Реформи в Україні — гальмуються чи й не починалися?

Вы здесь

Отже, щоб в Україні почалося нове життя, необхідні реформи. І хто б сперечався? Це ж абсолютно зрозуміло! Але хіба той безлад, який Верховна Рада разом із Кабінетом Міністрів вносять у життя, можна й справді назвати реформами?

Звісно, коли цю катавасію називають саме реформуванням різних сфер життя, то є люди, які заперечують і «безлад», і «катавасію», і будь-які інші сумніви в правильності дій найвищої влади в країні (усіх її гілок), посилаючись на те, що в занедбаному господарстві жодні зміни не можуть відбуватися швидко. Але ж ніхто й не заперечує такої зрозумілої обставини. Та за майже чотири роки мали б бути хоча б мінімальні позитивні зрушення хоча б у чомусь. Але позитиву немає. Якщо, звісно, позитивом не вважати те, що люди дедалі більше розчаровуються у владі і в її рішеннях і, як наслідок, дедалі частіше залишають рідну землю, яка стає не матір’ю, а лихою мачухою.

Реформа поліції, освітня реформа, пенсійна реформа, медична реформа, й реформа судової гілки влади — це не беручи до уваги різні дрібніші (та й не зовсім дрібніші) сфери життя, як, наприклад, реформування сфери ЖКГ. Але чи все це є реформами? Кажуть, що за туманом ніколи нічого не видно, отож за туманом розмов про позитивні зміни, які мають настати внаслідок так званих реформ, уже не видно ані покращень, ані реформ. А із нового — тільки шалене збільшення тарифів і цін, які зовсім не компенсуються ні підвищенням мінімальної зарплати, ні так званим осучасненням пенсій, які осучаснювали, осучаснювали, та так і не доосучаснювали… Ну і, звісно, як анексовані й тимчасово окуповані території надивляться на наші «зміни», вони тут же захочуть помчати до нашого всеохопного «позитивчику».

Читайте також: Пенсії військовослужбовцям: цинізм чи непрофесіоналізм?

Але, можливо, усі нападки на реформи даремні? Можливо, усе й справді правильно?

Отож, що таке реформа? Якщо довіряти словникам (а не довіряти їм жодних підстав поки немає), то реформа (від лат. reform, фр. réforme — «перетворюю», «змінюю») — це «комплекс заходів, якими вводяться на заміну старим нові суспільні відносини в будь-якій сфері суспільного життя, крім економічної, що призводить до зміни умов діяльності всіх (і відповідної фахової) груп членів суспільства». Виходить, що реформа має щось докорінно змінювати в суспільстві!

Але реформа — це не звичні удосконалення, чи модернізація (оновлення), чи реорганізація будь-чого, і тим більше, життя цілої країни. Бо, бачте, реорганізації чи модернізації замало, якщо виникла потреба у реформуванні. Суть реформи, причому будь-якої, полягає в докорінних переламах усталених (тобто звичних) процесів, у тому числі й соціальних, навіть якщо вони базуються на традиціях. Та чи стосується це українських так званих реформ? Тут же бажано, щоб і реформою все називалося, і щоб особливих змін не було: тут трошки модернізуємо, отут реорганізуємо, десь удосконалимо — та й потому! Для чого ще з капремонтом заводитися, із переплануванням, якщо можна деть підмазати? То так і робиться. А що? Недешево, звісно, але ж сердито.

На жаль, причому на превеликий жаль, політики частенько мають на меті не реформувати суспільство й суспільні відносини, які цього конче потребують, а прагнуть просто ввести суспільство в оману й називають реформуванням будь-які зміни, які не ведуть до зміни змісту суспільних відносин. І це не винахід української влади — усе вигадано й «відпрацьовано» задовго до нас. Справжніх реформаторів, які піклувалися про долю своєї країни й долю свого народу, у всі часи було обмаль. Бо це, як не крути, справа невдячна й дуже марудна. Але інколи реформи країні життєво необхідні, як-от сьогоднішній Україні.

Чи відбулася реформа поліції? Очевидно, що ні. Адже зміна форми реформою вважатися не може. Тим більше, що на хвилі боротьби з вчорашньою владою органи правопорядку втратили немало фахівців, яких ніким замінити. Та й чи треба було?

