Влада не любить народ, а народ не любить владу: збіг обставин чи закономірність

Вы здесь

Двадцять шість років поспіль (навіть уже із хвостиком) Україна живе у страшному стані нелюбові, коли влада і народ не люблять одне одного. Інколи, правда, спалахували якісь вогники надії, з’являлися сподівання, котрі потім, і дуже скоро, виявлялися безпідставними. Три Майдани, які навіть намагалися називати революціями, нічого не змінили.

Першою була Революція На Граніті, коли студенти оголосили голодування прямо на Майдані незалежності. Остаточний результат дорівнював нулю (здається). Але насправді все набагато гірше — багато тих юнаків і дівчат, які брали участь у цих протестах, уже нічому не вірять, а дехто навіть покинув Україну. Хоча, скажемо прямо, дехто ще борсається.

Другою була Помаранчева революція, яка, здавалося б, мала успіх — Янукович тоді до влади не прийшов. Але насправді почалися сварки, чвари, міжусобиці, які звели нанівець усі перемоги й таки дозволили донецькому клану посісти чільні місця в країні.

Третьою була Революція Гідності, і вона єдина була рясно скроплена кров’ю. Здавалося б, омита кров’ю воля мала б багато чого змінити, якщо не все, у суспільних відносинах. Та ні, не сталося. Виявилося, що Україна мала віддати свої території, не дуже-то й опираючись. Може, і не віддали б Крим, але якраз тоді не було у країні легітимної влади (принаймні, так кажуть). Але ж була Верховна Рада, яка цілком могла щось вирішувати… Знову не склалося.

А тепер влада цілком відверто зневажає народ, а народ не менш відверто не любить владу, від якої тільки клопоти усілякі й звідусіль. Щодо євроінтеграції, то якась вона непереконлива й поки ніякої користі від неї не відчувається. Принаймні, краще не стало. Що ж до безвізового режиму з Євросоюзом, то він оплачений і скроплений такою кількістю крові й сліз, що навіть невідомо — радості тут більше чи туги за загиблими.

Імперський сусіда ніяк не може зупинитися із своїми імперськими ж забаганками — одхопив Крим і вже чотири роки поспіль не дає жити Луганщині й Донеччині, а заразом і усій Україні. Збитий цивільний літак так нічому й не навчив. Затримані бійці ГРУ, які «заблукали» на чужій землі, міжнародні санкції — ніщо не вчить.

Але, як подивитися пильніше, то Україна, яка зазнає великого горя й мало не щодня рахує втрати, благополучно тогрує із загарбником. Причому торгує всім, із літаками включно. Кому, кажуть, війна, а кому й мати рідна. Та й гроші для багатьох запаху не мають.

Читайте також: Як Україна вирішила російські ВПС підтримати

А чи можна запідозрити в любові до народу владу, причому всі її гілки, якщо країна по самі вуха втоплена в корупції? І це при тому, що антикорупційних органів — як бліх на вуличному собацюрі. І кожному блохастому ще й зарплата така призначається, що місячне утримання одного «борця іх несправедливістю» цілком порівнянне із вчительською чи лікарською пенсією за десяток (а то й не один) років. Тепер же САП гризеться з ГПУ, НАЗК ніяк не порахує й не перевірить декларації — вони ж такі незалежні, що все бояться когось образити й комусь на хвоста наступити. При тому робота важка й нервова, то премія 200 000 гривень — це навіть не дивує. Бо ж то за напружений графік роботи! Подейкують, правда, що в тій же Польщі, чи десь у Прибалтиці перший склад антикорупційних органів майже в повному складі пішов за ґрати. Але, здається, це навряд чи стане українською історією. Бо, якщо чесно, то вже давно пора.

Якщо Жінкою ІІІ тисячоліття в країні офіційно стала дружина генерального прокурора (заради якого доводилося змінювати Конституцію), а за сумісництвом — ще й Представник Президента у Внрховній Раді, а за збігом обставин ще й персона, яка вільно володіє арго й обсценною лексикою й не соромиться голосно, як на базарі, користуватися нею прямо в парламентсьцій залі, то…

Жінка тисячоліття — не багатодітна матір, не лікар, яка зшиває із клаптиків руки й ноги пораненим на фронті, не старенька, яка з мізерної пенсії щомісяця переказує на армію коли десять, а коли й двадцять гривень. Ні! Жінка тисячоліття — це жінка Генерального президентського кума (тьфу ти, прокурора, звісно).

Читайте також: Реакція соцмереж на те, як Ірина Луценко стала "Жінкою III тисячоліття"

Неймовірна любов до народу виявляється в порадах зашпаклювати шпарини в вікнах і дверях, не надмірно витрачати електроенергію, не їсти багато, ставити всі питання не міністрам чи заступникам, а в пенсійних фондах, чи в Київ-/Обленерго, чи в Київ-/Олбгазах. Бо там всі знають, як відповідати правильно — щоб іще не на один рік одбити бажання про щось питати.

