Політична боротьба в Україні загострюється, хоча час до виборів іще є

Вы здесь

За результатами опитування центру соціальних досліджень «Софія», які були оприлюднені 4 липня, 66,7% опитаних українців уважають, що результати майбутніх президентських виборів будуть значною мірою сфальсифіковані. На думку 18,1%, вибори пройдуть чесно, без значних порушень.

Але вчора, 5 липня, у виборців з’явилися додаткові підстави вважати, що з виборами може трапитися якась халепа. Річ у тім, що Верховна Рада так і не змогла проголосувати за новий склад Центральної виборчої комісії, яка вже кілька років працює без повноважень, які благополучно закінчилися чи не за часів Януковича. Але люди на чолі з Михайлом Охендовським подовжують працювати, виконуючи свої обов’язки, хоча термін повноважень на  те і сплив.

Отож учора, 5 липня, Верховна Рада спробувала владнати це питання. Але ж не так сталося, як гадалося. Виявилося, що список, поданий Президентом, не влаштовує багатьох парламентарів і навіть цілі фракції. Бо, бачте, нерівномірно розподілялися кандидати від різних політичних сил, і найбільше їх було від фракції БПП. Кажуть, що іще не менше п’яти кандидатів так чи інакше залежні від Президента й підконтрольні йому. Таким чином, Петро Порошенко напередодні виборів (а вибори Президента призначені на 31 березня 2019 року) створює залежну й підконтрольну собі ЦВК.

Таким чином, у залі Верховної Ради склалася ситуація, коли пактично всі фракції, за вийнятком БПП, відмовились обговорювати це питання й голосувати за нього. Отож процес звільнення й призначення членів Центральної виборчої комісії навіть не розпочався — у залі просто не вистачило голосів за розгляд цього питання.                                                        

Юлія Тимошенко, лідер ВО «Батьківщина», заявила, що «Порошенко прагне ініціювати початок війни. Він прагне, щоб були захоплені додаткові території України. Він прагне, щоб усе горіло. На цьому він прагне вводити воєнний стан і не проводити вибори в принципі». Можливо, заява занадто різка й емоційна, але, якщо довіряти соціологічним опитуванням, рейтинг чинного Президента доволі відчутно падає, а історія з ЦВК ситуацію аж ніяк не заспокоює.

Іще один претендент на президентську посаду, Анатолій Гриценко, вважає, що «якщо від ліберально-демократичної опозиції, як її називають, на вибори Президента України піде десять кандидатів, вибір усієї країни зведеться до двох прізвищ – Порошенко й Тимошенко». Хоча і в самого Анатолія Степановича шанси на перемогу чи хоч на участь у другому турі, безумовно, є.

Так чи інак, але після виступів, у яких переважно висловлювалася незгода з кандидатами від Президента, Голова Верховної Ради Андрій Парубій поставив це питання на рейтингове голосування, щоб переконатися, скільки дщепутатів готові голосувати за звільнення старих членів Центральної виборчої комісії, чий термін перебування на посадах уже сплив, і за призначення нового складу. Результат був доволі очікуваний — готових голосувати назбиралося всього 189 при 226 необхідних голосах.

Іще 5 лютого 2018 року Президент Петро Порошенко вніс до Верховної Ради подання на кандидатів у нові члени Центрвиборкому – загалом список складався з 14 прізвищ: Алла Басалаєва ("Відродження"), Наталія Бернацька (Народний фронт); Михайло Вербенський (БПП), Андрій Євстігнєєв ("Батьківщина"), Ірина Єфремова ("Народний фронт"), Ольга Желтова (БПП), Олег Конопольський (БПП), Світлана Кустова (БПП), Ольга Лотюк (БПП), Віталій Плукар (БПП), Євген Радченко ("Самопоміч"), Тетяна Сліпачук ("Воля народу"), Леонтій Шипілов (НФ), Тетяна Юзькова ("Радикальна партія Ляшка"). Але з якоїсь причини кандидатури виявилися статочно неузгодженими — виникла майже парламентська криза, якщо ситуацію не пощастить якось залагодити шляхом розмов і переговорів. Ось тільки невідомо, скільки це триватиме.

Таким чином, у четвер, 5 липня, Верховна Рада знову працювала майже на межі можливостей. Чому «майже»? А як же — ЦВК знову має вигляд привида, робота парламенту заблокована (фокус або ж витребеньки БПП). І ніхто не може гарантувати, що до кінця сесії Верховна Рада зможе повноцінно (чи бодай якось) працювати.

Цікаво, що виникла цілком традиційна стуація: купили квитки й пішли пішки. БПП бойкотує роботу, аж поки не буде оновлений склад ЦВК, але ж оновлення ЦВК впродовж тривалого часу відкладала та ж сама президентська фракція.

Виникають цілком закономірні сумніви — чи праведна мета стоїть перед однією з коаліційних фракцій (хоча не зовсім зрозуміло, чи є та коаліція насправді. Вікторія Сюмар, депутат від «Народного фронту» й Голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики, висловилася з цього приводу так: «Всі розуміють, що рік передвиборчий. Всі розуміють, що на виборах можливі фальсифікації, і що чим більше партій буде представлено в ЦВК, тим менші шанси, що комісія "освятить" ці фальсифікації. Це дуже важливе питання, вносити неузгоджене з усіма рішення в Раду, по меншій мірі, безвідповідально… Ці демарші означають тільки одне – хтось хоче пошантажувати усіх достроковими виборами Ради. Хто це може робити, ви самі розумієте».

Поза грою, тобто поза списком, залишився «Опозиційний блок». Здається, що демократія тут дуже приблизна. Сергій Льовочкін, один із очільників політичної сили, прямо висловив свої обурення, коментуючи «Українській правді» своє бачення ситуації: «Нинішня влада є автократичною й системно порушує права опозиції. "Опозиційний блок" ще у 2014 році був позбавлений будь-яких контрольних функцій в Раді, коли тодішня коаліція роздеребанила між собою три місця в президії Ради та керівництво усіх парламентських комітетів. Те саме відбувається й зараз: третя за розміром фракція ОБ позбавляється президентом та коаліцією права представництва у ЦВК».

Виходить, що Верховна Рада не може працювати через внутрішні неузгодженості й через активні спроби зовнішнього впливу на депутатські рішення. Чи стане сил і мудрості у всіх сторін конфлікту якось виборсатися із цієї пастки?

Тим часом, 4 і 3 липня з’явилися результати нових соціологічних досліджень щодо можливих результатів виборів до Верховної Ради.

Деякі дослідження свідчать, що президентський блок може поступитися не тільки ВО «Батьківщина», але й Радикальній партії Олега Ляшка, «Громадянській позиції», Аграрній партії і навіть «Самопомочі», недалеко обганяючи «Слугу народу» й партію «За життя»… Цікаво, чи зміцняться позиції цієї політичної сили після такого демаршу?

На жаль, у пересічного громадянина й виборця дедалі більше зміцнюється переконання, що так звані народні обранці переймаються зовсім не життям народу і не його проблемами. І чого б то так?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Чому для нас важлива тюнінгована Конституція, а для стратегічного партнера — справжня Незалежність?

«Хлібне НЕперемир’я», прощання з монетами, вступна кампанія і збільшений прожитковий мінімум — так почався липень-2018

Камо грядеши, Україно?

Автомобіль і Київ: битися чи миритися?

Новий курс як нова спроба життя по-новому