Путін тренується в Азовському морі, але головні дії РФ проти України почнуться в іншому місці – аналітик

Вы здесь

Експерт з питань Криму, головний редактор порталу BlackSeaNews, голова наглядової ради фонду "Майдан закордонних справ" АНДРІЙ КЛИМЕНКО в інтерв'ю "Апострофу" розповів про ефект від провокацій Росії в Азовському морі, про кволу реакцію на такі дії з боку державних органів України та про подальші військові плани Кремля проти України.

- Які наслідки матиме затримання суден в Азовському морі?

- Головний економічний сенс цієї блокади вирішується не під час затримання в морі, а коли судно з вантажем на 3-5 днів потрапляє на якірну стоянку перед Керченською протокою. В середньому воно стоїть на вході одну добу, потім ще 3-4 доби – на виході, отже втрачає 5-6 днів. Ці цифри показують, що росіяни все більше повертають той ключик, який опинився в їхніх руках після окупації Криму й захоплення контролю над Керченською протокою.

Затримання мають також демонстраційний ефект: вони розраховані на деморалізацію як наших військових, так і місцевого населення, а також на доведення до істерики екіпажів суден та їхніх власників. Уявіть, що вас добу тримають на вході в Азовське море, а ви при цьому бачите, що решта суден безперешкодно прямують до російських портів? Врахуйте, що ви не просто собі стоїте – до вас на борт піднімаються ФСБшники, оглядають судно, каюти, вантаж, пишуть протоколи й таке інше. Потім така ж процедура чекає на вас у морі, й зрештою ви кілька діб стоїте перед виходом. "Воно мені треба?" – скаже капітан чи судновласник.

- Мовляв, куди завгодно, тільки не туди.

- Так, ну й звичайно, це може використовуватися для провокування якогось casus belli (військовий інцидент, привід для оголошення війни, - "Апостроф"). Уявімо собі, що відбулися зіткнення з українськими прикордонниками чи ще кимось. Але це не означає, що Україна має спокійно за всім цим спостерігати.

- Враховуючи всю цю непросту ситуацію, як ми практично й теоретично можемо реагувати?

- Знаєте, класика casus belli – це початок Другої світової війни, інцидент у Гляйвіці: німців одягнули в однострої польської армії, а потім вони напали на радіостанцію в німецькому містечку Гляйвіц. Це й стало формальним приводом для вторгнення в Польщу. Якщо росіяни захочуть створити casus belli – вони це зроблять. Але ще більш деморалізуючий ефект має той факт, що органи влади не роблять того, що вони мали би робити в цій ситуації.

- А що мали би? Бо ж перші кілька тижнів взагалі була тиша.

- Можливо, якби ЗМІ не надали розголосу темі, так би все й було. Динаміка реакції виглядала наступним чином: спочатку в межах своїх повноважень почали реагувати військові. Демонстративні навчання, літаки над пляжами – все це відбувалося тому, що командири з’єднань, оцінивши ситуацію, вирішили зреагувати саме так. Найпершими на ситуацію відреагували представники іноземних посольств – через кімнату, у якій ми зараз спілкуємося, пройшло півтора десятки дипломатів дуже високого рівня. Це були перші секретарі посольств, військові аташе, навіть один посол, заступник посла. Вони були збентежені й намагалися зрозуміти, що відбувається й чому немає реакції від вищих органів влади України.

- А ви розумієте?

- Я не хочу розуміти, чесно кажучи. Першим на цю ситуацію зреагував представник президента в Криму Борис Бабін. Він не професійний чиновник, а вчений, працював завкафедрою в Одеській морській академії. Постановку проблеми також підтримує міністр інфраструктури Володимир Омелян, це зрозуміло, адже від блокади страждає його галузь. Міністерство має позицію в цьому питанні й реалізує її.

