Олексій Фазекош: Сон демократії породжує диктатуру, але ідеї соціалізму можуть розбудити країну

Вы здесь

Україна впевнено обрала європейський вектор розвитку, і це навряд чи пощастить комусь змінити. Але що стоїть за декларативними промовами про найкращі наміри? Хіба народ, виступаючи ще на Майдані за європейське майбутнє своєї країни, мав на увазі втрату територій, непідйомні тарифи, а чи реформи, які не те що не закінчуються, а навіть як слід не розвиваються, здебільшого залишаючись тільки гаслами? Верховна Рада, яка мала стати рушієм і локомотивом позитивних змін у країні, виявилася непристосованою до ефективної роботи, та й до роботи взагалі. Політичні сили, які всього чотири роки тому впевнено набирали на виборах переконливу більшість голосів, а, отже, мали дійсно всенародну підтримку, сьогодні ризикують взагалі піти в небуття й залишитися хіба що в підручниках історії. Величезні надії знову, і вже вкотре, покладаються на нові вибори, які невпинно наближаються.

І хоча офіційно виборча кампанія ще не оголошена, але й окремі політики, і політичні рухи, блоки і партії вже давно почали свою агітаційну роботу. Хтось пропонує традиційні гречку й трохи грошенят, хтось проголошує необхідність нових змін, але всі соціологічні опитування, яких у країні проводиться багато, одноголосно сходяться на тому, що явних лідерів цих політичних перегонів просто немає, чи то стосується президентської посади, чи нового парламенту. Народ, якому в країні має належати вся повнота влади, останнім часом відчуває себе не дуже комфортно, а радше ошуканим, оскільки про успішність реформ навіть і говорити не доводиться, а зміни найчастіше тільки ускладнюють і без того нелегке життя простого люду. Кажуть, що перед виборами обов’язково має з’явитися якась нова політична сила, якої в Україні дотепер не було і яка зможе повести людей за собою, щоб нарешті навести лад в усіх галузях, які сьогодні потерпають від корупції, від невмілого керівництва, від популістичних заяв і обіцянок, за якими нічого не стоїть. Але це аж ніяк не наближає країну ані до Європи, ані до НАТО, ані до припинення шаленного відтоку робочих рук до тієї ж таки Європи. Яка політична сила зможе взяти на себе відповідальність за справді позитивні зміни, що дієво й швидко, наскільки це можливо, змінять ситуацію на краще?

Сьогодні ми розмовляємо з Олексієм Фазекошем, відомим на Закарпатті політиком, юристом і Головою Ради адвокатів Закарпатської області, головою правління Мукачівської асоціації адвокатів, головою правління Мукачівської міськрайонної спілки підприємців Закарпатської області, який недавно став очільником Закарпатської обласної організації парії «Соціалісти».

— Пане Олексію, Ви рішуче підтримали партію «Соціалісти» й стали в ній однією з центральних постатей, очоливши партійний осередок у непростому регіоні — по-перше, багатонаціональному, по-друге, приєднаному до колишньої радянської імперії тільки після Другої світової війни. Отже, цей регіон не з чуток знає про європейські традиції. Чи підуть люди за соціалістичними гаслами, які, здається, уже себе дискредитували? Чи не став соціалізм учорашнім днем політичного життя?

— Ви поставили не стільки складне, скільки дуже об’ємне запитання. Але я спробую відповісти на всі його частини. Почну із дискредитації соціалістичних гасел. Розумієте, ідею соціалізму ані дискредитувати, ані знищити неможливо, оскільки це ідея рівності, справедливості, рівних можливостей і, врешті, щастя. Соціал-демократична думка розвивалася в Україні, і це історичний факт, іще із середини ХІХ століття. Змінювалися постаті, змінювався час — а ідея жила. І це не дивно, адже людина завжди хоче щасливого життя для себе й для своїх дітей, хоче мати справжні можливості для самореалізації, а отже, хоче мати впевненість у завтрашньому, а, бажано, і в позавтрашньому дні. Ці бажання й прагнення з часом не змінилися, відтак соціалістичні ідеї не можна вважати ані застарілими, ані такими, що себе вичерпали. Бо ж прагнення людини до справедливості невичерпне. І це є факт.

