Кирилиця, латиниця і МЗС України, або Україна — це не проект

Вы здесь

Як відомо, Міністерство зовнішніх справ має опікуватися зовнішньою політикою держави. Принаймні, так було здавна і аж до 26 березня 2018 року, коли очільник українського зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін не заявив у Facebook після зустрічі з представниками країн Центральної Європи про свої філологічні й історичні амбіції. І це не жарт.

«Сьогодні розмовляли разом з представниками країн Центральної Європи про долю регіону та роль України в центральноєвропейській спільноті. Серед співрозмовників – журналісти, письменники, колишні політики. Дискусія була глибокою та потрібною. Вважаю, що ми дійсно мало уваги приділяємо нашій регіональній динаміці.

Я абсолютно переконаний, що Центральна Європа може повністю відродитися лише після звільнення України від пострадянськості. Лише в такому разі це буде цілісний, самодостатній та успішний проект.

Однак найцікавіше традиційно за лаштунками. В дружній розмові історик та журналіст з Польщі Зємовіт Щерек запитав, чому б Україні не ввести поряд з кирилицею латиницю.

Наша мета - формування української політичної нації, тому маємо працювати на те, що нас об’єднує, а не роз’єднує. З іншого боку, чому б не подискутувати? Яка ваша думка про це? Очікую на цікаві коментарі».

Коментарі не забарилися. Причому їх, коментарів цих, дуже немало. Коментують прихильники такої ідеї, коментують противники, свої думки висловлюють і історики, і філологи, і дипломати, і журналісти, і…, і…, і… Звісно, кожен має право на власну думку. Але ж кожен має право і на здоровий глузд. А чи при здоровому глузді пан міністр, якщо його переймає не Україна, не її доля, не її історія, причому у найширшому розумінні цього слова?

Щоб, бачте, Центральна Європа відродилася, Україна має «звільнитися від постарадянськості». Від чого відродилася? Від якого мору? Теж «встає з колін»? Це не марення? Ці хлопці всі притомні?, І в цьому самому «постчортзначому» винна саме абетка! Звернімо увагу, не латиниця й не грецьке письмо, а саме кирилиця!

Хто може в притомному стані пояснити, до чого Радянський Союз чи навіть Росія на будь-якому етапі свого розвитку до килициці, яка веде свій початок від ранньої кирилиці, розробленої в IX столітті в Першому Болгарському царстві, у Преславській книжній школі? Хтось не знає, що в IX столітті на місці Москви ще й поселення в болотах не виникли? Чи, може, то ж поселень не було, а ось Радянський Союз уже був? І саме з його отруйним спадком треба боротися…

Принагідно хочеться нагадати, що з 1 січня 2007 р., після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма. То пан Клімкін (чи чиї ідеї він там озвучує) пропонує відроджувати Європу, відмовляючись від офіційної європейської абетки? Ох, і «відроджувачів» завелося — як тарганів на немитій кухні!

Чомусь згадується Тарас Шевченко. Причому цитувати можна багато. Ну, наприклад, «Якби ви вчились так, як треба, /То й мудрость би була своя». Але ж де там до своєї мудрості? Тут, радше, треба згадати ось це: «спитайте / Тойді себе: що ми?.. /Чиї сини? яких батьків? /Ким? за що закуті?.. /То й побачите, що ось що / Ваші славні Брути:/ Раби, подножки, грязь Москви, / Варшавське сміття — ваші пани / Ясновельможнії гетьмани. / Чого ж ви чванитеся, ви! / Сини сердешної Украйни! / Що добре ходите в ярмі, / Ще лучше, як батьки ходили. / Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, / А з їх, бувало, й лій топили».

Одним словом, «Доборолась Україна/ До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають». І таки ж розпинають! Руками і навіть язиками тих, хто має стояти на варті незалежності у будь-якому значенні цього слова (від найширшого до найвужчого, якщо, звісно, із незалежністю таке буває). А чого ж там! Давайте поговоримо!

