Чому в Міноборони захищають "свого" корупціонера Ігоря Павловського?

Вы здесь

Про це розмірковує шеф-редактор веб-журналу «Політика і культура» Олег Ворошиловський в своєму блозі на сайті "Резонанс".

4 грудня 2017 року САП оприлюднила листа від Міноборони, у якому Степан Полторак трохи не мамою клянеться, що без його зама Павловського (якого, як відомо, підозрюють у мільйонних розтратах) Міністерству прийде швидкий і неминучий гаплик. І тому відстороняти Павловського від посади хоча б на час розслідування аж ніяк не можна. Цей лист приніс учора до суду адвокат Ігоря Павловського.

Нагадаю, як розвивалася справа. 11 жовтня детективи НАБУ та САП затримали Павловського та голову Департаменту держзакупівель Міноборони Володимира Гулевича. Обох підозрюють у розтраті близько 149 мільйонів бюджетних гривень на закупівлі палива для потреб Міністерства. Стоїть великий гамір, ЗМІ тикають прізвище Павловського у кожний заголовок.

Наступного дня, 12 жовтня, суд відправляє Павловського під домашній арешт на два місяці. Гамір ще стоїть, але вже трошки менший. Павловський сидить у себе вдома у селі Льотниче Володимир-Волинського району, куди, треба гадати, переїжджають також усі відповідні «структурні розділи міністерства»: адже, як запевняє нас Полторак, без його незамінного зама Міністерство просто жити не може.

Менш ніж через місяць, структурним розділам, вочевидь, набридає юрбитися на задекларованих Павловським 98,5 сільських квадратних метрах, і 9 листопада суд тишком-нишком випускає нашого героя з-під домашнього арешту. Гамору вже нема, за цей час ЗМІ вже забули про розтрачені мільйони, і незамінна людина без зайвого галасу повертається у Міністерство власною персоною.

Який шанс у НАБУ та САП засадити цього незамінного за грати? Підозрюю, що жодного. У нашій країні можна робити що завгодно: гамселити ту ж САП, скручувати у баранячій ріг НАБУ, але зачепити всерйоз чиновника, на якому висить 149 мільйонів, - дзуськи вам! Бо, опинившись у СІЗО, чиновник може образитися і наговорити зайвого. І тоді непереливки буде не лише його безпосередньому шефу, а, можливо, й багатьом іншим зацікавленим особам.

Однак Бог з ними, з особами. Знаєте, я навіть можу припустити, що Полторак не бреше – ну, хтозна, може, і справді отака Павловський незамінна людина, отакий універсальний геній, без якого уся українська оборона відразу впаде і не встане. Однак тоді виникає два питання. Перше: а на якого дідька нам тоді міністр оборони, якщо все міністерство тримається на його замі? І друге: а що буде, якщо з цією незамінною людиною (дай їй бог здоров’я) щось станеться? Скажімо, не приведи господи, інфаркт схопить або цеглину на голову кремлівські диверсанти зронять? Це ж відразу капець усій оборонній сфері – приходь і бери Україну голими руками!

Коротше, як на мене, Полторак просто зобов’язаний якось вирішити цю проблему. Не знаю, як, але зобов’язаний. Чи то посадити свого «незамінного» до сейфу за сімома замками, щоб навіть муха не проскочила, чи ще щось придумати – це вже його, Полторака, статтєві труднощі. Але нехай старається – на кону, як-не-як, обороноздатність всієї держави!

Олег Ворошиловський