозумій! На небесах тільки й говорять, що про море. Яке воно нескінченно прекрасне. Про захід, що вони бачили. Про те, як сонце, поринаючи у хвилі, стало червоним, як кров, і відчули, що море всотало енергію світила в себе, і сонце було приборкане, і вогонь уже догоряв у глибині. А ти? Що ти їм скажеш?! Ти ніколи не був на морі… На небі тільки й розмов, що про море й про захід…».

Синій колір. І в пам’яті одразу спливає небо — глибоке, чисте, ніким до кінця не звідане, завжди таємниче. Як море. Чи це море — як небо? Небо буває світлим і яскравим, темним і грізним, але завжди — синє. Часом його прикрашають рожеві чи білі хмарки, інколи обнімають барвисті веселки. Та й відтінків синього на небі не злічити. То майже сіре, то яскраво-блакитне, то майже чорне… Але коли дивишся на небо, то на думку спадає зовсім інше — хочеться відчути за плечима крила, тріпнути ними й полинути у височінь, до тієї сині, «далеко за хмари, подалі від світу…».

Синій — це колір неба. Це колір сталості й істини. Яким би ефемерним і прозорим він нам не здавався, але синій завжди з нами. Навіть у найпохмуріший дощовий день залишається надія, що серед хмар все-таки прогляне клаптик чистої синяви. Справжню небесну синь завжди нерозривно пов’язують з постійністю природи, з надією, із завтрашнім днем. Ця синь споконвіку символізує або давнє минуле, або далеке майбутнє. Як писав І.-В. Ґете, «синя поверхня здається віддаленою... але ми охоче йдемо за дорогоцінним предметом, який віддаляється, тому ми так любимо дивитися на синяву. Не тому, що вона віддаляється, а тому, що вона вабить за собою». А небо завжди вабить, завжди кличе, обіцяючи щось неймовірне, непізнане й прекрасне…

Синій колір. І згадуються таємничі сині тіні, які лягають на сніг наприкінці зими. Чи то у лютому сніг уже добре влежався, чи то зимі вже хочеться кудись дременути, чи то вода, яка колись стала снігом, згадала про синє-пресинє море й синє-пресинє небо, але таких синіх тіней в інший час не побачиш. А може, це день збільшується й забирає хвилини у ночі, тому ніч намагається хоч у тінях зберегти свою владу… Хто знає. Але таємничі сині тіні на останніх снігах — це справді дивовижна феєрія. І ще одна казкова синя історія.

Синій колір. Світ моря і неба, світ тіні й глибини, світ, у якому відпочиває душа. А з пам’яті випливає іще одне — Синій Птах. Хто він — казковий, фантастичний, невловимий Птах Удачі, Птах Щастя. Іще одне зусилля — і він у руках. Та хоч скільки часу розповідають казки й легенди про Синього Птаха, але нікому й ніколи не пощастило тримати його в долонях, тим більше — посадити в клітку. Та і як? Хто зможе сказати, що таке щастя? Для якогось малюка це велика червона машина, для поважного-преповажного десятикласника — необмежений доступ до інтернету, для гарненької блондинки — зимовий відпочинок на теплому морі, молода мама мріє, щоб у синочка нарешті прорізалися зубки… Для когось щастя — це новий автомобіль, для когось — весільна сукня, когось ваблять дзвінкі монети, когось — червоні вітрила на світанку… Як тут зловити таємничого птаха? Який він? І яке воно, щастя? Що ми шукаємо, ганяючись по світах за таємничим і невловимим Синім Птахом?

А може, не треба нікуди йти й ніде блукати? Може, Синій Птах поруч? Адже кажуть, що щастя не має завтрашнього дня, не має і вчорашнього, а тільки день сьогоднішній, та й не день, а лише мить. А ще кажуть, що щастя завжди здається крихітним, коли тримаєш його у своїх руках, але варто відпустити — й одразу розумієш, яке воно величезне й прекрасне. Як не заплутатися, не розгубитися, як зрозуміти, де починається щастя? Якийсь мудрець колись сказав, що коли одні двері щастя закриваються, то неодмінно відкриваються інші, та ми часто не помічаємо цього, бо вперто дивимося в закриті двері; а щастя, як весна, постійно змінює свій вигляд… То може, варто не шукати чогось невідомого, не ганяти світами за примарним Птахом, не шукати чогось складного й неймовірного? Може, варто зупинитися й зрозуміти, що щастя — це так просто! Пам’ятаєте, як Тiльтiль i Мiтiль вирушають на пошуки щастя, на пошуки Синього Птаха? На тому шляху дiтям вiдкрилося стiльки важливих речей, що вони навчилися бачити світ новими очима, зрозуміли, як прекрасно бути здоровим, любити батьків, бачити зорі, як прекрасно бути справедливим і добрим… Тiльтiль i Мiтiль ніби й не спіймали невловимого Птаха, але пiзнали безлiч важливих iстин, вiдчули вiдповiдальнiсть за щастя iнших. І якось несподівано й непомітно стали щасливими. То може, ідучи за героями Моріса Метерлінка, спробувати відкрити для себе красу кожного дня, красу добра, справедливості, щирості, вірності — і ось він, Синій Птах. Зрозуміти когось — хтось зрозуміє тебе. Допомогти комусь — і тобі допоможуть. Вислухати, підтримати, десь стримати гнів, десь забути про образи й посміхнутися — усе повернеться й віддасться сторицею. І тоді чарівний Синій Птах обов’язково прилетить.

А ще варто навчитися радіти кожному дню, милуватися небом, бачити справжнє диво у кожній квітці, у кожному колоску — і ось воно, щастя. Не в грошах, не в маєтках, бо можна мати мільйони й не мати щастя. А в умінні жити в злагоді й гармонії із собою і з світом. І тоді Синій Птах Щастя оселиться прямо під вікном. А синє небо і синє море завжди будуть глибокими й чистими.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Сірий — досконалість і глибина (ескіз простим олівцем)

Знову про парламентські вибори: Що було бачили, що буде — побачимо

Диво літньої веселки (Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр?)

Зелений: вічне диво життя

Чому для нас важлива тюнінгована Конституція, а для стратегічного партнера — справжня Незалежність?

«Хлібне НЕперемир’я», прощання з монетами, вступна кампанія і збільшений прожитковий мінімум — так почався липень-2018

Камо грядеши, Україно?