Масове висування в президенти знецінює ідею виборів і сам інститут президентства

Вы здесь

Минулого тижня були оприлюднені чергові результати соціологічних опитувань, які проводилися різними соціологічними службами.

Що ж нового можна побачити у представлених звітах? А нічого! Нічого нового не стається, і соціологія залишається такою ж, як і була. Перед веде Юлія Тимошенко, а далі у списках розташовуються Анатолій Гриценко, Юрій Бойко, Олег Ляшко, Петро Порошенко, Вадим Рабінович, інколи міняючись місцями. Але, як відомо, від переставляння доданків сума не міняється. Отак і тут — кількість голосів, які могли б набрати потенційні кандидати в президенти, залишається просто мізерною, хто б яке місце не посідав у рейтингу.

Як і раніше, залишається незрозумілим, чому б то до списків, за якими проводиться вивчення громадської думки, вперто не потрапляють потенційні кандидати, які вже оприлюднили, причому давненько, свої наміри боротися за президентську посаду. Але в ті ж самі списки потрапляють ті, хто вже оголосив, що не братиме участі у президентській кампанії як кандидат.

Цілком слушними здаються думки заступника голови Верховної Ради Оксани Сироїд, які оприлюднені в інтерв'ю виданню "Апостроф": «Піти в президенти – це не на базар сходити. І сьогодні я з сумом дивлюся на якесь масове висування в президенти, що в принципі знецінює інститут президентства та ідею виборів… І якщо казати про вибори президента, в них має брати участь політична сила, а не персона. Президент сьогодні – це інституція, яка контролює 50% виконавчої влади і приблизно 50% бюджету. Ми що справді віримо, що є у світі особа, яка може мати такі якості, яка буде здатна цим управляти? Тобто коли йдеться про президента України як про інституцію, людину на неї має делегувати політична сила, яка буде готова цю особу підтримати, дати кадри та експертизу. І тільки тоді цей кандидат стане успішним».

Але чи оцінюється президентська посада саме як інституція? Здається, що ні, оскільки виборці, як і раніше, оцінюють тільки потенційного кандидата, а зовсім не «політичну силу, яка буде готова цю особу підтримати, дати кадри та експертизу».

Та й кандидати на посаду президента країни, які вже оголосили про свій намір брати участь у виборчих перегонах, радше оцінюють це як рекламну можливість.

Те ж стосується й соціологічних даних про парламентські вибори. Як то кажуть, ті самі верби й ті самі груші.

І так само від зміни місця доданків нічого змінитися не може, бо люди, а відтак і їхні погляди на державотворення, залишаються тими самими. Та ще й нові «ініціативи» перетворюють майбутні вибори на таке собі шоу — то один, то інший телеканал оголошує про змагання «пересічних громадян» у прямому ефірі за право стати народним депутатом. На кшалт «Україна має таланти», «Танцюють всі» або «Голос»! Виходить, що це навіть не на базар сходити. Ми ж розуміємо, що кожен телеканал відстоює інтереси тих чи інших олігархічних груп чи окремих олігархів. От і позмагаються не тільки в танцях, піснях і стравах, але й у політичних справах. Чи це не марення? Кажуть, днів за п’ять-сім почнуться трансляції таких доволі специфічних пошуків нових політичних облич…

Цікаво, а такі «змагання» ідею виборів не знецінюють? Інститути влади й справді зміцняться? То, може, і на посаду президента влаштувати конкурс-телешоу, де суддями будуть не абихто, а Ті, Хто Грошей Дають. Більше грошей — більше шансів…

Чи не з’явилася прямо на наших очах нова форма підкупу виборців? Як там було — хліба і видовищ? Підкуп гречкою й грошима, цебто хлібом, став непопулярним, але ж підкуп видовищами ще не випробуваний. То чого ж! І хіба тільки масове висування в президенти знецінює ідею виборів і сам інститут президентства?

Це справді не на базар сходити…

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Знову рейтинги і антирейтинги: Боротьба за електорат триває

Президентські вибори коштуватимуть майже 2,5 млрд. Але кого за ті гроші обере Україна?

Жовтогарячий. Так прощається літо

Наші спільні із Вінні проблеми

Здається, Рубенс помилявся, або Три літери, які хвилюють світ