Потім почалися згадування на кшталт "на такій-то зустрічі такий-то посадовець згадав про ситуацію в Азовському морі". Далі про це на сторінці у Facebook написав президент, додавши, що ми будемо скаржитися на росіян під час саміту Європейського Союзу. В ухваленій за його підсумками резолюції була фраза "мілітаризація Чорного та Азовського морів". Так Азовське море вперше потрапило до резолюції ЄС, що дуже важливо. До Маріуполя й Бердянська вже їздили іноземні посли, ну й нарешті під час навчань Sea Breeze в Одесі президент заявив про неподобства в Азовському морі й запевнив, що доручив керівництву Збройних сил, ВМС України та прикордонній службі вжити заходів реагування. Я маю уявлення про заходи, які вживаються, не про всі з них ми можемо говорити, але зрозуміло, що мова йде про посилення присутності ВМС України. Але ВМС України є тільки у вигляді морської піхоти й берегової артилерії, які перебувають в складі Операції об’єднаних сил на Сході України.

Окремо я виділив би позицію, точніше, її відсутність, МЗС.

- Невже справді немає скарг від власників суден і досі ця проблема, грубо кажучи, не існує?

- Я казав про це на закритій нараді представникам МЗС і кажу зараз: по-перше, я вважаю їхню позицію капітулянтською, а по-друге, не можна ставити інтереси одного судового процесу, який закінчиться (якщо закінчиться, та й то невідомо чим) років за п’ять, понад інтереси національної безпеки України.

Чимало політиків та громадських діячів звернулися до МЗС із вимогою пояснити їхню позицію. Вони ж зробили відповідь документом із грифом "для службового користування". Пристойного слова для цих паперів у мене немає, бо рівень аргументації там такий, що це неможливо читати. Але те, про що відкрито заявляли представники МЗС, зводилося до того, що ми маємо позов проти Росії у морському арбітражі в Гаазі за порушення Москвою Конвенції з морського права від 1982 року.

- Офіційного перекладу якої в нас, до речі, немає.

- У нас багато чого немає. Так от, у позові йдеться про захоплення шельфу Чорного моря й портів у Криму, будівництво Керченського мосту, але ж ніхто не бачив тих десятків кілограмів заявлених документів. Та й подані вони були до того, як у Азовському морі почалася криза. Тож я маю великі сумніви щодо того, що весь цей азовський кейс туди потрапить.

- Чому?

- Тому що в 2003 році Україна й Росія фактично домовилися, що Конвенція ООН з морського права не поширюється у важливій своїй частині на Азовське море, бо це – внутрішні води. Наскільки мені відомо, Росія вже опротестувала юрисдикцію арбітражу в частині Азовського моря й Керченської протоки. І правильно зробила, бо там, очевидно, більш професійні юристи з морського права. Вони побачили, що Азовське море, на жаль для нас, не підсунеш під Конвенцію ООН з морського права.

- Як ми прийшли до угоди про Азовське море з Росією? Її уклали після кризи на Тузлі, проте росіяни постійно висували якісь територіальні претензії до України.

- Гадаю, зараз вже не треба дивитися далеко в минуле й пробувати розібратися, що й до чого, колись про це розкажуть історики. Зараз варто думати, як на все це реагувати. Але перед тим, я хотів би сказати, що майже впевнений у тому, що це було тренування.

- Перед чим?

- Головні експортні шляхи України знаходяться в Чорному морі. Нині всі дії відбуваються в Азовському морі, і якщо було вже понад 80 затримань, то можна уявити, яка кількість людей і екіпажів відпрацювали свої дії в таких ситуаціях. Йдемо далі: білі цяточки на карті – це захоплені Росією нафтові платформи на морському шельфі України. Одеське родовище – це славнозвісні "вишки Бойка". Воно ближче до узбережжя Одещини, ніж до окупованого Криму. Ще є Голіцинське, Архангельске та Штормове родовище, яке вже ближче до півострова. На кожній платформі й на кожній буровій є гарнізон російського спецназу або морської піхоти, а також локатори спостереження підводної, надводної й повітряної обстановки. Таких військових об’єктів там десятків півтора. І якщо раніше їх патрулювали допоміжні кораблі – буксири й таке інше, то з першого червня охорона українських вишок на українському шельфі офіційно передана 41-й бригаді малих ракетних кораблів Чорноморського флоту РФ. Відбувається цілодобова ротація кораблів, тобто мова йде про бойові кораблі зі значним потенціалом.

