Сидоренко: ніч, коли Україна ледь не втратила безвіз

Вы здесь

В ніч на четвер Україна ледь не перетнула червону лінію у відносинах з Брюсселем. Лінію неповернення.

В останні дні від ЄС та США лунали беспрецедентно жорсткі заяви. У вівторок Євросоюз офіційно звинуватив Генпрокуратуру в підриві роботи НАБУ, за день до того США заявили про сумнів, чи хоче Україна боротися з корупцією. Здавалося, ці натяки неможливо не зрозуміти - але Києву вдалося

Чому так сталося?

Можливо, через те, що нинішня українська влада справді на дві голови вища за попередників, коли йдеться про діалог із Заходом.

Щоразу у критичній ситуації , Порошенку вдається переконати іноземних лідерів, що Київ зберігає курс на реформи, просто заважає строкатий парламент та Росія. Україну щоразу "прощають, але востаннє". Яскравий приклад – свіжа ситуація з макрофінансовою допомогою. Перед приїздом Порошенка в Єврокомісії обурювалися тим, що Київ втратив 600 млн євро через гальмування реформ, а після зустрічей з ним – домовилися, що цю втрату компенсують новою програмою під 2 мільярди.

Ці успіхи, схоже, дали Києву віру у вседозволеність. Хибну віру.

Те, що відбувалося минулої ночі, можна описати словом "жах".

Причиною став коаліційний законопроект про зниження незалежності НАБУ.

Переговори між іноземними дипломатами та українськими політиками щодо нього тривали ледь не до ранку. З’явилися прямі заклики зупинити програми підтримки України, а в ЄС почалася дискусія про те, щоби поставити на порядок денний призупинення безвізового режиму. До ранку провладна коаліція дала заднiй хiд. Скандальний проект виключили з плану роботи ВР на четвер.

Але це не означає, що тепер проблему можна просто ігнорувати – навпаки, потрібно розібратися, перед якою загрозою ми стояли. Те, що БПП та НФ були готові за одну ніч перевернути правову систему держави та увійти у стан відкритої ворожнечі з США та ЄС, саме по собі є дуже тривожним сигналом.

Що відбувається?

Війна "всіх проти всіх" у правоохоронних органах, частиною якої став конфлікт навколо агентів НАБУ, дійшла кульмінації в середу ввечері.

На сайті Верховної ради з’явився законопроект №7362 із доволі неконкретною назвою "Про внесення змін до законів щодо забезпечення парламентського контролю". Документ доволі короткий, але він кардинально змінює вплив ВР на систему протидії корупції.

Депутати отримують право без жодних обгрунтувань звільнити директора НАБУ, керівника антикорупційної прокуратури, будь-якого члена НАЗК або ж директора новоствореного Державного бюро розслідувань. Ще раз підкреслимо: жодних підстав, аудиту, судових висновків не потрібно. Більшість голосів у ВР за "недовіру" – і будь-хто з них автоматично йде з посади.

За таких умов розслідування корупції у Раді неможливе в принципі.

У разі схвалення закону всі антикорупційні органи стають "підлеглими" провладної коаліції та перетворюються на політичний інструмент, а якщо хтось із керівників з цим не згодний – йде у відставку.

Звісно, можна зауважити, що у Раді щодня реєструють чимало проектів, і далеко не всі з них стають законами, але цей випадок – особливий.

Першим автором законопроекту записаний Артур Герасимов – голова фракції БПП та, донедавна, представник президента у ВР. Другий автор – Максим Бурбак, лідер фракції "Народного фронту". Такі проекти з’являються виключно в разі, коли документ погоджений правлячою коаліцією і Банковою та повинен бути схвалений якнайшвидше – щойно знайдуться голоси.

Оскільки йдеться про розширення прав парламенту, то за голосами далеко ходити не треба – щонайменше, "радикали" та Опоблок радо підтримають закон, який дозволить їм покарати ненависних антикорупційників. Для швидкості проект зареєстрували у "непрофільному", але підконтрольному комітеті з державного будівництва. Це дозволило включити його в порядок денний вже на четвер.

Але якщо в багатьох українських політиків цей документ викликав радість, то закордонних партнерів України на Заході він без перебільшення шокував. Адміністрація президента та низка впливових депутатів отримали однозначні попередження: "Схаменіться! Ви надто багато чим ризикуєте".

До чого тут безвіз?

