Реформи нікуди не годяться. І це головний підсумок 2017 року

Вы здесь

До Нового року залишилося менше тижня — можна вже рахувати навіть години. А можна рахувати несправджені надії, невиконані обіцянки, великі (чи навіть дуже великі) розчарування… Хоча, звісно, хотілося б згадувати перемоги, але їх, на превеликий жаль, не так і багато.

Цікаво, що різні люди оцінюють одні й ті самі події й процеси абсолютно по-різному. Причому стосується це практично будь-чого, у тому числі й реформ, якими так пишалися Верховна Рада й уряд у 2017 році. Звісно, неможливо заперечити, що кожна реформа потребує часу. Але так само важко заперечувати й проти того, що кожна реформа вимагає здорового глузду. Тобто перед початком будь-якого реформування не завадило б визначити не тільки те, що треба змінити, але й те, для чого ці зміни потрібні й що має вийти в результаті…

Важко знайти сьогодні людину, яка б не знала про давнє східне прокляття «Щоб ти жив у епоху змін». Але так само важко знайти людину, яка б не розуміла, що будь-який поступ — це зміни. А відтак реформи — це справді важкий і часто схожий на прокляття шлях до поступу, до розвитку, до чогось нового і кращого (Per aspera ad astra, і нікуди тут не подінешся). То чому ж тоді, якщо вірити соціологічним опитуванням, українці, м’яко кажучи, не у великому захваті від реформ-2017?

Результати опитування знаного й шанованого Центру Разумкова свідчать, що українці практично не сприймають реформи, започатковані у 2017 році. Але чому так сталося? Чому реформи нікуди не годяться?

А вони таки дійсно якісь недолугі, бо ж не так давно соціологія свідчила, що населення України готове потерпіти заради успіху реформування країни. То що сталося за не такий уже й тривалий час, що на осінь 2017 року (дані опитування фонду "Демократичні ініціативи" і КМІС) були згодні терпіти незручності й зниження рівня життя заради успішності реформ тільки 28% українців (а це менше третини). Більше того, кількість тих, хто згоден терпіти до перемоги, тобто стільки, скільки знадобиться, зменшилася до 7% (а це, погодьтеся, малувато). Іще 21% опитаних згодні потерпіти не більше року, а це, вважай, ніщо — за рік великі реформи не робляться.

Отже, нікуди не годяться реформа освіти, яку підтримують тільки 26% опитаних (при тому, що 41,8% респондентів висловилися проти). І до цієї реформи люди поставилися найбільш доброзичливо, якщо, звісно, такий рівень підтримки можна вважати позитивом.

Медична й пенсійна реформи зібрали по 56,9% негативу, а позитив крутиться десь навколо 20%. Практично половина українців негативно ставляться й до земельної й судової реформ, хоча всі прекрасно розуміють, що судова система потребує негайних і докорінних змін.

То в чому ж справа, звідки стільки негативу у сприйнятті таких необхідних змін? А якщо зважати ще й на тих, хто зафіксував байдуже ставлення? Чи не про ті зміни думалося й не на такі реформи покладалися сподівання?

Здається, що реформуванння всіх галузей просто почали «не з того боку», і це важко заперечувати. Бо перед початком будь-якої реформи треба знищити корупцію. Про які позитивні зміни може йтися в будь-якій галузі, якщо всюди й на будь-якому рівні квітне, нічого не стидаючись, корупція? Здається, традиційне «кумівство» можна віднести туди ж? То про які реформи йдеться? Кум, сват, брат, однокласник-однокурсник… Для своїх, і справді, все. Ось тільки всі інші, кому залишається закон, — це народ, заради якого, здається, і започатковувалися реформи. Чи корупційна складова стала не складовою, а суттю й основним наповненням кожної дії й кожного кроку в державі?

Читайте також: Українці вважають корупцію найсерйознішою проблемою в країні

Як свідчить соціологія, найбільш вдалою (із підтримкою тільки 26%) стала освітня реформа. Не будемо зараз згадувати про «мовну» статтю з усіма супровідними негараздами, а згадаємо про інше. По-перше, чи в курсі галузевий міністр Лілія Гриневич, що сьогодні в школах прекрасно й ефективно збирають гроші з батьків? На прибирання, на обладнання, на оплату вчительської праці (!) у першому класі… І це найкраща й найдосконаліша з реформ! По-друге, хто із батьківського загалу розуміє, для чого й звідки з’явився дванадцятий рік навчання? Відповідь про практику європейських країн можна сміливо пропускати — не переконує. А там іще є й по-десяте, і по-вісімнадцяте…

Медична реформа. Кому після неї стане реально краще? Здається, тільки тим, хто бюджети ділитиме. Але ж ухвалили!

Читайте також: Медична реформа: Чи не лікуватимуться українці сіном і сушеними кажанами?

Пенсійна реформа. Про соціальну справедливість усі пам’ятають. Але чомусь вона однобокою виходить. І про наповнення пенсійного фонду в курсі. Але ж у курсі й про не менше семи мільйонів українців, які забезпечують своєю працею не українських пенсіонерів. І тут же виникає питання, що зробили міністри, щоб повернути цих людей в Україну?

Читайте також: Оновлені пенсії не вирішують старих проблем

Судова реформа. Тут навіть не темрява, а справді «мраки». І незалежна гілка влади виявляється залежною, і якась нелюдська боротьба за вплив, і неймовірні гроші, які просто спокійно й офіційно використовуються в галузі не тільки для захмарних зарплат… Люди мають це підтримувати? Це справді реформа? У чому досягнення й переваги для пересічного громадянина? У якому місці тут були честь і чесність?

…Реформи й справді нікуди не годяться. Навіть при тому, що людям потрібна соціальна справедливість, потрібен європейський рівень життя. Але ж який бовдур вирішив, що всі (!) ціни можуть одномоментно стати європейськими при абсолютно мізерних зарплатах і пенсіях? І мантра про «середню» зарплатню вже не проходить — людина живе на свою, а не на абстрактну «середню» (між чиєю і чиєю?). І хворіє не «середніми» хворобами. І життя живе не "середнє"...

То що робитимемо? Реформуватимемо реформи? Реформуватимемо корупцію? Когось кудись переобиратимемо чи перепризначатимемо? Чи пригадаємо давню істину, що з гнилих яблук пирогів не печуть?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Чинний Президент має найвищий антирейтинг: обирати знову буде непросто

Бюджет-2018: кому в новому році гірше не стане

Кодекс Законів про працю змінений: іще одне Різдво чи іще один клопіт?

Влада не любить народ, а народ не любить владу: збіг обставин чи закономірність

Президентські й парламентські вибори наближаються, але соціологічні дослідження дуже непевні