Бала прокоментував план розсадки депутатів у ВР

Директор Агентства моделювання ситуацій, відомий політолог Віталій Бала прокоментував розсадку депутатів у залі засідань ВР. Він наголосив, що план розсадки  нардепів показує, що «Слуга народу» не рахується з іншими партіями. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис політолога у соціальній мережі фейсбук.

Віталій Бала пише: «Про місця сидіння у Верховній Раді.

  1. План розсадки депутатів показує, що партія “Слуга народу” не рахується з іншими партіями, що пройшли до парламенту.
  2. Фактично партія СН вказує іншим партіям їхнє місце у прямому і переносному значенні у наступній ВР.
  3. Така поведінка партії СН заперечує всі заяви про демократію і т.д. і т.п., “слуга” у такий спосіб демонструє небажання служити народові, а бажання панувати».
Також читайте: АР’ЄВ ПРО ПІДХІД НОВОЇ ВЛАДИ ДО ФОРМУВАННЯ КОМІТЕТІВ ВР

Нагадаємо, що народний депутат України Володимир Ар’єв вчора прокоментував підхід нової влади до формування комітетів Верховної Ради. Він заявив, що те, що «слуги» диктують конкретну цифру щодо кількості депутатів від конкретної політсили у тому чи іншому комітеті, що позбавляє фракції права вибору, що є явною ознакою авторитаризму.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Уряд Гонконгу готовий до діалогу з громадянами

Після тривалих масових протестів адміністрація Гонконгу готова “вислухати людей”, заявила її голова Керрі Лам. Утім, жодної конкретної пропозиції щодо самого діалогу з демонстрантами від уряду ще не надходило. Про це розповідає DW.COM.

На тлі тривалих масових акцій протесту  керівництво адміністрації Гонконгу висловило готовність до діалогу з громадянами. Про це в вівторок, 20 серпня, заявила голова адміністрації Керрі Лам. Вона зокрема оголосила про “платформу для діалогу”, передає агенція новин dpa.

За словами Лам, вона та її команда “рішуче готові вислухати, що люди мають сказати”. Утім, політикиня жодним чином не згадала, що йдеться саме про діалог з демонстрантами. Натомість йдеться про діалог “з людьми з різних сфер життя”, зазначила Лам.

Вона також пообіцяла провести розслідування скарг протестувальників про недоречне застосування сили поліцією у сутичках з демонстрантами, що сталися під час минулих акцій протесту. Однак наголосила, що займатиметься цим розслідуванням спеціальний наглядовий орган поліції, а не незалежна комісія, як того вимагали протестувальники.

Як повідомлялося, минулими вихідними в Гонконзі відбулася мирна акція протесту, що за даними організаторів, зібрала більше мільйона осіб. Натомість поліція наводить значно менші цифри щодо кількості учасників акції.

Також читайте: ПРОТЕСТИ В ГОНКОНЗІ: НА ВУЛИЦІ МІСТА ВИЙШЛИ МАЙЖЕ 2 МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ

Нагадаємо, масове обурення громадян Гонконгу спричинив розгляд поправок до закону про екстрадицію правопорушників за запитом Пекіна до материкового Китаю. Нинішні акції протесту стали наймасовішими в Гонконзі від часу передачі цієї колишньої британської колонії Китаю в 1997 році. Хвиля протестів, котра триває з червня, вже спричинила значні втрати для економіки автономії, насамперед для туристичної та транспортної галузей.

Натомість уряд Китаю звинувачує учасників протестів у насильстві, вандалізмі та “тероризмі”. Днями китайські військові та силовики провели навчання поблизу Гонконгу, де зокрема відпрацьовувався силовий розгін демонстрацій.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Ар’єв про підхід нової влади до формування комітетів ВР

Народний депутат України Володимир Ар’єв прокоментував підхід нової влади до формування комітетів Верховної Ради. Він заявив, що те, що «слуги» диктують конкретну цифру щодо кількості депутатів від конкретної політсили у тому чи іншому комітеті, що позбавляє фракції права вибору, що є явною ознакою авторитаризму. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис політика у соціальній мережі фейсбук.