Ну, то й поговоримо. І спробуємо пояснити бодай собі…

А що робитимемо із Анною Ярославною, дочкою великого князя київського Ярослава Мудрого і королевою Франції? Яка привезла у своєму посагу Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франці? Викреслимо із своєї історії як спадок Радянського Союзу? А із Реймським Євангелієм що робитимемо, яке (жах!) написане таки ж такою ненавидною українському МЗС кирилицею?

А що робитимемо із одним із перших східнослов'янських друкарів Іваном Федоровим? Який надрукував не тільки «Апостол», «Учительне Євангеліє» і «Псалтир» з «Часословцем», але й перший східнослов'янський «Буквар» із граматикою? Уявіть собі (це неймовірно), це все друкувалося кирилицею! Тут теж є слід ЧК/НКВД/КГБ/ФСБ? І від цього Європа мучається й страждає? То що, всі на рішучу й безкомпромісну боротьбу з Анною Ярославною і «Букварем»?

Звісно, можна принагідно згадати ще й одну з перших європейських конституцій нового часу, яка має назву «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах», хоча більше відома як Конституція Пилипа Орлика. А писаний цей документ староруською мовою, тобто кирилицею, і, звісно, латиною — для тогочасних документів такого рівня обов’язкова умова.

Продовжувати можна довго. Але від цього не зникає питання, що мав на увазі Павло Клімкін, коли пропонував відкинути кирилицю? Спочатку обговоривши цю дурницю і, мабуть, історичний злочин. Йшлося про перетворення українців на манкуртів?

Навіщо нам наша минувшина, наше тисячолітнє (і навіть більше) місце у Європі, утверджене ще до Ярослава Мудрого? Так виходить? Тепер же треба і вигнутися, і прогнутися, і вдарити себе п’ятою в груди в істеричному нападі меншовартості! Та яке кому діло, що кирилиця є офіційною абеткою ЄС? Інші ж країни (далі перелік із Польщею, Угорщиною й Румунією включно, із якими українське МЗС благополучно не знаходить спільної мови й постійно свариться) користуються латиницею!

І ще цікаво: від візантійських святих Кирила і Мефодія теж відмовимося?..

Хоча далеко не всі дипломати схильні до таких неймовірно нерозумних і страшних для України вигадок і марень. Ось що написав уже 27 березня у своєму Facebook Данило Лубківський, який просто отетерів від такої «геніальної» пропозиції:

«Треш. Якась неочікувано дика химера.

Міністр Клімкін пропонує «дискусію» про латиницю і кирилицю.

Владі бракує глупих і вбивчих дискусій? Міністр Клімкін знає історію цих дискусій в минулому? Це навмисне викидування чи по незнанню?

У цих словах, на жаль, відчувається, що Міністр Клімкін поверхово розуміє, що таке Україна, українська культура чи навіть абетка.

І як вже замучили ці порожні слова, типу «проект». Україна - це не проект. Центральна і Східна Європа - це не проект. Це культурна реальність. Спадкоємність. Особливість. Це - твоя, друже, тотожність, яка не може бути проектом.

Я б радив панові Міністру краще займатися власними обов’язками, а не провокувати безглуздих тем».

І коментарі тут, здається, не потрібні, бо пан Данило, як і належить дипломату, висловився лаконічно й вичерпно.

…Але незрозумілим залишається те, навіщо Україні потрібен Міністр зовнішніх справ, який вважає Україну просто проектом. Невідомо, правда, яким і чиїм. Та явно не українським…

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Сніг у цукрі, або Іще раз до слова про незалежність

Галас про зайві вихідні дні в Україні — це облуда, омана, брехня, небилиця і лжа!

Українці не знають, що живуть краще, зате зарплата їх чомусь не влаштовує

Українці вкотре не змогли вхопити щастя за бороду. І де ж воно бродить?

Якщо колишньої імперії давно немає на карті, то за чим жалкує третина українців?