Сніг у цукрі, або Іще раз до слова про незалежність

Вы здесь

Здавалося б, що сьогодні писати є про що — свіжих (більшою чи меншою мірою) інформаційних приводів немало. Тут і скандальна історія з народним депутатом і Героєм України Надією Савченко, тут і висилка російських дипломатів із багатох країн світу, тут і самогубство Владислава Волошина у Миколаєві, тут і нове, уже котре за ліком, загострення на Донбасі… А тут якийсь сніг у якомусь цукрі!

Читайте також: Спекуляція процесом над Савченко-Рубаном: як мінімізувати іміджеві втрати

Насправді це ще одна причина добре замислитися про місце державної мови в повсякденні України, про те, навіщо українські роботодавці наполягають на освіченості кандидатів на вакантні посади, а врешті — про справжню незалежність України. Про незалежність у всьому і завжди, про незалежність справжню, а не парадно-демонстративну.

Днями, переглядаючи стрічки новин на відомих інтернет-ресурсах, довелося побачити на початку заголовка (!) саме оцей вираз — «Сніг у Цукрі…». Звісно, заголовок був трохи довший, але сніг у цукрі просто ошелешив. Зважаючи на наступну згадку про хуртовину в Нью-Йорку, на думку спало єдино можливе пояснення — йдеться про сніг!

У пустелі Сахара цього року випав сніг. Звісно, це дивина і явна погодна аномалія. Але ж не менш дивно на доволі відомому сайті прочитати в заголовку про сніг у Цукрі. Хоча насправді все просто. Річ у тім, що редактор служби новин не обтяжував себе перекладом тексту з російської мови і використав якийсь із електронних перекладачів. Можливо, це була навіть програма для перекладу Google, якою користуються доволі широко. А можливо, це була якась інша програма-перекладач. Чесно кажучи, це не має особливого значення. Бо важливі тут чотири обставини. По-перше, якість запропонованого читачу перекладу. По-друге, ставлення співробітників до своїх обов’язків. По-третє, ставлення роботодавців до підбору персоналу. І нарешті, і це не по-четверте, а все таки, мабуть, найголовніше, — ставлення нас, українців, до української мови як до найважливішої ознаки нації, до української незалежності  й до самої України.

Читайте також: Що чекає на українську мову в найближче десятиліття

Відповіді на перші три питання будуть взаємопов’язаними і взаємозалежними. Українські роботодавці зараз доволі часто надають перевагу не людям, які можуть якісно працювати, а тим, кому можна менше платити. Та ще й бажано за «сірою» схемою або й взагалі «по-чорному». Звісно, при сьогоднішньому рівні безробіття й при низькому рівні життя знайти охочих працювати хоч як-небудь зовсім неважко. Але для чого тоді в оголошеннях про вакансію виписувати вимоги вільного володіння українською й російською (іноземною бажано), досвіду роботи, ерудиції й обов’язково вищої освіти? Яку з цих вимог задовольняє «сніг у цукрі»? Зрозуміло, що при такій професійній «кваліфікації» сподіватися на те, що комп’ютерний переклад хтось бодай побіжно перегляне, просто не доводиться. Додайте економію на заробітній платі. У результаті: якщо я маю вважати це зарплатнею, то нехай керівництво вважає це роботою…

І такого ставлення до виконання своїх професійних обов’язків стає дедалі більше: немає зарплати, то немає і роботи! А добросовісні й старанні працівники їдуть світ за очі, але туди, де їхні знання, досвід, освіта можуть справді придатися.

Читайте також: Міграційні процеси в Україні як спроба врятуватися чи як остаточна недовіра до дій влади?

У «Економічній правді» вчора можна було прочитати матеріал Оксани Пирожок і Яніни Корнієнко, які пишуть: «Наприкінці 2017 року Держстат опублікував обстеження щодо трудової міграції українців. Так, у 2015-2017 роках з України емігрувало 1,3 млн осіб або 4,5% населення. З них 43 тис повернулися, ще 49 тис були тимчасовими трудовими мігрантами. Найбільше українців емігрувало до Польщі, Росії, Італії та Чехії.

