Проти українських традицій і національної пам’яті — від В’ятровича до ВР

Вы здесь

Як хто собі хоче чи як кому там треба, але ж Україні таки щось пороблено. А як інакше розуміти той неймовірно сумний і страшенно печальний факт, що мало не кожне свято в державі супроводжкється не стільки власне святкуванням і, відповідно, радістю, скільки політичними розмовами (добре, якщо не лайками, а то й бійками). І якби ж то людям справді було нічого робити!

Дивимося, хоча й не дуже прискіпливо.

Антикорупційного суду немає. ЦВК немає. Рахункової палати немає. Уповноваженого Верховної Ради з прав людини немає. Голови Нацбанку немає. Міністрів немає (ну, не всіх, але як проводити реформи без міністра?). Війна триває довше за Велику Вітчизяну (ніяк не награємося в перемир’я, у толерантність і в повагу до «міжнародних партерів». Газу, як виявилося, теж катма, хоч багато хто клявся й божився, що це не так…

Звісно, перелік далеко неповний, а так — що перше на думку спадає. І хто б заперечував, що інституція, яка усіма цими проблемами опікується, тобто парламент, мала б працювати? Але Верховна Рада, найвищий законодавчий орган країни, ставиться до всього цього так, ніби говорити немає про що, вирішувати немає чого, перейматися немає чим. Отож і відпочиває.

Під час війни, як би її не називали чи не переназивали. У країні, де фактично провалилися всі(!) реформи. У країні, де промисловість працює тільки на папері, а вже звідки Держстат бере цифри, залишається таємницею за сімома замками.

Якщо придивитися, то Верховній Раді справді ніколи: то у відпустках, то на канікулах, то Великдень на носі. Або ще й п’ятниці є — спеціальний день, коли у Верховну Раду депутати на робоу не ходять. І їм це можна! Роботи — повна комора, а робити нікому. Та й не факт, що ту роботу завтра чи позавтра Конституційний суд не визнає незаконною. Підстав для цього вистачає: Коаліція давно фактично не існує (принаймні, її списки глиборо засекречені й нікому не показуються); законопроекти часто-густо потрапляють до детутатів тільки у день голосування або напередодні, хоча регламент вимагає два тижні; якщо законопроект не набирає потрібної кількості голосів, то його переголосовують, скільки захоче спікер (чи ще яка сила) — до повної перемоги. Легітимненько так працюється — аж дихання перехоплює…

До чого це все? А до того, що розмови про те, що українці працють мало, а все щось святкують, лунають  мало не через день і практично звідусіль.

Жили собі, працювали, як було де. Святкували всі свята, до яких звикли і які стали частиною нашого життя. Ну, звісно, не без того, що другого травня могли й на шашлики піти, як погода дозволяла. Але ж чи Володимир В’ятрович має вирішувати, наскільки це традиційно й наскільки це відровідає його улюбленій «декомунізації».

Проти прощання з комуністичним минулим ніхто, здається, і не заперечує, але ж, як-то кажуть, «окрім апетиту, треба мати й совість». А ось чи в курсі «пан реформатор», що в Польщі зачепити травневі свята не наважилися! Сейм Польщі не наважився! Мало того, на 3 травня призначили й іще одне свято — річницю прийняття конституції 1791 року! Не жарт, а саме День конституції 1791 року! Таким чином поляки мають три травневі вихідні підряд… Ніхто нічого не скорочував, а навіть подовжили. Ой, немає на них В’ятровича!

Читайте також: Чому День солідарності трудящих в сучасній Україні залишається актуальним

Цікавим було рішення (таки ж проштовхнули через ВР) про святкування в Україні Різдва 25 січня.

Читайте також: Кодекс Законів про працю змінений: іще одне Різдво чи іще один клопіт?

