Чи такий страшний суржик, як його малюють?

Вы здесь

Чи зараз на часі вкотре говорити про українську мову? Чи немає в житті українців чогось важливішого й більш значущого? Навіщо говорити про мову, якщо тарифи, якщо війна, якщо корупція, якщо бездіяльність влади?.. І ще безліч інших «якщо»… То чи на часі?

Розмови про «несвоєчасність» мовної проблеми точаться постійно. Дивно чути навіть від розумних і освічених людей про неважливість або, принаймні, про несвоєчасність цього питання. Але ще більше дивує прагнення багатьох «щирих українців» стати «на захист» української мови. Я про те, що саме такі захисники часто-густо самі нищать те, що нібито захищають. Як активно виступають проти суржика, який не дає пробитися справжньому Українському Слову!

Але ж що таке суржик і що саме мають на увазі тітоньки й дядечки, які побиваються, що в селі їхньої бабусі розмовляли й розмовляють суржиком? Хтось може уявити собі село, де розмовляють саме суржиком? Не діалектом, не місцевою говіркою, а ось саме отим триклятим суржиком, через який багато щирих українців ніяк не можуть опанувати рідну мову, котра вже майже загинула під вагою паскудного чортзна-чого.

Отож для початку не завадило б з’ясувати, що воно таке, отой суржик. Виявляється, що це ««побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші».

Суржик — побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші

Цікаво, що «за даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність подібної «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5 % (Західний регіон) до 21,7 % (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12 %... Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними. Окрім того, в західному регіоні, на відміну від східного, поширеніший польсько-український чи мадяро-український суржик, рівно як і значніша різноманітність крайових діалектів аналогів котрим не існує в інших областях».

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність подібної «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5 % (Західний регіон) до 21,7 % (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12 %

Якщо ж комусь дуже треба познайомитись із «якісним» суржиком, то можна порадити перечитати «За двома зайцями» Михайла Старицького: Свирид Петрович Голохвастов розмовляв саме суржиком, безбожно перемішуючи українську й російську, щоб мати вигляд освіченого й «городського». Пам’ятаєте? «Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…».

На жаль, сьогоднішні борці за чистоту української мови зовсім забули, що «літературна мова — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією... Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч».

Отож, люди мої милі, без діалектів, без місцевих говірок, без наріч літературна мова і не утворилася б, і не існувала б! Шановні борці за чистоту мови, послухайте, як говорять села на Донеччині — десь чути Чернігівщину, а десь Хмельниччину, але жодного суржику! Тільки діалектна вимова тих місцевостей, звідки колись переселилися пращури теперішніх мешканців.

Основною ознакою літературної мови є унормованість, тобто «сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації». Але жива мова — це мова діалектів, говірок, наріч із усіма їх особливостями. Інакше мова не існує!

На жаль, сьогодні багато «борців із суржиком» вносять в українську мову саме суржик, сплутуючи грішне з праведним, перемішуючи зерна пшениці й жита, нагромаджуючи бездумно лексичні й граматичні елементи, заплутуючись і плутаючи інших. І коли комусь хочеться пошпетити політика, який, як комусь здалося, сказав щось не зовсім «по-літературному», то чи не варто придивитися до тих, хто зобов’язаний говорити й писати максимально чисто, тобто до журналістів? Навіть найвідоміші диктори найвідоміших телеканалів частенько примудряються втнути щось неймовірно нелітературне й навіть не діалектне. То невже працюють без літературних редакторів? Невже не переймаються дотриманням літературної норми? Але ж літературна мова має бути унормованою завжди і всюди! Тим більше, у засобах масової інформації.

Іще в 1936 році видатний діяч українського відродження професор Іван Огієнко писав, що «для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова і вимова, тільки один правопис». Не думаю, що сьогодні це має бути інакше, але ж тільки ліниві й німі не виправляють і не «вдосконалюють» тепер усі можливі літературні норми.