Чи став соціалізм учорашнім днем у політичному житті України? Звісно, що ні. Так, цю ідею не один раз дискредитували, і це дуже прикро. Іще в недавньому минулому про свої соціалістичні переконання говорили люди, які були далекими від справжніх ідей соціалізму. Згадаймо хоча б таку відому колись «соціалістку» як Наталія Вітренко. Дійсно, деякі люди очолювали партії, які мали в назві згадку про соціалізм. Але за своєю суттю соціалістичними не були, бо орієнтувалися не на потреби народу, а на зовнішньо-політичний курс, який практично нівелював самостійність України як держави, або на потреби олігархату, що теж не має нічого спільного із правдивими соціалістичними ідеями. Тож і не дивина, що сьогодні ці партії втратили підтримку виборців. Інакше не могло й бути. Справжня соціалістична спрямованість будь-якого політичного руху виявляється у його партіотизмі й у зорієнтованості на потреби народу, звичайного люду. Не люблю слово «пересічний», коли це стосується громадян країни, бо кожна людина неповторна, і немає жодної потреби нівелювати особистість і її прагнення й бажання — це справжній злочин.

Можливо, із моєю наступною думкою хтось може й не погодитись. Але я вважаю, що неабиякого удару по розвитку соціалістичної ідеї в Україні завдав, як це не дивно, Олександр Олександрович Мороз, який очолював Верховну Раду України у 1994–1998 та 2006–2007 роках і водночас був одним із ініціаторів створення Соціалістичної партії України і став її керівником. І все, може, було б і нічого, але ж, здається, у 2006 році Олександр Мороз переметнувся від своїх тодішніх союзників до Партії Регіонів і комуністів, завдяки чому й став спікером парламенту вдруге. Але українці не люблять зрадників —наступні вибори СПУ програла, як то кажуть, із тріском. З того часу Соціалістична партія України ледве жевріла. Ось така сумна історія. Та соціалістична ідеологія в Україні не зникла. І зараз, я вважаю, настав слушний час для її відродження і утвердження.

— Повернімося до початку питання. Чи справді соціалістична думка може знайти достатньо прихильників саме в Закарпатті?

— Ви маєте рацію, коли говорите про тісні зв’язки Закарпаття з Європою, у тому числі й із європейською політичною думкою. Закарпатці завжди відчували й відчувають себе європейцями, і це стосується геть усього. А соціалістичні ідеї якраз і є ідеями європейськими: у Європі зараз активно працюють понад три десятки соціалістичних, соціал-демократичних і робітничих партій, причому багато з них є правлячими. Для закарпатців ці ідеї є практично рідними, бо зв’язки з Європою тут ніколи й не втрачалися, а відтак і європейська політична думка для мешканців Закарпаття є зрозумілою і близькою. Сподіваюсь, що партія «Соціалісти», а це лівоцентристська політична партію ідеологічного типу і європейської спрямованості, матиме тут немало прихильників, а значить, і виборців.

— То Ви вважаєте, що сьогодні ідеям соціалізму чи соціал-демократизму в Україні нічого не загрожує?

— На жаль, це не так. Річ у тому, що уламки колишньої Соціалістичної партії України Олександра Мороза роблять усе можливе й навіть неможливе, аби знищити віру людей в соціалістичну ідею. Що я маю на увазі? Після того, як Олександр Олександрович склав із себе повноваження очільника СПУ, у партії змінилося багато голів, що, звісно, не сприяло ані її популярності, ані довірі до соціалістичного руху як такого. Але чи не найбільшого удару соціалістична ідея в Україні зазнала у 2017 році, коли в СПУ вкотре змінювався лідер. На це місце почали претендувати одразу дві особи. Чомусь на роль очільника СПУ почав претендувати народний депутат України від Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Сергій Каплін. Він, не змигнувши оком, оголошує себе главою Соціалістичної партії України й запевняє, що обраний партійним з’їздом. Щоправда, на тому з’їзді, як відомо, було аж п’ятеро делегатів. То про яку партію й про яку легітимність може йтися?

Але й це ще не все. Як кажуть, чинний до 2017 року очільник СПУ Петро Устенко делегував обов'язки глави Соціалістичної партії України Іллі Киві, колишньому раднику Міністра Внутрішніх Справ України. Цей претендент на роль очільника соціалістичного руху теж посилається на відповідне рішення партійного з'їзду. Отож, достеменно так і невідомо, хто є легітимним головою колись доволі популярної партії. Але до обох є немало питань.

По-перше, із якого доброго дива народний депутат від президентського блоку стає соціалістом? Він так часто змінює свої переконання? То, виходить, що йому так само швидко може набриднути й соціалістична ідея. Чи, може, пан Каплін виконує якесь доручення. Але яке й для чого?