Володимир Ар’єв пише6 «Я від початку ставився скептично до демократичності в намірах і проєвропейських принципах нової влади, попри надії певної кількості моїх знайомих. Поки мій скепсис підтверджується фактами. Парламент – є демократичним інститутом. Дотримання прав – ознака демократії. Дотримання прав меншості – ознака зрілості. Зараз ці права зневажають. Спочатку слуги забрали собі непропорційно всі комітети під керівництво, кинувши на 4 опозиційні фракції 2 керівні посади. Тепер диктують скільки опозиційним фракціям можна делегувати депутатів в комітети. Диктують конкретну цифру, що позбавляє фракції права вибору, що є явною ознакою авторитаризму. Я не буду розбирати пріоритети, чому євроінтеграції і свободі слова запропонували найменшу чисельність. Напевно з тої самої причини, що я написав вище. У цивілізованому світі визначають не диктатом, а граничними розмірами: наприклад, в комітеті Х – 10-12 депутатів, в комітеті Y – 20-24. Тоді це залишає право вибору. Те, що зараз є, і близько не є демократичним підходом.

А тим, кому все лукашенківське, що відбувається, поки подобається, я хочу нагадати історію про те, що колись цей дзвін задзвонить і по вас. Навіть, якщо в це поки не хочеться вірити».

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

У Гонконзі на акцію протесту вийшли десятки тисяч громадян

Цієї неділі на антиурядову демонстрацію в Гонконгу вийшли десятки тисяч громадян. Місцем збору мітингарів став міський парк Вікторії. Лунають заклики втриматися від насильства, розповідає DW.COM.

У Гонконзі не вщухають масові антиурядові протести. У неділю, 18 серпня, тисячі громадян зібралися на демонстрацію в міському парку. За даними журналіста інформагенції dpa, кількість учасників вимірюється сотнями тисяч. Агенції Reuters і AP повідомляють про десятки тисяч демонстрантів.

Вулиці навколо парку Вікторії також переповнені мітингарями, повідомляє кореспондент dpa. Багато промовців закликають учасників демонстрацій не вдаватися до насильства. Акція протесту відбувається попри сильну зливу, тому колони учасників рясніють парасольками. Більшість демонстрантів зодягнені у одяг чорного кольору.

Самі протестувальники запевняють, що вийшли на вулиці для того, аби продемонструвати уряду свою рішучість, передає агенція новин AP. Серед іншого, вони знову нагадали свої головні вимоги до керівництва адміністрації Гонконгу, в тому числі цілковите скасування планів щодо зміни законодавства про екстрадицію, а також проведення незалежного розслідування застосування поліцією сили проти демонстрантів під час попередніх виступів.

Як повідомлялося, напередодні в Гонконзі відбулася масштабна акція вчителів, котрі вийшли на вулиці з метою підтримки учасників антиурядових виступів. Вчорашні акції відбулися мирно, поліція не застосовувала сльозогінний газ. Водночас відбулася також і проурядова акція, чиї учасники підтримували дії поліції проти мітингарів під час минулих акцій.

Також читайте: НА МАСШТАБНУ АКЦІЮ ПРОТЕСТУ У ГОНКОНЗІ ВИЙШЛИ ВЧИТЕЛІ

Нагадаємо, масове обурення громадян Гонконгу спричинив розгляд поправок до закону про екстрадицію правопорушників за запитом Пекіна до материкового Китаю. Нинішні акції протесту стали наймасовішими в Гонконзі від часу передачі цієї колишньої британської колонії Китаю в 1997 році. Хвиля протестів, котра триває з червня, вже спричинила значні втрати для економіки автономії, насамперед для туристичної та транспортної галузей.

