Україна повинна розрубати Гордіїв вузол з Росією - В'ячеслав Кириленко

Вы здесь

Віце-прем'єр-міністр України В'ЯЧЕСЛАВ КИРИЛЕНКО у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про свою книгу "Три розмови про Україну".

Зокрема Кириленко зупинився на таких аспектах, як боротьба за ідентичність та власна Помісна Православна Церква.

- Ваша книга "Три розмови про Україну" - це книга про вас, про Патріарха Філарета, про Василя Шкляра чи про Миколу Вересня?

- Ні. Це книга про Україну. Розмови три, вони ніби на різні теми. Зі Святійшим Філаретом - більше про автокефальну церкву, про релігію, про становлення Церкви української. З Василем Шклярем я більше розмовляю про літературу і все, що з цим пов'язано. Але не тільки про літературу, також і про українсько-російські війни – ті, що були раніше, і про сучасну війну. А з Миколою Вереснем ми розмовляємо про події останніх 26 років - він з медійного аспекту, я з громадсько-політичного, як учасник всіх трьох наших новітніх революцій. Але взаємопереплетіння між усіма трьома нашими розмовами видно по всій книзі. А головна тема - Україна, не так її минуле, як майбутнє: яка траєкторія майбутнього для України. Тому це матеріал багатовимірний, і, сподіваюсь, він буде цікавим.

- А як вам прийшла думка написати книгу?

- На початку цього року прийшла ідея, потім я деякі деталі для себе з'ясував, потім поговорив з усіма майбутніми співрозмовниками. Вони всі дали згоду і за це їм хочу висловити подяку публічно, бо це зайняті та великі люди, наші сучасники. Ці розмови відбулись, що потребувало часу, бо це багатогодинні розмови. А потім - обробка цього матеріалу, щоб він був адаптований для легшого читання складних тем.

У всякому разі, ця книга буде як продовження нашої діяльності, кожного на своєму посту, але діяльності, роботи - для української ідентичності, для України. Тому ця книга - про Україну, там багато є ремінісценцій у минуле, але всі вони для того, щоб зрозуміти сьогодення, те, як ми рухаємось у майбутнє, заради України, якої ми не маємо права втратити. Бо ці втрати протягом новітньої історії траплялися багато разів, і були трагічними. І якщо дивитися на речі серйозно, то від будь-якого перебігу подій, зокрема драматичного, навіть трагічного, Україна не застрахована і зараз. Не дивлячись на те, що вже чотири роки минуло після Революції Гідності, ніби всі вже відкрили свої очі на справжні наміри Росії, але все одно цього мало для того, щоб уся нація консолідовано розуміла покликання України як невід'ємної частини західного світу, як країни, яка може жити лише в умовах демократії, яка розвиває українську ідентичність.

Якщо в України не буде своєї ідентичності, то ми не так будемо цікаві Європі. Сучасна Європа - це Європа націй. Ніхто не відмовляється від своєї ідентичності в жодній європейській країні. Навпаки, як тільки починається наступ на це, виникають альтернативні політичні сили. От саме такої Європи Україна завжди і прагнула. І нам трагічно не вдалося повернутися до цієї сім'ї сто років тому, коли була Українська революція 1917-21 років. І тільки тепер нам це вдасться, не дивлячись на звірячу агресію Росії на Сході та Півдні України.

- Можливо, на це вплине зміна поколінь, щоб побудувати таку Україну, про яку ви кажете? Тому що складно переробити людей, які жили в Радянському Союзі.

- Багато людей "переробилися" уже давно, коли голосували за Незалежність в 1991 році.

