Деолігархізація та економічний спад. Що сталось зі статками олігархів після 2013-го року

П’ятого березня журнал Forbes оприлюднив рейтинг світових мільярдерів, до якого увійшли семеро українських олігархів. Їхні загальні статки оцінили у 13,6 мільярда доларів. У порівнянні з “докризовим” 2013 роком, кількість українських мільярдерів зменшилась (з 10 до 7), а їхні статки скоротились на 20,3 мільярда. Zrada Today проаналізувала яку роль у тому, що олігархи “збідніли” зіграла так звана “деолігархізація” та економічна рецесія.

2013 vs 2019. Статки олігархів

Статки українських мільярдерів у 2013 році

  1. Рінат Ахметов – 15,4 мільярда доларів

  2. Віктор Пінчук – 3,8 млрд доларів

  3. Ігор Коломойський – 2,4 млрд доларів

  4. Вадим Новинський – 1,9 млрд доларів

  5. Геннадій Боголюбов – 1,7 млрд доларів

  6. Юрій Косюк – 1,6 млрд доларів

  7. Петро Порошенко – 1,6 млрд доларів

  8. Костянтин Жеваго – 1,5 млрд доларів

  9. Сергій Тігіпко – 1,2 млрд доларів

  10. Андрій Веревський – 1 млрд доларів

Статки українських мільярдерів у 2019 році

  1. Рінат Ахметов – 6 мільярдів доларів.

  2. Костянтин Жеваго – 1,5 млрд доларів.

  3. Юрій Косюк  – 1,4 млрд доларів

  4. Віктор Пінчук – 1,4 мільярда доларів.

  5. Геннадій Боголюбов – 1,2 млрд доларів

  6. Ігор Коломойський – 1,1 млрд доларів.

  7. Вадим Новинський – 1 млрд доларів

Джерело: Forbes

Як ми бачимо, статки олігархів значно скоротились. Це сталось через різні чинники, але точно не через примарну “деолігархізацію”, про яку нам вперто розповідала нинішня влада. Навпаки, держава продовжила грати на руку олігархам, але вже “по-новому”. Для початку варто розібратись чим умовний олігарх загрожує суспільству та економіці.

Хто такий олігарх і чим він шкодить Україні?

У прямому значенні слова, олігарх — це підприємець, який використовує політичні зв’язки для просування своїх бізнес-інтересів. А це визначення відрізняється від жадібного політика, який використовує свою посаду для отримання контролю над бізнесом із метою збагачення себе чи своєї сім’ї та друзів.

Економіка України, яка напряму зв’язана з добробутом громадян, ґрунтується не на конкуренції на вільних ринках, а на оборудках олігархів із державною підтримкою. В індексі кумівського капіталізму The Economist оцінюється, що у 2016 році джерелом 85 відсотків статків мільярдерів України були сектори економіки, де домінує рентоорієнтована поведінка. За цим показником Україна посідає третє місце у світі.

Коли держава підтримує бізнес олігархів штучно (завдяки монополіям, наприклад), то стимулів до удосконалення своїх активів залишається мало. Тут мається на увазі переорієнтація на виробництво продуктів з високою додатковою вартістю. Для прикладу це може бути виробництво, металевих запчастин, а не продаж залізної руди. Однак, коли немає конкуренції, не треба чесно платити податки, а “кишенькова влада” всіляко цьому сприяє – зникає бажання розвиватись.

Вітчизняні мільярдери торгують сировиною

“Пастка бідності” й примітивізація економіки — ось до чого ми прийшли. Критична залежність української економіки від кон’юнктури мінливих світових сировинних ринків призводить до періодичних криз платіжного балансу, що обертається девальвацією гривні, зменшенням зарплат та зростаючим відривом від України більш високорозвинених держав. Іншими словами – така політика загрожує Україні клеймом “бананової республіки”.

“Більшість українських олігархів пов’язані із сировинними галузями, а загалом у світі, починаючи із 2012 року, спостерігається падіння цін на сировину” – зазначає економіст Борис Кушнірук.

Найбільше своїх статків олігархи втратили у період 2014-2016 років, коли ціни на нафту та сировину майже дісталися історичних мінімумів. Крім того, вторгнення Росії спричинило втрату активів українських мільярдерів на Донбасі та в Криму. До того ж загальна нестабільність в Україні та переорієнтація на ринок ЄС не сприяла імпульсивному розвитку торгівлі, а навпаки його пригальмовувала.

Проте, у 2017 році ситуація на світових сировинних ринках почала покращуватись, що дозволило відтчизняним багатіям відновити нарощування своїх активів.  

Варто зауважити, що не всі особи, які належать до списку найбагатших людей України є безсовісними есплуататорами земельних ресурсів. Є люди, які заробили свої статки чесним шляхом у конкурентному середовищі. Як приклад, до списку “чесних” можна віднести власників “Нової пошти” В’ячеслава Клімова та Володимира Поперешнюка, та власника інтернет-магазину “Rozetka” Владислава Чечьоткіна. Із застереженнями, можна згадати про власника “Нашої Ряби” Юрія Косюка. Його компанія представляє Україну на міжнародних ринках, виробляє продукти з високою доданою вартістю та є однією з найбільших платників податків.