Днями китайські військові та силовики провели навчання поблизу Гонконгу.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

На масштабну акцію протесту у Гонконзі вийшли вчителі

Попри сильну зливу, тисячі вчителів у Гонконгу вийшли на демонстрацію до резиденції голови адміністрації автономії Керрі Лам. Водночас у Гонконгу відбувається проурядова акція на підтримку дій поліції. Про це розповідає DW.COM.

У Гонконзі поновилися масові протести . У суботу, 17 серпня, тисячі вчителів зібралися на демонстрацію. Колона з демонстрантами пройшла до резиденції керівниці адміністрації Гонконгу Керрі Лам.

Як повідомляє кореспондент AP, вчитлі несли плакати з написами “Захистимо майбутнє покоління”. До металевої загорожі навколо резиденції очільниці адміністрації Гонконгу мітингарі поприв’язували білі стрічки, аби продемонструвати свою підтримку вимогам учасників попередніх акцій протесту, серед яких було багато старшокласників і студентів.

Мітингарі наполягали на тому, щоб керівництво адміністрації Гонконгу дослухалося до вимог протестувальників та припинило “насильство поліції” під час розгону демонстрацій громадян.

Після обіду люди почали збиратися на демонстрації у двох популярних туристичних районах міста. Учасники нинішніх акцій протесту мають на меті показати Пекіну та призначеним керівникам адміністрації Гонконгу, що рух протестів, котрий розпочався ще у червні цього року, і досі має широку підтримку серед населення, передає агенція новин AFP.

Водночас в іншому районі міста відбувається проурядова демонстрація. Її учасники висловлюють підтримку діям поліції. Багато з них тримають прапори КНР.

Також читайте: ПОЛІЦІЯ ГОНКОНГУ ЗАСТОСУВАЛА ПРОТИ МІТИНГАРІВ СЛЬОЗОГІННИЙ ГАЗ

Нагадаємо, масове обурення громадян Гонконгу спричинив розгляд парламентом поправок до закону про екстрадицію правопорушників за запитом Пекіна до материкового Китаю. Нинішні акції протесту стали наймасовішими в Гонконзі від часу передачі цієї колишньої британської колонії Китаю в 1997 році. Хвиля протестів вже спричинила значні втрати для економіки автономії, насамперед для туристичної та транспортної галузей.

Днями китайські військові та силовики провели навчання поблизу Гонконгу.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Коментар: Китай і Гонконг – принцип “одна країна – дві системи” під загрозою

Демонстранти в Гонконзі виступають проти втручання з Пекіна. Однак влада міста не поспішає дослуховуватися до протестувальників. Принцип “одна країна – дві системи” опинився під загрозою, вважає Данг Юан.

Цієї неділі сотні тисяч людей знову вийшли на вулиці в Гонконзі. Вони вимагали цілковитого припинення розгляду законопроєкту про екстрадицію і відставки глави адміністрації Гонконгу Керрі Лам. Розлючені протестувальники виступають не лише проти законодавчої ініціативи як такої, а і проти китаїзації їхньої території. А також за збереження гонконзької ідентичності.

Гонконг кардинально відрізняється від материкового Китаю

Гонконзька конституція гарантує дотримання громадянських прав і свобод у колишній британській колонії. Демократичний суспільний лад західного зразка, верховенство права, свобода преси й висловлювань – слова, чужі для материкового Китаю. Китайський політик-реформатор Ден Сяопін сформулював принцип, який став основоположним для возз’єднання території з Китаєм: “Одна країна – дві системи”. Це мало означати, що Китай перебирає на себе лише формування зовнішньої політики та питання оборони, усе решта залишається сферою самоврядування жителів Гонконгу. Таким чином Гонконг має особливий статус і є по суті абсолютно відмінним від материкової частини країни: інша політична система, інша валюта, інший діалект, інші розетки й лівосторонній рух. Жителі Гонконгу пишаються цим.

Однак політична реальність виглядає абсолютно інакше, а законопроєкт про екстрадицію став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння. Жителі Гонконгу невдоволені постійним втручанням з боку Пекіна. Посол Китаю у Великобританії хоч і заперечив те, що зміни до закону про екстрадицію були ініційовані Пекіном, однак є багато ознак, які вказують саме на це. Так, час виступів під час розгляду законопроєкту був обмежений, а сам розгляд відбувався із великим поспіхом.

