Якби Верховну Раду обирали вже завтра…

Вы здесь

І як же так сталося, що люди, які у 2014 році проголосували за нових депутатів Верховної Ради, уже у 2015 вважали своїх же обранців не гідними довіри? Згідно з Конституцією України, «Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України». Але довіра до українського парламенту стає дедалі нижчою, причому настільки, що часом спадає на думку, чи мають право депутати Верховної  Ради останнього скликання вважати себе легітимними законотворцями й легітимною владою. Немає довіри ані до парламенту загалом, ані до переважної більшості парламентарів, навіть якщо всього чотири роки тому здавалося, що саме ці люди таки зможуть забезпечити щасливе «життя по-новому». Жити й справді стало краще, але аж ніяк не виборцям, яких тепер називають чужинським словом «електорат». Краще тепер живеться саме депутатам, які, за даними, оприлюдненими на одному з телеканалів, одержують за свої труди загалом близько 90 тисяч гривень на місяць, і не всі разом, а кожен окремо. Це ж скільки мінімальних зарплат? Ну, добре, нехай не мінімальних, а середніх? А скільки пенсій?..

Важливо, що недовіра до найвищого законодавчого органу влади в Україні ґрунтується зовсім не на депутатських зарплатах-доплатах-компенсаціях. Людей, які делегували свої владні повноваження депутатам (а єдиним джерелом влади в Україні, згідно зі статею 5 Конституції, є народ), не просто бентежить, а, скажемо чесно, дратує те, що парламентарі не ходять на роботу, працюють як мокре горить, увесь час сваряться, чубляться, з’ясовують між собою стосунки, брешуть (і виборцям, і ЗМІ, і один одному), зневажають Конституцію й усі інші закони, не виконують своїх же обіцянок… Про 144 успішні реформи чули всі? А ну ж но, назвіть хоча б чотирнадцять, або бодай чотири, тільки справді успішні. Важко отак зразу пригадати? То, може, особливих успіхів і немає? Найбільші й найвідоміші європейські реформатори вважали, що результати кожної реформи мають бути помітними вже за півроку, а набільше за рік. Хтось може уявити, якою мала б бути країна, якби тут справді здійснилися 144 реформи?

Тим часом народні обранці пишаються неймовірною кількістю зареєстрованих законопроектів, чіпляються за будь-яку можливість попіаритись, тобто пояснити широкому загалу, які вони круті й розумні й щиро розраховують затриматися на «хлібному місці» ще хоча б на один термін. Але чи всім так неймовірно пощастить?

28 вересня - 16 жовтня 2018 року Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень імені О.Яременка, Київський міжнародний інститут соціології та Соціологічна група «Рейтинг» провели спільне опитування громадської думки, результати якого оприлюднені 1 листопада, тобто позавчора.

Найперше, про що питали респондентів, — це основні проблеми, які сьогодні їх турбують. Так ось, найбільше українців турбують військовий конфлікт на Сході України (54,4%); низький рівень зарплат і пенсій (54,1%); підвищення тарифів на комунальні послуги (48,1%); підвищення цін на основні товари, інфляція (34,9%); безробіття, відсутність роботи (26,8%); хабарництво та корупція у владі (25,5%); а також неможливість отримати якісне медичне обслуговування (19%). То скажіть, до чого з переліченого Верховна Рада недотична? На що парламентарі не мають можливості впливати? У якому саме місці життя змінилося на краще?

То ж чи може здаватися дивним, що жодна з політичних сил, які представлені в сьогоднішньому парламенті, не має переконливої підтримки? Як вказує у своєсу звіті про дослідження соціологічна група «Рейтинг», «на пряме запитання щодо вибору партії 14,7% відповіли, що не брали б участь у виборах до Верховної Ради України, якби вони проходили найближчої неділі. П’ята частина серед усіх опитаних (20,3%) ще не визначились із остаточним вибором».

«Рейтинг» оприлюднив інформацію, що «на подолання 5% бар’єру та проходження до парламенту на сьогодні можуть розраховувати вісім політичних сил. Серед тих, хто визначився і братиме участь у виборах, віддали би свій голос за партію ВО «Батьківщина» – 21,4%; за партію «Опозиційний блок» – 11,3%; за партію «Громадянська позиція» – 10,5; за партію «Слуга народу» – 9,8%; за «Блок Петра Порошенка «Солідарність»» – 9,1%; за Радикальну партію Олега Ляшка – 8,1%; за партію «За життя» – 5,4%; за Об’єднання «Самопоміч» – 5,0%».

Наскільки це переконливі результати, можуть свідчити навіть найпростіші підрахунки. За даними ЦВК, під час попередньої виборчої кампанії в Україні налічувалося близько 30 000 000 виборців, отож один відсоток виборців — це 300 000. Відтак сьогодні максимальна підтримка, на яку можуть розраховувати політичні сили, обчислюється дуже просто й зовсім не вражає й не здається переконливою.

Якби вибори до Верховної Ради відбувалися вже найближчої неділі, тобто завтра, то, за даними соціологічної групи "Рейтинг", партія ВО «Батьківщина» мала б 6 420 000 голосів, за партію «Опозиційний блок» проголосували б 3 390 000 виборців; за партію «Громадянська позиція» – 3 150 000 ; за партію «Слуга народу» – 2 940 000; за «Блок Петра Порошенка «Солідарність»» – 2 730 000; за Радикальну партію Олега Ляшка – 2 430 000; за партію «За життя» – 1 620 000; за Об’єднання «Самопоміч» – 1 500 000».

Політична сила, яка веде перед у опитуваннях, може потенційно розраховувати менше ніж на шість з половиною мільйонів голосів! Невже це можна вважати справді всенародним делегуванням влади? Звісно, у парламенті представлена не одна партія, але ж, дивлячись на цифри, хочеться спитати у так званих народних обранців, чому вони воліють називати себе представниками народу, якщо їхні популярність не те що невисока, а, скажемо прямо, низькувата? Але звернімо увагу на нову партію «Слуга народу», яка створена ще зовсім недавно, але вже наступає на п’яти таким відомим політичним гравцям, як «Громадянська позиція», і випереджає іменний президентський політичний блок БПП «Солідарність». Здається, людям уже й справді набридло слухати облудні обіцянки й дивитися на депутатські «сирітські» маєтки або на колекції автівок, годинників чи нерухомості, що вже й зовсім невибагливо…

Звісно, що в окремих опитуваннях результати дещо відрізняються, як і у зведених результатах. Але у зведених даних цифри частенько ще менші...

Не слід забувати й про те, що навряд чи комусь пощастило познайомитися з справжньою програмою політичної сили, тобто з програмою, яка зможе переконати в реальності обіцянок. Так, усім нам хочеться жити краще, хочеться миру, хочеться мати роботу, не турбуватися про здоров’я й про освіту дітей, але ж не зайве було б розуміти, як усього цього можна досягти. Та поки що все традиційно-популістично й без будь-якої конкретики. Чи зможе потішити, що насправді вибори до Верховної Ради відбудуться практично за рік і що за цей час таки справді можливі якісь зміни?

Наталія Коваль (Глоба)

 Вас може зацікавити:

Слуга народу чи «Слуга народу»?

Парковка в «Україні» і подвійні стандарти в Україні. Скільки чекати, щоб терпець не увірвався?

Зустрілися якось молдаванин, українець і папуас…

Якою має бути державна мова в державі Україна

Мінімальна зарплата: наше щастя чи наше горе?