Як би я вчинив на місці росіян, спостерігаючи відсутність активної реакції України на неподобства в Азовському морі? Я би розпочав затримувати для огляду судна, що йдуть до або із Одеси. А чому ні? ФСБ доповіло мені, що на одному із суден, що курсують цим шляхом, знаходиться диверсійна група, яка хоче підірвати, наприклад, "вишки Бойка", бурові платформи на Одеському родовищі. Ось вам і привіт.

Якщо вони раз, другий, третій так вчинять, то ми можемо собі тільки уявити, що буде з морським трафіком у цьому районі.

- Його не стане.

- Він суттєво зменшиться, й це буде вкрай неприємна ситуація. Такого може й не статися, але цей варіант розвитку подій треба мати на столі. Аналогічно треба відпрацювати варіанти з висадкою десанту.

Війна не завершилась. Закінчився, можливо, один з її перших етапів. Питання полягає лише в тому, як, куди й звідки. Чомусь я маю передчуття, що росіяни не лізтимуть далі на Донбасі. По-перше, вони бояться нових санкцій, реакції міжнародного співтовариства, великих військових втрат. А ось на морі… Азовське море – це на 100% російське озеро.

- Вже?

- Вже й було. Вони мають там абсолютну перевагу на морі. До того ж вони мають перевагу на східному березі Азовського моря. Ростов, Єйськ – це найпотужніший у російських збройних силах Південний військовий округ. Він має морську піхоту, авіацію, спецназ, які, крім всього, постійно проводять навчання й тренування. Також за роки окупації Криму Москва дуже посилила Чорноморський флот. На морі вони переважають нас в рази й, звичайно, розглядають варіанти, як це можна використовувати.

У чому, як каже молодь, прикол десантної операції? Припустімо, що ви на узбережжі, а противник – у центрі Азовського моря. Ви не знаєте, куди саме він вдарить, бо відстань до всіх можливих точок приблизно однакова. А захистити весь берег одразу просто неможливо, а ще додайте сюди дезінформацію серед населення та інші фактори. Ви не вгадаєте, куди вдарить десант. Усе українське узбережжя в обох морях є десантно небезпечними ділянками.

- Чим ми можемо відповідати?

- Доки ми не розвинемо ВМС України, тобто найближчі два-чотири роки, ми можемо тільки аргументовано просити НАТО, щоб у нас Чорному морі постійно чергували їхні військові кораблі. Як це було в 2014-му.

- Це фактор стримування?

- Безумовно. З березня 2014-го протягом майже 90% днів до кінця року в Чорному морі патрулювали кораблі НАТО. Саме завдяки цьому, на мій погляд, 2 травня 2014-го в нас не з’явилося "Одеської народної республіки". Сценарій був готовий – підпалили, вбили, "Путін, рятуй". І він би рятував, якби не кораблі НАТО в Чорному морі. Це дуже сильний фактор стримування. Розуміючи об’єктивно невисоку бойову спроможність корабельного складу ВМС України треба домовлятися з альянсом про таке чергування.

Путін намагається розтягнути сили НАТО й відволікти їх від Чорного й Середземного морів на Балтику. Наші друзі там стурбовані активністю росіян на півночі, але, на мій погляд, це демонстрація, покликана відволікти сили альянсу із Середземного моря. Це велика військово-політична гра. У нас немає інших варіантів, окрім як грати в неї. Й бажано при цьому вигравати.