 Так звана “деолігархізація” не дала бажаних результатів

Очікування українців були різними. Хтось чекав, що олігархів виженуть з України та відберуть активи на користь держави. Дехто думав, що все відбуватиметься як у романі Булгакова “все відняти і поділити”. Більшість сподівалася, що влада візьме на себе роль “Робіна Гуда” – заберуть у багатих та віддадуть бідним.

Однак, коли у 2105 році було оголошено курс на “деолігархізацію”, під цим таємничим словом ховався не конкретний механізм для протидії олігархічним кланам, а просте пустослів’я.

Вже згодом основні давні олігархічні групи розпочали тісну співпрацю із владною елітою, яка потребувала їхньої підтримки й водночас була надто слабкою або не мала політичної волі для того, щоб справді послабити позиції олігархів.

Влада тихо захищала олігархів, кричавши в ЗМІ про “деолігархізацію”

У червні 2015 року Петро Порошенко під час свого президентського звернення до парламенту проголосив курс на деолігархізацію. У той час на посту глави Державної фіскальної служби вже місяць перебував Роман Насіров, який був депутатом від БПП.

Фото: Роман Насіров

За три неповні роки, коли Насіров очолював податкову, вона видала розстрочки 70 компаніям на суму понад 18 млрд грн. На диво, більш як половину цієї суми отримали підприємства, пов’язані з найбагатшою людиною часів незалежності Рінатом Ахметовим.

Щоб зрозуміти масштаб цифри, достатньо згадати, що того ж року Міноборони на сучасне озброєння витратило лише 5 млрд грн.

Податкові розстрочки є звичайним протекціоністським заходом підтримки вітчизняного бізнесу у скрутні часи. Питання лише в тому, для кого його застосовувати. Наприклад, допомагати найбільш незахищеному малому бізнесу, продуктивному середньому чи, часто олігархічному в Україні, великому. У цьому випадку вигравали останні.

Коли у 2017 році детективи НАБУ постукали у двері “Феофанії”, де ховався голова ДФС, роздавання розстрочок олігархам та політикам припинилося. Неймовірний збіг обставин.

А що там у гаранта?

На посаді президента Петро Порошенко дещо збіднів, принаймні на думку Forbes. До цьогорічного списку мільярдерів він не потрапив. Проте, за рейтингом журналу “Новое время”, чинний президент залишається мільярдером зі статками 1,1 мільярда доларів. Водночас, у 2013 році його статки були більшими майже у півтора раза – 1,6 млрд доларів. Тут варто теж підкреслити, що кількість магазинів “Roshen” за період 2014-2018 років тільки у Києві зросла у 18 разів, а свій бізнес Порошенко не продав, а передав у сліпий траст, який веде справи його підприємств та виплачує дивіденди. Однак, офшорні навички гаранта та корупційні схеми його оточення дозволяють засумніватися у тому, що його статки справді скоротились.

А що говорить рейтинг Forbes про нашого сусіда? Не того, що ви подумали…

Як вже вище згадувалось, статки українських мільярдерів оцінюються в 13,6 млрд доларів. У сусідній Польщі, з якою часто заведено порівнювати Україну, теж 7 мільярдерів, а їхні статки навіть менші – 13,3 млрд доларів. Хтось назве це “перемогою”, однак такі цифри свідчать лише про величезну соціальну нерівність між багатими та бідними в Україні. У Польщі володіння такими коштами хоч якось можна пояснити, оскільки їхня економіка щорічно продукує у п’ять разів більше товарів ніж українська. До того ж підкреслимо, що сфери діяльності українських та польських багатіїв дуже різняться. У Польщі їхні активи зосереджені в інфраструктурі, промисловості, фінансах, ЗМІ, телекомунікаціях тощо.

Що далі?

Досвід попередніх двох десятиліть чітко засвідчує, що олігархічна модель української економіки не може запропонувати життєздатної альтернативи ефективній ринковій економіці, оскільки не може створити стабільних джерел росту. Олігархи, що захопили цілі сектори економіки, в основному були зацікавлені у максимізації своїх прибутків та мало турбувались розвитком своїх активів. Внаслідок цієї економічної моделі, жоден із секторів української економіки, в якому домінує великий бізнес, не був модернізований.

Заяви влади про “необхідність позбавлення від сировинної залежності” лунали ще від самого Януковича. Проте реальних кроків у побудові постіндустріальної країни не робиться. Замість цього олігархи продовжують діяти по старому, домовляючись з новою владою про “пільги” для свого, не завжди конкурентноспроможного бізнесу. Тим часом влада грає на двох інструментах: в інтересах олігархів та у збиток майбутньому України, перетворюючи(вши) її на сировинний придаток для більш розвинених країн.

З такою економікою 3-4% росту ВВП за рахунок сировинної структури економіки – це максимум, на який варто розраховувати нашій державі.

 

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

На думку Порошенка, європейський та євроатлантичний напрямки мають бути в Конституції

Президент України Петро Порошенко найближчим часом планує внести проект змін до Конституції і включити туди положення про європейський та євроатлантичний напрямок розвитку

Читати далі “На думку Порошенка, європейський та євроатлантичний напрямки мають бути в Конституції”

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!