Який уряд може собі дозволити не дослухатися до протестів, коли на вулицю вийшов кожен сьомий виборець? Однак адміністрація Гонконгу на чолі з Керрі Лам великою мірою залишається непохитною. Зроблена в суботу заява про призупинення розгляду законопроєкту не змогла вдовольнити вимоги протестувальників.

Так, те, що житель з Гонконгу, який у 2018 році вбив свою вагітну подругу на Тайвані і пізніше зізнався у злочині, за чинним законодавством не може бути екстрадований, – це правда. Однак скасування загальної заборони екстрадиції до материкового Китаю, Тайваню й Макао замість створення такої опції залежно від конкретного випадку – не є адекватним рішенням і не сприятиме досягненню мети.

Переслідування критиків режиму

Хто ж може бути зацікавлений у якнайшвидшій появі такої можливості видачі правопорушників? Ви ще пригадуєте торгівця книжками Лі Бо із крамниці Causeway Bay Books, який продавав заборонені на материку викривальні книжки? У 2015 році він зник у Гонконзі, а пізніше “знайшовся” на території материкового Китаю. За інформацією офіційного Пекіна, він виїхав добровільно – при цьому в нього навіть не було при собі документів. А прикордонні служби Гонконгу не зафіксували легального виїзду цієї особи.

Або ж приклад мультимільярдера і підприємця Ксяо Джинхуа, до якого, як повідомляла у 2017 році Financial Times, перед його віпапартаментами заговорили “п’ять або шість співробітників держбезпеки Китаю в цивільному і доправили його разом із двома його охоронцями на материк”. Місцеперебування бізнесмена і звинувачення на його адресу і досі невідомі.

Попередні законодавці Гонконгу обґрунтовано пояснили, чому підозрюваних у злочинах донині не можна було естрадувати на материкову частину Китаю. Тому що там неможливе чесне судочинство, а органи правосуддя не є незалежними. Також на території Гонконгу могли би затримувати закордонних активістів і критиків режиму, яких Китай воліє притягти до відповідальності, – навіть якщо вони лише летять із пересадкою в Гонконзі. Рано чи пізно це могло загрожувати кожному в Гонконзі, який би вже нічим не відрізнявся від будь-якого іншого міста на території Китаю.

Справжньої демократії у Гонконзі вже немає

Згідно із п’ятою статтею конституції Гонконгу, йому гарантована свобода дій протягом 50 років. Однак через 22 роки після повернення до складу Китаю все це виглядає інакше. Від справжньої демократії не лишилося і сліду.

Прямі вибори численних членів законодавчої ради та глави адміністрації, які були чітко передбачені конституцією, відкладені у довгу шухляду. В обох випадках Пекін має в руках важелі впливу. Главу адміністрації обирає комітет, абсолютну більшість у якому мають прокитайські функціонери. А у міському парламенті лише 35 із 70 місць обираються напряму. У парламенті нинішнього скликання демократична фракція має лише 26 мандатів. Із роллю маріонетки Пекіна не згодна передусім молодь у Гонконзі. Вона створила нову партію, яка виступає за незалежність території.

Пекін поки що зачаївся і виступає проти “закордонного втручання у його внутрішні справи”. Через цензуру на території материкового Китаю не можна  прочитати про масові демонстрації – буквально нічогісінько. Керівництву Комуністичної партії буде достатньо, якщо принцип “одна країна – дві системи” залишатиметься лише на папері. Адже папір стерпить усе.

