«Ми повернемося до Криму, якщо будемо боротися» – Рефат Чубаров

546787.jpg

Яким був 2018 рік для окупованого Росією українського Криму на міжнародних майданчиках? Чи продовжить світове співтовариство підтримувати Україну і засуджувати Росію? Які питання в першу чергу хвилюють кримчан? Відповіді на ці запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії шукають ведучий Олександр Янковський і народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Рефат Чубаров

Яким був 2018 рік для окупованого Росією українського Криму на міжнародних майданчиках? Чи продовжить світове співтовариство підтримувати Україну і засуджувати Росію? Які питання в першу чергу хвилюють кримчан? Відповіді на ці запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії шукають ведучий Олександр Янковський і народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

– Давайте уявимо, що ви років через 10 сидите в своєму кабінеті в Сімферополі, і вас просять написати невелику главу про 2018 рік. Про що б ви розповіли?

– Я б написав, що 2018-го кардинальний, радикальний прорив, що очікувався нами тоді, не трапився. Але це був рік зміцнення нашого партнерства з іншими урядами, державами, а також більш чіткого визначення міжнародною спільнотою свого ставлення до Росії. Відповідно, 2018-й послужив одним із кроків до деокупації Криму.

– Звісно ж, йдеться про грудневі резолюції Генасамблеї ООН?

– Так, було дві резолюції. Перша стосувалася питань мілітаризації Азовського моря, друга – ситуації з правами людини в окупованому Криму. Держави-члени ООН своїми голосами підтримали позицію України і закріпили за Росією статус агресора. Дві резолюції стали обрамленням 2018 року. Цьому передували запеклі протистояння на інших міжнародних майданчиках. Давайте згадаємо Парламентську асамблею Ради Європи: Росію позбавили можливості брати активну участь у ній, призупинивши членство, і вже третій рік Росія намагається відновитися. 2018-го були обґрунтовані побоювання, що їй це вдасться. Уже в відкриту в цю боротьбу були кинуті чиновники найвищого рівня в Раді Європи.

– Ви маєте на увазі європейських чиновників?

– Так, наприклад, генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, який відкрито закликав відновити Росію, оскільки стояло питання про її фінансову участь у ПАРЄ. Але можу сказати, що до кінця року тут вже остаточно Росії дана відсіч. Я не виключаю, що в січні 2019-го Росія, замість того, щоб зробити чергову спробу відновлення членства, може взагалі подати заяву про вихід із цієї організації. Таким чином Росія буде третьою такою державою – після Білорусі, чиє членство також призупинено, і Ватикану, який просто не бере участі в таких організаціях.

– Але чому Росія так прагне відновити своє право голосу в ПАРЄ?

– Без ефективної участі в міжнародних організаціях Росії не вдасться переломити ізоляцію – перш за все, в плані економіки. Ми в Україні цілком обґрунтовано висловлюємо невдоволення рівнем санкцій, визначених лукавством західних країн, але треба визнати, що санкції дуже сильно б’ють по Росії. Участь у Раді Європи для неї надзвичайно важлива – це якщо не індикатор наявності демократії і свободи, то хоча б прагнення до цих норм і стандартів. Я як народний депутат України працюю на двох міжнародних майданчиках, де присутня Росія, – це ОБСЄ і Парламентська асамблея країн Чорноморського економічного співробітництва, ПАЧЕС. В ОБСЄ Росія надзвичайно активна, але їй не вдається навіть мінімально поліпшити свій імідж, тому що не вистачає Ради Європи. З одного боку, Росія в змозі на рівні ОБСЄ провалити будь-які ініціативи, коли даються оцінки членам організації, там усі рішення схвалюються консенсусом. З іншого боку, оцінки Росії – вкрай негативні, її підтримує буквально кілька держав.

– Які країни 2019 року повинні бути в пріоритеті для українських дипломатів? Із ким необхідно працювати?

