Медична реформа: Чи справдяться очікування платників податків

Вы здесь

Розмови про медичну реформу точаться безперестанно. Чого там гріха таїть, є в Україні і її прихильники, є і противники. Тобто однозначного ставлення до анонсованих радикальних змін у системі охорони здоров’я не існує. І це нормально. Але не здається нормальним якесь зневажливе ставлення до бажання українців в результаті всіх змін одержувати врешті якісні медичні послуги безкоштовно, як це й записано в Конституції, на яку вже заміряються, бо, бачте, усе там не так.

Отож чи матимуть мешканці українських міст і сіл гарантовану безкоштовну медицину? Поки обіцяно лише те, що без грошей вестимуть прийом сімейні лікарі, терапевти й педіатри. На цьому все. Бо, бачте, робота всіх інших фахівців, яких поіменували «другою  і третьою ланками», має оплачуватися не лише державним коштом або і взагалі тільки пацієнтом. То чи мають українці підстави вимагати гарантованої Головним Законом країни безоплатної медицини і, що є головним, підстави на це сподіватися?

Згадаймо, що медицина й усі медичні послуги належать до гарантованих державою. Звісно, можна сказати, що, відмовляючись від безоплатної медицини, держава у ставленні до своїх громадян поводить себе точнісінько так само, як гаранти Будапештського меморандуму (язиком плести — не мішок нести), але не будемо зачіпати дражливу й болючу тему. Тим більше, що на ситуацію можна подивитися з іншого боку.

Чому ніхто не говорить, що громадяни України є платниками податків? Які, як відомо, і є головними інвесторами й кредиторами соєї країни. Також не зовсім доречними тут будуть розмови про тіньову економіку або про облікованих чи необлікованих безробітних. Річ у тім, що податки сплачують усі, навіть новонароджені немовлята. І відбувається це через відомий всім податок на додану вартість, який за кожен товар сплачується неодноразово. Чи не здається ця схема шахрайською? Чому про це ніхто не говорить?

Ось приклад. І нехай це буде хліб. Скільки ПДВ сплачується, поки зерно ляже в землю? Сам посівний матеріал, добрива, техніка… Потім вирощений урожай треба продати — і знову ПДВ. Потім переробити на борошно — і знову додана вартість. За тим борошно кілька разів перепродається — від великих гуртових закупівель до дрібних або й розрібу. Потім пекарня. Потім магазин. І ПДВ на кожному етапі. Двадцять відсотків від ціни. І якась частка податків на медицину там є абсолютно точно. У кожному товарі! То, мабуть, платники податків таки ж мають право цими податками користуватися. Чи ні?

Так, українці хочуть справді якісної й справді безкоштовної медицини. І що тут не так? Що тут зле? І ці бажання й сподівання зафіксовані в опитуванні Соціологічної групи "Рейтинг", проведеного в березні на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) й оприлюдненого днями.

Реформа системи охорони здоров’я розпочалася, але чи можуть платники податків розраховувати на те, що сплачені різними шляхами (опосередкованими й неопосередкованими) кошти дозволять одержати гарантовані послуги, до яких належить і безоплатна медицина? По всьому видно, що поки йдеться до того, що зважати на Конституцію МОЗ не збирається. Як, власне, не збирається зважати й на широко, якщо не широчезно, розрекламовану децентрацізацію. Оскільки, як уже відомо, «медичні» гроші розподілятиме Національна служба здоров'я, яка укладатиме договори із закладами охорони здоров’я й закуповуватиме у них послуги медичного обслуговування громадян країни. Подейкують, що цей орган має бути незалежним від лікарень, від місцевої влади чи навіть від МОЗу. Але тоді виходить, що в руках одного органу зосередяться немалі кошти. Чи немає тут підґрунтя для корупції? Хто призначатиме чиновників до цієї Національної служби? Хто матиме право їх контролювати, а якщо знадобиться, то й звільняти? Чомусь здається, що про платників податків тут навіть не думав ніхто… А саме цього, цебто безоплатної медицини, хочуть і на це сподіваються, згідно з даними опитування, 41% українців (чесно кажучи, здається, що насправді ця цифра більша).

Наступне бажання українських платників податків здається ще дивовижнішим — вони очікують гарантованої якісної діагностики і якісного лікування. Напрошується висновок, що зараз якість найважливіших складових медичних послуг під великим сумнівом. Звісно, всі пам’ятають, про злиденні зарплати українських медиків, але що сталося з клятвою Гіппократа? Принагідно хочеться поцікавитись, чи справді в результаті оголошеної медичної реформи лікарі одержуватимуть анонсовані в.о.міністра суми, а також скільки мають одержувати інші працівники галузі, які жодних декларацій ні з ким не підписуватимуть. Та і якісне лікування на 370 грн. на рік здається дещо сумнівним. Навіть за міжнародними протоколами, на використання яких сподіваються 23% опитаних.

Також хочеться нагадати, що в травні минулого року, згідно з результатами опитування КМІС, тільки 38% українців вважали, що мають хороше або навіть дуже хороше здоров’я. Натомість поганим чи дуже поганим своє здоров’я вважали 20% опитаних. Зважаючи на ситуацію в країні і в медицині зокрема, не випадає навіть сподіватися, що ситуація з того часу покращилась.

Чи справдяться очікування українських платників податків стосовно медицини, покаже тільки час. Хотілося б, щоб справдились. Але ж реформа…

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити

Медична реформа: Чому збираються заборонити рекламу ліків і народну медицину, або Опала для меду й жаб’ячих лапок

Медична реформа: Листки непрацездатності відтепер не продаватимуться

Медична реформа: Куди мають подітися люди з інвалідністю?

Медична реформа: Чи справді доктор Хаус вчитиме українських лікарів

Медична реформа: Чи так уже й просто обрати сімейного лікаря