Якщо ДНР-ЛНР зникнуть завтра: чотири складних питання щодо Донбасу

Вы здесь

"Київ націлений на силове вирішення конфлікту на Донбасі" – головний тренд щодо України в заголовках російських ЗМІ. "Так звані "Луганська народна республіка" і "Донецька народна республіка" мають бути ліквідовані", - заявляє спецпредставник Держдепартаменту США щодо України Курт Волкер. "Спочатку миротворці заходять і перекривають кордон по всій його довжині. Потім заходять ЗСУ і зачищають Донбас, у стилі "без зброї – живи, зі зброєю – смерть", - інформує український блогер Мартін Брест за підсумками зустрічі з президентом Петром Порошенком. Заради справедливості варто зазначити, що перспектива блискавичного визволення Донбасу поки ще виглядає досить віддаленою, втім, "Апостроф" вирішив розібратися: а якщо війна закінчиться, а псевдореспубліки бойовиків зникнуть, наприклад, вже завтра, що буде...

З бойовиками

Очевидно, що ватажки бойовиків, такі як Олександр Захарченко, Едуард Басурін, Олександр Ходаковський, Леонід Пасічник, Денис Пушилін і багато інших, якщо не будуть ліквідовані спецслужбами РФ чи України, після звільнення Донбасу змушені будуть тікати, наприклад, у ту ж Росію чи Придністров'я, Південну Осетію. Але це верхівка терористів. А куди подінуться рядові бойовики, на яких в Росії ніхто не чекає, а віджати грошей на щасливу старість де-небудь на островах вони не встигли?

На думку координатора групи "Інформаційний спротив" Юрія Карина, в бойовиків три варіанти.

"Вони будуть змушені або здатися, або заховати зброю і самі сховатися, нібито вони ніколи не воювали, або вести партизанську війну, - каже "Апострофу" Карін. – І тут вже українські сили повинні будуть провести реальну антитерористичну операцію: прочесати закинуті підприємства, заводи, шахти, провести розмінування. До речі, Росія продовжить підтримувати таких "партизан" з метою збереження контролю над регіоном".

Ще один варіант для РФ з "утилізації" войовничих маргіналів – відправити їх на війну в Сирію й там і залишити. Однак чи піде Кремль на цей крок, сказати складно, адже це зайві фінансові витрати.

З амністією

Це одне з найголовніших і найболючіших питань повернення Донбасу. Так, у 6 пункті Комплексу заходів з виконання Мінських угод записано: "Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в дію закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України". Звичайно, далеко не факт, що до моменту виведення російських військ з ОРДЛО Україна ще буде керуватися Мінськими угодами, а значить, амністії може й не бути. Правда, державний імунітет від переслідування дає ще чинний закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", однак цей закон передбачає тимчасовий перехідний період, та й депутати можуть його скасувати.

Якщо Мінські угоди все ж продовжать формально діяти в момент звільнення Донбасу, то цілком очевидно, що закон про амністію, який ще повинні написати і ухвалити депутати, не буде поширюватися, наприклад, на Олександра Захарченка в Донецьку або Леоніда Пасічника в Луганську. Але що робити з дрібними клерками в "райрадах", "міськрадах" та інших псевдодержавних установах, які зброї в руках не тримали, але на окупанта все ж працювали? Або з умовним кухарем в одній із "військових частин ДНР", який тримав у руках не автомат, а ополоник, але накладав кашу вбивцям українських солдатів?

Ці питання треба ще обговорити в суспільстві. Правда, вже зараз від деяких політиків лунають варіанти рішень. Наприклад, екс-заступник глави АП Андрій Сенченко в своєму законопроекті "Про прощення", який викликав галас на межі паніки в сепаратистських ЗМІ, пропонує різко скоротити кількість статей Кримінального кодексу, за яким українська влада згодом зможе карати колаборантів.