По-друге, особа Іллі Киви теж викликає немалі сумніви й досить багато запитань. Коли це Ілля Володимирович захопився соціалістичними ідеями, та ще й настільки, щоб очолити партію? Не зовсім зрозуміло, як людина демократичних поглядів може підтримувати думку про необхідність розв’язання конфлікту на Донбасі (а конфлікт уже переріс у війну) тільки воєнним шляхом? Демократичний шлях — це шлях переговорів і домовленостей, але ніяк не продовження війни. Звісно, це складний шлях, але він існує. Не зовсім зрозуміло (точніше, зовсім незрозуміло), яку програму пропонує цей ексцентричний, амбіційний і часто нестриманий чоловік, як він збирається відродити Україну, її медицину, її освіту, її промисловість, які на сьогодні практично знищені. Важко сказати, хто саме підтримує такий варіант СПУ. Здається, що практично ніхто. Таким чином, у Соціалістичній партії України зараз точаться сварки, розбрат, з’ясування стосунків на рівні «сам дурень». Буде дуже шкода, якщо роль дурнів у цьому випадку знову віддадуть виборцям.

Крім того, я б не радив забувати вперті розмови про те, що СПУ збиралися продати країні-агресору й навіть ішлося про переговори на рівні Владислава Суркова. Додам вже зовсім «дрібниці», якими можна вважати постійні судові справи всередині партії. То хіба ж така політична сила, яка більше схожа на карикатурний театр абсурду з панами Кивою й Капліним на чолі, зможе представляти народ України бодай на якомусь рівні?

Але український народ мудрий і далекоглядний, а тому швидко розбереться, хто є хто, а також кому можна довіряти не тільки владу, але й визначення курсу країни.

— Пане Олексію, а який шлях для України пропонує партія «Соціалісти»?

— Повторюсь. Партія «Соціалісти» — це лівоцентристська політична партія ідеологічного типу і європейської спрямованості. Аналізуючи сьогоднішню ситуацію в країні мені чомусь спадає на думку відоме іспанське прислів'я, й воно ж - фабула відомого однойменного офорта Франциско Гойї із циклу «Капрічос» «Сон розуму породжує чудовиськ». Перефразовуючи, я б сказав, що сон демократії в Україні породжує диктатуру. Але ідеї соціалізму європейського типу можуть розбудити країну, оскільки ми пропонуємо зміни, які дозволять Україні стати справжньою європейською державою, причому не на словах, а насправді. Головне для нас — збудувати таку країну, де найголовнішою завжди буде людина. І тому ми зробимо все, щоб людям в Україні жилося справді зручно, чи то стосуватиметься пенсійного забезпечення, чи створення робочих місць, чи розвитку промисловості, а чи охорони здоров’я чи освіти. Очільник нашої партії Леонід Кожара — людина досвідчена й дуже добре обізнана й у питаннях державотворення, і в питаннях міжнародної політики. Тому партія «Соціалісти» пропонує Україні зрозумілу й чітку програму, яка дасть можливість виборсатися з прірви й почати нове зростання, пам’ятаючи про справді величезний потенціал і величезні можливості. Але не слід забувати, що, обираючи європейський вектор розвитку, обирають і європейський спосіб мислення і житя. Я не знаю, яка українська політична сила пропонує такий шлях насправді, а не просто популістські гасла. Отак і виходить, що вибором України має стати європейський соціалізм, а отже партія «Соціалісти» має серйозні перспективи. Я щиро вірю, що український народ зуміє розібратися в хитросплетіннях сучасної політики і зможе відділити зерна від полови. І якщо європейський вектор розвитку країна обрала для себе остаточно, то, поза сумнівом, європейський соціалізм — це саме та ідеологія, яка дозволить збудувати справді щасливу й заможну країну.

— Завершуючи нашу сьогоднішню розмову, поділіться, будь-ласка, якими є найближчі плани Закарпатського осередку партії?

— З моменту установчої конференції Закарпатської організації партії «Соціалісти», пройшло лише декілька тижнів, але вже є перші результати. Так, повністю сформовано склад Ради осередку. Мені як голові партійної організації допомагатимуть Наталія Ворона, Анатолій Качайло, Леся Кометі, Володимир Мерцен та Михайло Темнов. Також я радий вітати у складі партії Миколу Буташа, Віктора Болонкіна, Тетяну Мішкулинець, Романа Іллічова, Василя Слюсарчука, Олександра Семенцо та Сергія Носалюка. Наразі вже облаштований та відкритий офіс партійного осередку в м.Мукачево. І звичайно, що після того, як ми визначимося з активом партії в інших містах Закарпатської області, то одним із першочергових напрямків роботи стане підготовка до участі у президентських перегонах 2019 року. Наш осередок буде пропонувати Леоніду Кожарі обов’язково брати участь в цих виборах і лідер партії матиме від нас цілковиту підтримку.

— Дякую за цікаву й змістовну розмову.

Розмовляла Зінаїда Царенко