Віталій Портников: Поверненню Путіна потрібно опиратися

Пропозиція американського президента Дональда Трампа про повернення його російського колеги Володимира Путіна до “великої вісімки”, звичайно, здатна стати справжньою політичною сенсацією

Навіть якщо Трамп став робити такі пропозиції щорічно, вони не перестають бути важливим чинником світової політики.  Однак від цього пропозиції американського президента не стають реальністю.

Найголовніше, що потрібно розуміти на тлі повідомлень світових медіа про телефонну розмову президентів США і Франції і їхню згоду із запрошенням Путіна на саміт “великої сімки” 2020 році у США – мова не йде про зміну формату престижного клубу.  Для того, щоб “сімка” знову стала “вісімкою”, необхідна згода всіх її учасників.  На торішній зустрічі лідерів країн “великої сімки”пропозиція Трампа про запрошення Путіна була підтримана лише прем’єр-міністром Італії Джузеппе Конте. Навряд чи сьогодні американський президент може розраховувати на одностайність – навіть якщо його підтримає Еммануель Макрон.

Але в якості господаря саміту Дональд Трамп може запросити для участі в його дискусіях керівника країни, яка до «сімки» не входить.  Будь-кого.  На саміті в Біарріці, який починається за кілька днів, будуть присутні керівники відразу кількох країн.  З ними передбачається обговорити світові екологічні проблеми.  А сам Макрон від власного імені запросив до Біарріцу прем’єр-міністра сусідньої Іспанії Педро Санчеса.  Ось саме таким чином Трамп може запросити Путіна.  Якщо російський президент, звичайно, бажатиме бути гостем клубу, повноцінним учасником якого він був до 2014 року.  З точки зору Путіна таке запрошення – без відновлення повноцінного членства Росії у «вісімці» буде виглядати справжнісіньким приниженням.

Також читайте: ТУРЧИНОВ: ЗАПРОШЕННЯ РФ ДО G7 СТАНЕ ПОТУЖНИМ ФАКТОРОМ ПІДТРИМКИ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

Наступне питання – як бути з тими проблемами, які і стали причиною виключення Росії з «вісімки» і перетворення її на “сімку”.  Як бути з тим, що Росія анексувала Крим і продовжує війну на Донбасі.  Як бути з тим, що Росія зовсім не може вважатися демократичною країною тоді, як «велика сімка» – клуб саме демократичних лідерів і тому в ній ви не побачите голови КНР.  Коли лідери «великої сімки» запросили приєднатися до її зустрічей президента Росії Бориса Єльцина, вони вважали за краще закрити очі на той факт, що російська економіка за своїм потенціалом не дотягувала до рівня економік країн Заходу.  Вони просто вирішили, що російського міністра фінансів на зустрічі в форматі «вісімки» запрошувати не будуть, а російського президента – будуть.  Зараз в Росії немає ані демократії, ані економіки.  У чому сенс?  У примхах Трампа?  У ілюзіях Макрона?  У тому, що американський президент вже увійшов у азарт передвиборної боротьби, а президент Франції бачить себе новим лідером Європи?

Так, поки що сенс саме в цьому.  За діями Дональда Трампа і Еммануеля Макрона немає реальної серйозної політики.  Але від цього їх наміри не стають менш небезпечними з точки зору наслідків.  І цим намірам необхідно чинити опір.  В першу чергу українському керівництву.  Тому що будь-яке повернення Росії до співпраці з Заходом без припинення війни проти нашої країни і анексії Криму неминуче призведе до нової агресії, нових територіальних втрат і жертв.

І відповідати за цю неминучу катастрофу перед українцями будуть не Макрон або

Трамп.  І навіть не Путін.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Путін не змінить умов

На зустрічі президентів Франції та Росії Володимир Путін знову повторив умови, за яких може відбутися зустріч лідерів країн в “нормандському форматі”

Це повна імплементація рішень, які нададуть автономію окупованим районам Донбасу і амністія лідерів бойовиків.  Якщо спростити ці умови російського президента, ми побачимо, що Путін хоче збереження повного контролю над Донбасом (а, можливо, і розширення території контролю, адже не випадково ж він спрощує порядок видачі паспортів).  Так, Донбас номінально буде вважатися українською територією, але насправді буде державою в державі.  Путін хоче уникнути ситуації, при якій в разі врегулювання конфлікту територія Донбасу повернеться під контроль Києва.  Але при цьому йому потрібно, щоб маріонеткові “політики” окупованого регіону брали участь в управлінні Україною – ось навіщо йому потрібна амністія.

