Справи поліетиленові: давні й сьогочасні

Вы здесь

Час, як відомо, детить, немов на крилах. І рішення, які ухвалювалися мало не вчора, сьогодні вже нараховують не місяці, а навіть роки. Хоча виконуються або зовсім ніяк, або ж як мокре горить.

Нагадаю, що в понеділок, 31 жовтня 2016 року, тобто півтора роки тому, засоби масової інформації гучно й урочисто оголосили, що відтепер поліетиленові пакети прийматимуть на переробку. Принаймні в Києві ця цілком благородна навіть у масштабі всієї планети справа розпочнеться 1 листопада (щоб не забути – 2016 року). Звісно, не оминула ця новина й соціальні мережі: якраз тоді блогер Маріанна Бойко повідомила у Facebook: «З 1 листопада більше ніж в ста пунктах Київміськвторресурси почнуть приймання поліетиленових пакетів по 1,5 гривні за кілограм, в зелених фірмових кіосках. Прийматимуть поліетиленові пакети кольорові, білі та прозорі, з ручками, без ручок, типу "маєчка", ті, в які вам продають їжу, одяг та інші побутові речі. Пакети мити не потрібно, головне, щоб там не було залишків їжі».

Приймати поліетилен мали кіоски з прийому вторсировики комунального підприємства Київміськвторресурси, а розташування пунктів, де можна було б позбавитися від поліетилену, можна було роздивитися на карті.

Минуло півтора роки. Час такий собі – і не багато, і не мало, але цілком досить, щоб справа зрушила з мертвого місця й набрала обертів і стала звичайною.

Але минулого тижня, тобто 11 квітня 2018 року, питання знову вигулькнуло із майже повного забуття. Цього разу поліетиленовими пакетами, точніше, обмеженням їх використання у магазинах, переймалася Київрада — на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань екологічної політики депутати погодили проект рішення про використання поліетиленових пакетів в магазинах та точках продажу товарів.

Як повідомив прес-центр Київради, покупці повинні мати альтернативу — біологічні полімерні чи паперові пакети, багаторазові торбини чи будь-що виготовлене не з поліетилену. У проекті рішення є навіть посилання на зарубіжний досвід: «у багатьох країнах прийняті або розробляються законодавчі акти, які прямо забороняють використання полімерів. Натомість споживачам пропонують паперові пакети, які повністю безпечні для людини. Так у Франції на законодавчому рівні вирішили повністю відмовитися від поліетилену. Магазинам дали тримісячну відстрочку, щоб вони встигли закупити паперові пакети і полотняні сумки».

Про шкоду, яку завдають довкіллю поліетилен і пластик, для чого і з якою метою вони б не використовувалися, нагадав депутат Київради і автор проекту рішення Костянтин Яловий: «За офіційними даними, у масштабах ЄС щороку в сміттєвому відрі виявляються 8 млрд пакетів. В середньому громадянин ЄС використовує близько 200 поліетиленових пакетів в рік, як правило тільки один раз. Багато з цих пакетів пізніше виявляються в світовому океані з катастрофічними наслідками для морської фауни, оскільки поліетилен практично не розкладається і не перетравлюється. Крім того, вони збираються течіями в величезні “сміттєві плями” площею в кілька сотень тисяч квадратних кілометрів».

Здавалося б, що проблема й виїденого яйця не варта. Заборонили — та й по тому. Але ж ні, так не вийде. А чому? А тому, що є закон. Точніше, закону немає. Річ у тім, що чинні нормативно-правові акти України не передбачають для органів місцевого самоврядування право встановлювати заборону обігу товарів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також визначати заходи відповідальності суб'єктів підприємництва за порушення таких приписів. Он як!

Пояснимо. Ані Київська місцева влада, ані Одеська чи Тернопільська, ані Полтавська чи будь-яка інша не можуть припинити на своїй території обіг великих чи маленьких, рожевих чи блакитних, тонесеньких чи доволі цупких поліетиленових пакетів — не мають на те повноважень. Відповідно, навіть пальчиком покивати не можуть, а про штрафи навіть думати бояться. Оце вам і децентралізація у всій її повноті!.. Ну, миршавенька якась децентралізація виходить, якщо навіть із поліетиленовими «кульочками» боротися треба на загальнодержавному рівні. Меморандуму ніякого не треба підписувати? А то можна обміркувати – це ми можемо!

