Очманіла економіка Москви

Вы здесь

Галас, який "Газпром" здійняв навколо транзиту газу через Україну, переслідує дві основні мети. Перша – видавити з уряду ФРН дозвіл на будівництво гілки «Північний потік-2». Друга – домогтися скасування рішення Стокгольмського арбітражу на користь Нафтогазу.

Газпром до грудня 2017 р. пройшов у Німеччині усі погодження щодо цієї труби на місцевому рівні і переможно заявляв про очікування позитивного рішення від останньої інстанції – федерального уряду у середині березня. Але виникла проблема з урядом: коаліція ХДС / ХСС і СДПН складалася неспішно і заява про те, що партії дійшли згоди з’явилася лише 7 лютого. Портфель очільника МЗС у ній надавали члену СДПН Мартіну Шульцу – «великому другу» Москви. Від цього у Москви був нервовий тик, а у СДПН запекла боротьба та інтриги в стилі Комінтерну. Зрештою група «Газпром і Шредер» видалила Шульца не тільки з поста майбутнього глави МЗС, який залишили за справжнім другом Москви Зігмаром Габріелем, але й з поста голови партії. "Газпром" не пошкодував грошей. Корупція таки згубить СДПН, її рейтинг впав до 16%.

Москва могла пишатися видаленням Шульца і перетворенням СДПН на фан-клуб Газпрому, але її нервували виступи інших країн проти «Північного потоку-2». Москва уся була на нервах, а тут німці почали мучити її демократією і бюрократією – керівництво СДПН заявило: треба провести в партії референдум про коаліцію. Справжній, а не як у Криму. У Москві рюмсали, – знову чекати ще місяць. Результат з’явився 4 березня, 66% неледачих членів партії коаліцію схвалили, але знову чекати: голосування у бундестазі з призначення Меркель канцлером станеться лише 14 березня, і за питання про «Північний потік-2» вона візьметься у кращому випадку в квітні. Оскільки у німців єдності щодо нього немає, то у квітні-травні вони будуть мучити Москву не лише демократією, але й своїми розбіжностями, і доведеться вкластися у компанію в ЗМІ Німеччини з просування улюбленої труби і у матеріальне стимулювання групи Шредера.

Де-факто ця компанія вже почалася, і абсолютно безкоштовно для Газпрому, завдяки нервовому зриву в Олександра Новака і Олексія Міллера після рішення Стокгольмського арбітражу від 28 лютого, за яким Газпром за підсумком взаємозаліку повинен Нафтогазу $ 2,56 млрд. Ці хлопці вже влетіли на $ 1 млрд. в Іраку, який віддали курдам за видобуток у них нафти і газу, але уряд у Багдаді наполягає: ми дозволу не давали, а дозвіл Ербіля незаконний. Якщо хочете добувати – платіть, а з курдами самі розбирайтеся. Для Москви «вийняти» гроші з курдів нереально, і впевненість: СДПН вступила до коаліції з трубою на плечі є, але немає впевненості, що все не скінчиться як з курдами. Через розбіжності у коаліційному уряді Німеччини дебати про трубу можуть затягтися, плавно зміститися у парламент, і вилитися у національний референдум за прикладом голландців. Якщо можна голосувати про асоціацію України з ЄС, то можна винести на референдум і питання про асоціацію Німеччини з трубою Газпрому. Німеччина не менше демократична країна, ніж Нідерланди.

Отже, яка там середина березня. Якщо німці щось вирішать восени, то Газпром може вважати: йому дуже поталанило, і радіти, що референдум про трубу відбудеться лише у  Німеччині, а не у Польщі, Данії та інших причетних до труби країнах ЄС. Україна як країна, асоційована з ЄС і причетна до труби і Газпрому, теж може брати участь в цьому референдумі, і провести його одночасно з президентськими виборами весною 2019 р. Все це, і особливо рішення про виплату Нафтогазу $ 2,56 млрд. так обрадувало Новака, що раніше звичайного, вже з березня у нього почався нервовий напад в дусі «діди воювали» і «можемо повторити». Новак зібрався відключити газ Берліну, для чого скинув тиск у трубі, яка йде через Україну, чим порушив договірні обов’язки Газпрому, за що Нафтогаз вже вимагає з нього плату. Новак так розійшовся, що погрожував взагалі цей вентиль закрити, і змусити німців купувати в нього газ тільки через «Північний потік-2», якого немає. Берлін це не дуже вразило, оскільки він найбільший покупець газу. У Берліні знають, що москалі – хами і психи, схиблені на ідеї імперії, але не до такої міри, щоб зовсім залишити себе без грошей. Тому з Новаком порозмовляв Марош Шефчович, єврокомісар з питань енергії та ймовірно психотерапевт. Після цього Новак залишив свої імперські замашки і передумав закривати вентиль до рішення Стокгольмського арбітражу про розрив з Україною «кабального контракту», як називав його Азаров, на поставку і транзит газу. Термін його сам по собі спливає у грудні 2019 р.

