Борис Філатов: «Менше розмов – більше реальних справ»

Вы здесь

Сьогодні ми розмовляємо з цікавою й відомою людиною — із мером Дніпра Борисом Філатовим. Борис Альбертович відомий як принципова людина, яка ніколи не поступається своїми переконаннями. Таким людям завжди живеться нелегко, особливо ж на високих посадах — завжди під поглядами людей і ЗМІ, завжди у жорсткому часовому режимі, завжди багато проблем, у тому числі й людського горя, особливо зважаючи на те, що саме до Дніпра найчастіше везуть поранених із зони АТО. Не вистачає часу, не вистачає, можливо, і сил, але, як кажуть, навіть коли очі бояться, то руки роблять. І саме мер великого міста, як ніхто інший, може розповісти про всі проблеми мегаполісу й про те, скільки і як йому доводиться працювати, які перешкоди долати. Політик, журналіст, правник, депутат парламенту, а тепер і мер — немалий досвід, немала відповідальність. То чи легко бути на вершині, чи легко вести за собою?

- Борисе Альбертовичу, за своє життя Ви встигли зробити й досягти таки ж немало: Вас знають як українського журналіста, правника й адвоката (подейкують, що Ви були наймолодшим кандидатом юридичних наук в Україні), бізнесмена… Також Вас обрали народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання, де ви були позафракційним депутатом (але які у Вас зв’язки з партією «УКРОП»?). А потім стали Міським головою Дніпра — величезного й непростого міста. Як же Ви примудрилися стільки встигнути за такий короткий час? Скільки годин має Ваша доба, що Ви з усім справляєтеся?

- Думаю, краще за все буде сказати, що секрет — у наполегливій роботі. Зараз часу не вистачає катастрофічно. Інколи моя робоча доба може тривати і 20 годин. Взагалі це – безкінечний процес. Постійні переговори, доповіді та планування. Та я вже звик.

- Борисе Альбертовичу, кажуть, що про деякі сторони життя людину краще не питати, бо це невиховано. Але, можливо, Ви погодитеся розповісти про своє ставлення до мовного питання, яке на сьогодні перетворилося на якесь мало не прокляття для України. Здавалося б, парламент ухвалив Закон про освіту й у межах закону визначив мовну політику в школах. До речі, доволі гуманну й розумну. Як Ви ставитеся до того шарварку, який піднявся довкола освітнього закону? Тим більше, що Дніпро завжди було містом полінаціональним і полікультурним.

- Дніпро завжди було і буде мультикультурним містом. Так, російськомовним. Однак це жодним чином не впливає на патріотичну позицію дніпрян. Три роки тому уся країна була свідком цього. Утім, позаминулої сесії ми ухвалили програму українізації Дніпра.

Можливо, ситуація з мовним питанням у законі склалася через викривлення інформації про всі норми, що там прописані. Однак про це краще запитати у профільних експертів.

- То чи важлива для України українська мова? І наскільки? Ви ж доволі легко користуєтеся державною (та й ще кількома), хоча рідною залишається російська? Чи заважає це Вам особисто й Вашій родині? Чи вважаєте Ви, що Ваші діти мають вільно володіти державною мовою? До речі, кажуть, що минулого місяця Ви писали всеукраїнський диктант? То як результати? Впоралися?

- Як можна запитувати, чи важлива для України українська? Це – державна мова. Хіба є альтернативи? Я ніколи не приховував свого походження. Ані мені, ані моїй родині нічого не заважає. У нашій мерії, якби депутати говорили лише українською, сесії проходили б менш емоційно. Особисто мені експресивно розмовляти українською важко. Однак почати ніколи не пізно. У диктанті припустився кількох помилок. Словом, є над чим працювати.  

- Чи з легким серцем Ви покидали Верховну Раду, змінюючи відносно спокійне життя на крісло мера величезного й складного міста?

- Із Верховної Ради я йшов керувати великим та складним містом. Тому що це було рішення, яке підтримало чимало моїх земляків. Я залишив прекрасні стосунки з більшістю колег по парламенту. Фактично, у цій країні я можу зателефонувати посадовцям будь-якого рівня, і вони піднімуть слухавку. Коли місцеві вибори 2015-го завершилися, Верховна Рада не з першої спроби ухвалила рішення про позбавлення мене депутатських повноважень. Тому у кого було важке серце – це ще питання. Однак мене проводжали оплесками.

- Не секрет, що політика так чи інакше знаходила Вас сама, і Вам доводилося спілкуватися з різних питань і на різних рівнях із дуже різними політиками. Хто із них справив на Вас найбільше враження. Можливо, комусь Ви вдячні? А з кимось ніколи не сядете за один стіл?

Взагалі-то я не планував бути в політиці. Та усе, що було раніше, залишилося у минулому. Зараз я мер великого міста, і мій обов’язок – дружити з усіма. Мати рівні стосунки, адже від цього залежать інтереси територіальної громади.

- Які риси Ви найбільше цінуєте в людях? І журналістика, і робота адвокатом, і державницькі посади вимагають тісної співпраці з багатьма різними людьми. Тож яким Ви надаєте перевагу?

- Людям, які не бояться працювати. Це, як на мене, одна з найкращих професійних рис. Інколи буває так, що людина багато говорить, а на практиці результат нульовий. Зараз, як менеджер, по суті, величезної корпорації – міста Дніпра – я найбільше ціную саме це. А ще, звичайно, чесність. 