Але як би там не було, а питання про заборону використання та продаж поліетиленових пакетів має вирішуватися централізовано, тобто аж на державному рівні, бо потребує змін у законодавчих актах України. Отож і виходить, що рішення Київради (звісно, якщо його таки підтримають депутати на пленарному засіданні) матиме тільки рекомендаційний характер. А якщо ні — то й ні! Літатимуть поліетиленові пакетики над столицею європейської держави, нагадуючи, що шлях до цивілізації часом набуває несподіваних вимірів.

Ось таким було недавнє рішення Київради. Але навіть його гіпотетичне ухвалення ні про що не свідчить — уже й рішення були, і пункти прийому визначалися, і карти складалися, і контейнери біля будинків ставилися… І що? А ніщо! Бо наша пісня гарна й нова — починаймо її знову.

І воно б то, наче, нехай би й було — колись таки ж прийде коза до воза, а люди, мабуть, стануть свідомішими. Якби не одне «але». Точніше, таких «але» кілька.

Чи знаємо ми, активні користувачі зручного й дешевого пакування, що поліетиленові пакети з’явилися в супермаркетах лише в 1977 році? А до того і масло, і ковбаску, і цукерки загортали в спеціальний обгортковий папір – не дуже красивий, але цупкий і цілком придатний для використання як пакування. Звернімо увагу: минуло всього сорок років, а вже тепер щосекунди у світі використовуються 160 000 пластикових пакетів, а за рік (лише за один рік!) у світі виробляється п’ять трильйонів поліетиленових пакетів різного розміру, товщини і якості.

А чи замислюємося ми (маю на увазі все людство), що отой самий поліетилен має період розпаду тисячу років? Не десять, не сто, а тисячу! Крім того, коли нарешті той пластик таки почне розпадатися, то в ґрунт (якщо, звісно, він іще залишиться до того часу) потраплятимуть дуже шкідливі для всього живого отруйні речовини.

Дедалі частіше у світових ЗМІ з’являються повідомлення, що саме пластикові пакетики й пакети спричиняють загибель тварин, особливо морських, які частенько плутають пластикові клапті з чимось їстівним, але перетравити цей непотріб не можуть і гинуть. А хто не чув про величезну сміттєву пляму, яка плаває собі Тихим океаном? І в тій плямі (точніше, то сміттєвий айсберг) серед величезного скупчення найрізноманітніших відходів неабияке місце належить саме поліетиленовим пакетам…

Цікаво, а насправді сумно й страшно, що вторинної переробки зазнають не більше 3% поліетиленових пакетів у всьому світі. За деякими даними, ця цифра занадто оптимістична й насправді не перевищує 1%. Крім того, на тлі постійних нафтових і газових світових і локальних криз не завадило б нагадати, що пластик виробляється саме з невідновлюваних ресурсів, тобто з  нафтопродуктів та природного газу.

Чи подасть Київрада до Верховної Ради відповідний законопроект? Чи підтримає парламент «щось там знову про сміття»? Але сміттєві кризи в Україні вже були, причому не одна. І не остання роль належала тут саме пластику й поліетиленовим пакетам. Які таки ж можна переробляти. Але які ніяк не почнуть збирати належним чином: ані пунктів прийому, ані сортування сміття…

Окрім того, треба запропонувати щось інше. А що? У світі вже давно популярні екологічні сумки, які виготовляються або із вторинної сировини, або із паперу, або із ткани (ну, то вже справжній крутяк). Одноразовий посуд може бути теж із цупкого паперу чи з якихось новітніх матеріалів…

Але чи станеться все це? Чи боротьба за краще майбутнє, нехай і на рівні поліетилену й сміття, так і залишиться галасом у ЗМІ? Сміттєва пляма в океані збільшуватиметься, контейнери для сортування сміття знову приберуть до іншої нагоди, переробні потужності виявляться непотрібними… А Верховна Рада перейматиметься набагато важливішими питаннями. Та й переглядати повноваження місцевої влади навряд чи хтось поспішатиме — поліетиленові звалища децентралізацією не передбачені.

…Хтось знає, куди здати купу старих поліетиленових пакетів?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

ЗНО і ДПА — проблеми нікуди не поділися, або Чекаємо на нові апеляції й судові справи…

Найважливіше в кожному святі — віра в майбутнє і сподівання на краще

Після свята: День сміху, День дурня чи Брехливий день

Кирилиця, латиниця і МЗС України, або Україна — це не проект

Сніг у цукрі, або Іще раз до слова про незалежність