Чи відбулася реформа освіти? Відповідь очевидна — її підказують додаткові коефіцієнти при вступі до периферійних вишів, такі ж самі побори в школах, визнання міністра освіти Лілії Гриневич, що певна частина реформи вже застаріла. Але ж цій «застарілій» частині ще й п’яти років немає! То що реформуємо? І як? Хіба якесь збільшення вчительської зарплати можна називати докорінними змінами?

Чи відбулася пенсійна реформа? При тому, що міністр соціальної політики то заявляє, що українці багато їдять, то хвилюється, що довго живуть, то ніяк не заспокоїться, що у квартирах взимку занадто спекотно (це при +17° С, а то й менше). При тому, що прожити на мінімальну пенсію, навіть після широко розрекламованого її осучаснення, однак неможливо. При тому, що про військових пенсіонерів просто забули. При тому, що забули не тільки про військових пенсіонерів…

Здавалося б, пенсійна реформа мала б початися з того, щоб якось повернути в Україну тих, хто кленовими листочками розпорошився по світу. Але це ж треба думати про роботу й зарплату, яких тут, в Україні, на всіх не  вистачає. Цьому, кажуть, дам, і цьому дам, а ось мізинчику не дам. Бо не вистачає… То це реформа? Докорінна зміна?

Чи відбулася медична реформа, про яку стільки розмов?.. Та й не відбудеться! Ламати ж, як відомо, не будувати. То зламане буде все, а чи збудується щось? Якісь марення про телемедицину по далеких селах, якісь оповідки про чудеса парамедицини… І все при тому, що грошей однак немає, а медицина — галузь недешева. І саме тут можна було б обійтися модернізацією, реорганізацією й удосконаленням. Але ж, самі розумієте, на реформах гроші легше до лапок липнуть. Чи в парі з міністром Ревою, який переймався недавно, що українці довго живуть, робота ведеться?

Читайте також: Медична реформа: Чи не лікуватимуться українці сіном і сушеними кажанами?

Про судову реформу й говорити нічого. Про заробітні плати суддів усі знають? Про неодмінні хабарі всі чули? Ото і вся реформа там, у тих копійчинах сирітських… Потрібна їм реформа! Причому тричі!

Ну, а можна ще про «дрібниці» згадати. Воно й не реформи, але ж рішення прийняті і їх виконувати нібито треба. Змінили он правила дорожнього руху, ввели обмеження швидкості в населених пунктах. Ну, як у Європі. І що? Правильно! І ніщо! Уже й задню увімкнули… Вирішили роздільно сміття збирати. І що? І знову правильно — знову ніщо. Причина поважна — контейнерів немає, принаймні, у дворах.

Про які реформи йдеться? Усі поки згодні тільки на «косметику». Бо справжнє реформування, дивись, і унеможливить корупційні схеми. А воно комусь треба? Окрім, звісно, простого люду, про який згадують тільки напередодні виборів, щоб ощасливити хто гречкою, а что гучними обіцянками.

Читайте також: Український виборець згоден продавати свій голос. Це зневіра чи злидні?

Ото вам і все про реформи в Україні. Не гальмуються вони, а й не починалися. Бо докорінні зміни нікому не треба — красти ж буде не можна. А щось таке легеньке, косметичненьке, без докорінних змін, — то це не реформи. Хоча нас і переконують, що якраз оце саме те, що нам треба.

Цікаво, а ті найсильніші сили, які так старанно намагаються підмінити поняття реформ, розуміють, що мета реформування (принаймні, одна з-поміж інших) — це збереження в суспільстві стабільності й уникнення соціальної революції?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Верховній Раді знову чогось бракує для повноцінної роботи. Чи млинці заважають?

Дружба народів по-київськи: виходить якось незрозуміло й недосконало

Український виборець згоден продавати свій голос. Це зневіра чи злидні?

Новий політичний сезон в Україні: яким його бачать відомі експерти

Бюджет-2018: кому в новому році гірше не стане

Реформи в Україні провалилися — так вважають три чверті українців