Навіть до графічних норм добираються! Кирилиця, бачте, уже не така, а подати сюди латинку! Це чим же завинили святі Кирило і Мефодій? Наче ж ніколи «мишебраттями» не були. І чим це латинка для української мови ближча? Не хочемо писати так, як пише мишебратія? А з якого дива ми маємо відмовлятися від свого минулого й від своїх традицій? Щоб було що? Там же, за поребриком, тільки щасливі будуть іще щось наше прихопити! То у них донька київська князівна Анна Ярославна стала російською, то ще яка халепа трапиться…

Ось і історія з «неможливістю» вивчити українську, бо то все «суржик», має приблизно те ж походження. Тільки не треба плутати із місцевими говірками й наріччями. А говірки ці дуже різні, бо Україна дуже велика, має складну історію й різних сусідів. Що ж до неможливості вивчити українську, то тут питання винятково в небажанні й у відсутності нагальної потреби.

Кажете, в Україні оголошене десятиліття української мови? А хто бачив план? А чому й досі не ухвалений закон про мови? А чому в Україні говорять про квоти на український контент? Не на російськомовний чи ще якийсь іншомовний, а саме на українськомовний? В Україні! Де українська єдина за замовчуванням! Принаймні, так має бути. Але ж суржик! Отой клятущий суржик, який заважає і вивчити, і користуватися, і взагалі жити! Та фахівці запевняють, що сплутування мов на етапі вивчення є нормою, бо ніхто одразу не починає говорити барвисто, розлого й ідеально. Та й українську вивчити досконало навіть за все життя не вийде, і навіть носії мови постійно відкривають нові грані й нові глибини, бо кожна мова невичерпна.

Фахівці запевняють, що сплутування мов на етапі вивчення є нормою, бо ніхто одразу не починає говорити барвисто, розлого й ідеально

А суржик… Ну, є і суржик. Але ж «лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови» можуть об’єднуватись (і об’єднуються) не тільки в Україні, але й у всьому світі. Щось я не чула, щоб хтось відмовлявся вчити, скажімо, англійську, мотивуючи це можливістю суржику. Ніби така можливість виключається!

Отож, як на мене, то розмови про жахливий і страшний суржик — це якась нова (чи стара?) причина відкараскатися від оволодіння державною мовою. Якщо до зірок тільки через терни — і це нормально, то чого так лякає, що шлях до оволодіння мовою може пролягати й через якісь мовні колючки? Звісно, ніхто не переконує, що суржик — це добре, але ж це напевно не причина відмовлятися від вивчення української.

Тим часом навіть від декого з народних обранців можна почути, що українська не така, бо то часто є суржик. Не про те кажуть, що шлях до опанування може бути нешвидким і тернистим, а про те, що й обійтися можна. Доборолась Україна? Народні депутати (слава Богу, не всі) ладні без державної мови обійтися або назвати державною якусь іншу. Та й не якусь, а мишебратню. А запропонуймо-но польську, чи угорську, чи англійську! Ото цирк буде! І про суржик забудуть! Або скажуть, що хай ліпше так, аніж інак!

Народні депутати ладні без державної мови обійтися або назвати державною якусь іншу. Та й не якусь, а мишебратню. А запропонуймо-но польську, чи угорську, чи англійську! Ото цирк буде! І про суржик забудуть!

Ох, не вигадане мовне питання. Інакше чого б то так активно саме під час воєнного лихоліття обговорювався суржик? Цікаво, коли й усю українську мову оголосять суржиком? Як не згадати Шевченкове «І мертвим, і живим…»: «Доборолась Україна/ До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають. / Заміс[т]ь пива праведную / Кров із ребер точать. / Просвітити, кажуть, хочуть / Материні очі / Современними огнями». Так і хочеться ще раз перепитати, чи й справді такий страшний суржик, як його малюють, чи йдеться про щось інше?

І це все сказане не на захист суржику. Це до того, що так чи інак, але суржики є невід’ємною частиною будь-якої мови, бо жоден народ не користується в побуті літературною нормою. І якщо вже йдеться про доцільність протистояти суржику, то чи не краще було б говорити про необхідність розвитку літературної норми й про доцільність вивчення всього багатства й розмаїття живої мови, уникаючи підміни понять?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити

Невже Петро Порошенко і Юлія Тимошенко програють президентські перегони?

Чи справді Україна багатшає?

Петро Порошенко знову стане президентом?

Воєнний стан: не питай «чому», не питай «навіщо»

Як чорна п’ятниця позначиться на Бюджеті-2019