Медична реформа: Про невиліковні захворювання забули. Чи збираються вилікувати?

Вы здесь

Медична реформа вже не один день привертає увагу геть усіх — тут і професори-медики, і головні лікарі муніципальних лікарень, і директори приватних клінік, і увесь без жодного винятку медичний персонал, і кожен українець (особливо пересічний, цебто звичайний, незаможний, який живе на одну пенсію або на мінімальну заробітну платню).

Але скільки цю реформу не обговорюй і скільки її не оглядай чи не розглядай  із усіх боків, нічого нового там не видивишся й не побачиш. Бо ж про цей документ, про який стільки говорили, з приводу якого стільки сварилися, який відмовлялися приймати, сказати можна тільки одне — ніяка це не реформа й ніякий це не документ. Що це, скажіть на милість, за закон, який нічого не регламентує, а тільки відсилає до підзаконних актів, яких іще немає і які невідомо коли будуть. І що в них буде – теж таємниця за сімома замками… Одним словом, Медична реформа відсилає нас усіх «у сад», «на небо за зірочкою», «під три чорти» або «до дідька», а врешті-решт — на пошуки кращого світу (чи то десь на землі, чи, може, десь на небі).

Читайте також: Медична реформа: 240 депутатів ухвалили зарюмсаного кота в мішку

Цитатка ось, із статті 2 цього вже Закону: «За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров’я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи, діяльності, пов’язаної з проведенням судово-медичної та судово-психіатричної експертиз та інших програм в галузі охорони здоров’я…». Погодьдеся, що якби ще й боротьба з епідеміями велася на людські пенсії й мінімальні зарплати, то лікувати скоро було б нікого.

На «інші програми» увагу звернули? То так написаний увесь документ — «інші програми», «інші джерела», «інші закони»… Що це таке? Що означає «інші» й хто й коли ці «інші» визначатиме?

Але при всьому цьому стаття 4 запевняє, що «повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

  1. екстреної медичної допомоги;
  2. первинної медичної допомоги;
  3. вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
  4. третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;
  5. паліативної медичної допомоги;
  6. медичної реабілітації.
  7. медичної допомоги дітям до 16 років;
  8. медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами».

Хтось у це вірить? У те, що із Держбюджету будуть оплачуватись спеціалізована чи навіть високоспеціалізована медична допомога? І ось про них, про допомоги ці, треба було б сказати кілька слів.

Річ у тому, що в Україні, як, власне, і в будь-якій країні світу, є люди, яким не пощастило мати невиліковні захворювання. Причому це не тільки щось ка кшалт ВІЛ/СНІДу чи туберкульозу (хоча туберкульоз все ж лікується) і навіть не про цукровий діабет 2-го типу йдеться. Зараз — про хвороби, які не залежать ані від способу життя, ані від вдалих чи невдалих медичних процедур, ані від генетичних порушень, ані від чого іншого, окрім волі Божої. Тобто — про аутоімунні захворювання.

Аутоімунних захворювань не так і багато, але це хвороби, при яких імунна система, яка зазвичай захищає організм від бактерій, вірусів і ракових клітин, розпізнаючи їх як чужорідні тіла й атакуючи та знищуючи їх, інколи помилково сприймає як чужорідні тіла клітини власного організму. У результаті організм знищує сам себе. Із деякими аутоімунними захворюваннями виходить боротися, хоча механізм їх появи й розвитку незрозумілий, нез’ясований і недосліджений. А деякі завжди, тобто без жодних винятків, призводять до інвалідності, і часто до важкої.

Сьогодні відомо про близько 80 аутоімунних захворювань, на які страждає від п’яти до восьми відсотків населення планети. Відповідно, в Україні ці цифри практично такі самі. Найсумніше, що саме до аутоімунних захворювань належать ревматоїдний артрит, лікування якого може бути тільки симптоматичним і не гарантує, що людина не втратить працездатність (інвалідизація досягає 70%), і розсіяний склероз, інвалідизація при якому дорівнює 100%.

При розсіяному склерозі фактично руйнується мієлін — речовина, по якій у мозку передаються сигнали. І саме тому при РС поступово починають відмовляти будь-які органи й системи — і які саме, вгадати неможливо. Лікування цього захворювання практично немає — у світі створюються якісь лікарські засоби, які можуть тільки зупинити страшний патологічний процес, і навіть не зупинити назовсім, а лише уповільнити.