Автор Данг Юан

Джерело: DW.COM

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Сергій Грабовський про «референдум за мир», логіку «95 кварталу» та досвід Гітлера і Лукашенка

Під час пікету Адміністрації президента України вдовами загиблих бійців у війні з Росією. Їх обурила ідея референдуму щодо миру з Росією, яку озвучив голова АП Андрій Богдан. Київ 23 травня 2019 року

Пристрасті за референдумом

Винесення питання про укладення мирних домовленостей із Росією на референдум є способом з’ясувати думку суспільства – це заявив президент України Володимир Зеленський на зустрічі з громадськими активістами. «Ми повинні чути кожну людину. Це не законодавчий референдум, а інформаційний: громадяни, що ви думаєте. Це нормальна розмова з людьми», – сказав Зеленський.

Можливо, й «нормальна», але тільки в межах логіки «95 кварталу», а не політико-правової практики. По-перше, жодні «інформаційні референдуми» у світовій практиці досі не зустрічалися і навряд чи зустрінуться. По-друге, щоб дізнатися – навіть із більш високою точністю, ніж на референдумі, – що саме думають громадяни, достатньо провести соціологічне опитування, охопивши десь так 30 тисяч респондентів, що покаже ситуацію і в загальнодержавному, і в регіональних розрізах. По-третє, на референдум потрібно не менше ніж 2 мільярди гривень, а це означає скорочення витрат чи то на соціальні потреби, чи то на армію, чи на освіту. По-четверте, референдум самим фактом свого проведення викличе суспільну нестабільність і новий відтік капіталу з України (дострокові парламентські вибори вже мають наслідком те, що почали йти деякі західні інвестори – поки що без гучних заяв, просто виводячи кошти).

Але, попри елементарне нерозуміння, що таке референдум і які його різновиди існують, це слово постійно звучить в політичному лексиконі влади. Вона має намір запровадити практику постійних референдумів, як загальнодержавних, так і місцевих, тим самим перетворивши пряме народне волевиявлення на ключовий елемент політичної системи України. Мовляв, оце й буде справжня демократія. Якщо після парламентських виборів президентська команда здобуде контроль над Верховною Радою й урядом, то ця команда зможе втілити чимало своїх ультра-демократичних ідей, якщо її вчасно не спинять. Бо насправді торжество референдумоманії призведе до краху демократії в України та втрату її територіальної цілісності.

Референдум – це ще не демократія

Адольф Гітлер, 1938 рік

Референдум зовсім не є питомою ознакою демократії. Згадаймо лише, що великим любителем усенародних голосувань був Адольф Гітлер. Він у 1934 році на підставі референдуму легітимізував своє всевладдя, об’єднавши посади президента і райхсканцлера. Голосування не було одностайним – проти висловилися понад 10% виборців, і вони не зазнали репресій. А за рік до цього на підставі так само референдуму Німеччина вийшла з Ліги Націй – попередниці ООН, – бо та, мовляв, небезпечна для німців, нав’язуючи їм чужу волю та руйнуючи етичні пріоритети (95% голосів «за»). Надалі Гітлер не раз ініціював референдуми з питань легітимації територіальної експансії (вони, за звичаями того часу, звалися плебісцитами).

Німеччина, 10 квітня 1936 року. Цього дня Адольф Гітлер виступив перед більше ніж мільйоном селян, які зібралися біля міста Ганновера

Й аншлюс Австрії був у 1938 році оформлений плебісцитом – через місяць після окупації цієї країни.

То чи дивно, що Конституція нинішньої ФРН забороняє референдуми?

Олександр Лукашенко, 1996 рік

І президент Білорусі Олександр Лукашенко полюбляє референдуми. Перший із них (1995) легітимізував повернення до совєтської (з незначними змінами) державної символіки та надання російській мові статусу другої (реально – першої) державної (за це проголосувало понад 80% виборців). Крім того, президент отримав право достроково розпустити парламент. Другий референдум (1996) легітимізував суперпрезидентську форму правління (де-факто – диктатуру) і водночас відкинув скасування смертної кари, вільний продаж землі та виборність місцевих органів влади (ці питання запропонував парламент, після цього розігнаний Лукашенком).