"Пропонується обмежити цей перелік 25 статтями, хоча якщо притягувати за вуха, "талановитий" слідчий може застосувати 46 статей. Це дозволяє вивести із зони ризику дуже багато людей, які насправді ні в чому не винні, наприклад, вимушено платили податки в ДНР, - пояснює "Апострофу" Сенченко. – З цих 25 статей три статті тяжкі, але вони ж і найбільш розхожі: 110 [Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України], 111 [Державна зрада] і 114-1 [Перешкоджання законній діяльності ЗСУ]. Ми пропонуємо більш гнучке покарання за цими статтями. Наприклад, у статті "Державна зрада" тільки одна робоча перша частина, яка передбачає від 12 до 15 років позбавлення волі. Кого вона може стосуватися? Військовослужбовців та правоохоронців, які зрадили присязі. Але ми запропонували додати в цю статтю ще дві частини: злочини середньої тяжкості, тобто відповідальність за колабораціонізм як форму державної зради, що не спричинило тяжких наслідків, та злочини невеликої тяжкості. Люди, які вчинили злочини за цією статтею середнього та невеликого ступеня тяжкості, можуть розраховувати на прощення, якщо вони покаялися і написали відповідне прошення. Тоді їхнє покарання замінюється на тимчасове обмеження прав від 5 до 10 років".

В принципі, такий варіант виглядає логічним, адже якщо застосувати відносно посібників окупантів на Донбасі букет із 46 статей Кримінального кодексу, то, за словами Сенченка, під відповідальність потрапляє близько 800 тисяч осіб. Для ілюстрації: за даними Мін'юсту, на середину 2017 року у в'язницях України сиділо всього 60 тисяч осіб. Посадити відразу 800 тисяч справді виглядає фантастично.

"Нещодавно прокуратура зробила заяву, що громадяни України, що проживають в Криму, які увійшли до складу незаконних виборчих комісій, скоюють злочини. І це абсолютно правильно, - додає Сенченко. – Але мова йде про 10 тисяч українських громадян, які увійшли до незаконних виборчих комісій. Ми завтра повертаємо Крим. Ми насправді готові посадити 10 тисяч людей тільки за один цей епізод?"

Крім того, проблема амністії має і безліч окремих нюансів. Наприклад, що робити з працівниками ДСНС, які, з одного боку, носять погони і перейшли на бік окупанта, але борються з пожежами та стихійними лихами, рятуючи життя людей? Теоретично їх можна притягнути до відповідальності за державну зраду за принципом "носиш погони – відповідай", але де потім взяти тисячі нових фахівців із досвідом?

З контролем регіону

Швидше за все, особливих сюрпризів щодо Донецької області очікувати не варто. Негласний господар регіону Рінат Ахметов, на думку відомого блогера Дениса Казанського, відновить свій вплив без особливих проблем. Дійсно, недарма ж Ахметов упродовж всього конфлікту вибудовує імідж "доброго друга земляків" і роздає продуктові набори пенсіонерам.

"В Ахметова ж там залишилася власність. Заводи Ахметова не зможуть собі забрати Тимошенко, Тягнибок чи хтось інший, - пояснює "Апострофу" Казанський. – Можливо, на Донбас зайдуть люди з нинішньої влади і спробують щось підгребти під себе: люди з оточення Порошенка, Авакова. Але на великий шматок пирога їм розраховувати не варто, адже всі значні підприємства будуть повернуті власникові".

А ось із Луганською областю все не так однозначно, адже одного явного господаря в регіону не було і до війни. Певний вплив там мав регіонал Олександр Єфремов, але зараз він сидить, а отже, місце наглядача вакантне.

"В Луганській області й до війни не було певних фінансово-промислових груп, які б мали стовідсотковий вплив. Той же Єфремов також не мав там повного впливу, тому регіон не буде таким монолітним, як Донецька область, - розповідає "Апострофу" луганський журналіст Андрій Діхтяренко. – Регіон стане полем протиборства різних політичних угруповань. Навіть зараз на вільній частині Луганської області йде боротьба між людьми Сергія Шахова (нардеп-самовисуванець, - "Апостроф") та "Опозиційним блоком".

