Слуга народу чи «Слуга народу»?

Вы здесь

До початку президентських перегонів залишається рівно два місяці — офіційно передвиборча кампанія починається якраз в останній день 2018 року. Тим не менше, немало політиків, які вже твердо заявили про свій намір балотуватися на найвищу в країні посаду, почали боротьбу. З’явилася політична реклама, загострилися словесні перепалки, вкотре повторюються відомі лозунги, які, на жаль, не дозволяють зрозуміти, на що саме варто чекати від того чи іншого претендента на булаву. Більше того, навіть соціологічні опитування не дуже-то дозволяють щось зрозуміти, бо опитування проводяться дуже вибірково — багато потенційних кандидатів залишаються поза межами опитувальних аркушів. Звісно, нікому не спадає на думку сприймати результати соціології як доконаний факт, говорити можна лише про певні тенденції. Але ж ці тенденції свідчать багато про що.

29 і 30 жовтня результати дослідження оприлюднили ActiveGroup і Центр прикладних досліджень.

Неважко помітити, що основні тенденції політичних симпатій і антипатій практично співпадають, особливо щодо трійки лідерів громадської думки, тобто щодо ймовірних (на сьогоднішній день) переможців виборчої президентської кампанії.

У обох опитуваннях перед веде Юлія Тимошенко, лідер ВО «Батьківщина», що б їй не закидали опоненти. Але не завадить зауважити, що навіть найкращий результат не перевищує 15,4%. Чи дозволить це вважати результати виборів справді легітимними, тобто чи може ця цифра претендувати якщо не на загальнонародну волю, то хоча б на думку більшої частини виборців?

Не можна вважати великою таємницею, що перепис населення України забарився майже на десяток років. Відтак дуже важко впевнено говорити про кількість населення загалом і про кількість виборців зокрема. Якщо спиратися на останні оприлюднені офіційними інстанціями (Держстат) дані, то населення України становить близько 42 мільонів осіб, а виборців, за даними на минулі вибори, було приблизно 30 мільйонів.

Навіть якщо спиратися тільки на ці дані, які напевно вже застаріли й змінилися (на жаль, у бік зманшення), то виходить, що підтримка 15% виборців — це волевиявлення не більше 4,5 мільйонів українців. Та фактично ця цифра буде меншою, навіть якщо зважати тільки на міграційні процеси, які «вимили» з України саме електорат, тобто людей працездатного віку. Але поки що умовно погодимось із цією цифрою. То невже вибір такої незначної кількості людей може вважатися всенародним?

Це зовсім не до того, що можна ставити під сумнів право будь-кого із потенційних кандидатів претендувати на президентський пост, але ж, як свідчать будь-які опитування, найбільша підтримка не перевищує саме отих чотирьох із половиною мільйонів голосів. Отож питання про всенародну довіру, або хоч про довіру більшості, залишається відкритим, навіть коли це стосується найкращого поки що результату.

Друге місце в опитуванні від 30 жовтня посідає Петро Порошенко із результатом 9%, а в опитуванні від 29 жовтня другим став Володимир Зеленський із результатом 9,9%. Таким чином, різниця становить менше одного відсотка, що навіть за приблизними підрахунками з використанням даних кількарічної давнини не перевищує  270 тисяч голосів. І якщо для Володимира Зеленського, який ніколи не був політиком і про президентські амбіції навіть не заявляв, це все таки результат (2,970 млн потенційних голосів), то для чинного очільника держави, за якого на минулих виборах проголосували понад 50% виборців, це дуже відчутний спад популярності й рівня довіри.

Відповідно, третє місце посідають Володимир Зеленський (опитування від 30 жовтня) із результатом 8% і Петро Порошенко (опитування від 29 жовтня) із результатом 8,9%. А такі результати на сьогоднішній день — це підтримка менш ніж 2,5 мільйонів виборців.

Таким чином, свіжі президентські опитування, проведені ActiveGroup і Центром прикладних досліджень, засвідчують безумовне лідерство Юлії Тимошенко і практично однакову підтримку шоумена Володимира Зеленського і чинного Президента Петра Порошенка, при цьому підтримка ця не перевищує 8-9%, що в півтора рази менше, ніж підтримка лідера «Батьківщини».

Результати Анатолія Гриценка, Юрія Бойка, Олега Ляшка, Вадима Рабиновича відчутно нижчі й не перевищують межі 7%, що аж ніяк не дозволяє розраховувати на понад два мільйони голосів (це в найкращому випадку).

Отож, на сьогодні виходить, що, маючи вже не один десяток публічних заяв про наміри балотуватися на пост президента, вибір, по суті, робити ні з кого. А надто, якщо зауважити, що не менше третини виборців аж ніяк не підтримують жодного із запропонованих у опитуваннях кандидатів, або підтримують когось іншого, або й узагалі не визначились із вибором.

Не можна оминути й те, що поки ніхто не бачив жодної переконливої передвиборчої програми — поки все обмежується тільки безпрограшними лозунгами або не менш безпрограшними популістськими заявами. Ось тільки українці вже мають досить міцний імунітет до обіцянок. А передвиборчі кампанії, побудовані на лаконічних запевненнях, що кандидат «інший», «інакший», «кращий», «новий» чи будь-який іще, навряд чи матимуть великий успіх і можуть гарантувати позитивні результати будь для кого, окрім рекламних агенцій.

Виходить, що сьогодні головна боротьба точиться між давніми соратниками-суперниками (ситуативно) Юлією Тимошенко і Петром Порошенком, оскільки Володимир Зеленський про свої президентські амбіції не заявляв. Але ж може й заявити! І тоді головною й цілком реальною може стати боротьба між чинним і телевізійним президентами за вихід у другий тур.

Отож, слуга народу чи «Слуга народу»? Але навіть об заклад битися поки зарано, бо офіційна кампанія стартує тільки за два місяці, тож до того часу багато ще води спливе, а відтак багато що може змінитися.

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Парковка в «Україні» і подвійні стандарти в Україні. Скільки чекати, щоб терпець не увірвався?

Зустрілися якось молдаванин, українець і папуас…

Якою має бути державна мова в державі Україна

Конституція України, НАТО і ЄС: Чи стане мрія реальністю

Мінімальна зарплата: наше щастя чи наше горе?