Маломуж: Росія готує новий плацдарм для наступу на Україну

Вы здесь

Російські прикордонники продовжують затримувати українські торгові судна, користуючись Угодою про співпрацю в Азовському морі та Керченській протоці 2003 року, яка дозволяє обом країнам оглядати кораблі, що проходять. Про те, як Києву протидіяти провокаціям Кремля на Азові, "Апострофу" розповів колишній глава Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж.

Сьогодні Росія намагається зайняти стратегічні позиції в прилеглій до Чорного моря акваторії навколо нашої держави. Тому, поруч із посиленням позиції в самому Криму (мова, наприклад, про новітні комплекси С-400), вони нарощують присутність у морі, особливо там, де немає лінії розмежування. Росія дуже вдало користується угодою від 2003 року щодо спільного використання Азовського моря. Свого часу ми на Раді безпеки й оборони ставили питання президентам (спочатку Кучмі, а потім – Ющенку) щодо чіткого розмежування кордону в Азовському морі.

У 2003 році, під час конфлікту щодо Тузли, а потім у 2008 році ставилося питання про нові сценарії конфронтації, особливо в період війни з Грузією. Чіткий кордон у Азовському морі був надзвичайно актуальним, це питання піднімали як військові, так і дипломати. На той період і президент Кучма, і Ющенко не могли цього вирішити навіть на найвищому політичному рівні. Чому? Бо Російська Федерація поклала собі не встановлювати ніяких кордонів – їм було зручно начебто спільно використовувати море, але, маючи надзвичайно потужні збройні та військово-морські сили, вони мали перевагу. Ми готували засоби протидії, але на період початку війни Росія приступила до прямої реалізації сценарію блокування нас із позиції Азовського моря й посилення військової присутності. Усе для того, щоб у разі масштабної конфронтації мати плацдарми наступу з моря, наприклад, на Маріуполь та інші регіони.

Йдеться також про знецінення нас як морської торгової держави – це удар по нашій торгівлі й дискредитація нас в очах міжнародних партнерів. Яким чином? Тут постійно зупиняють, затримують, оглядають кораблі, є загроза арешту. Під приводом того, що після арешту "Норда" вони захищають свої кораблі, Росія розпочала арешти й затримання, використовуючи при цьому нову техніку. Усе це – ознаки того, що Росія повзуче бере під контроль цю акваторію.

Через такі дії росіян низка наших партнерів з-за кордону вже обмежують торгові можливості на перспективу, думають, чи укладати надалі контракти. Це ще один удар по нашій економіці. Росія намагається показати, що саме вона в цій акваторії визначатиме пріоритет для іноземних держав, тобто захоче – буде оглядати судна, захоче – послабить режим.

Ми можемо застосувати різні міжнародно-правові методи, в першу чергу – морське право щодо супроводження цих суден і недопущення їх догляду без поважних причин. Наприклад, мають бути явні дані, що на борту є терористи чи контрабанда. Також треба поставити питання щодо чіткого розмежування, щоб ми мали свої води. Ми маємо попередні пропозиції щодо делімітації, узгоджені з Росією.

Наступна складова – це встановлення нашої вільної економічної зони, адже, згідно з морським правом, ми маємо зону в межах територіальних вод, тож це треба визначити. Є міжнародні норми, й нам треба ухвалити рішення щодо розмежування й територіальних вод України – як шельфу, так і вільної економічної зони. Це забезпечить вільний доступ суден. А якщо Росія не буде цього дотримуватися, то ми, в разі наявності всіх необхідних документів і законів, маємо право застосовувати силу, встановлювати режим контролю над акваторією. І якби російські судна намагалися пройти її, це було би приводом застосувати силу.