- Але ж це було номінальне голосування…

- Ні, воно було справжнє, демократичне, і це була реальна віра багатьох українців у великий поступ, який чекає їх після того, як Україна здобуде Незалежність. Але, як ми вже говорили, для щастя треба працювати. Україна, на жаль, не пішла шляхом радикальних реформ одразу після здобуття Незалежності, а почала тупцювати на місці та думати, як би не відірватися від російського "брата". Оце і є причина всіх бід. А голосували тоді, реально вірячи, що це швидкий шлях до великого добробуту і незалежного існування. Потім було багато різних подій, які привели до розчарування та розуміння, що швидкого шляху, і при тому щоб ще й не сильно напружуватися, не буває. Сусідні нації пройшли дуже складний шлях і дуже сильно напружились - ті ж поляки, угорці, чехи, які стали найбільш успішними з європейських націй, що також жили при комуністичному режимі. Або країни Балтії, що взагалі жили в СРСР. Вони обрали шлях для себе однозначний, а ми – багатовекторний, із ухилом в Російську Федерацію.

- Але вони були більш відірвані. Є така теза, що Росія завжди буде нашим сусідом.

- Ну і що? Не тільки нашим, але й Латвії, Литви, Естонії, Польщі…

- Але вони мали на нас більший вплив.

- Зараз все менший і менший. Це те, про що ми вже говорили - рішення про Незалежність потребувало рішення про відрив від "русского мира" і боротьби за власну ідентичність. А до цього український народ ще був не готовий повною мірою. Але відбулася зміна поколінь, і Революцію Гідності, найскладніші її дні, вирішило покоління, вже народжене в незалежній Україні, яке довідалося правду вже у незалежній Україні - про історію, про наших друзів і ворогів, про те, як нам потрібно жити, щоб ні перед ким не гнути шию. От якраз вони і зробили Революцію Гідності, тому вже не треба якихось нових поколінь, які усвідомлять Україну. Це нове покоління українців уже є!

Ми також повинні пам'ятати, що Україна - це не щось таке аморфне, відкрите до всього аж до самозречення та самознищення. Україна - це нація, яка має свою ідентичність тому треба завжди пам'ятати про повагу до своєї мови, історії і майбутнього, яке може базуватися тільки на повазі до свого минулого.

Так, Росія - наш сусід, але ми - суверенна країна, і нас підтримує весь вільний світ. А такого ще не було практично ніколи в нашій історії, ми практично завжди залишалися сам на сам з усіма ворогами. Зараз такого нема, від 2014 року Україна чинить опір Росії разом з усім західним світом. І західний світ розуміє, що ми стоїмо насторожі і їх цінностей також, бо в нас вони спільні. І цей етап російської збройної агресії проти України був неминучим. Тому що російські напади траплялись і раніше, тільки в інших формах.

Була, наприклад, спроба порушення суверенітету України у 2003 році з боку РФ - відома криза, пов'язана з Керч-Єнікальським каналом, Керченською протокою і островом Тузла. Уже тоді була спроба забрати частину землі в України, і це була репетиція. Були й Харківські угоди, і знищення української мови через сумнозвісні мовні закони регіоналів - усе це уже було проявом гібридної агресії проти України. І все це відбувалося від першого дня після того, як Україна проголосила Незалежність.

- Українська історія продовжує творитися, а один із моментів - Помісна Українська Церква. Повертаючись до вашої книжки, де ви розмовляєте з Патріархом Філаретом. Ви казали, що навесні визначали співрозмовників, і тоді ще не було відомо про ймовірне отримання автокефалії. Чи, можливо, вам було відомо? І ось ви вибрали саме Філарета як героя. Це співпадіння чи вам було щось відомо про бажання отримати Томос?

- Відомо не було, ось так воно співпало, але певно, це не просто так. Значить, мало співпасти. Хоча я в цій темі давно, але найдавніше в цій темі - його Святість Патріарх Філарет, який від моменту становлення української церкви завжди говорить про автокефалію, про необхідність єдиної помісної соборної православної церкви.

Тому уся розмова з Патріархом будувалася на питанні автокефалії. Окремо ми поговорили на тему звернення Верховної Ради та позиції, що була оголошена Порошенком про очікуваний Томос від Вселенського Патріарха.

