Відколи українці не довіряють адвокатам, судам і суддям

Вы здесь

Про невисокий рівень довіри українського суспільства до всіх гілок влади говорять і пишуть таки ж немало. Та найменше штурханців одержують, здається, суди — куди вже їм до президентської й парламентської царин. Звісно, коли трапляється щось особливо обурливе, то на горіхи добряче перепадає і служителям Феміди, і захисникам, і всій судовій системі, але якщо все більш-менш спокійно, то в судову царину носа ніхто й не встромляє. Цікаво, а чого ж так відбувається? Люди бояться? Може, поважають? А чи знають, що однак ні на що вплинути не зможуть? Чи досвід поколінь про себе знати дає?

Отож, судова гілка влади, згідно з Конституцією України, має бути самостійною і незалежною. А також безсторонньою і справедливою. Ну то й що? Задовго до всіх гучних справ — і новітніх, і старіших, — коли так чи інакше йшлося про роботу судів, люди говорили «Не бійся закону, а бійся судді», бо ж закон у пана, як дишло: куди повернув, туди й вийшло.

Оце прямо зараз в Україні точаться суперечки про створення антикорупційного суду. Як можна зрозуміти із назви, ця інстанція має розглядати справи корупціонерів із найвищих ешелонів влади. Але ж чи станеться так, як гадається? Коли це рука руку не мила? Та й розмов дуже багато. Та й дуже вже довго ті розмови (а радше теревені й просторікування) точаться. І за тими балачками й баляндрасами не буде дивиною, якщо на новостворений орган, який ще невідомо коли з’явиться, чекає та сама невесела доля, що й на НАБУ. Хоча поголоски про інші антикорупційні органи анітрохи й анічим не кращі, хоч візьми САП, хоч придивляйся до НАЗК. Як кажуть в народі, даруй суддю — не посадять у тюрму, або де суд — там і неправда, або де суд — туди й несуть, або за кого суддя взяв, той і правий став, або коли карман пустий, то й суддя глухий, або ліпше утопитися, ніж судитися. І таких історичних відгуків і відголосків збереглося іще багато.

Чи вийде колись змінити давню судову традицію, згідно з якою не йди в суд з одним носом, а йди з приносом, або як ідеш у суд, гроші не забудь, або почнеш судитися — будеш по світу з торбою волочитися, або суддя — що живіт: і мовчить, а все просить, або у кого карман повніший, для того й суддя правіший?

Може, і не здавалося б людям, що давня народна мудрість насправді дуже сучасна, якби не було б судді-колядника (від тюрми та від суми не зарікайся), якби нічні суди не позбавляли водійських посвідчень автомайданівців, якби хоч хтось із заарештованих високопосадовців таки ж був покараний. Згадаймо очільника Державної фіскальної служби України Романа Насірова чи очільника Держслужби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського, чи видовищне затримання податківців з усієї України, коли навіть на вертольоти грошей не пошкодували. Згадаймо величні маєтки, розкішні квартири, захмарні зарплати. Тут важко не повірити, що в суді правди не шукають, що не помажеш — не поїдеш, що  в суд ногою — в карман рукою. І не сьогоднішні ці прислів’я, і не вчорашні.

То виходить, що за сотні років сутність судів не змінилася? Змінювалися державні устрої, змінювалися Конституції й закони, зростали суддівські заробітні плати — а в судах усе залишається по-старому?

На початку весни голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк в ефірі "5 каналу" заявив, що «зарплата суддів середньої ланки – десь 12-15 тисяч, якщо вони не пройшли кваліфікаційного оцінювання. Але для фахівця, що пройшов кваліфікаційне оцінювання, зарплата збільшується в три-чотири рази. Тобто зараз зарплата для судді, який пройшов кваліфікаційну комісію, – інша».

Віктор Пинзеник, який таки знається на економіці, писав ще понад рік тому: «Не можу сприйняти того, як при мізерному значенні мінімальної заробітної плати можна встановлювати зарплату, що у 200 разів перевищує цей рівень (зазначу, що йдеться про працівників, які отримують оплату з бюджету). А саме така норма проголосована парламентом.

Закон встановлює зарплату в місцевих судах у розмірі 30 мінімумів, в апеляційних - 50, у Верховному Суді - 75. Але це тільки оклад. А є ще надбавки до окладу! До 80% - за вислугу років, 15-20% - за науковий ступінь, 5 і 10% - за роботу з таємними документами. Ці три надбавки у максимальному розмірі сягають 110%. А є ще регіональний коефіцієнт (до 25%).

Давайте підрахуємо. Прив’язуючись до мінімальної зарплати часу введення цих норм у 1600 грн. (з 1.01.2017 р.), оклад судді Верховного Суду складає 120 тис. грн. (75 х 1,6). Максимальна надбавка - ще 132 тис. грн. Набігає вже 252 тис. А з урахуванням регіонального коефіцієнта Києва набігає вже 315 тис. грн. у місяць. Розділіть цю суму на мінімум і отримаєте названу цифру співвідношень - 200 разів, або цифру відношення до середньої зарплати по Україні - 64 рази.