Мітинг опозиції проти референдуму, ініційованого президентом Білорусі Олександром Лукашенком, щодо розширення президенстких повноважень. Мінськ, 19 жовтня 1996 року

Третій референдум (2004) дозволив Лукашенку обиратися президентом стільки разів, скільки йому захочеться. Проти цього виступило лише 11% учасників голосування.

Можуть сказати: та це ж приклади з життя держав, де існує лише фікція демократії! ОК, згадаймо проведений 2016 року референдум у дуже демократичних Нідерландах щодо Угоди про асоціацію між ЄС і Україною. Тоді з 12.862.658 нідерландських виборців «ні» асоціації сказали 2.509.395 – і саме вони виграли референдум в силу специфіки законів цієї країни. Виявляється, щоб унеможливити такий результат, прихильники Асоціації мали б агітувати голландців… зігнорувати референдум, тобто виявити свою громадянську пасивність. Тоді б у голосуванні взяло участь менше, ніж 30% усіх виборців, і результати референдуму були б недійсними, а так на виборчі дільниці прийшли аж 32% громадян, і простої їхньої більшості вистачило…

Єдина, мабуть, країна, де здійснення демократії через референдуми має успіх – це Швейцарія. Проте варто не забувати, як вона до цього йшла, які політичні буревії (іноземна окупація, спроби поділу держави між сусідами, тривалі громадянські війни) трусили її у ХІХ столітті. Та й у ХХ столітті вона мала чимало проблем (скажімо, Гітлер прагнув розколоти швейцарців і був уже готовий віддати наказ на вторгнення – але швейцарська нація довела свою єдність і готовність запекло воювати). Тож чи не варто зачекати з референдумізацією, поки Україна не набуде значний демократичний досвід?

Скажуть: у нас же був міжнародно визнаний референдум на підтримку незалежності! Так, був. А перед цим, теж у 1991 році, був всесоюзний референдум з навмисно нечітко сформульованим запитанням (три питання в одному), який також дав позитивний результат. Був і ганебний референдум 2000 року, фальсифікований на всіх стадіях…

Шлях до капітуляції?

Та повернімося до референдуму про «мирні домовленості з Росією». На думку експертів, остання погодиться лише на фактичну капітуляцію України, тобто на конфедеративний статус «ЛДНР» у складі Української держави та або на визнання анексії Криму, або на винесення питання про Крим «за дужки» міждержавних відносин, – мовляв, будемо потихеньку обговорювати цю проблему, а тим часом нормалізуємо відносини. Україна нехай надасть дніпровську воду для півострова, натомість Росія поверне той металобрухт, на який за ці роки перетворилися захоплені у Криму кораблі та танки ЗСУ…

Під час пікету Адміністрації президента України вдовами загиблих бійців у війні з Росією. Їх обурила ідея референдуму щодо миру з Росією, яку озвучив голова АП Андрій Богдан. Київ 23 травня 2019 року

А окуповані зони Донбасу? Легітимізувати маріонеткову «владу», дати змогу десяткам тисяч амністованих бойовиків розповзтися по всій Україні та вільно їздити до Європи? Ба, ще й повністю взяти на утримання поруйновану економіку цих зон? Такого типу «домовленості» апріорі викличуть глибокий суспільний розкол, причому більш освічена та досвідчена частина українців (яка знає, що домовленості з Росією вартують не більше, ніж папір, на якому вони зафіксовані, якщо вони не підперті військово-політичною силою) може опинитися в меншості. А змучена нестатками більшість проголосує «за мир», не розуміючи, що вона робить. Наслідки стануть для України катастрофічними. Не стану описувати сценарії можливого розвитку подій і перебігу суспільно-політичної конфронтації, зазначу лише, що 2014 рік буде дитячим садочком у порівнянні з тим, що здатен принести «референдум за мир». Адже Росія під час проведення такого референдуму не зупинить «гібридну війну», навпаки, вона її лише посилить, використавши сприятливу ситуацію.