З людьми

Після повернення Донбасу, очевидно, суспільна свідомість людей на цих територіях не буде монолітною. Повернеться частина переселенців з інших міст України, які дотримуються проукраїнських поглядів. Їх сусідами будуть, в тому числі, прихильники так званих Л/ДНР і Росії, які нехай зброї в руках і не тримали, але в перспективу "молодих республік" під омофором РФ щиро вірили. Чи не призведе це до нового соціального вибуху?

"Таке зіткнення неминуче, - пояснює "Апострофу" екс-полонений бойовиків, учений-релігієзнавець Ігор Козловський. – Тому для того, щоб запобігти цій ситуації або хоча б мінімізувати її наслідки, про можливі принципи діалогу необхідно думати вже зараз. Але не варто думати, що всі, хто залишився на Донбасі, підтримують Росію. Там є люди, які мають проукраїнську позицію, і ті, хто опинився мимовільними жертвами цієї війни. Звичайно, в них буде образа на Україну, тому тут потрібно працювати зі свідомістю людей через ЗМІ, громадянське суспільство має виступати ініціатором діалогових майданчиків із залученням молоді, починаючи від освітніх і закінчуючи просвітницькими проектами".

У той же час аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич зазначає, що соціальна комунікація між проукраїнськими і проросійськими громадянами на Донбасі – це ще найменша з усіх можливих проблем реінтеграції.

"По-перше, в жодному з подібних конфліктів повернення людей не відбувалося одномоментно. Завжди був якийсь перехідний період, - зазначає "Апострофу" експерт. – Україні доведеться вирішувати більш складні проблеми крім того, як налаштовані люди на цій території. Під час війни на Донбасі з'явилася велика кількість мігрантів, переселенців, та й кого завгодно. Частково це бойовики і члени їхніх сімей, які приїхали на Донбас, а частково громадяни РФ, яким в Росії робити нема чого: вони або засуджені, або мають неприємності в РФ. Тобто досить багато представників "соціального дна" з Росії опинилися на Донбасі. Враховуючи, що Л/ДНР зараз активно займається випуском своїх "документів", починаючи від паспортів, закінчуючи документами, що підтверджують право власності на нерухомість, відокремити цих людей від громадян України буде вельми проблематично. Про це питання у нас поки що не думають. І дуже даремно".

Згідно із законом "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях", Україна готова визнавати тільки два типи документів, виданих окупаційними адміністраціями: свідоцтво про народження і смерть. Усе. Відповідно, відокремити росіян від українців на перший погляд простіше простого: є український паспорт, значить – українець. Але все далеко не так однозначно.

"Україна, звичайно, може не визнавати взагалі ніяких "документів" окупантів, але! Приїхав бойовик з Росії. Він одружився на місцевій мешканці. У них народилася дитина. Окупаційна адміністрація виписала їм свідоцтво про народження. Що робити з цією дитиною? – ставить питання Тишкевич. – Крім того, на території ОРДЛО зараз масово починають вилучати старі українські паспорти і видавати свої, в тому числі дітям, які досягли 16 років, відразу видають "паспорти" ДНР і ЛНР. Є бойовик з Росії з "паспортом ДНР" і є українець, який отримав "паспорт ДНР," й іншого у нього немає і не було. Як відрізнити одного від іншого? Чи приїхала російська сім'я з дитиною 14-ти років з якої-небудь Бурятії. Дитина закінчила школу в Донецьку і отримала "паспорт ДНР". Що робити з цими людьми? Це більш важлива проблема, ніж робота з розумом громадян. Зі своїми домовитися завжди можна, а що робити з тими, для кого в принципі Україна не являє не те, що історичної цінності в глобальному сенсі, але навіть особистої історичної цінності, коли людина народилася і виросла у цій країні? Для них це просто територія".

Джерело Апостроф