- Які заходи, симетричні чи асиметричні, ми реально можемо застосувати?

- Є дві-три дуже важливі речі. По-перше, нам потрібен морський кордон у Азовському морі. Що робити з договором 2003 року? Денонсувати, призупиняти, допоки відносини з Москвою не налагодяться років так за 100, чи щось іще. Тим більше що будівництвом Керченського мосту Росія сама ж цинічно його порушила.

- Але пункт про те, що Азовське море є внутрішнім морем двох країн є також у "Великому договорі про дружбу".

- Нам потрібно було ще у 2014 році переглянути весь комплекс документів, які зв’язують нас із Росією нерозривними узами. Надалі ми повинні проінформувати світ про те, що договір від 2003 року щодо Азовського моря не діє, й тому ми, згідно з Конвенцією ООН із морського права, оголошуємо 12-му зону українськими територіальними водами й просимо враховувати це. Тоді головнокомандувач зобов’язаний віддати ЗСУ наказ забезпечити охорону цього кордону. Це складне й велике за обсягом питання, але це треба робити.

- І в нас є чим охороняти цей кордон?

- Я не хочу нікого ображати, але думаю, що коли маріупольський загін морської охорони буде належним чином стимульований і згадуватиме не про рибу в Азовському морі, а про те, що вони мали там втрати... Ми маємо 18 "вимпелів" – 2 кораблі й 16 катерів. Треба, щоб усі вони були озброєні, а екіпажі – вмотивовані захищати свою Батьківщину, а то прийде інша вітчизна.

Окрім морського кордону, нам потрібні санкції проти Росії. Я радий, що міністр інфраструктури Володимир Омелян теж підтримує ідею про те, що проти портів РФ на Чорному й Азовському морях треба ввести економічні обмеження. Коли він сказав про це вперше, в російському політикумі одразу почалася істерика, бо ж всі вони – бізнесмени, а з Ростова, Таганрогу і Єйська через Азовське море йде величезний морський експортний трафік. Йдеться про зерно, бензин, нафту, сірку. Якщо світ тільки дізнається про те, що Україна збирається підвести їх під санкції, то це вже буде дуже болючим ударом по них, бо міжнародні партнери не надаватимуть їм кредитів, не продовжуватимуть договорів і так далі. Бізнес дуже чутливий до подібних речей.

Ну й, звісно, нам потрібно посилювати свої морські спроможності. У нас є морська піхота й вона дуже добре працює на березі, але моряки мають ходити в море. Гадаю, основне завдання держави – щоб у нас були кораблі, і що швидше, то краще.

- Якою мала би бути морська політика України?

- Я завжди кажу, що Україна – це держава із сухопутним мисленням, хоча в нас, за різними оцінками, близько сотні тисяч осіб, а то й більше, працюють моряками по всьому світу.

Що таке сухопутне мислення? Коли ми дивимося на морський горизонт і він нас лякає. А якщо пройтися по сайтах приморських міст, то видно, що там майже немає морських новин. Ми маємо формувати морське мислення в країні, але це тривалий процес.

- Часто люди не розуміють, чому те, що відбувається на Азовському або Чорному морі, важливе для них, мовляв, це далеко від мого, скажімо, Рівного. Як життя українців залежить від морів?

- Я не знаю точних цифр, але знаю, що українська економіка в цілому залежить від експорту зерна, соняшникової олії та продукції металургії. І весь цей експорт – це море. Зараз втрата морського експорту – це величезна криза в економіці нашої держави. Морські перевезення та їхній захист – це питання захисту національної безпеки. Держава, головнокомандувач, збройні сили, спецслужби повинні займатися цим в першу чергу.

- Щодо життя в Криму: у світовій пресі образ окупованого півострова змальовується приблизно як захоплений пляж, де порушують права людини. Чи можна вважати таку картину вичерпною?