Невже все це не розуміють «референдумомани»? Сумно, якщо так…

Автор: Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Джерело: Радіо Свобода

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Масові демонстрації з вимогою відставки президента тривають у Судані

У столиці Судану тривають масові акції протесту з вимогою відставки нинішнього президента країни Омара аль-Башира. Під час виступів загинув один цивільний.

Тисячі суданців вийшли на вулиці столиці країни Хартум, вимагаючи відставки президента країни Омара аль-Башира, який перебуває при владі майже 30 років. Протести, котрі з новою силою спалахнули напередодні, тривають також і в неділю, 7 квітня, передає агенція новин AFP.

Учасники протесту другий день поспіль стоять поблизу штаб-квартири збройних сил Судану, на території якої розташовані також президентський палац і міністерство оборони країни. Скандуючи гасло “мир, справедливість, свобода”, вони наполягають на зміні влади в країні.

Напередодні повідомлялося про загибель одного цивільного під час протестів. Того дня поліція застосувала проти мітингарів сльозогінний газ та відтіснила їх від штаб-квартири збройних сил Судану. Нинішні протести стали наймасштабнішими з початку антипрезидентських виступів у грудні 2018 року.

Відтоді поліція неодноразово вдавалася до жорстких заходів проти демонстрантів. Утім, армію для придушення виступів населення влада країни поки що не застосовувала.

Під час антипрезидентських акцій загинули не менше 32 осіб

Згідно з офіційними даними, під час антипрезидентських акцій загинули вже 32 особи. Натомість правозахисна організація Human Rights Watch наводить інші цифри – 51 жертву, в тому числі медпрацівників та дітей.

До акцій протесту в грудні минулого року призвело подорожчання цін на хліб, але вже невдовзі мітингарі стали вимагати відставки президента, котрий авторитарно керує країною з кінця 1980-х років.

Омар аль-Башир прийшов до влади в 1989 році після путчу, який підтримали ісламісти. Міжнародний кримінальний суд (МКС) оголосив його в розшук за підозрою в скоєнні військових злочинів і проведенні геноциду в провінції Дарфур.

Джерело: DW.COM

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Коментар: Вибори в Україні – виклик для Зеленського, Порошенка і… Путіна

Карикатура Сергія Йолкіна, 2016 рік

“Барнаул – наш”! Чим менше у Кремля залишається важелів впливу на стан усередині країни, тим вищим є шанс провокації проти України, вважає російський журналіст Костянтин Еггерт.

Державна дума РФ обговорює найважливіше для повсякденного життя громадян Росії питання – визнавати чи ні результати президентських виборів в Україні? Між тим, мислячі росіяни вже встигли позаздрити українцям, тому що востаннє щось, хоча б відносно схоже на демократичні вибори глави держави, у житті громадян РФ відбувалося у 1996 році. Тоді Борис Єльцин не зміг у першому турі набрати необхідної кількості голосів і тільки у другому переміг Геннадія Зюганова.

Економіка і корупція – найболючіші теми в Україні

Після цих виборів в Україні стало зрозуміло – політичний і психологічний розрив між самопочуттям українців і росіян величезний. Попри всі (значні) проблеми українське суспільство звикло до того, що від його слова дійсно залежить доля влади. І навіть на п’ятому році війни з Росією Україна не розчарувалася в демократії. Ставка Петра Порошенка на те, що люди будуть голосувати за нього – перш за все як за верховного головнокомандувача воєнного часу – виявилася недостатньою, щоб забезпечити йому перемогу в першому турі.

Роздуми на тему “Який кандидат вигідніший для Кремля?” абсолютно не мають сенсу. Відповідь на це питання проста: “Жоден”. Найбільш промосковський із учасників Олег Бойко не увійшов до трійки лідерів і не мав шансів від самого початку. Війна з Росією була однією з тем передвиборчої кампанії, але все ж не найголовнішою. Не тому, що українці раптом про неї забули. Так, сьогодні стан економіки і корупція для виборців важливіші за все. Але це зовсім не означає, що українці чекають від майбутнього президента, хто би ним не став, здачі на милість Володимира Володимировича. Просто вони усвідомлюють протистояння з Москвою як даність на багато років уперед.