Зараз, враховуючи, що позиція з розмежування Азовського моря невизначена, ми можемо брати під охорону важливі іноземні судна – і нехай тоді росіяни спробують застосувати силу. Можна також оголосити зону військових навчань на морі, це стане причиною для Росії та інших країн не заходити туди, адже ніхто не має права цього робити. Ми можемо проводити навчання перманентно і в такий спосіб обмежити діяльність російського флоту. Якщо вони відверто підуть на конфронтацію, то це вже практично війна. Виходячи з різних міркувань, Путін у цій ситуації не ризикне йти на повномасштабний конфлікт, щоб не допустити протистояння з країнами НАТО й глобальними партнерами, які можуть припинити політику невтручання й застосувати не лише політичні важелі, а й військову силу. Це крайній варіант, бо в такому разі Росія може наштовхнутися не просто на малоефективні санкції, а на повне блокування фінансової системи. Сьогодні США та Європа ставляться до Москви більш-менш лояльно: запроваджені санкції, лунають заяви про те, що Росія мусить зменшити апетити щодо України, Сирії та в інших регіонах, проте ефективної протидії немає. Тож у ситуації з Азовським морем треба покладатися на власні сили: встановити правові й територіальні рамки, захищати судна, посилити наші військові позиції в регіоні на противагу РФ. Це той формат, який дозволить стримувати її від агресивних дій там.

Стратегічно вони вже передбачали, що треба взяти цей регіон під контроль і використати невизначений правовий статус Азовського моря щодо України й Росії, а приводом для активних дій за підготованим сценарієм стало затримання корабля "Норд".

25 березня 2018 року в українських водах Азовського моря було затримано риболовецьке судно "Норд" під прапором РФ, на борту знаходився екіпаж з 10 осіб

Правовий статус Азовського моря

До 2003 року статус Азовського моря був взагалі не визначений, ставилося питання про те, щоб провести лінію розмежування. Цього не зробили якраз із вини РФ – вона принципово не хотіла, щоб ми встановили свої режими й мали повний контроль над своєю часткою території Азовського моря. В Росії боялися, що ми затримуватимемо російські судна чи змушуватимемо їх платити мита абощо. Звісно, їм було б це невигідно, і в період "кольчужного скандалу" Путін використав ситуацію щодо Кучми, на якого активно тиснули США через начебто продаж "Кольчуг" Іраку. Такого насправді не було, але Захід був налаштований проти України. Тоді, зрозуміло, Путін запропонував альтернативний варіант, мовляв, ми ж "братні народи", тож давайте не сперечатися через лінію розмежування, а спільно використовувати Азовське море. Зрозуміло, що президент України пішов на це, хоча такий підхід в принципі неправильний.

Ми посилалися на принципи міжнародного права, наші аргументи базувалися на досвіді різних країн світу. Питання щодо чітких кордонів ставилися нашими МЗС, СБУ, розвідкою. Але Росія використала не дуже сприятливу для України ситуацію з "кольчужним скандалом" і притиснула на вищому політичному рівні, щоб ми вийшли на іншу формулу – спільне використання, раз ми ніяк не могли вийти на чітке визначення кордонів.

Зараз стоїть питання про денонсацію угоди від 2003 року, визначення територіальних вод України нашим законодавством і пропозицію нової угоди, яка би передбачала чітке розмежування з урахуванням сьогоднішніх відносин з Росією. Тобто про спільне використання моря мови бути не може. Колись ми відрахували всі позиції по паралелях і меридіанах, Росія їх не заперечувала, а просто проігнорувала підписання.

Якщо Росія не погоджуватиметься, будемо встановлювати кордон в односторонньому порядку, як на суші. Наприклад, у 2014 році ми почали будувати захисні укріплення, і Росія не була проти. Чому? Бо вони вже були погоджені й визначені на картах, просто не було реальних захисних смуг, фізичного й технологічного розмежування. Ми це зробили – і що? Росія нічого не зробила, а мусила погодитися, бо все відбувалося згідно з міжнародним правом і попередніми двосторонніми угодами.

Джерело Апостроф