Конституція України, НАТО і ЄС: Чи стане мрія реальністю

Вы здесь

Розмови про необхідність офіційно закріпити курс України на вступ до ЄС і НАТО вже перестали бути просто базіканням і розпатякуванням, а набули доволі чітких обрисів, причому навіть цілком офіційних. Здається, вперше ідея закріпити в Конституції євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України прозвучала іще в лютому від представника президента у Верховній Раді Ірини Луценко: «Ми думаємо над тим, щоб забезпечити і застовпити євроатлантичний курс і європейський в одному з розділів Конституції України. Така розмова ведеться для того, щоб дати сигнал нашим міжнародним, європейським партнерам про те, що Україна серйозно розглядає питання інтеграції в НАТО».

Думка не повисла в повітрі, бо вже за кілька днів чинний Президент України Петро Порошенко сказав, що поправки до Конституції могли б стати страховкою від несподіванок, «коли піднімають голови антиєвропейські політичні сили, які хочуть реваншу». І тоді ж прозвучав намір внести відповідні зміни до основного закону держави: «Прагнення до членства в Євросоюзі, членства в НАТО ми могли б зафіксувати в преамбулі Конституції. Для чого достатньо підтримки двох третин конституційного складу Верховної Ради України».

Та навіть у фракції БПП одразу з’явилися сумніви і невпевненість: «Можливо, ще в першому читанні, де потрібно 226 "за", голоси і наберуться. Потім проект відправлять на оцінку Конституційного суду. А за голосування в другому читанні вже потрібна конституційна більшість – 300 голосів. Хоча нічого не можна виключати, тому що не проголосуй за це, і тебе тут же агентом Кремля назвуть. Але ми ж всі прекрасно розуміємо, що подібні заяви і президента, і лідерів "Народного фронту" не що інше, як формування суспільного дискурсу перед президентськими і парламентськими виборами 2019 року. Вважайте це першим передвиборним гаслом». І розмови про це точаться, переростаючи в гарячі суперечки.

У чому ж річ? Невже українці бачать себе поза Європейським Союзом і поза НАТО? Та ні, бо ж євроатлантичні прагнення були цілком неоднозначно висловлені ще під час Революції Гідності, а довіра до НАТО в українському суспільстві постійно і невпинно зростає, про що переконливо свідчать результати загальнонаціонального опитування, проведеного в другій половині серпня Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології: «42% українців вважають НАТО найкращою гарантією національної безпеки. Це утричі більше, ніж у квітні 2012 року (13%), але менше, ніж у 2015–17 роках (46-47%). Найбільший рівень підтримки членства у НАТО – на Заході (71%) та в Центрі (52%). На Сході та Півдні ідею членства в Альянсі підтримують 32% та 20% відповідно».

Та водночас збільшується й кількість прихильників позаблокового статусу України, про що на презентації дослідження в Українському кризовому медіа-центрі сказав політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Руслан Кермач: «Ми бачимо, що сформувався стійкий «кістяк» підтримки членства в  НАТО. Ця підтримка у межах 40% вже стійка і найближчим часом навряд чи кудись подінеться. З іншого боку, можна бачити, як протягом останніх років динамічно зростає підтримка позаблоковості. Останні цифри, які ми зафіксували – 35%, у 2015 році було ще 23%. Але варто зазначити, що цей варіант підтримується із суттєвим відривом на півдні та сході країни».

Тим не менше, 3 вересня, якраз на початку нового політичного сезону, інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило, що «текст президентського законопроекту (№9037) про внесення змін до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору оприлюднено на сайті Верховної Ради в понеділок увечері.

Згідно із запропонованими змінами, у повноваженнях Верховної Ради буде "реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору".

Президент України стане гарантом реалізації стратегічного курсу держави на членство держави в ЄС і НАТО. А Кабінет міністрів, в свою чергу, повинен буде забезпечувати реалізацію стратегічного курсу на членство України в цих організаціях.