За підсумками цієї очманілої економіки Москви на одному кінці «труби» маємо: трубу «Північного потоку-2», яку Газпром проклав зиґзаґом дном моря до Німеччини, оскільки Данія її в свої води не пустила, роздратовану Меркель і розгублену СДПН, яка гадає: як після цього хамства і шантажу завести трубу на німецький берег. На іншому «кінці» – літо, зупинка «Північного потоку-1» на місячну профілактику, і два психи – Новак з Міллером, які мріють закрити транзит через Україну і качати газ німцям виключно морем і через Білорусь, що поки нереально. Але психи до цього наполегливо прагнуть. На цьому «кінці» також маємо: сумного «царя» Додона і веселих молдавських демократів, які вирішили, нарешті, до осені добудувати трубу з Румунії до Кишиніву, оскільки газ з РФ скасований. В ауті придністровські «республіканці» – ці залишаються зовсім без газу, але з вибором: кому здатися у полон – Молдові чи Україні. Для розради промосковських болгар до них замість газу вже відправили патріарха Кирила з пастирським повчанням. Краще за всіх себе почуває Лукашенко. Він завжди казав, що братська ціна на газ втричі завищена, але «Поток-2» перетворює Білорусь на Україну-2. Москалі, щоб Лукашенко не дуже радів, оголосили йому для профілактики нову «молочну війну».

Уся ця економічна політика Москви зведена за принципом: купити квиток і піти пішки на зло кондуктору – Україні. Викинути у море $ 10 млрд. на недоцільний, більш складний в експлуатації і екологічно небезпечний газопровід, тільки для того, щоб створити Україні фінансові проблеми в надії, що на їхньому тлі вдасться посадити у Києві промосковський уряд і повернутися до колишньої політики пограбування її через газ.

Механізм грабунку включав, перш за все, завищення цін на газ у 3-4 рази, при тому, що у 2005 р. половину його становив не дорогий сибірський, а дешевий туркменський газ. Але Москва перешкоджала продавати і купувати його напряму. Як посередник вона грабувала і Україну, і Туркменію, а також завищувала ціну транзиту. Другий спосіб – змусити Україну щорічно купувати 30 млрд. кубів непотрібного її газу. Для цього й вигадали формулу «бери або плати». Цей кабальний договір Москва за сприяння Ющенка і опозиціонера Януковича змусила підписати Тимошенко, а потім Азаров закріпив його Харківською угодою, ще більш кабальною. Більше за всіх від того виграв Фірташ, який цей надлишковий газ, куплений за рахунок держбюджету, накопичував і перепродував з-під поли у Європі як свій, доки революція не лишила його і регіоналів цих радощів.

Це дозволяло Москві не тільки грабувати Україну, а й впливати на її уряди, оскільки до революції усі вони по ситуаційним політичних мотивів не наважувалися ввести реальну ринкову ціну газу для населення і підприємств, і вважали за краще дотувати тих й інших з держбюджету. Війна РФ з Україною за Донбас – теж продовження цієї політики Москви, яка дуже боїться початку видобутку сланцевого газу на Харківському та Юзівському родовищах.

Політику «на зло кондуктору» Москва проводить не тільки щодо України. З 2017 р. Москва стала доплачувати білорусам за те, щоб вони нафту та інші товари возили не через порти Литви, Латвії та Естонії, а через порти у Петербурзі, Усть-Лузі і Приморську. Якщо білорусам компенсують це задоволення знижкою на газ, чому поки й припинилася «газова війна» з Лукашенком, то своїх Москва «нахиляє» в адміністративному порядку. Під цю «економіку» потрапила навіть філія індійської компанії «АрселорМіттал» у казахському Теміртау, яка взагалі поза будь-якою політикою. Її Москва не дозволяє продавати метал у Сибір, і заводить його туди через Уралу. Мабуть, у Москві все чекають не дочекаються, коли розваляться не тільки Україна, Литва, Латвія і Естонія, а й Казахстан.

Усе це дуже нагадує епізод з XVII ст., коли Москва створила штучну монополію на транзит шовку з Персії до Європи, який возила хитромудрим шляхом з Астрахані до Архангельську. Англійці, голландці і французи пропонували Москві солідні гроші за те, щоб вона дозволила їм вести пряму торгівлю з Персією і більш логічним шляхом, ніж через Архангельськ. Москва всім відмовила, але вони знайшли інший шлях до Персії. У цьому одна з причин, чому розпустили СРСР, – він був занадто нерентабельним зі своєю очманілою економікою «собаки на сіні» та «на зло кондуктору».

Сергій Климовський

Малюнок - Олег Смаль