Церковне питання, з огляду на непримиренну позицію Росії, що не повинно бути в Україні української церкви, що повинна бути лише російська церква, має політичне забарвлення від моменту створення Української православної церкви Київського Патріархату. І якщо подивитися серйозно на цю справу, то дуже великі події на нас можуть очікувати, бо це питання виходить далеко за межі лише церковного, релігійного, православного світу. Це один із необхідних етапів здобуття Україною повної незалежності у всіх її вимірах. Не може бути у великій православній країні спокійного життя, коли церква підпорядкована навіть не іншій церкві, а по суті іншій країні, тим більше, тій, яка почала пряму війну проти України. Коли в одній церкві допомагають українському війську і моляться, щоб ворог був вигнаний з території України, а в іншій церкві в кращому разі роблять вигляд, що нічого не відбувається. Ясно, що це не дає Україні рухатися вперед, уповільнює реалізацію всіх наших можливостей.

Ось цей Гордіїв вузол ми повинні розрубати. Підстав не надавати Україні Томос як не було, так і немає. Але те, що Порошенко підняв це питання на такий високий рівень - це його заслуга. Він цим займається давно, він у темі і займається цим особисто. Це те, що потрібно зараз Україні.

- А які причини зійшлися, що в нас саме зараз виникла така можливість отримати автокефалію?

- Так Росія пішла проти всього світу, Росія напала на Україну.

- Але так вже чотири з половиною роки…

- Для церкви - це мить. Росія православна напала на Україну, яка також здебільшого православна. І при цьому у Росії православної не виникло жодних питань, що вони почали вбивати своїх одновірців, які просто хочуть жити в своїй країні, не під чужу диктовку, а спираючись на власні рішення. Відкусила шматок території, яку ми, звичайно, повернемо. Відкусила, анексувавши Крим. Весь світ це побачив і сказав: "Зупиніться та поверніться у річище міжнародного права". Росія всім скрутила дулю, всьому світові. Звісно, це нікому не сподобалося.

Зокрема, це змінило ставлення до Російської православної церкви у Вселенському патріархаті. Вони також не живуть у вакуумі, вони живуть у світі серед людей, і зрозуміло, що така агресивна поведінка РФ вплинула й на позицію Вселенського Патріарха.

Плюс ми висуваємо справедливі вимоги. У нас є велика Українська церква, УПЦ Київського патріархату, яка розростається з кожним роком, яка особливо збільшилася від 2014 року, коли всі побачили, що росіяни готові нас вбивати, а Московський патріархат змовчав і не висловив щодо цього жодної позиції, яка б свідчила про те, що вони зі своїм народом, а не з агресором. Безумовно, що позиції Київської церкви зросли в кілька разів за останні роки, і це помітно і в Константинополі. Ну і є намагання самої Росії та її церкви диктувати свою волю зокрема і Вселенському Патріарху. Це також не може бути безмежним в часі, не може тривати вічно. А враховуючи, що наша влада в цій справі діє консолідовано – президент, уряд і парламентська більшість, по суті, весь політичний клас - і приймає рішення, то ця обставина стала головним аргументом, який, на мою думку, переконав Вселенського Патріарха Варфоломія подивитися інакше на українське питання.

І я вірю, що ми отримаємо Томос про автокефалію, і це буде справа, яку взагалі важко переоцінити. Ми як сучасники цьому не зможемо навіть дати справжньої оцінки. Це вже тільки наші нащадки через багато років її дадуть, настільки це велика подія. Тому я вірю в це і теж буду робити все як і раніше, щоб це трапилося. І ми про це говорили зі Святійшим Патріархом Філаретом,у розмові в нашій книзі, і я думаю, що ця розмова буде цікава, бо він вміє говорити про дуже складні речі простою людською мовою.

Джерело Апостроф

Читайте також: В'ячеслав Кириленко: Українські зірки різко скоротити гастролі в Росії, є одна причина