При цьому умови Путіна – це не умови закінчення війни.  Це всього лише умови, на яких він згоден зустрітися у “нормандському форматі”.  І вже зрозуміло, що ці умови не зміняться – тому що Путіну не потрібно їх змінювати.  Більш того, він може розраховувати, що західні учасники “нормандського формату” чинитимуть тиск не на нього, а на українського президента Володимира Зеленського.  Тому що якщо і Зеленському, і Макрону для доведення своєї політичної спроможності потрібна зустріч в “нормандському форматі”, так нехай український і французький президенти і розбираються між собою.  А Путін може почекати.

Також читайте: МАКРОН НАГАДАВ ПУТІНУ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ РФ

Не випадково досвідчена Ангела Меркель не бере участі у цьому балагані надій, тому що прекрасно усвідомлює його приреченість на невдачу.  Еммануель Макрон поводиться зовсім інакше, хоча і він вже став висловлюватися щодо самої можливості проведення зустрічі в “нормандському форматі” більш обережно, ніж в недавньому минулому.  Можливо, зустріч з Путіним у форті Брегансон продемонструвала французькому президенту всю марність його зусиль по зміні позиції російського колеги.

Але залишається колега, чию позицію немов би можна змінити – український президент.  Сам факт того, що Макрон говорив про зміну влади в Україні як про якийсь «новий фактор» у вирішенні конфлікту – так, ніби Україна не жертва, а учасник війни і закінчення конфлікту дійсно залежить від позиції її президента, а не від позиції президента Росії  – вже говорить про маніпулятивні підходи французького президента і його готовність використовувати недосвідченість Зеленського для досягнення власних політичних цілей. А у кулуарах Брегансону французькі дипломати розповідали журналістам про те, що Зеленський зробив якісь нові – і нікому поки не відомі – пропозиції, з якими Путін може погодитися. І це доводить, що маніпуляції «доброзичливців Кремля» на Заході не знають ніяких «червоних ліній».

Тому що єдина пропозиція, яку Зеленський може зробити Путіну і з якою російський президент погодиться – це беззастережна політична і військова капітуляція України перед ворогом.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Мінськ – це необхідна імітація

Коментатори відставки Безсмертного з Мінської контактної групи чомусь не згадують, що Зеленський – не перший президент України, який прийняв таке рішення. Першим був Порошенко. І в рішенні Порошенка, як і в рішенні Зеленського, була своя логіка

Мінський процес має виключно імітаційний характер.  Війна буде все одно продовжуватиметься рівно стільки, скільки це необхідно Росії для ліквідації Української держави або для відмови від цієї ідеї.  Мова йде не про роки навіть, а про десятиліття української приреченості на війну, кризи, втрати і розчарування.

Але при цьому сторони зацікавлені в Мінському процесі як в імітації.  Тому що для України продовження процесу це одночасно продовження санкцій проти Росії.  А для Росії це доказ своєї “конструктивності”, ролі “посередника” і можливість посадити своїх маріонеток за стіл переговорів з Україною.

Безсмертний двічі залишав Мінську групу саме тому, що зацікавлений в політичному, а не в імітаційному процесі.  А президент України зацікавлений в імітації, а не в реальній політиці в Мінську.  Так, можливо, досвідчений Петро Порошенко в більшій мірі віддавав собі в цьому звіт, ніж далекий від реального життя Володимир Зеленський.  Можливо, у Зеленського зберігаються деякі ілюзії щодо шансів домовитися з Путіним – тут Безсмертний може бути правий.  Однак ніякого значення це взагалі не має.  Зеленський ні з ким не домовиться – інакше як на умовах, які мають на увазі повну капітуляцію України та її швидкий демонтаж.  А в цьому не зацікавлені ні сам Зеленський, ні Захід.  Ну і ще не зацікавлений український народ, який прокинеться вже за кілька місяців – і почне відбуватися те, про що ні Зеленський, ні Путін, ні Захід, ні сам український народ навіть не здогадуються.  Одне можу пообіцяти: нудно не буде нікому.  І Роману Безсмертному також – просто він зрозумів неминучість процесів пробудження одним з перших.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Путіну нас не шкода

Новина про смерть ще одного українського воїна – жертви віртуального перемир’я, про яке було оголошено 21 липня, з’являються на тлі не менш трагічних новин

Про 16-кратне перевищення радіаційної норми у Северодвінську.  Але російський правитель якось не сильно стурбований катастрофою, про яку вже починають говорити, як про другий Чорнобиль.  У Путіна свої розваги – Крим, мотоциклісти, побиття учасників московських протестів.

Якщо Путіну не шкода росіян – жертв його власних мілітарних експериментів – то чому йому має бути шкода нас з вами?  Це питання, яке повинен був би задати собі перш за все український президент.  Володимир Зеленський постійно звертається до Путіна із закликами домовитися, припинити війну, зупинити кровопролиття – а у відповідь над ним тільки потішаються.