- Саме з Криму зараз виходить загроза всій Європі й східному Середземномор’ю. Крим та Сирія – це вже нерозривний зв’язок, і він іще більше посилиться після повного вводу в експлуатацію Керченського мосту. Вже чотири роки з Криму до Сирії постачають зерно та військову техніку. Коли ж запрацює залізнична частина мосту, я впевнений, що весь сирійський транзит передадуть Криму, тому що порт Новоросійськ дуже не хоче потрапити до сирійського списку американських санкцій.

Європі потрібен буде час, аби зрозуміти, що Крим – це надпотужна військова база, яка не має аналогів у Європі. Звідти можна накрити, наприклад, Лондон і Середземномор’я аж до Іспанії.

- Що там є?

- Там є все: декілька видів крилатих ракет морського, сухопутного й повітряного базування. Усі вони можуть нести ядерні боєголовки й пройшли випробування в сирійській війні. Нові кораблі, підводні човни, малі ракетні кораблі з ракетами "Калібр" вже знають смак крові – вони стріляли тим самим "Калібром" по справжніх цілях у Сирії. Коли командир підводного човна вже не вперше натискає кнопку "Пуск", то йому, за великим рахунком, все одно, де саме розташована ціль – у Сирії чи в Європі. Це війська, які готові до війни із будь-ким.

До того ж за час окупації Криму Росія почала будувати ракетні корвети на двох кримських заводах – у Феодосії та Керчі. Десять наступних ракетних кораблів будуть збудовані саме там. І це ще більше підвищить рівень загрози, яку несе Крим для всього європейського континенту. І в нашій країні, і за її межами ми маємо говорити про те, що Путін не зупиниться. Він вже цар, а не президент.

- До речі, було багато розмов про те, яким буде Володимир Путін під час цієї каденції. До якого варіанту ви схиляєтесь?

- Він наступатиме. У нього немає іншого виходу – там не все так добре з економікою, тож йому потрібен зовнішній фактор, щоб гуртувати довкола себе зазомбоване населення, якому треба перемоги.

Зараз він грається з Трампом, Макроном, Меркель. Коли вони нарешті зрозуміють це, в Путіна не лишиться іншого шляху для домінування в країні й по сусідству, окрім ядерної загрози та кібервійн.

Агресивна сутність путінського режиму не змінилася – вона лише посилюватиметься. Тож ми можемо привітати себе з тим, що житимемо у вкрай ненудні часи.

- Військовим базам у Криму, серед іншого, дуже потрібна вода. Чи є ризик, що росіяни спробують отримати контроль над "чарівною кнопкою" у Каховці силою?

- Думаю, що тема "Новоросії" не списана, й ми побачимо її або у військовому вигляді, або спочатку в політичному – навесні, перед виборами-2019. Потрібно прораховувати варіанти дій і протидій.

Уявімо, що на виборах у Приазов’ї та Причорномор’ї перемагає умовна Партія регіонів, причому тими методами, до яких вони звикли. Моделюємо ситуацію: починаються сутички між прихильниками "русского мира" й українськими патріотами, з’являються кілька чоловік в одностроях української армії й відкривають вогонь. От вам і casus belli.

- Тобто історія із сухопутним коридором до Криму, про який розпиналися росіяни в 2014-му, не знята з порядку денного?

- Ні в якому разі – ані на Херсонщині, ані в Бердянську, ані в Маріуполі, ані навіть в Одесі. Треба готуватися до цього. Відповідні плани мають бути як у силовиків, так і в місцевих органах самоврядування, аби знову не проходити це з чистого аркуша.

- Як ви ставитеся до дискусії про можливість подачі води в окупований Крим?

- Як людина, яка разом з колегами дуже ефективно цю дискусію припинила протягом одного тижня. Жоден український політик, який почне розповідати про відновлення водопостачання й торгівлі з окупованим Кримом, не може ні години залишатися в українській політиці, бо це вже не українська політика. Це свідома чи несвідома п’ята колона в чистому вигляді, і вони будуть отримувати від нас все, чого заслуговують.