При цьому в преамбулі конституційними змінами пропонують закріпити, що Верховна Рада підтверджує "європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського і євроатлантичного курсу України».

Здається, усе правильно й кращого ані вигадати, ані уявити не можна. Але хочеться знайти відповіді на кілька запитань.

По-перше, на сьогодні ані ЄС, ані НАТО не готові до того, щоб Україна увійшла в кожну із цих міжнародних організацій. Отож виникає запитання, що саме має бути записане в Конституції? Мрії? Мета? Прагнення? Але чомусь здається, що якраз тут і не все доладно. Бо, бачте, словники (із Вікіпедією включно) вважають і одноголосно запевняють, що «конституція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило, спираються на конституцію». І жодного слова про наміри, устремління чи навіть про найкращі плани. Україна буде першою, закріпивши наміри в Основному законі?

По-друге, не хочеться про це навіть думати, але все таки: а при зміні влади (а в Україні ось-ось починається рік виборів) нікому не заманеться щось змінити й знову, уже вкотре, переписати Конституцію? Адже основний Закон за 27 років незалежності (всього за 27 років) п’ять разів змінювався й має кілька десятків (до сотні трохи не дотягує) офіційних тлумачень, згідно з рішеннями Конституційного Суду. Це ж вам не Сполучені Штати, де права людини непорушні, а Конституція мало не два з половиною століття все та сама й нікому навіть на думку не спадає її змінювати. В Україні ж усе зовсім нескладно — господарі свого слова то дають його, оте саме слово, то назад забирають. При цьому права громадянина дуже відчутно скорочуються, включно із правом на безкоштовну освіту, на безкоштовну медицину (охорону здоров’я), із правом на працю й на відпочинок, на гідне пенсійне забезпечення… Реформи, які наче й почалися, чомусь не спрацьовують, то й виходить, що легше й швидше Конституцію змінити. Під шумок ЄС і НАТО.

По-третє, ані ЄС, ані НАТО поки що наголошують на необхідності навести лад і в українській політиці, і в українській економіці, маючи на увазі нагальну необхідність рішучої й безкомпромісної (а не позірної) боротьби з корупцією. Але чого немає, того немає. Декларації є, гучні декларації є також, але корупції від того ні мулько, ні тісно — квітне, гадючина така. А навіщо ми в Європі із таким «хвостом»?

По-четверте, припустімо, записали в Конституцію і свої плани, і свої мрії. Нехай це й має доволі сумнівний вигляд, але ж припустімо. Але те, що і НАТО, і ЄС — питання не сьогоднішні, знають усі. Більше того, ми знаємо, яким мінливим став сьогоднішній світ. А, скажімо, якщо через п’ять-десять-п’ятнадцять років ці організації розпадуться? Не є великою таємницею, що відцентрові процеси в Європі вже почалися, тож ніхто не знає напевно, що буде за кілька чи за кільканадцять років. Або якщо хоч назви цих організацій зміняться? То що робитимемо? Знову Конституцію змінювати доведеться?

Шлях до Європейського Союзу й до НАТО сумнівів не викликає. Але чи варто робити конституційними нормами просто декларації про наміри? Особливо зважаючи на дуже вільне й неповажливе ставлення до Основного Закону країни. Чи не варто згадати перевірене віками «Сім разів відміряй, а один раз відріж»? Може, не варто поспішати поперед батька, щоб випадково не пошитися в дурні? Річ же про Конституцію й про майбутнє всього народу і всієї країни, а не про грядку огірків чи не про колір паркану.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Мінімальна зарплата: наше щастя чи наше горе?

Нові опитування нового політичного сезону: Виборець не бачить нічого нового

Євросоюз і час: Чи залишатимемо літо на весь рік?

Нові пригоди українського правопису: для чого й чи на часі

Масове висування в президенти знецінює ідею виборів і сам інститут президентства