Хто й чому скасував десятирічку української мови?

Вы здесь

9 березня 2018 року, тобто всього два місяці тому, Президент України Петро Порошенко під час вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив, що найближчим часом буде розроблений державний план утвердження української мови в Україні. Слова ці цитувалися не один раз, але й повторити не гріх: «До мене останнім часом багато разів зверталися з пропозицією оголосити 2019 рік роком української мови... Скажу прямо, я не хочу цього робити. Бо року замало. А що наступного року? Про українську ми забудемо?.. Найближчим часом я підпишу указ про розробку 10-річної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Попереду – десятиліття української мови в Україні, протягом яких позитивні зміни мають стати незворотними. Наголошую, незворотними».

Та слова Президента залишилися непочутими, причому навіть тими, хто мав би не просто пильненько дослухатися, але й брати найактивнішу участь у розробці анонсованого Президентом плану. Правда, про підписання так гучно прорекламованого наперед документа теж чути не було, але ж які підстави маємо, щоб не вірити Президенту? Отож, спираючись на сказане й поширене не тільки в Україні, але й у світі, широкий загал чекає на оприлюднення плану наступної десятирічки, яка має бути десятирічною української мови. Нарешті української. Бо ж в Україні частенько оголошуються то рік англійської мови, то рік мови німецької, але до рідної так руки й не доходять, хоч саме з державною мовою у нас є проблеми, причому немаленькі.

Здавалося б, Україна потребує не просто якогось плану культурних заходів і не тільки знайомства з традиційним мистецтвом, але й плану поглибленого вивчення мови всіма без винятку. Ніхто не дивується, коли в європейських державах знання державної мови є необхідною умовою, щоб обійняти пристойну посаду, а коли йдеться про державну службу, то умова ця стає необхідною абсолютно, і обговорювати чи дискутувати на цю тему ніхто не буде. На жаль, ЗНО, яке дає можливість вступити до будь-якого закладу вищої освіти, не дає гарантії, що людина володіє мовою на достатньому рівні. Тим більше, кожна галузь має свою специфіку, яка торкається і лексики, і стилістики. Отож найправильнішим було б, закінчуючи освіту, складати іспит на одержання сертифікату з державної мови, а при підвищенні кваліфікації такий  сертифікат мав би бути оновлений/підтверджений. І опікуватися цим питанням, як здається, має насамперед Міністерство освіти і науки України. А як інакше?

Та куди там! Як не крути, а правди ніде діти, кінців не можна поховать — так кажуть в народі, і так воно є насправді. Це з того приводу, що це саме міністерство, яке має опікуватися рівнем підготовки кадрів, у тому числі й рівнем знання державної мови, тобто Міністерство освіти і науки України, вилучає з навчальних планів вишів майже усі гуманітарні дисципліни, не роблячи виняток для професійної української мови (української мови за професійним спрямуванням). Оце такої!

На своїй сторінці у Facebook доктор філологічних наук, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України Сидір Кіраль написав: «Учора, 14 травня, на засіданні кафедри дізнався новину, яка мене приголомшила. Декан ГПФ НУБІП України професор Василь Шинкарук повідомив, що на підставі відповідних документів Міносвіти з навчальних планів вилучаються практично усі гуманітарні дисципліни, в тому числі українська мова за професійним спрямуванням. Постає запитання, а як тоді обов’язкове знання української мови держслужбовцями. Оці курси, які зараз організовані і де немовбито виявляють рівень знань, то все кампанійщина».

Чи й справді професор має підстави для хвилювання? Здається, що ці підстави не просто вагомі, а навіть кричущі, і про це скаже будь-який мислячий викладач державної мови: і школярі, і студенти мовою володіють вкрай погано, причому стосується це і лексики, і граматики, і орфоргафії, і синтаксису, не говорячи вже про фразеологію чи про вміння редагувати текст або хоча б бачити явні помилки.

Професор Сидір Кіраль вважає, що у закладах вищої освіти потрібно запровадити державний іспит, на якому буде визначений рівень володіння державною мовою, що підтвердиться сертифікатом: «Тут і мотивація, і економія державних коштів, і підняття престижу української мови. Погоджувалися, підтримували, а в результаті ось такі кроки. Доходжу висновку, що в Міносвіти не було, не побоюся сказати вголос, такого нищення гуманітаристики навіть за часів правління Табачника. Колеги, друзі, куди ми котимося, чому мовчимо, чому й досі нам нав’язують якісь чужі взірці освіти. Грамотність випускників шкіл за останні роки все опускається і опускається, а це ж наші студенти. Цього року троє моїх студентів у творчих роботах назву нашої держави написали з маленької літери! Що ж то робиться з нашою освітою, хто ж є провідником національної ідеї у школі, середній і вищій, як довго ми це будемо спостерігати й мовчати?». На жаль, оцінка рівня знань випускників, які за тиждень писатимуть роботу ЗНО, вкрай невисока, і це дійсно так.

Читайте також: Реформування освіти почалося давно, але невдало: ЗНО з української

Невже йдеться про підняття престижу державної мови, якій Президентом, першою особою держави, обіцяно цілу десятирічку? І неможливо второпати, із якого переляку Лілія Гриневич, незважаючи на президентські плани, легким розчерком пера скасовує вивчення професійної української мови. Невже їй хтось сказав, що все вже прекрасно? Але сказати такого не можна ні з переляку, ні з будь-якої іншої причини. Отож пані Міністр керувалася якимись іншими чинниками. Дуже цікаво, якими саме?

А ще цікаво, як такі міністерські рішення узгоджуються з наміром оголосити якийсь проміжок часу, коли державній мові приділятимуть належну увагу. Може, хоч із програм не викреслюватимуть? Кажу, якийсь проміжок, бо про десятирічку вже навіть не мрію.

Хоча, якщо добре поміркувати, то які роки, п’ятирічки, десятирічки чи бодай тижні? Хтось чув про рік англійської мови у Великобританії чи про рік польської мови в Польщі? Мова державна має бути, як не дивно, саме державною. Не знаєш мови, то не можеш працювати з людьми, не можеш стати керівником, а тим більше суддею, адвокатом, викладачем, депутатом будь-якого рівня, міністром, президентом і будь-яким, навіть найдрібнішим, чиновником.

Цікаво, а чи має право міністр, тобто висока посадова особа, принижувати й викорінювати українську мову в Україні? Це не є антиураїнською діяльністю? А чи це чиясь вказівка була? Чи недодумали «трохи»?

І чомусь навіть не виникає сумніву, що правових оцінок вкотре не буде…

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

ЗНО і ДПА — проблеми нікуди не поділися, або Чекаємо на нові апеляції й судові справи…

Найважливіше в кожному святі — віра в майбутнє і сподівання на краще

Кирилиця, латиниця і МЗС України, або Україна — це не проект

Сніг у цукрі, або Іще раз до слова про незалежність

Українці не знають, що живуть краще, зате зарплата їх чомусь не влаштовує