Максимальна оплата суддів місцевих судів складає 126 тис., апеляційних судів - 210 тис. І якщо для останніх двох категорій передбачене поетапне введення, починаючи з 63 і 105 тис.грн., то у Верховному Суді це вводиться відразу».

Можна відразу ж сказати, що заробітки суддів аж ніяк не зменшились. А люди не заздрять, а просто питають, куди поділася справедливість, хоча, і це засвідчене народною творчістю, у суді правди давно не шукають.

Можна згадувати різні судові процеси останнього часу, чи то по ДТП у Харкові з багатьма людськими жертвами, чи то суд над Віктором Януковичем, чи то розгляд справи Надії Савченко, але суддівська робота якось не надихає. Ліпше утопитися, ніж судитися — отак у народі кажуть. Та коли ж це стосувалося осіб грошовитих? Та й то правда, бо ж покарав Бог люд — прислав на землю суд і посади суддею, а він свиня свинею.

Але ж прислав Бог і адвокатів! Отут, мабуть, картинка народної оцінки має змінитися. Та як звичайні люди мають оцінити роботу захисників, які як самозайняті особи здійснюють незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України, якщо воза й адвоката треба часто мастити? Звісно, депутат-мільйонер Борислав Розенблат (це наприклад) може заплатити за захист, а ось депутат Надія Савченко каже, що грошей не має. То, думаєте, якийсь захисник із іменем помчав у СІЗО? Та ні, звісно. Буде поки що безкоштовний, тобто державним коштом. То й виходить, що біда свої закони пише. Причому, як грошей нема, то й законів катма. Звісно, що там було насправді з колишнім першим номером ВО «Батьківщина», ми не знаємо, але про всі історії з адвокатами постійно чуємо. А ще здавна відомо, що закон — павутина, в котрій муха плутається, а джміль пролітає.

Мабуть, це дуже добре, коли держава забезпечує малоімущих (тобто злиднів) безоплатним захистом у судах і призначає адвоката, якому платити не треба. Мабуть, і фахівці хороші (принаймні, так би воно мало бути). Але чому тоді жодних чуток чи хоч якихось поголосок про перемоги таких адвокатів ніде не чути? Хоча відомо ж, що де двоє лається, там адвокат користається. А як лаються злидні? То й користатися, виходить, нічим. А ще краще, якщо злидні в судовій справі тільки з одного боку! А з другого — щоб людина поважна й не з порожніми кишенями. Усім же відомо, що тільки адвокат і маляр може зробити з чорного біле, але, як усі розуміють, будь-яка фарба грошей коштує, причому частенько це далеко не копійки. Ото й виходить, що вступив у закон, як собака в цибулю.

Дуже шкода, що знані адвокати й навіть цілі адвокатські об’єднання давно забули, що вони мають бути захисниками, причому захисниками для всіх. Для звичайної людини, яку чомусь називають пересічним громадянином, найчастіше параграф — то карлючка сюди й туди, аби ти не виліз із біди, і розібратися із законами часто виявляється не під силу. Ось би адвокат де згодився! Але ж — тільки для тих, у кого туга копійчина є, бо, як кажуть, трудно позиватись у латаній свитині з добрим кожухом. Шкода, що адвокатське плем’я тільки гроші бачить і чує тільки «на», а зовсім не «допоможи» чи «порятуй». Що ж тут поробиш — дужі й багаті ніколи не винуваті, а якщо навіть Хома не винуват, та не можна його милувать, коли він на копійки перебивається…

А ще про адвокатів кажуть, що адвокат — то такий пан, що боронить твій маєток від ворогів для себе, або адвокат — то такий пан, що помагає в суді брехати, або віз скрипить немащений, а адвокат мащений. А як вам ось це: де двоє лається, там адвокат користається. І справді ж так, бо де ви бачили некорисливого адвоката? Та й дотепер часто-густо справджується народне спостереження, що кожен адвокат завжди крутій.

Така ось народна мудрість, яка ґрунтується на досвіді багатьох поколінь. І скільки не шукай, у  народу ані суд, ані судді, ані адвокати якогось позитиву ніколи не викликали. Традиція така, чи що? Чи з кожним юристою щось не те робиться? І звання й зарплати тут ні до чого?

Отож питання, відколи українці перестали довіряти суддям і адвокатам, а врешті й вірити у справедливий суд, стає риторичним і відповіді не потребує. Може, це тому, що ситий голодного не розуміє?

Хотілося б, звісно, щоб у новітній українській історії з’явилися й новітні прислів’я, у яких би весь судовий і адвокатський люд мав би тільки позитивний вигляд. Але то такі крутії, що й чорта обдурять. А людську вдячність тільки правдою заробити можна. Поки ж хоч перевіряй доброчесність, хоч благай, хоч стріляй, а хоч кілок на голові теши — а в суд за законом розумний не піде. Прикро, але поки це факт.

Ото вам і всі зміни в судовій системі. Але ж Contra spem spero!

Катерина Кравченко

Інші матеріали автора

В Україні створено 352 політичні партії. Але чи є можливість вибору?

Чи справді алкоголізм в Україні знищує генофонд нації