– Тут будь-який напрямок може бути як підтримано, так і оскаржено. Здавалося б, наші європейські партнери незмінні в своїх принципах, але це не означає, що ми не повинні звертати увагу на роботу з ними. Вони оцінюють нас, виходячи з того, що у нас відбувається всередині держави. Наші очікування можуть не виправдатися в частині західних партнерів, якщо ми не враховуємо їхні уявлення про норми демократії в Україні. Тому я завжди був би вдячний партнерам, які нас підтримують, і дуже уважний до їхніх настроїв. Я б також приділяв увагу державам, які входять в Організацію ісламської співпраці, арабським країнам. Ми отримуємо від них набагато менше голосів підтримки, ніж могли б. Ну і, звичайно, ми повинні висловлювати все тим, хто виступає проти природних наших прав – Білорусі, Вірменії, які, підтримуючи Росію, не поважають нашу територіальну цілісність і право на суверенітет. Ми не повинні від них відвернутися, але потрібно пояснювати їм нашу позицію.

– Протягом року ми чули від різних українських відомств, що на пунктах пропуску на адміністративному кордоні з Кримом будуть створені два центри надання адміністративних послуг, але це так і не було зроблено. Чому так вийшло, на вашу думку?

– Важко сказати. Кошти на це були передбачені в бюджеті України. Міністерство з питань тимчасово окупованих територій захистило проект, і його реалізація розпочалася. Поки не можу сказати нічого про результати. У нас немає координації всіх цих структур, які займаються Кримом, між собою, і, відповідно, немає чіткого запиту за недозволені питання, які самими ж цими відомствами і анонсувалися.

– А як щодо поправок в українське законодавство щодо Криму?

– Ми закінчили роботу з підготовки змін і доповнень до Конституції України в частині розділу 10 «Автономна Республіка Крим», підготували два законопроекти про статус Криму, кримськотатарського народу і про корінні народи в Україні, але, на жаль, не зібралася конституційна комісія. Відповідно, президент не може внести їх до Верховної Ради. Втім, він тепер це зможе зробити без неї, але подивимося на його дії протягом 2019 року. Крім цього, не вдалося скасувати закон «Про вільну економічну зону «Крим», через який внутрішньо переміщені особи мають певні труднощі в користуванні своїми правами. Ці питання залишаються за законодавцем.

– Але ж була і реальна допомога, чи не так?

– 2018 року кожна сім’я політв’язня в Криму отримала нехай і не дуже велику допомогу, але досить відчутну, щоб уже надавати правову допомогу своїм близьким, які позбавлені волі. Уряд України разово виділив кожній такій сім’ї по 100 тисяч гривень. Ми налаштовані на те, щоб схвалити постійний закон і щоб така допомога не залежала від політичних кон’юнктур.

Рефат Чубаров

– Що просять у вас сьогодні кримчани?

– Якщо спробувати узагальнити і виразити одним словом – вони вимагають чесної такої уваги. Вони хочуть, щоб із ними говорили від імені української держави, щоб із ними говорили політики, ЗМІ. Якщо їхні очікування не будуть виправдовуватися, вони хочуть знати правду: коли? Слово «коли», напевно, звучить найчастіше. Про що б ми не говорили, все закінчується питанням: «Коли?». Постійна комунікація з людьми в Криму – напевно, одна з найважливіших наших дій.

– Кримські татари чекали повернення на батьківщину 46 років. Де знайти сили, щоб такий процес пережити, дочекатися і вистояти?

– Я виключаю, що нам доведеться чекати і боротися стільки, скільки довелося цілому народові чекати повернення на батьківщину. Наше повернення до Криму, а Криму – під український суверенітет, можливе лише тоді, коли люди в це віритимуть і боротимуться. Кожен, хто зараз у Криму, – і кримські татари, і люди інших національностей, які залишаються вірними Україні, які просто не сприймають зло і несправедливість, які переконані в тому, що в цьому світі не сила повинна вирішувати всі питання, а добро, – вони повинні очікувати цих змін. А ми повинні робити все, щоб повернутися до тих, хто на нас чекає. Віра і дія – ось два таких слова, які повинні визначати наш стан.

Олександр Янковський для Крим.Реалії

Джерело: Радіо Свобода

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Коментарі

Реклама


загрузка...
Loading...

Реклама