І отут я, мабуть, процитую сама себе: «Але найцікавіше в оприлюдненій заяві навіть не перелік свят, не переноси і перекоси. Найцікавіше те, що усі ці зміни Інститут національної пам'яті пропонує запровадити на підставі 672 звернень. Вдумаймося, 672 звернення мають вирішувати долю всієї України! Звісно, це не війна і навіть не платіжки за газ. Це всього лише свята. Але чи доречне тут слово «всього»? Про яку національну пам’ять йдеться, якщо один чиновник пропонує викреслити з української історії Сергія Корольова, а другий уже назавтра хоче спекатися Шевченка? Кажете, люди не хочуть? Це на підставі чого такі висновки зроблені? На підставі референдуму? На підставі результатів соціологічних досліджень? Чи це чиїсь особисті погляди, які на всю країну переносити все ж не варто? …Робота Інституту національної пам'яті була таки напруженою. За сорок мільйонів українців вирішили, 672 звернення опрацювали (страшна кількість). Хотілося б іще знати, чиї то були звернення, що за авторитетні особи так можуть вплинути навіть на Різдво і Трійцю».

Читайте також: Чи мають юридичні наслідки голосування в мережі?

Читайте також: Українцям дозволили святкувати Трійцю

672 звернення від кількох десятів мільйонів українців можуть вирішити все? То хто такий той всемогутній лихий геній, Володими В’ятрович? Хто притягнув і протягнув його на доволі серйозний пост? Але ж царя в голові там, здається, і не було. Зате багато хто спостерігає немало якихось комплексів, страхів, якоїсь немотивованої люті…

І це Інститут національної пам’яті, тобто «центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури. Раніше — центральний орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, з 2010 по 2014 рік — науково-дослідна бюджетна установа. Основними завданнями Інституту задекларовано: посилення уваги суспільства до історії України, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті та здійснення заходів з увічнення пам'яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій9 грудня 2010 Український інститут національної пам'яті ліквідовано. Цього ж дня Кабінету Міністрів України доручено створити Український інститут національної пам'яті як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України». Мають право! Як виявилося. Та не мають розуму й здорового глузду!

Читайте також: Чому Інститут національної пам’яті почав перетворюватися на установу національного непорозуміння й розбрату

То вчепилися за 9 травня! І цьогорічне свято вже не за горами… Так, можна сказати, і це буде правдою, що Європа має трохи інші традиції. Але ж іще живі ті старі люди, які з горнила Другої світової вискочили живими. Їх одиниці, але вони є. Навіть наймолодшим справжнім ветеранам тієї війни близько дев’яти десятків. Навіть дітям війни вже мало не вісімдесят, а то й за вісмдесят. То залиште свято і вихідний! Мине ще півтора (найбільше два) десятки років — ветерани підуть у вічність, стануть пам’яттю. І ось тоді забирайте традицію. Якщо, звісно, так треба. А поки – не чіпайте!

Щодо Різдва, то важко не дійти висновку, що подвійне святкування довго не протримається і що Григоріанський і Юліанський календарі довго співіснувати на теренах однієї країни й однієї релігії не зможуть. Хоча так і незрозуміло, якого милого держава (та ще й на рівні найвищого законодавчого органа) втручається в церковні справи. Церква ж у нас від держави відділена? Чи як?

Ну, а тепер із останнього. Так би мовити, незабутні пригоди жіночого свята.

Ще й тижня не минуло, як українські жінки святкували традиційне свято 8 Березня. Так, воно виникло не у нас, та і взагалі не в Європі. Так, колись воно мало політичне забарвлення. Так, у СРСР розпорядження про вихідний день давав особисто Сталін. І що? Як що, скасувати! Декомунізувати! Знищити! Як кажуть сучасні молоді особи, що він курить, той В’ятрович?

По-перше, 8 Березня — свято не радянське. Уп-с? І декомунізувати його потреби немає. Бо 8 березня — це Міжнародний жіночий день, Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир ООН. Як видно, сьогоднішнє свято визнане й підтверджене Організацією Об’єднаних Націй, тобто належить до Міжнародних днів ООН і ЮНЕСКО. То кого декомунізовувати будемо? ООН і ЮНЕСКО? Чи важливо настрій попсувати?

До речі, вихідним днем 8 Березня вважають у тридцяти країнах світу. Звісно, можна згадати про пострадянський простір. Але ж там більше п’ятнадцяти ніяк не виходить!

Пан В’ятрович вважає, що боротися за свої права жінки можуть і в робочий день… Ой, він же, бідолашний, мабуть, про жінок, та ще й українських, не все знає. Зате покладається на Верховну Раду, яка орієнтуватиметься на виборців і на електоральні уподобання, а зовсім не на 672 звернення, із якими, як дурень із писаною торбою, носиться В’ятрович.

