Чинний Президент має найвищий антирейтинг: обирати знову буде непросто

Вы здесь

Щось пішло не так. Причому не в Датському князівстві, про яке свого часу писав класик, а в Київському, цебто в Україні… 25 травня 2014 року країна обрала нового Президента замість втікача-злодюги й одержала право мати великі сподівання. Причому ці сподівання мали не тільки українці, але й увесь світ (ну, майже весь), бо всім здавалося, що Україна, навчена гірким досвідом, якомога швидше позбавиться від корупції у всіх сферах, проведе реформування багатьох галузей господарства й суспільного життя, налагодить тісну співпрацю із сусідами й не тільки одержить безвіз, але й упевнено займе заслужені місця в ЄС і в НАТО. Але щось пішло не так. І, як це не прикро, це «не так» стосується сьогодні мало не всього, що не візьми й куди не глянь чи куди не плюнь.

Найболючіше. Війна триває, і поки кінця-краю їй не видно. Будапештський меморандум виявився деклараціями про наміри, і більше нічим. Ну, іще підставою для стурбованості й занепокоєння. Але що далі, то більше виникає запитань, із приводу чого, власне, непокоїться стара Європа. Та й не диво — Росія десятиліттями була для європейських країн дуже вигідним партнером, втрачати якого нікому не хочеться. Причому, звернемо увагу, не тільки Німеччині чи Франції — українські компанії (не всі, на щастя) теж продовжують тіснесенько й любесенько співпрацювати з ворогом… Отож, Європа непокоїться, Україна не то воює, не то з-під поли торгує, захисники йдуть у вічність, АТО триває, претендуючи на рекорд (найдовша антитерористична операція в історії, мабуть)… Війна триває…

Дуже болюче. Реформи. Звісно, реформи у великій країні не робляться за три дні й навіть за три місяці. Але ж за понад три роки мало б хоч щось змінитися на краще. Не змінилося.

Пенсійна реформа поки що має вигляд часткового, незначного й далеко не всім підняття песій. Але коли оце «поки що» закінчиться, почнуться у людей великі проблеми з виходом на пенсію. Бо на «заслужений відпочинок» буде кому йти, а працювати, щоб забезпечити цей відпочинок, не буде кому. І народжуваність падає, і по світу мільйони працездатних і беручких до роботи людей розбігаються, як руді миші… Одним словом, і тут щось не зовсім те, на що сподівалися.

Освітня реформа поки що пересварила з усіма сусідами, але якихось особливих перспектив не продемонструвала. Ну, може, ще час не прийшов, — подивимося. Медична реформа поки що викликає зневагу, нерозуміння, страх, прокляття… Список негативу можна продовжити, а позитиву немає зовсім.

Читайте також: Медична реформа: Чи не лікуватимуться українці сіном і сушеними кажанами?

Ну, і судова реформа. Якби не суд, то був би цирк. Їй богу. То суддів перевіряють якісь активісти, то незалежну гілку влади призначає Президент (тобто вже ж залежна буде), то якісь суди треба, то не треба… Розмови про Антикорупційний суд викликають або нервові зриви, або нервовий сміх. Власне, як і згадки про будь-які антикорупційні органи. ГПУ бореться із САП, а хтось із НАЗК (нащо воно треба було), а хтось із НАБУ ect. Реформуємося, одним словом…

Дуже болюче. Позички по всьому світу беремо. Ні мільярдами не гребуємо, ні мільйонами. А то й по копійці збиратимемо. І тут же все зникає в бездонні корупційні діри. Борги при цьому збільшуються, довіра до країни зменшується, інвестиції якось не зростають, перспективи виразніше не окреслюються, крім однієї (це коли знизу можуть постукати). Роботи немає. А та, яка є, то фактично на альтруїстичних засадах пропонується… Ну, і тут починається замкнуте коло — немає роботи, робоча сила розбігається по світу, працювати в Україні нікому (ну, окрім ГПУ, САП, НАБУ, НАЗК, які однак не працюють, а тільки сваряться)… А якщо хтось і хоче працювати, бодай і за копійчану зарплатню, то роботодавці ніяк не хочуть ці стосунки «узаконювати», щоб і пенсія, і лікарняний, і ВВП, навіть якщо ті роботодавці юридично грамотні й усе розуміють щоякнайкраще. Але ж одне діло — горло дерти, друге діло — плуга перти. Горло деруть як слід, навіть, можна сказати, зразково-показово, а перти плуга не будуть, бо важко.