- З якими проблемами Вам доводиться стикатися як меру величезного міста. Як Ви їх вирішуєте? Хто Вам допомагає? Можливо, хтось або щось заважає?

- Раніше був відчутний опір від деяких депутатів. Роботу реально гальмували. Були бійки у стінах мерії, були «тітушки», вибухотехніки, спецпризначенці. Навіть палили комунальну техніку. Це був дійсно непростий час, адже від таких викрутасів місто не могло розвиватися. Простоювали тендери та соціальні програми. Переломити ситуацію, хоч і значними зусиллями, вдалося. Зараз, після двох років моєї каденції, можна дійсно сказати, що я над усією міською владою. Так, ми втратили час. Однак зараз депутати нарешті почали працювати конструктивно. Голосування на сесії – це 50+, не менше. Бюджет на 2018 рік ми ухвалили за 40 хвилин. Мабуть, це дивний, проте дуже хороший та правильний рекорд.

Загалом, дійсно, Дніпро – велике місто, де є чимало проблем. Передусім – зношений господарський фонд, зношена інфраструктура. Дороги, тротуари – ціла купа усього. Більшість проблем не вирішували десятиліттями. Годі казати й про віддалені райони, де міського голову взагалі раніше ніколи не бачили. Тому, щоб показати результат, нам потрібен час.

- Відомо, що Ви намагаєтеся протистояти скандальним забудовам у місті. Які зараз «найгарячіші точки» у Дніпрі?

- Найскандальніші забудови у Дніпрі – ті, що належать так званим підприємцям братам Каснерам. Під час буремних подій 2013-2014 років вони незаконно захопили низку земельних ділянок, майна та комунікацій, що були у муніципальній власності. Лише протягом року у Дніпрі без жодних дозвільних документів було зведено декілька новобудов. Так звані будівельні роботи супроводжували підпалами власності громадян і залякуванням «тітушок», а також підкупом правоохоронців і судових рішень.

Найбільш вражає цинізмом об’єкт, що звели просто навпроти мерії, по вул. Володимира Великого, 13-б (колишня Плеханова). Люди назвали це «Каракатиця на Плеханова». Її будували вночі, якісь робітники незрозумілого походження. Цю справу правоохоронці вивчають більше року. Влітку скандальний будмайданчик відвідав Генеральний прокурор України Юрій Луценко. Мерія Дніпра рішенням сесії визнала недобудову в центрі міста власністю територіальної громади й передала будівлю на баланс одного з комунальних підприємств. Багатоповерхівку планували або реконструювати для проживання малозабезпечених містян, або взагалі – знести.

Це щодо будинків. А коли йдеться про незаконні заправки, кіоски чи парковки, то служби мерії спільно з Нацполіцією їх демонтують. Влітку ситуація з АЗС на вул. Робочій дійшла навіть до стрілянини. На щастя, ніхто не постраждав. Після цього завдяки правоохоронцям і Муніципальній варті нам вдається обходитися без провокацій.

- Які ще проблеми (чи на державному, чи на обласному, чи на міському рівні) Ви вважаєте нагальними для вирішення? Чи можна їх подолати, і як швидко це може статися?

- Проблеми інших українських міст здебільшого такі самі, як і в нашому місті. Я не хотів би вказувати президенту та прем’єр-міністру, що їм робити. На своїй посаді я – людина, що опікується справністю каналізації, ремонтом доріг і опаленням у будинку. Моє завдання – навести лад у місті, а не роздавати поради з екранів телевізорів. Одна проблема відома достеменно: у нас надто багато тих, хто знає, як робити правильно. Однак жоден із таких «знавців» не приходить, щоб реально працювати.

- Вам доводилося працювати з Ігорем Валерійовичем Коломойським? Що це за людина? Чому Ви у нього навчилися?

- Ми знайомі, працювали разом. У позаминулому житті я був адвокатом групи «Приват». Останні десять місяців ми не спілкуємося взагалі. Мабуть, є спільне розуміння, що у нинішній історичний період ми не відчуваємо потреби одне в одному.

- Доволі широко відомо, що Ви — людина дуже активна. Мотомандрівки, дайвінг, колекціонування… Де Ви знаходите час? Чи все це в минулому?

- Безумовно, раніше було більше часу на те, що подобається. Зараз обов’язки мера мільйонного міста, звісно, забирають чи не увесь час. Залишається можливість зрідка зустрічатися з найближчими друзями. Подорожі тепер – це, частіше, закордонні відрядження. Собі дозволяю поїздки до теплих країн взимку. Дуже не вистачає вітаміну D у цей період.   

- На жаль, у короткому інтерв’ю просто неможливо запитати про все. Мабуть, Вам самому хотілося б щось сказати. Будь про що. Така собі порада від Філатова.

- Моя порада така: менше розмов – більше реальних справ.

- І наостанок. Ми традиційно питаємо кожного співрозмовника — що для вас є найбільшою зрадою, і що ви вважаєте найбільшою перемогою (чи то у своєму житті, чи то у житті Дніпра, чи то у житті України)?

- Я не люблю говорити про зраду. Усе, що нас не вбиває, – робить сильнішими. Це стосується як особистої філософії, так і життя міста. Перемог у нас багато, але головні – ще попереду.

Розмовляв Іван Правдін

zrada.today