За інформацією експертів Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, кількість українських трудових мігрантів становить 2,2-2,3 млн осіб або 8% населення. У перспективі темпи еміграції можуть зрости, особливо в Польщу».

Автори називають причини трудової міграції — «низькі зарплати, слабка система бонусів, відсутність корпоративних університетів, погана інфраструктура, відсутність відчуття безпеки. За це відповідає бізнес, який повинен забезпечити гідні умови праці. До макрорівня можна віднести низьку якість життя, освіти та медицини, невпевненість у завтрашньому дні та незручну систему оподаткування».

У матеріалі пропонуються результати дослідження "HeadHunter Україна", які переконливо засвідчують, що коли йдеться про умови праці, то очікування співробітників і дійсність доволі суттєво відрізняються.

Так само відрізняються і рівні очікуваної і фактичної кваліфікації найнятих на роботу працівників. За копійки дуже важко знайти фахівця достойного рівня, хоча й можливо. Але ж це треба шукати! Більше того, якщо людина згоджується якісно працювати майже безкоштовно, то хоч обіцяні мізерні гроші слід виплачувати своєчасно. Інакше — сніг у цукрі!

Можливо, саме в цьому випадку можна говорити про незнання української мови? Та ні! Іще у 2016 році соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження «Самооцінка рівня знання мови в Україні». Результати просто вражають! Тільки 1% (один відсоток) мешкаців України повідомили, що не знають державної мови, і ще 5% визнали, що володіють мовою погано, тобто на початковому рівні. Відповідно, 94% мешканців України вважають (нагадаю, йдеться про самооцінку), що володіють мовою добре або дуже добре. При цьому 52% українців вважають, що володіють державною мовою дуже добре!

Чесне слово, починається якийсь когнітивний дисонанс: державною мовою володіють практично всі, але при цьому постійно на підвищених тонах точаться розмови про «російськомовний електорат», який, виходить, невідомо звідки взявся, про необхідність другої державної, причому російської, яку, за результатами самооцінювання, знають гірше, про «мовні проблеми»… Саме ж про це частенько можна почути від депутатів Верховної Ради, які представляють «Опозиційний блок»?

 Але ж маємо «сніг у цукрі» й немало інших перлин перекладацької творчості від ерудованих фахівців з вищою освітою й немалим досвідом (саме таких шукають на вакантні посади). І це тільки про терени ЗМІ.

А невже хтось думає, що в інших галузях ситуація інакша? Он голову НАЗК на дуже немаленьку зарплату взяли невідомо звідки. Он високоосвічена голова Нацбанку блискуче опустила гривню. Он ерудований і досвідчений Міністр соціальної політики ніяк не дасть ради ані пенсіонерам, ані інвалідам, ані соціальній сфері взагалі…

І все це до слова про незалежність. Яка починається з рідної мови, а потім якось непомітно перетікає в турботу про свій народ, починаючи від немовлят і аж до пенсіонерів. І принагідно виявляється, що незалежна держава має бути незалежною у всьому: тут і дипломатія, тут і газ, тут і дороги. Тут і пенсіонери, і медицина, і освіта. І тут же сніг у цукрі — несподіваний (чи все таки доволі прогнозований?) взірець зневаги до всього українського із державою включно.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Галас про зайві вихідні дні в Україні — це облуда, омана, брехня, небилиця і лжа!

Українці не знають, що живуть краще, зате зарплата їх чомусь не влаштовує

Українці вкотре не змогли вхопити щастя за бороду. І де ж воно бродить?

Якщо колишньої імперії давно немає на карті, то за чим жалкує третина українців?

Верховну Раду українці навіть обирати не хочуть