Медична реформа: Чи так уже й просто обрати сімейного лікаря

Вы здесь

Нарешті медична реформа, про яку стільки говорилося, писалося й сварилося, офіційно почалася. Точніше, почалося обрання сімейних лікарів і підписання з ними офіційних паперів, які узаконять стосунки лікар-пацієнт. Мало не шлюбний контракт виходить, тільки із можливістю без проблем замінити свого обранця. МОЗ уже навіть звітував про успіхи за перший «реформаторський» день. Але щось таке не дає спокою й муляє… Що ж там, у тій реформі, не так? Що насторожує?

По-перше, де можна з’ясувати, хто такий сімейний лікар? Якщо переглянути публікації у пресі, то виходить, що практично всі цитують Вікіпедію: «Сімейний лікар (в Україні — лікар загальної практики — сімейної медицини) — лікар, який отримав спеціалізовану багатопрофільну підготовку з надання первинної медико-санітарної допомоги членам родини будь-якого віку та статі. Поняття «Лікар загальної практики — сімейної медицини» склалось у ряді європейських країн». Якщо хтось думає, що запропонований варіант родинного ескулапа буде схожий на відомий із літературних творів і художніх кінофільмів варіант уважного й дуже грамотного фахівця, то тут можна дарма не тішитись — уже зараз починаються розмови про неможливість тримати в голові стількох пацієнтів з їхніми проблемами. Мабуть, таки триматимуть, але за якихось «особливих умов» (пояснювати не хочеться).

Виникає питання, чому за взірець взяли американську і європейську системи, якщо в Україні були просто пречудові свої? Хтось пам’ятає про земську медицину? І саме на її основі вибудовувалася система академіка Миколи Семашка, яка багато десятиліть вважалася однією з найкращих у світі. Але ж зрозуміло — то система радянського періоду, а отже, шкідлива й нікчемна. Насправді у муніципальних клініках отих самих країн Європи, на які так посилається Вікіпедія, черги до лікаря анітрохи не менші й чекати треба часом ще довше, аніж це було у нас. А при системі Семашка диспансеризація населення проводилася дуже ретельно, причому не приватним чином (як хочу, так і скочу), а на основі поліклінічного контролю. Загалом, система охорони здоров’я, розроблена М.Семашком, була справді великим досягненням — відомо ж, що навіть ВООЗ рекомендувала світовій медицині використовувати бодай окремі елементи гнаного сьогодні досягнення.

Але чому виникла потреба перейти на «систему Супрун»? Навіть не особливо роздумуючи, можна сказати традиційне для України останніх двох десятиліть «красти треба менше». Крім того, на медицину (власне, як і на все інше, що стосується соціального благополуччя населення) почали виділяти менші кошти, а медична освіта, як і освіта в принципі, стала занадто корумпованою сферою. Чи й не дивина? Та й хіба тільки освіта? Отож медичні заклади державного підпорядкування почали занепадати…

Чи конче необхідною була медична реформа? Якщо йдеться про зміни і вдосконалення в системі, то, безперечно, так. Якщо ж говорити про повну відмову від традиційної системи, то, безумовно, ні. Прибокати корупцію – обов’язково. Впорядкувати фінансування — поза всяким сумнівом. Повернутися до належної підготовки медичних кадрів. Забезпечити всі медичні заклади новітньою комп’ютерною технікою й новітніми технологіями… Але оця манера «руйнувати до основ»? Вона нічого не нагадує? «Інтернаціонал», наприклад… Руйнувати теж не завжди просто, але ж будувати на місці зруйнованого ще складніше. І попередня система вимагала не руйнації, а модернізації й осучаснення. Чи на руйнації та під шумок красти простіше?

Ну, та повернімося до сімейних лікарів у сьогоднішньому трактуванні, якого й немає. А хто сказав, що вони, лікарі оті сімейні, спостерігатимуть за здоров’ям усієї родини? Хіба хтось може завадити всім членам родини підписувати папери з різними лікарями? А на який хосен мені потрібен лікар, який уже наперед готовий хіба що говорити по телефону? Якщо, звісно, телефон не вимкне… А ось чи відвідає вдома, то питання особистих домовленостей (не люблю я це формулювання, навіть не знаю, чому). Мабуть, прекрасно, що обрати собі лікаря можна де завгодно. Але велике питання, хто й куди з отого «завгодно» до тебе їхатиме. Відтак вибір обмежується…

А як вам порада скористатися «сарафанним» радіо? І що це за «українці» писали тексти для МОЗ? То в РФ новини так розлітаються. А в Україні найнадійніше джерело інформації — ОБС, або одна баба сказала. А як у таких випадках говорять у Америці чи в «деяких європейських країнах»? Одним словом, як обрати собі лікаря, залишається особистою проблемою кожного окремого індіанця, допоки шерифи реформуванням до трясці зайняті.