Ліки ці надзвичайно дорогі — придбати їх, якщо вони вже надійшли в продаж, можуть далеко не всі, а лише одиниці. Наприклад, у продажу вже є «Копаксон», який виробляється в Ізраїлі й аналогів якому у світі немає. І навіть якщо препарат в аптеці є, то його вартість — 13 827,78 грн (Копаксон р-н д/ін. 40мг/мл шприц 1мл №12, ТЕВА (ІзраЇль). Тобто один шприц із розчином коштує 1 152,32 грн. А один шприц — це один день. Колоти препарат треба постійно, щоденно  й без перерв, тобто на місяць тільки на один препарат потрібно 34 569,60 грн. І це не враховуючи інших ліків, які доводиться ковтати, колоти або капати симптоматично. Загалом тисяч на сорок на місяць десь і «потягне». Але ж це треба на все життя! Тобто ця сума тільки на ліки знадобиться щомісяця. І це не враховуючи обстежень МРТ, які можуть коштувати від кількох сотень до кількох тисяч гривень.

Соціального захисту для цих людей не передбачено. Комусь може пощастити — можна потрапити до Програми вивчення якогось іншого препарату, який у серію ще не потрапив. Якраз у Програмі хворий одержує безкоштовні ліки, безкоштовні обстеження й безкоштовний лікарський супровід.

Читайте також: Чому клінічні дослідження в Україні стали ще однією претензією до Уляни Супрун

Але якою буде доля цих програм в Україні, враховуючи реформу, яка ані словом не згадала ані про людей із невиліковними захворюваннями, ані про людей із особливими потребами (про інвалідів тобто). Хоча, подейкують, що про інвалідів ще неандертальці піклувалися. То наша реформа навіть від неандертальців відстає?

Читайте також: Навіть неандертальці дбали про інвалідів - вчені

Скільки в Україні є людей із невиліковними хворобами, достеменно невідомо. Щодо розсіяного склерозу, то говорять про приблизно 19 тисяч хворих на всю країну — менше тисячі на область. Зважаючи на те, що в усьому цивілізованому світі, до якого Україна намагається потрапити, такі хворі давно одержують повну державну медичну й психологічну підтримку, здається, що до Європи нам поки далеченько. Бо навіть із поліклініки чи від так званого сімейного лікаря за рік ніхто й не перетелефонує, щоб про щось довідатись чи запитати… До речі, обліку таких хворих із будь-яким невиліковним захворюванням теж немає. Або десь дуже добре прихований.

Хоча хворі на багато які невиліковні хвороби цілком можуть працювати — правда, у спеціально створених умовах і в спеціальному режимі. Але кого це турбує із державних мужів, які понаухвалювали якогось непотребу, а самі лікуватися навіть не у Феофанію, а за кордон мчать…

Наче ж у тексті, який неважко знайти хоч і на сайті Верховної Ради (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61566), нічого не сказано не тільки про допомогу, але й про повернення до звичаїв Спарти, де безнадійно хворих і старих скидали зі скелі… Але до Спарти, здається, Україні набагато ближче, ніж до Європи і її цінностей, не кажучи вже про неандертальців.

Одним словом, Медична реформа — це знущання не тільки над тими, хто може захворіти, але й над хворими, причому невиліковно (а таких хвороб не одна). До речі, чи всі розуміють, що й медичне страхування, якщо воно й стане обов’язковим, для таких людей буде недоступним? Та й задорогим…

Чи думали про це все ті, хто голосував за реформу, яка насправді погіршила багато чого. І особливо це стосується людей, яких ніхто, ніяк і ніколи не вилікує. Чи ще який закон ухвалять? І вилікують усе й усіх скопом?

Наталія Коваль (Глоба)

Інші матеріали автора

Медична реформа: як її бачать звичайні українці

Оновлені пенсії не вирішують старих проблем

Демократичні цінності знецінюються, натомість — стурбованість і занепокоєння

Як нараховуватимуться субсидії в новому опалювальному сезоні

Хто може стати наступним Президентом України