Незаконні закони: чому парламент їх так затято ухвалює

Вы здесь

До законів ставлення у людей завжди було різним — куди вже тут подінешся: не завжди люди законам довіряють і, тим більше, у них вірять. Із одного боку, усі й завжди добре розуміли, що порядок забезпечує тільки закон, який має бути одним для всіх членів суспільства. З іншого боку, давно відомо, що закон як дишло — куди повернеш, туди й вишло.Тобто однаковий для всіх закон — це якась недосяжна мрія… Але ж завжди сподіваєшся, що нарешті з’явиться порядок, і закон таки буде виконуватися всіма, завжди і всюди. По суті, без законів не може бути держави. І саме від того, наскільки закони справедливі й стабільні, залежить і справедливість, і стабільність держави. Ну, це так, дуже поверхово й приблизно, але, поза будь-якими сумнівами, закони потрібні.

Що ж до самих законів, то вони більшості людей уявляються як щось постійне, незламне і якщо не вічне, то, принаймні, дуже довготривале, як якийсь дороговказ. Зразком таких законів можуть служити Божі Заповіді — тисячоліття минають, а Заповіді залишаються незмінними. Звісно, коли в країні щось радикально змінюється (наприклад, суспільний лад), то й закони мають змінитися. Але якщо країна живе стабільно чи хоча б намагається якоїсь стабільності досягти, то саме закони мають бути непорушними в першу чергу — економіка, бізнес, працівники мають знати, що жодних «сюрпризів» не буде й нікому не доведеться на ходу  перелаштовувати всю роботу. Знову ж — усе дуже схематично, але десь так.

Якщо йдеться про сьогоднішню Україну, то тут, на жаль, ані постійності, ані стабільності поки й близько немає. Закони живуть якимось неймовірним життям — то їх ухвалюють, то скасовують, то знову повертають, то вносять зміни… Ніякого порядку відшукати просто неможливо. Та й чи є він, той порядок?

Безумовно, дуже позитивним кроком варто було б вважати скасування законів, які ухвалили попередні скликання Верховної Ради під тиском тодішнього керівництва країни. І справді, 28 лютого Конституційний суд ухвалив рішення про неконституційність закону «Про засади державної мовної політики» №5029-VI (так званого закону Ківалова-Колесніченка) через порушення вимог Регламенту під час його ухвалення. Так званий «мовний закон» обговорювався не один раз (і навіть не один десяток разів), маючи і прихильників, і категоричних опонентів. Але ж ухвалений він із порушеннями, і тому є неконституційним, тобто суперечить Конституції, а отже, законом вважатися не може.

Народний депутат фракції "Опозиційний блок" Вадим Новинський в ефірі "112 Україна" 2 березня скзав буквально наступне: «Я вважаю, що Конституційний суд відкрив ящик Пандори в цьому питанні, коли не по суті приймаються рішення, не за змістом цього закону приймаються рішення, відповідає він Конституції чи ні, а за якимись регламентними нормами при його прийнятті, порушувалися вони чи ні – це до Конституції має мало відношення. Відповідно до цього, це прецедент, тепер можна будь-який закон, який приймає нинішня ВР скасувати, тому що будь-який закон приймається з порушенням регламенту, закону про регламент… Наступного разу тепер можна подавати запити до Конституційного суду та через процедурні порушення їх (закони, - ред.) скасовувати, визнавати неконституційними».

І тут не йдеться про політичні симпатії чи антипатії. Але ж процедура й регламент порушуються при ухваленні мало не кожного закону, про що криком кричать народні обранці не тільки з опозиційних, але і з провладних фракцій.

Читайте також: Верховну Раду українці навіть обирати не хочуть

По-перше, наявність коаліції все ще під великим сумнівом, але керівництво Верховної Ради поіменний список не оприлюднює. Як відомо, коаліція, яка була створена одразу після виборів, трохи пізніше розсипалась, і тепер дуже важко зрозуміти, скільки депутатів залишилися коаліціянтами.

По-друге, дуже часто законопроекти подаються депутатам або в той же день, коли передбачається голосування, або напередодні. Хоча, за Регламентом, це має відбуватися за два тижні — закон-бо треба як слід вивчити.

По-третє, поправки до законопроектів часто подаються у вигляді спаму, тобто сміття, яке заважає якісно працювати. Зрозуміло, що три тисячі (або близько цього) поправок до будь-якого закону розглянути в розумні строки просто нереально, що на користь законотворчості аж ніяк не йде.

По-четверте, давно вже стало звичайним і нікого не дивує (не те що не обурює) постійне переголосовування законопроектів, які не набрали потрібної кількості голосів, щоб стати законами. Спікер Парламенту Андрій Парубій ставить питання на голосування по кілька й навіть по кільканадцять разів, що суперечить не тільки регламенту, але й здоровому глузду.

По-п’яте, на «незалежних і самостійних» народних депутатів за необхідності ухвалити якийсь закон (із змінами до Конституції включно) тиснуть і найвищі посадові особи держави, і керівники фракцій, і будь-хто зацікавлений, якщо має необхідні важелі впливу.

Крім того, дуже часто на кольорові кнопочки на депутатських пультах тиснуть зовсім не ті, хто має це робити — кнопкодавство не просто квітне, а набирає нечуваних і небачених масштабів. Не менш цікаво й те, що електронна реєстрація присутніх у залі депутатів не відповідає реєстрації письмовій, де треба поставити особистий підпис, яка, у свою чергу, не відповідає фактичній наявності партаментарів у залі.

Мабуть, уже можна й не згадувати про те, що на роботу хотять далеко не всі народні обранці, причому не тільки в п’ятницю, яка вже давно стала притчею во язицех, а в будь-який день…

Цікаво, чи за таких умов, які ні для кого не є таємницею, законопроекти, за які голосують із восьмого чи й із вісімнадцятого разу після припрошувань, умовлянь і погроз, стають легітимними законами, до яких жоден Конституційний Суд ніколи не матиме ніяких претензій? Усі законопроекти, які ухвалені таким же чином і стали так званими реформами, вони й справді чинні? Чи це тільки до першого ж звернення до Конституційного Суду? І залишиться Україна без реформ, які, щоправда, якісь мертві та нереформаторські, і без інших законів, які були покликані навести в країні лад, але про які мало не від самого початку було відомо, що «щось тут не те й не того»…

Читайте також: Реформи в Україні — гальмуються чи й не починалися?

Одним словом, як не крути, але виходить, що Верховна Рада Восьмого скликання ухвалює здебільшого незаконні закони, які будь-якої миті можуть бути скасокані. Ось хоч би через порушення Регламенту. І все це відбувається в країні, яка чотири роки поспіль воює, яка втрачає свій економічний потенціал, яку покидають найталановитіші й найпрацьовитіші, але яка має відродитися і якій потрібне справді якісне правове підґрунтя. А звідки йому б узятися? Хіба що сподіватися на вибори?

Бо, чесне слово, оці незаконні закони, які дедалі активніше множаться, впевненості не додають. Та й, кажуть, наполегливо наближають оту саму точку неповернення, за якою України може не стати. А воно нам треба?

Зінаїда Царенко

Вас може зацікавити

Українська зарплата — мінімальна, середня і справжня

Чи мають юридичні наслідки голосування в мережі?

Терни на шляху Володимира Омеляна: чому міністру не вистачає ефективності

Кабмін зробив пас Верховній Раді — триває велика гра Держбюджетом-2018

Кабмін створює директорати для пошуку проблем. А українців послухати не треба?