Путін на Кавказі: московський цар – знову друг і захисник усіх пригноблених?

Вы здесь

Масові арешти в уряді і по адміністраціях Дагестану – це реанімація Москвою свого давнього виправдання захоплення територій під час її «справедливих і оборонних» війн. Москва не лише розпочала «зачистку» Дагестану, а штиркнула Кадирова по носі руками Собчак, чим дала йому зрозуміти: ти наступний, піхотинець. Тобто, підкорення Кавказу триває і вийшло на новий рівень.

Нові лише технічні засоби, усе інше старе. Перша Російська імперії теж полюбляла гратися у різні «визволення» за формулою «Московський цар – друг всіх пригноблених», тому що він звільняє поганих начальників і призначає добрих. Друга імперія – СРСР – цю гру вивела на якісно новий рівень. Для цього КПРС від імені пролетаріату виписала собі ексклюзивний мандат на визволення всіх пригноблених на Землі і по сусідніх галактиках. Особисто Сталіну на виконання цього рішення присвоїли титули «товариш» і «вождь усіх трудящих», аби навіть у інопланетян не виникало сумніви щодо його повноважень.

Радянські вчені під чуйним керівництвом партії також встановили, що Московське царство і Російська імперія – звісно «тюрма народів», але прогресивна і більш комфортна, ніж інші в’язниці навколо. Тому російська людина ще до виходу з цієї в’язниці після «Великої жовтневої соціалістичної революції» несла усюди світло, сіяла розумне, добре, вічне, і всіх визволяла. Республіки Новгорода і Пскова вона визволила від свавілля бояр, корупції та інших жахів демократії і встановила там прогресивні режими царів Івана III та Івана IV, кожен з них мав прізвисько «Грозний». Естонців і латишів вона визволила від жахливих німецьких феодалів методом збереження за ними маєтків і призначення на вищі посади в імперії. За це німець Мініх на знак подяки завоював для імперії Крим. Литовці не мали в себе німецьких феодалів, але їх теж від чогось визволили. Від чого – радянські історики так і не змогли визначитися. Народи Кавказу визволили від турків, персів і родоплемінної знаті, яку імперія узяла собі на службу. У радянських істориків Кавказу проблема була лише із Шамілем, який зрештою з героя боротьби із самодержавством перетворився на англо-турецького агента. Україну спочатку наче визволили від польської шляхти і саме у той час, коли саму Польщу треба було визволяти від шведів. Потім Петро I ще визволив українців від корумпованої козацької старшини і замінив її ввічливими чиновниками імперії, шляхетними російськими дворянами і тієї самої шляхтою, від якої Москва вже визволяла Україну у першій серії.

На Кавказі тепер четверта хвиля його визволення після царського, радянського і єльцинсько-путінського визволення 1990-тих. Визволяють, як завжди, від корупції і свавілля місцевих кланів і еліт. Радянською мовою це мало б звучати так – визволення від свавілля родоплемінної знаті. Визволенням Кавказу росіяни переймаються вже років 200, але постійно дивуються: звідки у горців золото і срібло, адже ми їх вже визволяли? Зайнятися власним визволенням у росіян, як завжди, руки не доходять, оскільки зайняті визволенням інших.

Зараз «улов» визволителів просто смішний – пара пістолетів, інкрустованих золотом і сріблом, а будинок Абдусамада Гамідова, голови уряду Республіки Дагестан, розігнаного Москвою, не справляє враження Межигір’я-2. На Донбасі у таких будинках жили знані «шахтарі» районного масштабу, поки туди не прийшли визволителі з РФ. Тепер «шахтарі» будують собі такі будинки в Ірпені та Конча-Заспі. Будинку Гамідова ще дуже далеко до будинку Медведєва, але по ньому з 2015 р. працювали слідчі ФСБ. Якщо це так, то ще невідомо, хто завдав більшої шкоди держбюджету РФ – ФСБ, витрачаючи його на слідчих, або Гамідов, коли видавав матеріальну допомогу підставним особам. Мера міста Кизилюрт (36 тис. населення) звинувачують у передачі приватним особам двох ділянок федеральної землі у 6 і 5 соток. Проблема лише в тому, що треба довести, що мер напевно знав, що ці 11 соток є власністю Москви, а не Кизилюрт. Головний архітектор Махачкали заарештований за те, що помилково або за хабар дозволив забудувати чужу ділянку, і цей будинок потім зносили за кошти міста.

За схожим звинуваченням можна заарештувати 70-80% посадових осіб у всіх місцевих адміністраціях РФ, але «зачистку» почали, чомусь у Дагестані і чомусь під час виборів. Причин декілька.

