Що чекає на українську мову в найближче десятиліття

Вы здесь

9 березня Президент України Петро Порошенко в урочистій обстановці вручав мистецькі премії ім. Тараса Шевченка. І саме тоді прозвучали слова, які змусили не тільки зрадіти, але й замислитися. Президент України сказав буквально таке: «До мене останнім часом багато разів зверталися з пропозицією оголосити 2019 рік роком української мови... Скажу прямо, я не хочу цього робити. Бо року замало. А що наступного року? Про українську ми забудемо?.. Найближчим часом я підпишу указ про розробку 10-річної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Попереду – десятиліття української мови в Україні, протягом яких позитивні зміни мають стати незворотними. Наголошую, незворотними». Ці слова прозвучали у багатьох репортажах із місця події й, треба розуміти, будуть іще цитуватися не раз і не два.

Здавалося б, радіти треба. Тим більше, що заклики приділяти на державному рівні більше уваги саме українській мові лунають уже давно. Та й становище державної мови, і стан її вивчення, і ставлення до неї дійсно викликають занепокоєння у багатьох. На сайті Президента  реєструвалися петиції, у ЗМІ  з’являлися статті різних авторів, в інформаційному просторі лунали заклики багатьох діячів культури. У лютому до Президента України з відкритим листом звернулася народна артистка України, Герой України Ада Роговцева: «Звертаюся з проханням підтримати звернення до Вас понад 100 видатних діячів науки, освіти, культури і правозахисників, 178 народних депутатів, ініціативної групи "Першого грудня", Світового конгресу українців та трьох президентів України з пропозицією оголосити 2018-й Роком утвердження державної мови. Така широка підтримка свідчить про готовність українського суспільства відповідально та дієво долучитися до реалізації Указу президента про оголошення Року утвердження державної мови». На жаль, жодної реакції не було (принаймні, її не було чути).

І тільки в день народження Тараса Шевченка прозвучала заява про намір підписати указ про розробку десятирічної програми зміцнення державного статусу української мови.

То що ж не так?

Шкода, але Петро Порошенко привселюдно й голосно заявив про необхідність укорінення в Україні української мови. Не утвердження, а укорінення! Навіть якщо вважати ці слова паронімами із можливістю якогось сплутування, то для президентської публічної промови це просто неприпустимо (пароніми, як відомо ще із школи, це просто схожі за звучанням слова, які не мають нічого спільного у значенні). Тим більше (і це найважливіше!), що українська мова укорінення в Україні не потребує. Бо, бачте, саме українська тут корінна, питома, рідна, кревна, материнська. І приживатися їй чи пускати коріння не треба — ані на Київщині чи Черкащині, ані на Тернопільщині чи Львівщині, ані на Сумщині чи Чернігівщині. Та й на Донеччині чи Луганщині (частково Слобожанщина й частково Дике Поле) корінна мова саме українська, а не російська, яка насаджена там штучно, причому насаджувалася в кілька етапів.

Безумовно, у такій величезній країні жива мова спілкування не може бути всюди однаковою, тим більше, якщо враховувати історію кожного регіону. Тому й маємо діалекти й місцеві говірки, які й роблять мову неповторною, багатою, барвистою (не плутаємо із суржиком — це до Свирида Петровича Голохвастова чи до Мини Мазайла).

Що ж до східних областей України, то етнолог Олена Боряк, яка багато років працювала в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Рильського НАН України і вважає своїм покликанням вивчення традиційної української культури, після дослідження мовної ситуації в Мар’їнці (дослідження 2012 року) сказала, що її «дуже вразила «українськість» цього селища періоду кінця 1920-х років» і що «у цих матеріалах, а вони записувалися зі слів респондентів, російської мови не знайти».

Виникає щонайменше два питання. По-перше, звідки народні депутати, які представляють у Верховній Раді східні українські області, викопали дурницю про буцімто російськомовність тутешнього населення? Російська тут штучно привнесена й так само штучно насаджена. Але навіть це не змогло за досить тривалий час витіснити корінну українську. Чого тоді волають королевські й шуфричі? Які, до речі, коли їм треба, жваво переходять на державну… Із чийого голосу «пісні про головне», тобто про «російськомовний електорат», який ніяк не може опанувати мову рідної землі? Питання, звісно, риторичне…

Друге питання складніше й сумніше. Хто готував виступ Президента 9 березня? Це випадкова помилка? Але ж прес-служба очільника держави не має права так помилятися. Тим більше, що питання зараз надзвичайно дражливе й болюче, зважаючи і на Донбас, і на Закарпаття. Чи це зроблено свідомо? І з чиєї лихої чи дурної волі по всьому світу пішло гуляти твердження, що українська мова в Україні потребує укорінення? А яка ж тоді в Україні мова вважається корінною, тобто рідною? Російська? Румунська? Польська? Чи ще якась?

Нехай би «проскочив» якийсь діалектизм — не страшно, бо це робить мову живою й пізнаваною. Але сплутати утвердження й укорінення? На рівні Президента країни, у якій ніяк не розберуться із «мовним питанням», що вигулькнуло невідомо звідки але, здається, уже добре зрозуміло чому?

Кажете, мова не має значення? Ну, тоді чому не українська? Але це на рівні «говорили-балакали». А на рівні наукових досліджень це має дещо інший вигляд. Практично рік тому, 1 лютого 2017 року, Дослідницький центр П’ю (Pew Research Center) оприлюднив результати вивчення національної ідентифікації в 14 різних країнах. Опитування переконливо засвідчило, що в кожній досліджуваній країні національну ідентичність перш за все визначає мова!

Отож розмови про «неважливість» мови заперечуються й спростовуються міжнародними дослідженнями, у яких Україна навіть не брала участі! Тож зовсім незрозуміло, як президентська прес-служба могла припуститися такої помилки? І тепер ця помилка житиме своїм життям, несучи світом питання, яка ж мова в Україні рідна, якщо українську треба укорінювати. Не зміцнювати, не розвивати, не утверджувати, а саме укорінювати. І ще невідомо, чи пустить українська мова коріння на українському ґрунті — принаймні, так виходить.

Таким чином, питання, що чекає на українську мову в найближче десятиліття, на жаль, залишається відкритим…

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Якщо колишньої імперії давно немає на карті, то за чим жалкує третина українців?

Інфляція і безробіття роблять Україну нещасною

Українські пенсіонери випередили росіян. Але чомусь це не тішить

Верховну Раду українці навіть обирати не хочуть

Реформи в Україні провалилися — так вважають три чверті українців