Закон про Вищий антикорупційний суд — подарунок Президенту чи результат шантажування?

Вы здесь

Нарешті сталося! Минулого тижня Верховна Рада таки сподобилася прийняти Закон про Вищий антикорупційний суд, шлях до якого був непростим і звивистим. Небагато законів чекають своєї долі аж два роки! Ми ж пригадуємо, що 2 червня 2016 року Рада ухвалила закон про необхідність закону, тобто підтвердила, що антикорупційний суд таки потрібен. А тоді почалося «ходіння», «бродіння» і «розмірковування» — усі ж знають, що важливі закони швидкими не бувають. І таки ж швидко не вийшло — президентський законопроект з’явився лише за півтора роки після парламетської згоди про його необхідність. Але навіть невідкладний закон, поданий Президентом, розглядали півроку — і так його крутили, і сяк повертали, мало не як мавпочка з окулярами носилися й не могли придумати, куди притулити.

Чи притулити хотілося не дуже? Усі ж добре пам’ятають, як швидко можна ухвалити той закон, який справді угодний? Он Генерального прокурора без вищої освіти за день на місце пристроїли: і закони змінювали, і голосували мало не одноголосно, і необхідні публікації влаштовувалися… Ну, та то ж було треба, а тут – хто його знає.

До речі, може, чекали на четверту річницю президентства Петра Олексійовича? Він же прямо у залі Верховної Ради подякував за такий подарунок. Тоді чого не вітали з третьою річницею?.. Хто ж там розбереться. Так само, як і незрозуміло, чого б то Прем’єр-міністр Володимир Гройсман вирішив «шантажнути» своєю можливою відставкою, якщо закон проголосований не буде, або проголосується якось не так.

Хоча насправді все не так і таємниче — за всім стоять гроші. Є Антикорупційний суд — є гроші МВФ, а як суду немає, то й грошей катма. А як без грошей крутитися з немаленькою державою? І справді, хоч у відставку йди! Але у відставку виправили Міністра фінансів Олександра Данилюка. І здається, що не в листах там суть. Принаймні, не тільки у них…

Але повернімося до Антикорупційного суду. Дві тисячі поправок до закону. До президентського, між іншим. Якось розглянули. Та що вийшло в результаті, навряд чи хтось знав. Бо, бачте, остаточний текст депутати одержали перед самісіньким голосуванням. Якісь правки доголосовував комітет буквально по дорозі до зали… І виникає питання про легітимність цього закону. Воно ж то, як відомо, усе добре, аж поки добре. А як раптом щось? Ну, то поки що справа майбутнього, тим більше, що, може, все й минеться. Тим більше, що закон ухвалений конституційною більшістю 315 голосів — а це немало.

То чого ж стільки галасу й стільки часу навколо Антикорупційного суду, який має бути незалежним? Ото й Венеційська комісія, і Міжнародний валютний фонд такої думки, і пропозиції їхні на це спрямовані.

Але як же це так, якщо суд і справді буде незалежним? Тобто непідконтрольним нікому, окрім закону? Подумати страшно! Отож головне питання — чи будуть судді антикорупційного суду підконтрольні АП. Хто матиме вирішальний голос при призначенні антикорупційних суддів: суддівські органи (читай: їхні політичні керівники) чи незалежні міжнародні експерти? Оце й було питання питань, оце й був камінь спотикання. Хто ж це при здоровому глузді із своїх рук такі можливості добровільно випустить?

Тож і «торгувалися» голоси міжнародних експертів, які матимуть право вето при призначенні суддів, у доброчесності яких можна сумніватися. Але хто б зміг посунути позицію МВФ, якщо МВФ — це гроші, причому величезні. І, здається, настав той момент, коли МВФ уже думає про те, що гроші ці дивним чином зникають — в економіці ж їх не видно, і навіть на війну вже списати не виходить. Виходить, що крадуть! Але ж антикорупційний суд саме з цим і має боротися. То не садити ж кота стерегти сметану!

Довго тривали переговори й обговорення, але куди мали подітися, якщо гроші таки ж треба! Отож, здається, що вирішальна роль у доборі суддів належатиме саме міжнародним експертам, оминути рішення яких має бути неможливим. Поки що обережно кажемо «здається» і «має бути неможливим», бо ж іще із старих анекдотів відомо, що порядність, вона, звісно, буває, але коштує дуже дорого. А раптом хтось і тут заплатить? Та хотілося б, щоб порядність таки ж була, причому непорушною й принциповою.

Подейкують, що кандидат на посаду судді антикорупційного суду, якого не підтримали міжнародні експерти, вибуватиме з конкурсу без жодної можливості для Вищої кваліфікаційної комісії суддів або будь-якого іншого державного органу обійти це рішення. А які при цьому колінця зацікавлені особи виписуватимуть, невдовзі будемо бачити.

Чи дивує когось, що початок роботи антикорупційного суду в Україні прогнозується не раніше ніж за півроку, а то й за рік? І чи варто забувати, що створені в країнах із відсталими економіками антикорупційні суди (а Україна, здається, сьогодні належить саме до таких) ніяких видатних результатів не продемонстрували? Ну, та Бог дасть, і мине Україну чаша ця…

Із одного боку, формування антикорупційних органів в Україні можна вважати завершеним, але… Але чи можна вважати ці органи дійчно антикорупційними? Принаймні, у п’ятницю «Українська правда» повідомила з посиланням на сайт НАЗК, що Національне агентство з питань запобігання корупції продовжило термін перевірки декларацій найвищих посадовців держави за 2015-2017 роки: «Прийняті рішення про продовження строку перевірки щодо 33-х суб’єктів декларування». Йдеться про декларації президента Петра Порошенка, міністрів Арсена Авакова, Лілії Гриневич, Ігоря Жданова, Геннадія Зубка, Тараса Кутового, Ігоря Насалика, Юрія Стеця, Володимира Омеляна, Євгена Нищука, Степана Полторока, генпрокурора Юрія Луценка, очільників НАБУ та САП Артема Ситника та Назара Холодницького, екс-голови Нацбанку Якова Смолія, голови РНБО Олександра Турчинова... Ось вам і робота антикорупційних органів, яким платять такі дурні гроші, що навіть уявити страшно. А йдеться ж і про 2015 рік, який уже був мало не за царем Давидом…

Тепер створюється ще й суд. Теж антикорупційний …

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

За рік до виборів несподіванок поки немає — найцікавіше ще попереду

Липа і мова: Чи справді державний статус української мови стане реальністю

Страсті за антикорупційним судом

ЗНО і ДПА — проблеми нікуди не поділися, або Чекаємо на нові апеляції й судові справи…

Кирилиця, латиниця і МЗС України, або Україна — це не проект