Можна, звичайно, сказати, що наївність Зеленського пов’язана з його щирим нерозумінням суті політичних процесів.  Але це не зовсім так.  Так, політик повинен вміти брати на себе відповідальність за життя людей.  Але найголовніше – так це те, що ці життя він зобов’язаний цінувати.

Якщо він, зрозуміло, не авторитарний правитель.  Цим – нікого і нічого не шкода, навіть власних дітей.  Їх цікавить тільки результат.  Саме тому цифри втрат Радянського Союзу у Другій Світовій війні так разюче відрізняються від цифр втрат країн-союзників і навіть Рейху.  І так, серед жертв війни був син Йосипа Сталіна, тут я нічого не перебільшую.

Путін вб’є рівно стільки українців, скільки йому буде необхідно для досягнення своєї головної мети – відновлення контролю Росії над Україною і інтеграції українських земель в імперію.  І Зеленський, і прихильники Зеленського повинні це зрозуміти: вб’є стільки, скільки необхідно і навіть більше.  І не буде питати, хто голосував за Зеленського, а хто за Порошенка або Бойка.  Діти виборців Зеленського можуть виявитися в одних могилах з дітьми виборців Порошенко або Бойка. Та й самі виборці теж.

Якщо Володимир Зеленський дійсно думає не про смерть, а про життя українців – а я сподіваюся, що це так – йому варто займатися не умиротворенням агресора, а організацією опору агресору. Для того, щоб посилити цей опір, у нового президента будуть всі інструменти, якими в повній мірі не володів попередник – більшість в парламенті, свій уряд, свої силовики.  І кредит довіри суспільства.  Що ще потрібно?

Війна з Росією все одно буде головним змістом президентського терміну Володимира Зеленського.  Не тому, що цього бажає Зеленський.  А тому, що цього бажає Путін.

Джерело: Еспреосо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Трамп, Зеленський і Путін. В інтересах США посилити Україну

Під час акції у США проти спотворення дійсності російським телебаченням у висвітленні агресії Росії щодо України. Вашингтон, 11 квітня 2014 року

Особиста готовність американського президента Дональда Трампа до зустрічі зі своїм українським колегою – поза всяким сумнівом, велике досягнення нового керівництва країни. До цієї заяви Трампа обговорювалися різні проміжні формати зустрічі американського та українського президентів.

Говорили про зустріч у Варшаві, де обидва лідери будуть брати участь в заходах, присвячених 80-й річниці початку Другої світової війни. Обговорювалася можливість зустрічі Трампа і Зеленського на сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку.

Однак ми прекрасно розуміємо, що все це – не стільки самі переговори, скільки підготовка до переговорів. А справжні переговори президенти Сполучених Штатів проводять у Білому домі або в своїх заміських резиденціях. Саме тут обговорюються головні питання співпраці, готуються резонансні угоди і документи. Те, що Трамп запросив Зеленського саме до Білого дому, означає зацікавленість американського президента у вирішенні проблем, які пов’язані з Україною.

Український офіцер оглядає ракету УР-100Н перед її демонтажем. Дніпро, 26 лютого 1999 року. Ракету було знищено в рамках відмови України від ядерної зброї, що було обумовлено Будапештським меморандумом, підписаним у 1994 році. Згідно із цим Меморандумом США, Росія і Велика Британія зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України

Однак тепер варто задуматися не тільки про підготовку візиту, але і про його зміст. Трамп, коли коментував свою майбутню зустріч із Зеленським, висловив припущення, що український президент зможе укласти угоду з Володимиром Путіним. Однак поки що не вимальовуються навіть контури такої угоди.

Більш того, ситуація в конфлікті між Росією та Україною продовжує загострюватися, а президент Путін не відступає від своїх класичних вимог до українського колеги. Він вимагає від Володимира Зеленського того ж, чого вимагав від Петра Порошенка – надання особливого статусу окупованим районам Донбасу, прямих переговорів Києва з маріонетковою «владою» ОРДЛО і фактичної відмови Збройних сил України від захисту країни. При цьому сам Володимир Зеленський у своєму останньому діалозі з Володимиром Путіним поставив під сумнів можливість фіксування особливого статусу окупованого Донбасу в Конституції – що з міркувань Кремля дезавуює Мінські угоди і ще більшою мірою ускладнює розмови президентів.

І це те, що повинні зрозуміти друзі України. Угода Зеленського і Путіна може з’явитися тільки як результат відмови російського президента від мови ультиматумів, від окупації частини Донбасу і від анексії Криму. У будь-якому іншому випадку Росія і Україна будуть залишатися ворожими країнами і їхня взаємна відчуженість буде тільки посилюватися. Звичайно, можуть сказати, що є й інший шлях вирішення проблеми – капітуляція президента Зеленського перед Кремлем. Але готовність до такої капітуляції не виявляє сам Зеленський. Вона буде означати різке зменшення впливу Сполучених Штатів у Європі, зокрема, в їхніх відносинах із країнами Центральної Європи – а в цьому не може бути зацікавлений сам президент Трамп. І до того ж навіть теоретична готовність виконати ультиматум Кремля призведе до різкої дестабілізації в самій Україні, можливо навіть до громадянського конфлікту з непередбачуваними наслідками для всього регіону. Це буде справжній крах Центральної та Східної Європи.

