Якою має бути державна мова в державі Україна

Вы здесь

Згідно з Конституцією України, «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Здавалося б, усе цілком закономірно й зрозуміло: мова суверенної й незалежної держави визначається Основним законом, який обов’язковий для всіх громадян. Але, на жаль, в Україні це тільки так здається, бо заяви про необов’язковість української мови як державної можна почути не тільки від пересічних громадян (припустимо, не дуже освічених), але й від представників державної влади, у тому числі від депутатів Верховної Ради, найвищого законодавчого органу країни.

Думка про другорядність української мови порівняно з російською не нова, так само, як і її заборони, які почалися ще з XVII століття. А в 1863 сумновідомий Валуєвський циркуляр проголосив, що «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може» — цією ж думкою послуговуються й сьогодні деякі «знавці» й «патріоти». У найкращому випадку лунають заяви про те, що мова не має жодного значення, що Україна має послуговуватися російською, угорською, румунською чи будь-якою іншою, але аж ніяк не своєю власною, — складається враження, що національною меншиною, причому упослідженою, в Україні є саме українці. Дійшло вже навіть до того, що сусідні країни обурюються, коли в школах (в Україні!) навчання (бодай частково) має проводитись українською.

Згадаймо, що після скасування Конституційним судом України ухваленого в 2012 році так званого закону «Колесніченка-Ківалова», який передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%, законодавчого врегулювання мовного питання в Україні практично не було.

Лише 4 жовтня 2018 року Верховна Рада ухвалила законопроект про мову, але, зрозуміло, тільки у першому читанні. І негайно знову здійнявся галас про «утиски» насамперед російської мови, про «російськомовний електорат», про штучне роз’єднання України мовним питанням. Але що ж пропонує ухвалений у першому читанні законопроект №5670-д, який визначає статус української мови як офіційної державної мови в Україні й передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення норм закону.

У першому читанні за законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на пленарному засіданні Ради 4 жовтня проголосував 261 народний депутат.

Що ж могло не сподобатися деяким народним обранцям у законопроекті?

Згідно із законопроектом №5670-д, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу», а також суперечать Конституції України і встановленій конституційній процедурі.

Чим може не влаштовувати положення про те, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство? Будь-яка країна світу вимагає від претендентів на громадянство знання державної мови. Чому Україна має стати винятком?

Чому викликає спротив деяких народних обранців положення про те, що державною мовою, тобто українською, мають розмовляти всі українські високопосадовці й керівники українських силових структур, а також депутати всіх рівні, судді, адвокати, державні службовці, керівники вузів, медпрацівники й усі, хто спілкується з громадянами? Що тут протирічить здоровому глузду?

Законопроект передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері застосування державної мови. Можливо, саме це і не подобається, окрім іншого. Але ж який може бути закон, якщо він не передбачає відповідальності? Більше того, законопроект передбачає кримінальну відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови», як і за публічну наругу над державним прапором, гербом та гімном. І це не здається надмірним заходом, бо навіть деякі представники найвищої законодавчої влади, тобто депутати Верховної Ради, дозволяють собі зневажливі висловлювання й публічну демонстративну відмову від використання державної мови, навіть якщо нею володіють вільно.

Чи потерпатимуть після остаточного ухвалення цього законопроекту національні меншини? Очевидно, що ні, оскільки на сферу приватного спілкування закон не розповсюджується. Отож вдома, на вулиці, із друзями й родичами, у неофіційній обстановці розмовляйте якою завгодно, хоч марсіанською. Але в офіційній обстановці має використовуватися державна, спільна для всього українського загалу.

Принагідно хотілося б зробити ще й заувагу щодо так званого «суржика». На жаль, сьогодні суржиком часто називають місцеві говірки й діалекти, забуваючи, що жива мова існує тільки в такому вигляді, — будь-яка літературна мова є унормованим утворенням, яке покликане об’єднати все різноманіття живого мовлення. Якщо комусь не дуже в це віриться, то можна звернутися до практики німецької мови, яка є спільною для всієї Німечини, хоча мешканці деяких німецьких земель можуть майже не розуміти один одного, бо розмовляють різними діалектами. Те ж саме можна сказати й про Францію, і про Британію, і про будь-яку країну, яка має площу більшу ніж кілька квадратних кілометрів. Якщо ж комусь цікавий саме суржик, то можна порадити звернутися до п’єси «За двома зайцями» Михайла Старицького або до п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша.

А щодо неможливості вивчити мову країни, де живеш, то це вигадки (якщо дуже м’яко). Ідучи до США, до Ізраїлю чи навіть до Польщі, наші співвітчизники, які зовсім «нездібні до української», прекрасно опановують мови тих країн, де планують жити й працювати. То виходить, що справа не в здібностях, а в бажанні і в повазі до країни? А саме ж так і виходить…

Так звані «мовні» проблеми вже не одне десятиліття використовуються в Україні для створення розбрату й непорозумінь, і колись же треба-таки покласти цьому край. Якою має бути державна мова в державі з назвою Україна? Невже не українською?

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Хто і яким чином змінюватиме країну? Оприлюднені результати нових соціологічних опитувань

Всі барви осені

Невже Україна знову обере «нахабну, ненаситну, брехливу, малоосвічену шпану»?

Конституція України, НАТО і ЄС: Чи стане мрія реальністю

Мінімальна зарплата: наше щастя чи наше горе?