А ще очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович уклав спеціальний календар українських свят і пам’ятних та скорботних днів. Дивимося, поки в пам’яті свіже. 1 і 2 березня Україна згадувала трагедію Корюківки, де було спалено майже сім тисяч осіб — малих і старих, чоловіків і жінок… Спалено живцем. Містечко зникло. Щоб потім довгі десятиліття відбудовуватися й приходити до тями. Ньюрнберзький процес визнав цю трагедію більшою за Хатинь, за Лідіце, за Орадур… Думаєте, у календарі В’ятровича це є? Дарма думаєте — пацан не в курсах…Ні слова, ні літери...

Календар, скажемо правду, страшненький, щоб не сказати жахливий, та ще й неповний, і непродуманий, і неопрацьований... Особисто я як платник податків не хочу утримувати цього працівника. На жаль, мене поки не питають. Але про своє небажання я заявила привселюдно й відкрито. І, здається, я не одна дотримують такої точки зору.

Якщо ж знову до 8  березня, то і Києві, і в інших містах цього дня відбулися різні марші, часом і не невинно-дівочі, а з побиттями і з обливанням фарбою.

Читайте також: У Києві проходить Марш за права жінок: «Свобода, рівність, жіноча солідарність»

Отож не слід чіпати свято, яке справді стало традиційним, всенародним і улюбленим. Особливо, коли опікуєшся традиціями.

Але ж згадайте, як тільки десь з’являється це «живе втілення національної пам’яті», там одразу виникають непорозуміння, бійки, а той міжнародні скандали. Що маємо робити?

Може, вже досить знущатися і над національною пам’яттю, і над святами (хоч релігійним, хоч світськими)? Може досить розповідати про необхідність працювати, як у Китаї чи у Японії? Але ж там і робота є, і заробітна плата, і пенсійні перспективи зовсім інші. Якого милого і з якого доброго дива сидіти на роботі, коли роботи немає? Ось тільки на невеликому клаптику київської землі завод Антонова практично не працює, на колишній території Верстатобудівного давно котловани копають під житлове будівництво, «Більшовик» перетворився на торговельний центр, каток, кінотеатр, ресторани, готель… Може, Володимир В’ятрович щось знає про машину часу?

Щось невесело виходить: традиції і національна пам’ять мають об’єднувати, а у В’ятровича все навпаки. Може, поміняємо цей заклад під керівництвом В’ятровича? Чи самого пана очільника?

І отоді знатимемо, що Україна, навіть у нескороченому варіанті, завжди відпочивала далеко не найбільше. Що у світі бувають різні веселі свята, які об’єднують величезні території. Ото не скорочував би з кислючим виразом обличчя, а запропонував би святкувати День щастя чи Всесвітній день комплімента, Міжнародний день друзів і Всесвітній День шоколаду, Міжнародний День торта й Міжнародний День краси, Всесвітній День журавля, а можна й Свято Білих Лелек, Всесвітній день доброти, а потім День замовлення подарунків та листів до Діда Мороза. А ще ж є міжнародні Дні Води, Землі, Гір… Дуже не зле внести в календар Міжнародний день боротьби з корупцією і День прав людини… І це ще не все!

А нагадати вам про європейську традицію тривалих Різдвяних і Великодніх вихідних? А нагадати, що в Німеччині кожна Земля має право оголошувати і святкувати свої свята? Тому й загальнонаціональних — обмаль. Але нагадувати можна тому, хто хоч щось знає. А чого ж просто так колихати повітря?

Це мені одній здається, що настав час і Верховну Раду переобрати, і очільника Інституту національної пам'яті замінити? А то і нацарюють, і накерують… А наші пращури тут не одне тисячоліття жили, та й нащадкам не одне тисячоліття жити. І всі при пам’яті були, і традиції берегли й дітям-онукам передавали.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Що чекає на українську мову в найближче десятиліття

Якщо колишньої імперії давно немає на карті, то за чим жалкує третина українців?

Інфляція і безробіття роблять Україну нещасною

Верховну Раду українці навіть обирати не хочуть

Реформи в Україні провалилися — так вважають три чверті українців