Щоправда, не все може бути таким уже й простим. Бачте, річ у тому, що далеко не всі поліклініки, які вже й далеко не всі поліклініки, і тим більше не всі амбулаторії навіть у столиці, підключені до нової електронної системи. Що вже говорити про периферійні медичні заклади? Навіть якщо до Києва всього десяток кілометрів…

А як вам фінансування через Національну службу здоров’я (орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), яка виконуватиме функції страховика і єдиного замовника централізованої закупівлі медичних послуг, а також контролю за дотриманням умов договорів про медичне обслуговування населення? На особливу увагу заслуговує слово «єдиний» — оце вам і вся широко розрекламована децентрацізація! Говорили-балакали — сіли та й заплакали! Яка, в біса, децентралізація, коли всі гроші будуть в одній кишені? Ну, звісно, може, усе буде добре й навіть чудово — гроші ходитимуть за пацієнтом дуже справно й дисципліновано. Ось тільки, здається, із антикорупційними органами, включаючи САП, у нас щось не того… А суду відповідного і взагалі немає. То так і думаєш, у що ж виллється отой «єдиний»… Нова корупційна шпарина? Ні?

І ще одне питаннячко залишилося (звісно, воно не одне, але саме це дуже цікаве). А як там із інвалідами питання вирішується? Цебто із людьми з інвалідністю, якщо так комусь легшає… Диспансерного обліку практично не існує. Може, за винятком ВІЛ/СНІДу й ще чогось такого ж специфічного.

А що робити людям, які ні до якого лікаря фізично дістатися не зможуть? По телефону все вирішувати? А якщо такій людині потрібне спостереження фахівця другого рівня, як зараз кажуть? Наприклад, невропатолога, або ендокринолога, або ще когось? То як тоді? Взагалі-то було б не зле, якби таким хворим (наприклад, із діагнозом РС) сімейний лікар сам телефонував, щоб довідатись про стан здоров’я. Або навіть і заїжджав би до «свого» хворого…

На сьогодні на дзвінок не варто розраховувати ані від вузького спеціаліста, якому носилися довідки МСЕК, ані від дільничого терапевта, який сам же документи на МСЕК і готував, ані взагалі ні від кого. Можеш — живи, не можеш — кому ти в біса потрібен… А при системі Семашка диспансерний облік — то була серйозна справа, і нікого б не загубили, і до всіх би дійшли. Але ж «система Супрун» нічого такого не передбачає. Чомусь про інвалідів і про світову практику в цій царині зовсім забули. Чому?

А щоб ви знали, то про людей з інвалідністю ніде ані слова. Невже виб’ють чи виморять, як тарганів? І пенсій менше платити доведеться, на радість міністру Реві. Він же хлопчина страшенно креативний! Про останній креатив чули? Батьків мають утримувати діти, виплачуючи аліменти. Ось так. Хоча про батьків — то давня ідея нашого соціального міністра, який усе шукає, як би зменшити тиск на пенсійну систему й на систему соціальних виплат.

Отож біжімо обирати сімейного лікаря, якому треба забезпечити зарплатню. Хто такий, невідомо. Як обрати, незрозуміло. Куди подіти інвалідів, крім кладовища, теж неясно. Тільки яскрава інфоргафіка інтернетом бродить — хапайте лікаря, а то не вистачить…

Кажуть в народі, поспішиш — людей насмішиш. Наче ж і не дуже поспішали. Наче й не смішно. Але звідки вперте відчуття, що щось тут, у реформі у цій, таки ж не слава Богу? Дуже вже годовані й сяючі фізіомордії у речників проекту «Гроші за пацієнтом»… Ну не йметься віри, що саме американської «системи Супрун» нам для повного щастя не вистачало. Як не крути,  а виходить, що знову пророка в чужій вітчизні шукаємо.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити

Медична реформа: Чи не лікуватимуться українці сіном і сушеними кажанами?

Медична реформа: Про невиліковні захворювання забули. Чи збираються вилікувати?

Медична реформа: чи справді парамедик важливіший за дипломованих фахівців

Медична реформа: чи справді телемедицина на селі стане реальністю

Медична реформа: 240 депутатів ухвалили зарюмсаного кота в мішку

Медична реформа: як її бачать звичайні українці