Думаю, у Кремлі вже зрозуміли, що жодного промосковського президента, прем’єра або парламенту в Києві їм за життя не побачити. І тепер питання в тому, що путінському керівництву з цим робити.

Точно не “вибори Путіна”

Варіант перший – залишити все, як є. Годувати Донбас, підживлювати розвідмережі та провокаторів на решті території України, частувати аудиторію вдома розповідями про жахи життя за “фашистсько-бандерівського режиму”. Це поки що здається найбільш вірогідним сценарієм.

Проте Росія-2019 все ж помітно відрізняється від Росії-2014. “Кримська ейфорія” минула остаточно. Держпропаганда міцно запевнила росіян в тому, що Крим – “їхній”, і це перестало цікавити звичайних громадян. Барнаул, наприклад, теж “наш”. Нащо через це збуджуватися? Натомість підвищення пенсійного віку і ПДВ, загальна втома від один і тих самих облич на ТБ, які говорять те ж саме, що і 10 років тому, прихід у життя двадцятирічних, які не дивляться телевізор, змінили суспільний клімат – і не на користь влади. “Вибори в Україні” – це точно не “вибори Путіна”, а прояв справжнього народовладдя”: якщо вірити дослідженням Інституту соціології Російської академії наук, саме такі ідеї поступово визрівають у російському суспільстві.

Це і є головний виклик для Путіна – млявоплинна ерозія авторитету нинішньої системи. Дедалі частіші арешти “бояр”-крадіїв ситуацію дещо покращують, але кардинально переломити не можуть. Про жодну демократизацію (хай і обмежену), лібералізацію (боязку) і вихід з ізоляції (хоча б частковий) російське керівництво і подумати не може – тому що це, із його точки зору, покаже слабкість Кремля і позбавить його контролю над станом справ.

Тому варіант номер два, який зараз видається малоймовірним, – масоване відновлення бойових дій проти України – з рахунків списувати не варто. Адже інших способів відволікти населення від поточних проблем у російського режиму просто немає.

Чи наважиться Кремль відновити війну?

Колишній командувач американською армією в Європі Бен Годжес у нещодавній бесіді зі мною припустив, що Москва може закрити Азовське море для України (адже прецедент уже є) і навіть за певних обставин спробувати захопити Одесу. Додам від себе: визнання маріонеткових  “ДНР” та “ЛНР” теж остаточно списувати з рахунків не варто. Так, соціологи все частіше помічають втомленість росіян від війн, на які, з їхньої точки зору, влада витрачає кошти, які могли би піти на охорону здоров’я та соціальну сферу. Однак гасло “Врятуймо росіян!”, як і раніше, здатне мобілізувати людей. Більше того, агресивна зовнішня політика Кремля і надалі продовжує користуватися певною популярністю у росіян, хоча й не такою, як у 2014-2015 роках.

Пошуки способу збереження Путіна при владі після закінчення четвертого президентського терміну також, звичайно, будуть сильно впливати на українську політику Кремля. До західних, перш за все американських санкцій там уже звикли і чекають лише їхнього посилення. У цих умовах підхід: “А що ми втратимо, якщо знову вдаримо по Україні?” цілком може взяти верх у Москві. Особливо якщо все ж вдасться запустити “Північний потік-2” і позбавити Київ всієї або майже всієї виручки за транзит російського газу.

І не треба стверджувати, що це “неможливо”, “невигідно” і “самовбивчо”  – те ж саме колись говорили і про Грузію, і про Крим, і про вторгнення на Донбас.

Автор Костянтин Еггерт

Джерело: DW.COM

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Чому не можна порівнювати Євросоюз та СРСР?

Дедалі частіше правопопулісти критикують ЄС у тому, що його нинішня політика один в один повторює підходи СРСР. Але навіть побіжні історичні порівняння доводять цілковиту хибність цих закидів.

Читати далі “Чому не можна порівнювати Євросоюз та СРСР?”

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!