Це може здаватися не очевидним, але насправді між діяльністю НАБУ та безвізовим режимом є прямий зв'язок.

Ми всі пам’ятаємо, що ЄС скасував візи для громадян України лише після того, як Київ виконав План дій з візової лібералізації. "Антикорупційні критерії" цього плану були найскладнішими, їх виконання затягнулося на роки. Одним із них було створення системи незалежних інституцій із розслідування корупційних злочинів найвищих посадовців, включаючи НАБУ.

Слово "незалежних" тут має ключове значення. Саме цей критерій перевіряв ЄС, коли ухвалював рішення про готовність України до безвізу.

А тепер найголовніше: разом із наданням безвізу Євросоюз схвалив новий механізм його призупинення. Ще рік тому ми писали про принцип дії цього механізму (детальніше в статті "Призупинення безвізу: п'ять запобіжників, що чекатимуть на Україну").

Один із таких запобіжників стосується "безвізових реформ". Європейська комісія зобов’язана до 2024 року щонайменше раз на рік звітувати перед Європарламентом та Радою ЄС про те, як Україна виконує безвізові умови.

Якщо хоча б з один із критеріїв не виконується, ЄС зобов’язаний розпочати процедуру призупинення безвізу.

Саме так прописане європейське законодавство. Немає вибору, є чітке зобов’язання.

"У випадках, коли Комісія демонструє, що одна або декілька специфічних вимог більше не виконуються, має бути застосований параграф 4 (визначає процедуру призупинення безвізу. – ЄП)", – йдеться в у чинному регламенті ЄС про візову лібералізацію.

(Детальніше про цей "політичний" запобіжник безвізу ми писали ще наприкінці минулого року, в статті "Брюссель збільшує ціну розвороту реформ в Україні")

"Наразі ми не готові говорити про загрозу безвізу публічно, але у розмовах з українськими колегами ми давали цей сигнал. Адже питання вже постало", – розповів один зі співрозмовників ЄвроПравди в інституціях ЄС.

Чим думали на Банковій, у БПП та в НФ, коли просували цей законопроект – питання відкрите. 

Тиск грошима

"Безвізовий важіль" у Брюсселі називають "ядерною зброєю", і це дійсно так. Політик, через дії якого Україна втратить одну з небагатьох ознак свого зближення з ЄС, може готуватися до завершення кар’єри.

На щастя, Єврокомісія не поспішає застосовувати цей механізм, залишаючи його в якості засобу останньої надії.

Але у Заходу є також інші важелі, політичні й фінансові, і цієї ночі вони також пішли в хід.

ЄвроПравді достеменно невідомо, чи обговорювалися на нічних переговорах деталі нового траншу макрофінансової допомоги від ЄС, але про них точно згадають в п’ятницю, на засіданні Ради асоціації. Після спроби "корупційного перевороту" немає жодних сумнівів, що Брюссель чітко пропише антикорупційні умови для отримання траншів.

А от від МВФ до Києва ще вночі надійшла чорна мітка.

Київ має зупинити атаку на НАБУ та створити антикорупційний суд, якщо хоче продовжувати програму співпраці з Міжнародним валютним фондом. Чіткішого повідомлення з Вашингтона годі було й чекати.

Білий дім цієї ночі утримався від заяви, але неофіційні контакти по американській лінії були більш ніж активними. Найточніше їх можна описати словами Майкла Карпентера, колишнього радника Джо Байдена та одного з ключових експертів по Україні. Дарма що Карпентер є представником старої влади – схожі думки цієї ночі були у багатьох.

"Якщо Рада проголосує за зняття голови Антикорупційного комітету та голови НАБУ, я рекомендуватиму урізати урядову підтримку України з боку США, включаючи безпекову підтримку. Це (те, що відбувається) – ганьба!" – підкреслив він.

До речі, слова про "безпекову підтримку" заслуговують на окрему увагу. Боротьба з корупцією є вимогами не лише ЄС та США. Це – один з ключових критеріїв, який визначає глибину співпраці України з НАТО.

Підсумовуючи: важко навіть уявити всі наслідки коаліційної ініціативи в разі, якби владі вдалося її затвердити.

Наразі небезпеку знято. В четвер вранці з Банкової зателефонували до ключових міжнародних партнерів та повідомили: думка Заходу почута, законопроект "похований". Але поза тим,  дуже важливо слідкувати, щоби така ідея не з’явилася знову, у зміненому вигляді.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"