Найважливіше в кожному святі — віра в майбутнє і сподівання на краще

Вы здесь

Так історично склалося, що саме наші, українські, свята вже довгий час є предметом для жвавого обговорення, яке часом втрачає всі ознаки доброзичливого спілкування й переходить у відверті сварки й обурення, а подекуди навіть у бійки, як би не було не по-святковому. Усі ж пам’ятають, скільки всього і різного було сказано про Різдво (і таки ж тепер маємо два замість одного), скільки списів зламано навколо 8 Березня, як не хотілося віддавати ще один травневий вихідний, тобто 2 травня… Але час іде, а тому нічого не стоїть на місці. Звісно хотілося б згадати сусідню Польщу, до якої апелюють геть усі. То Польща до вихідних 1 і 2 травня додала ще й 3-є, згадавши, що саме цього дня в часи сивого середньовіччя була прийнята одна з конституцій, яка для поляків важлива й дотепер.

Натомість українські політики й (о, диво!) навіть звичайні на перший погляд люди, очолювані директором Інституту народної пам’яті Володимиром Вятровичем щось дуже послідовно за кожної нагоди говорять про необхідніть українцям працювати більше, більше й більше. При цьому ніхто не зважає на рівень безробіття, на страшні цифри тіньової економіки, на трудову міграцію, на доволі великі проблеми з освітою й охороною здоров’я, а також із соціальними проблемами. Але найсумнішим і найвеселішим водночас здається той факт, що Україна насправді належить до країн, де робота забирає у громадян дуже багато часу — майже на 360 годин більше ніж у Німеччині. А при восьмигодинному робочому розпорядку це, уявіть собі, 45 робочих днів! А тут тільки й чутно, що працюємо мало. Може, річ у ефективності, тобто у продуктивності праці?

Запитали б у економістів, які абсолютно точно знають, що продуктивність праці ніяк не корелюється з тривалістю робочого дня, робочого тижня й кількості відпрацьованого за рік часу.

Читати також: Галас про зайві вихідні дні в Україні — це облуда, омана, брехня, небилиця і лжа!

Але як би там не було, але свята є! Щоправда, останнім часом їх намагаються тягати по календарю і туди, і сюди, і ще кудись. Та, мабуть, забули, із ким справу мають. Скільки десятиліть святкування Великодня чи Різдва заборонялося правлячою тоді партією комуністів! Пережили ж! І сьогодні Великдень, або інакше Паска, — це найулюбленіше свято по всій Україні.

6 квітня 2018 року у ЗМІ з’явився звіт про Київського міжнародного інституту соціології про власне опитування громадської думки в усіх регіонах України, крім окупованих росіянами територій. Респонденти цього разу мали назвати своє улюблене свято.

Отож, свята — як їх сприймають українці.

З’ясувалося, що тільки 3% респондентів не вважають свята чимось важливим і значущим, тому назвати улюблене свято не змогли чи не захотіли. Усі інші називали свої святкові уподобання.

Коли йдеться про офіційні свята, які супроводжуються ще й вихідними днями, то, за даними опитування КМІС, у 2018 році українці віддають перевагу святкуванню таких днів: «Найпопулярнішими офіційними святами українців є: Пасха (Великдень) – 82%; Різдво Христове – 81%; Новий рік – 79%; Міжнародний жіночий день – 45%; Трійця – 35%; День Перемоги – 31%; День Незалежності України – 16%».

Доволі дивним здається, що до переліку найменш популярних свят втрапили День захисника України (11%), День міжнародної солідарності трудящих (9%) і День Конституції (5%). Хоча тут не в подивуванні річ. Мабуть, як завжди, хтось чогось не зробив та й продовжує не робити — маю на увазі і Міністерство інформаційної політики, і Міністерство культури, і галузеві міністерства, наприклад, Міністерство оборони чи Міністерство юстиції. Інакше як можна пояснити, що в час війни День захисника України має підтримку тільки 11%? Не менш дивна й «суперпідтримка» Дня Конституції — «цілих» 5%. Страшенно насторожує й неприємно дивує те, що День Незалежності України має популярність тільки 16%...

Найголовніші свята для країни, для держави, для нації мають підтримку від 16 до 5 %. І тиша… І всіх влаштовує чи, щонайменше, нікого особливо не переймає. Наші міжнародні партнери, на яких тепер шалено модно посилатися, святкують свій День Незалежності не одну сотню років, Конституцію не змінювали від часу її ухвалення… І як живуть? Щось десь не так? Чи то у них, чи то у нас? І, здається, таки у нас. Люди вже просто заплуталися у днях Конституції, та й Конституцію увесь час ганять і загрожують переписати, змінити, модернізувати чи ще щось там таке зробити… І це на найвищому рівні — на рівні законодавчого органу, який зветься Верховною Радою, на рівні Президента і Прем’єра. А якщо до Конституції зневажливо ставляться самі законодавці й найвищі в країні посадовцці, то на який результат можна сподіватися? Конституцію виконувати треба, а не переписувати! Думка проста, але нікому й не спадає…

Про захисників України ще печальніше. Ані обіцяного грошового утримання, ані обіцяної уваги, зате і арешти, і судові справи із розголосом на увесь світ… Усі розуміють, що до війська не тільки святі потрапляють – різні люди там є, як і всюди. Але ж є речі, які без нагальної потреби не варто було б виносити на загальний огляд, розсуд чи осуд. Уже промовчимо про нове «Великоднє перемир’я», розбите снарядами усяких калібрів Та про загиблих і про поранених мовчати не можна!

…Тим часом людство вкотре чекає на сходження Благодатного вогню в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі. Це відбудеться так само, як і багато віків тому, щоб провістити людству, що життя вічне і невмируще, хоч і сповнене страждань і випробувань. А потім полетить Благодатний вогонь по вьому світу, щоб принести в кожен храм, у кожну родину найрадіснішу й найвеличнішу звістку — «Христос Воскрес!». Може, саме тому, всупереч десятиліттям найсуворіших заборон, свято відродження, свято Воскресіння й дотепер залишається найулюбленішим для мільйонів вірян по всьому світу?

Христос Воскрес! А це означає, що воскресають надії на краще життя, відроджується віра в майбутнє. Воістину воскрес! Тому воскресне й Україна. Інакшого не може бути.

«Рід признається до роду, христосується і дарує в пам'ять по душах померлих писанки і пасочки. Свячена вода скроплює паску і нашу долю. А з неба — не раз так буває на Великдень — скрапне дощик і засвітить веселка, як Божий заповіт любові. І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, єдналася нація, благословилася на віки вічні самостійна Україна. Єднаймося усім миром і родом у святому ореолі рідної Неньки України».

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Після свята: День сміху, День дурня чи Брехливий день

Кирилиця, латиниця і МЗС України, або Україна — це не проект

Сніг у цукрі, або Іще раз до слова про незалежність

Українці не знають, що живуть краще, зате зарплата їх чомусь не влаштовує

Якщо колишньої імперії давно немає на карті, то за чим жалкує третина українців?