Перша і головна, Дагестан – ненадійний суб’єкт «федерації». Там, як і у Чечні, майже немає росіян, і його уряд, за прикладом Татарстану, теж може підняти тему укладення договору про розмежування повноважень Москви і «суб’єктів». Її можуть підтримати й інші «суб’єкти». Навіть абсолютно російськомовні, для яких російська мова де-факто стала карою і прокляттям, оскільки такі суб’єкти, де розмовляють тільки російською, прав не мають, а мають лише обов’язки перед Москвою. З «нацменами» Москва змушена нехай і формально, але рахуватися, з росіянами – ні. Через це російські націоналісти і вимагають зрівняти росіян у правах з «нацменами», а російські обивателі на підсвідомості ненавидять і зневажають інородців ще з часів царату і чекають, коли з тих зроблять типових росіян. Оскільки у таких очікуваннях обивателі покладаються на уряд, то російські націоналісти приречені бути політичними маргіналами і витратним матеріалом для уряду, який знаходить їм застосування на Донбасі, у Сирії і у чорносотенних організаціях за викликом, коли війни зовсім немає.

Ще одна причина - Дагестан, Чечня і Північний Кавказ в цілому все більше турбують Москву, оскільки там немає паритету місцевого і російського населення, як у Татарстані. Більш того, у Дагестані і Чечні цілком сформована національна адміністративна вертикаль. З Грозного і Махачкали можна зателефонувати в ООН і повідомити: ми – суверенна держава, просимо нас визнати. Зараз там не ситуація 1991 року, коли усе доводилося створювати з «нуля», і в обох «суб’єктів» є власна поліція, а Чечня навіть має щось на кшталт армії. Ситуація в них як у Курдистані і Каталонії – державні структури є, немає лише їх визнання ООН. Але воно може з’явитися на виконання резолюцій ООН про деколонізацію, чого і побоюється Москва.

Москва, щоб виключити такий сценарій, і розпочала «зачистку» у Дагестані. Цим вона сподівається вирішити три головні завдання.

Перше, пояснити суб’єктам своєї «федерації», що у радянсько-російській мові слово «республіка», на відміну від усіх інших мов, позначає не форму управління, і не суверенну державу, а російську губернію із національною специфікою у вигляді її мешканців, які не позбавлені національної пам’яті. Тому не уявляйте себе державою і суб’єктом правових відносин. Ви не суб’єкт, а об’єкт, ви – лише імперська провінція, і не треба посилатися на конституцію РФ, – вона написана для зовнішнього, а не для внутрішнього уживання. Це пропагандистський документ, а не закон.

Друге завдання, – дезорганізувати адміністративну структуру Дагестану і заповнити її по максимуму росіянами. Не нове. Гітлер теж вимагав усунути і ліквідувати в окупованій Польщі усіх польських чиновників, вчителів, бізнесменів і взагалі освічених людей, навіть ксьондзів. Але оскільки за 10 років навіть Берліну не вдалося повністю визволити від євреїв, і 1943 р. на вул. Розенштрассе пройшла маніфестація німців проти вигнання євреїв, то відповідно навести «порядок» у Польщі не вдалося. Тепер Москва навздогін за визволенням Криму від кримчан, вирішила почати визволення держструктур Дагестану від дагестанців. Чечня на черзі. Пікет Собчак у Грозному був дуже доречним для Кремля, оскільки дозволив дати Кадирову вказівку: справу голови грозненського «Меморіалу» Оюба Тітієва у поліції відібрати і віддати «федералам». Кадиров ображено бурчить і думку гадає: буде у Чечні «зачистка» як у Дагестані, або поки що минеться. Собчак називає Кадирова Сталіним і провокує.

Третє завдання, яке вирішує Кремль «зачисткою» у Дагестані, – заспокоєння народу російського у електоральний період і вселення в нього оптимізму. Народ російський і радянський за те і любив царів і Сталіна, що вони періодично начальство сажали, чим доводили: цар з нардом. Начальство теж поважало Сталіна, оскільки посадки відкривали перспективи для кар’єрного росту і стимулювали розум до виявлення «ворогів народу», розтратників і корупціонерів. У авторитарних режимів власна логіка розвитку, і лише  дуже відсталі режими не влаштовують періодично «чистки» і посадки. У випадку із Дагестаном народу російському подвійно приємно, що «зачищають» інородців, а то вони зовсім розперезалися. Народ російський за своєю натурою не расист, охоче приймає усіх в росіяни, особливо із землею, але потім дуже не любить, коли ті надто довго продовжують розповідати свої історії. Українцям він цього зовсім не може пробачити, і тому періодично переконує себе, що їх ніколи не було і не існує. Він швидше визнає існування марсіан, ніж українців. Інститут відновлення пам’яті росіянам вочевидь не завадить, принаймні, щоб згадали звідки на Оку і Волгу прийшли слов’яни, і чому там міста мають назви Галич Мерський, Переяслав Заліський і Володимир на Клязьмі.

У РФ триває електоральний цикл під гаслом «Московський цар – друг і захисник усіх пригноблених», пишіть йому прямо в Кремль. Але щось непомітно, щоб усе це викликало потоки оптимізму і ентузіазму. Росія зараз схожа на в’язня, який у суді понуро чекає вже відомий вирок про продовження терміну сидіння, і у нього лише одне бажання: швидше б повернутися до звичного життя в’язниці і не запізнитися на обід.

Сергій Климовський