- Для росіян дуже важливо отримати воду в Крим перед наступним сільськогосподарським сезоном, і період їхньої потенційної активності збігається з нашою передвиборчою кампанією…

- Та й в цілому Путіну потрібна Україна. Йому також потрібна Молдова, де скоро відбудуться вибори… Попри сезон відпусток, варто готуватися до того, що цей рік в нас буде дуже складний. Як, в принципі, і наступний, і ще багато років загалом.

- Ситуація з Володимиром Путіним така, що одного дня він тисне руку Башару Асаду, а наступного – Еммануелю Макрону й Ангелі Меркель. Чому попри все він таки виграє? Принаймні на європейському континенті.

- Це складне питання. По-перше, він авторитарний лідер, навіть диктатор. Цикл "проблема-рішення-виконання рішення" в нього займає дуже мало часу. Демократії чи, тим більше, міжнародні організації на кшталт НАТО чи ЄС, які складаються майже з трьох десятків країн, навіть теоретично не можуть діяти так швидко. Тож диктатор завжди діє оперативніше.

Крім того, за останні десятиріччя Путін корумпував не тільки дуже багато політиків у європейських країнах, а й ЗМІ. Грошей у росіян було багато й вони їх на це не шкодували.

У цілому ж мені здається, що протягом років відносного благополуччя, коли економіки були успішні, а доходи громадян зростали, цінності цивілізованого світу, заради яких створювалися і НАТО, і ЄС, забулися. Коли ми бачимо міжнародну політику сьогодні, то розуміємо, що дуже багато лідерів держав, яких ми вважали прихильниками цінностей, усе більше скочуються до Realpolitik, тобто до політики 19 – початку 20 століття. Це дуже складний етап, і Путін це розуміє. Його еліти й спецслужби діють грамотно й послідовно. Тобто якщо вони вирішили дотиснути Маріуполь і Бердянськ, то робитимуть це системно й поступово. Вони дійдуть туди, куди ми їх пустимо.

Якщо вони вирішили перетворити Крим на військову базу й розуміють, що кримські татари й активна частина населення є загрозою для цієї мети, то просто витиснуть тих, хто їм заважає. Ми з кримськими друзями "жартуємо": якщо до вас іще не прийшли, то це означає, що просто не встигли, а не забули.

Росія наступатиме на всіх можливих фронтах і в Україні, і в Європі, і в світі в цілому доти, доки її не зупинять. На жаль, нам доводиться жити в такий час.

- Імперія буде екстенсивно розширюватися, бо така її природа. Але як довго ще їй вистачатиме ресурсів для таких планів і такого темпу? Чи не пожере вона сама себе?

- Гадаю, в найближчі кілька років розраховувати на це не варто. Є дуже великий запас міцності. Ми оцінюємо, що економічні санкції, пов’язані з окупацією Криму, обходяться Росії приблизно в 1% ВВП. Це багато, але треба більше. Думаю, Україна має утворити щось на кшталт міністерства економічної війни, як це зробила Британія в 1940-му році. Воно проаналізувало, що є німецького на їхніх територіях, і все це заарештувало, припинило торгівлю між британськими територіями й гітлерівською Німеччиною й так далі.

Для України це складне питання, бо в нас досі є велика присутність російського капіталу в усіх сферах. Санкції, арешт активів – це елемент економічної війни. В нас немає іншого виходу – буде або гаряча війна, або тиха економічна. Але можливий варіант і обидвох.

Ми ж розуміємо, що Україна не здасться, навіть якщо під час парламентських виборів відбудеться спроба реваншу сил "імені Януковича". Питання лише в одному – на яких рубежах ми залишимося.

Джерело Апостроф

Читайте також: Путін буде тиснути на Україну, а люди в Криму йому не потрібні, - політик