Читайте також: Неофіційне працевлаштування: переваги ілюзорні, але ризики справжні

І ось на цьому тлі (а це ж тільки фрагменти й шматочки загальної картини) соціологічні служби проводять опитування електорату, якому їсти нічого, комірне платити нічим, лікуватися ніяк, дітей вчити невідомо як… І питають, кого б обирали до парламенту, чи то пак до Верховної Ради, а кого б обрали президентом.

Читайте також: Хто може стати наступним Президентом України

Людям уже давненько зрозуміло, що обирати просто нікого — перший стає третім чи п’ятим, п’ятий стає першим або десятим… Але від переставляння доданків, як відомо, сума не міняється Це якщо про депутатів. А якщо про президентські вибори? Знову та ж картина й ті ж самі люди. Щоправда, у рейтингах з’явився співак Славко Вакарчук. А комік і актор Володимир Зеленський зареєстрував партію «Слуга народу». А так — усі знайомі.

Цікавим може здатися антирейтинг, коли потенційного виборця питають, за кого б він, якби взяв участь у виборах, не проголосував за жодних обставин. Тобто зважають на думку активної частини електорату. То результати сумні й невеселі. Мало того, що у виборах не мають наміру брати участі понад 17% виборців (можна додати ще й понад 21% тих, хто наче й не визначився, але насправді просто не хоче про це (небажання йти на вибори) говорити. Отож і рейтинги, і антирейтинги доволі відносні й на всенародну волю схожі дуже й дуже приблизно.

І якщо в рейтингах особливих несподіванок немає (там просто міняються місцями одні й ті ж самі політики), то антирейтинги дають, як то кажуть, матеріали для роздумів.

У списку політиків, за яких би не проголосували в жодному випадку, перед впевнено веде чинний Президент Петро Порошенко. З-поміж виборців, які мають намір прийти на виборчі дільниці, за чинного очільника країни категорично не проголосують 23,9% респондентів (а це мало не четверта частина всього електорату). Це йдеться про людину, яку на минулих виборах обрали в один тур — 25 травня 2014 року за Петра Олексійовича Порошенка проголосували 54,7% виборців. Тепер же його рейтинг балансує десь на межі 10 – 12%. Падіння популярності й довіри просто катастрофічне! Зате антирейтинг вдвічі вищий. Такою є ціна невиконаних обіцянок і несправджених людських сподівань.

Навіть у Олега Ляшка антирейтинг вдвічі менший (10,2%). Коли згадати про інших політиків, які можуть претендувати на президентську посаду, то їхні антирейтинги нижчі або й значно нижчі за 10% (це означає, що людей, які категорично проти обрання цих кандидатів на посаду президента, набагато менше).

Дуже непокоїть, що обирати однак буде ні з кого. Хіба що між Вакарчуком і Зеленським — тут заспіваємо, там посміємося… Але загалом ситуація в українському політикумі вкрай невесела. Бо охочих перти плуга не видно, а від постійного крику тих, хто горло дере, усій країні вуха закладає і зле робиться.

Он подейкують, що, як розмови на справи не поміняються, то ще й безвіз назад заберуть. Лякають?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Бюджет-2018: кому в новому році гірше не стане

Кодекс Законів про працю змінений: іще одне Різдво чи іще один клопіт?

Українці вважають корупцію найсерйознішою проблемою в країні

Президентські й парламентські вибори наближаються, але соціологічні дослідження дуже непевні

Оновлені пенсії не вирішують старих проблем