Результати цьогорічного ЗНО: Чи можна вважати освітню реформу ефективною

Вы здесь

Зовнішнє незалежне оцінювання, яке частіше називається абревіатурою ЗНО, замінило нормальні іспити при випуску із школи і вступні іспити доволі давно. Принаймні цьогорічні випускники іншої форми підсумкової перевірки знань навіть не уявляють. Із якого доброго чи лихого дива комусь здалося, що саме так буде краще, немає жодного значення, бо обговорювати це питання — просто даремно витрачати час і нерви.

Серед переваг тестування називалися і більша справедливість при оцінюванні, і відсутність корупційної складової, і зменшення стресу для випускників/абітурієнтів. Але всі ці переваги виявилися уявними й добряче перебільшеними. Згадаймо хоча б те, що кожного року завдання ЗНО мають неправильно сформульовані питання (це у найкращому випадку). То звідки тоді беруться максимальні бали? Це щодо справедливості й відсутності корупційної складової. Що ж до «зменшення» стресу, то перевірка металошукачами й кількагодинна дорога до місця тестування (у сільській місцевості й у райцентрах) абсолютно напевно нівелюють усі стресові фактори. Який стрес, якщо так і дорослого до інфаркту довести можна?

І все це при тому, що рівень підготовки, який потрібен для одержання навіть доволі високого балу, має бути, скажімо делікатно, не найвищим і навіть не дуже високим. Та він, рівень цей, невисоким і є. Причому настільки невисоким, що це жахає і шкільних вчителів, які свого часу одержали якісну освіту, і будь-яку людину, яка має здоровий глузд.

Чому МОН із усіма його чиновниками із Міністром включно вважають ситуацію, яка склалася в українській освіті, нормальною, пояснити просто неможливо. Чи підвищення вчительської заробітної плати є реформою? Мабуть, що ні. Чи, може, запровадження купи коефіцієнтів, які роблять можливим вступ до закладів вищої освіти без елементраних знань шкільної програми, є реформою? І ще — якою є остаточна мета й проміжні завдання оголошеної реформи? Невже просто перехід на дванадцятирічне навчання? Для чого остаточно знищується професійно-технічна освіта? Хоча, як кажуть, втративши голову, за волоссям уже можна й не сумувати…

Щоб тривога не здавалася позірною (примарною або уявною), пропоную думку Івана Примаченка, співзасновника онлайн-університету Prometheus, висловлену в матеріалі «Докази катастрофи в українській освіті на прикладах ЗНО», датовану вчорашнім днем, тобто 22 серпня 2018 року. Це думка фахівця, який може вважатися експертом у питаннях освітньої галузі: «Думав, мене вже складно чимось здивувати в українській освіті, але результати ЗНО цього року вразили.

Майже половина (47,5%) школярів не знає, в якому місті розташована будівля, що зображена на картинці.

30% учасників тестування вважають, що Україна є федерацією, конфедерацією або союзною державою.

Лише 16,8% учасників знає, що за літописною легендою князь київський Володимир Святославич у 988 році обирав нову релігію з-поміж християнства, ісламу та іудаїзму. При тому, що іншими варіантами відповідей були: "індуїзм", "буддизм", "даосизм" та "конфуціанство".

65% учасників тестування з української мови та літератури не побачили лексичну помилку у словосполученні "на наступній неділі".

Лише 20% школярів змогли правильно визначити, що серед слів "позначка, центнер, довідник, каталог" наголос на другий склад падає саме у слові "довідник".

69% учасників не змогли знайти найбільше значення функції за наведеним графіком.

48% учасників тестування з математики не змогли скоротити дріб (2а +2)/2.

56% учасників не знають, що сила вітру залежить від різниці атмосферного тиску.

38,8% учасників вважають, що меншу кількість сумарної сонячної радіації в західних областях України порівняно з розташованими на тих самих широтах східними областями зумовлює менший кут падіння сонячного проміння.

Правильний варіант "більше хмарних днів протягом року" обрало лише 37,3% школярів».

Якщо хто не в курсі, то картинку, яку наші випускники й претенденти на одержання вищої освіти, не впізнали, можна роздивитися. Це, якщо хтось не впізнав, споруда Верховної Ради України…

А ось думка з цього приводу народного депутата Борислава Берези. Імітація реформ, відсутність якісних змін, погіршення рівня підготовки потенційних вчителів і викладачів… Для чого реформу фінансування шкіл називати реформою системи освіти, не може зрозуміти не тільки народний обранець, але й народ. Більше того, люди, які захищають категорично неправильний шлях (а такі є, і це не тільки Лілія Гриневич і Володимир Гройсман), віддаляють справжні зміни, наближаючи при цьому точку неповернення.

Звісно, можна згадати й про перемоги українських школярів чи студентів на міжнародних олімпіадах чи конкурсах, але ж їх, цих переможців, одиниці. А більшість випускників із відмінниками включно поняття не мають, що Марко Вовчок — це жінка і що «Маленький принц» написаний зовсім не про «дружбу дітей і тварин» (приклади реальні, і ці знання продемонстрували випускники абсолютно з різних регіонів)…

То чи варто вважати освітню реформу ефективною й чому так легко відмовляємося від колишніх здобутків, замінюючи їх на якийсь мотлох, назбираний по світах невідомо де?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Масове висування в президенти знецінює ідею виборів і сам інститут президентства

Знову рейтинги і антирейтинги: Боротьба за електорат триває

Президентські вибори коштуватимуть майже 2,5 млрд. Але кого за ті гроші обере Україна?

Жовтогарячий. Так прощається літо

Наші спільні із Вінні проблеми