Піклується влада про народ — заходи егергоефективності вигадала (тобто розробила). Але ж хіба не знає, що більшість будинків мають і 70, і 50 років (але є й набагато старіші)? Єдиний дієвий захід — капітальний ремонт. Звісно, на нього немає грошей. А на маєтки є? Люди щасливі — від ледве теплих батарей, від ледь теплої (або й зовсім холодної) гарячої води, від платіжок з такими цифрами, що й математика ними не оперує…

А ще реформи. Це окрема причина любити владу. Може, звісно, колись, років через кількадесят, воно все й буде. Але як жити зараз?

Поліція — із реформованого згадуються тільки форма й побиті нові автівки. А чого чекали від співробітників, які по «цілих» два-три місяці вчились?

Читайте також: Національну поліцію почнуть реформувати "під страхом звільнення"

Реформа освіти? Мабуть, буде корисною. Коли, звісно, вчителів і викладачів десь знайдуть. Бо ж у вищі навчальні заклади сьогодні вступають уже ті, кого теж було нікому вчити. Та й вчитися сьогодні можуть тільки діти з грошовитих родин. Бо бідноті вчитися немає за що. Кажуть, стипендії підняли? Але, по-перше, як? А по-друге, Мінфін має намір зробити все, щоб цих стипендій майже й не залишилось.

Читайте також: Уряд збільшив студентські стипендії: чи легко піклуватися про майбутнє країни

Медична реформа? Поліклінік тепер майже немає. До вузького спеціаліста — тільки з папірцем від сімейного лікаря. Так мало того, що вузького спеціаліста цього самого і днем із вогнем не знайдеш, та ще й до сімейного ескулапа абиколи не потрапиш. Стрибай, зайчику, бо бабці-ворожки чи знахарки. Так і тих уже немає… А списки з цінами на медичні послуги гуляють країною давненько — дивись, то інфаркт, то інсульт спричинять, і лікувати вже нікого не треба…

Читайте також: Медична реформа: скільки коштуватиме безкоштовна медицина

Що іще? То за мовне питання вчепляться, то за релігійні свята… Щодо релігійних свят, то питання не в тому, скільки і яких святкувати будемо, а питання в тому, чи відділена у нас релігія від держави. Якщо відділена, то тут виникає когнітивний дисонанс. А щодо мови, то й обговорювати нічого — державна мова одна, і нею мають володіти всі. Розмовляти можете хоч марсіанською – особиста справа кожного. Але в громадських місцях має лунати державна. А отих необачних і недалекоглядних «фантастів», які все мріють про дві державні, треба б і до порядку закликати: не хочеш мови — не буде сала, хліба, роботи (хіба двір мести). А найважливіше, щоб мова стала модною! То був у нас Мінстець, а тепер що? Ну, нехай Міністерство культури щось робить, Міністерство освіти осторонь не стоїть…

Просто здається, що святами й постійним ворушінням мовного питання людей відволікають (принаймні, пробують) від корупції, від тарифів, від всього того чорного, що робиться в країні. А як не спрацьовує, то підкидають кицьок — отих, яких тепер треба реєструвати й стерилізувати…

Не любить влада народ. Причому вся влада й увесь народ. І народ владу не любить. Гречку візьме — це точно. Гроші візьме. А любити не буде. Бо ж любові за гречку не буває. Та й до кого любов? До брехунів і злодіїв? До мародерів?

Про довіру до всіляких рейтингів говорилося не один раз. Але хоч довіряй ти рейтингам, хоч не довіряй, однак найвищий поки що результат сягає не більше п’яти мільйонів осіб. То це буде вважатися всенародним вибором? А там іще й суди підключаться. А тут іще й ЦВК немає — усе ж порушуємо.

Читайте також: Хто може стати наступним Президентом України

Тільки МВФ й інші кредитні організації зачаїлися. Чи вистачить здорового глузду у цієї безглуздої влади не збільшувати витрати самої на себе, як це планується? Невже нема куда гроші діти? Невже не треба економіку пожвавити? Невже не треба краще лікувати чи краще вчити? Але здорового глузду там, здається, зроду не було. І навряд чи колись буде. А шкода…

Читайте також: Третій транш Євросоюзу: чи отримає його Україна в середині листопада 2017 року? А чи непродажні коштують дуже дорого?

Чи й цій славетній когорті можновладців не дають спокою вантажівки з готівкою й золоті унітази? А якщо так, то цілком закономірно, що влада й народ один одного не люблять. Цікаво, як надовго цієї нелюбові вистачить?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Українці вважають корупцію найсерйознішою проблемою в країні

Президентські й парламентські вибори наближаються, але соціологічні дослідження дуже непевні

Оновлені пенсії не вирішують старих проблем