Акція біля посольства США в Україні. Київ, 21 січня 2017 року

Важливо, щоб президент Дональд Трамп залишався союзником для Володимира Зеленського саме в пошуку шляхів такого врегулювання кризи в українсько-російських відносинах, які б не послабили, а посилили Україну. І це саме те, що повинен пояснити своєму американському колезі Володимир Зеленський.

Віталій Портников

Джерело: Радіо Свобода

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Зеленському варто прокинутися

Після атаки окупаційних військ на українські позиції і загибелі чотирьох українських військовослужбовців Зеленський зателефонував своєму російському колезі і попросив його “вплинути на ту сторону”

Українському президенту час прокинутися і відмовитися від своїх небезпечних ілюзій.  Не існує ніякої «тієї сторони», це вигадка кремлівської пропаганди.

Існує тільки Путін.  Це його війська і спецслужби окупують Донбас.  Це він, як головнокомандувач збройними силами Росії, відповідає за будь-яке загострення в окупованому регіоні.  Путін не впливає на «ту сторону», а віддає їй розпорядження.  Він – не посередник, а учасник конфлікту.  І коли Зеленський просить Путіна вплинути на російських найманців, він тим самим виводить його з-під удару, перетворює з окупанта на «парламентера».  Це те, що Путіну і потрібно для продовження війни.

І так, Путіну не треба жодного наближення до миру.  Він не для того почав війну, щоб вона закінчилася миром.  А для того, щоб вона завершилося поразкою України.  Нашим крахом.  Путіну ця війна сьогодні не заважає, а тільки допомагає.  Допомагає тримати Україну на гачку, відчувати себе впливовим лідером, вести переговори із Заходом.  Навіщо йому мир?

Володимир Зеленський, ви вже не учасник передвиборчої боротьби, Ви – президент країни, яка знаходиться у війні з жорстоким агресором.  І влада цієї країни не хоче ніякого миру.

Нерозуміння вами цього простого факту буде тільки множити жертви, призведе до нових втрат – і людей, і територій.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Конгресмени хочуть нових санкцій

Сенатор-демократ Кріс Ван Холен і його колега-республіканець Марко Рубіо запропонували президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу внести доповнення в проект оборонного бюджету країни на наступний рік

Ця нова поправка має на увазі ще більш жорстку реакцію в разі продовження російського втручання в американські вибори. Мова йде про санкції проти російського суверенного боргу, енергетичного, банківського та військового секторів російської економіки.  Крім того, сенатори хотіли б отримати можливість законом запроваджувати персональні санкції проти російських олігархів і політиків.

Поки що неясно, як відреагують на пропозиції у Білому домі.  Сама тема посилення санкцій може бути відкладена до осені ще й через парламентські канікули.  Однак ініціатива сенаторів демонструє, що США впритул наблизилися до президентської передвиборної кампанії.  А тема російського втручання у вибори буде провідною і для демократів, і для республіканців – тому що нікому не буде ясно, що захоче Кремль викинути цього разу.

Також читайте:  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПРОДОВЖИВ САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ НА ПІВ РОКУ

Це означає, що час для будь-яких реальних домовленостей між Трампом і Путіним закінчується.  Перед переобранням американський президент не зможе дозволити собі ніяких різких рухів, які могли б поставити під загрозу його перемогу на виборах.  Так що російсько-американська конфронтація буде тільки посилюватися.

Ось після виборів – якщо тільки Трамп їх виграє – він зможе відчувати себе набагато більш вільнім і з’являться абсолютно нові умови для його діалогу з російським колегою.  А поки що ми можемо констатувати тільки можливість нових ударів США по російській економіці і нових спроб Кремля дестабілізувати ситуацію усюди, де тільки можна.

Україна, поза всяким сумнівом, стане одним з майданчиків посилення американсько-російського протистояння.  Бо ж з точки зору Кремля наша країна – «американський сателіт», який потрібно вивести з-під американського впливу і повернути до стійла. Тому Москвою будуть зроблені різноманітні кроки по політичній, економічній і військовій дестабілізації в Україні.  На будь-які серйозні домовленості з Москвою до американських виборів теж розраховувати не варто.

Путін хоче домовлятися про наше майбутнє з президентом США, а не з президентом України.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Україна не Росія. «Нове обличчя» не йде з влади, а парламент став принтером

Репресії, які російська влада розпочала проти незалежних кандидатів до Московської міської думи, можуть, на перший погляд, викликати подив і здатися не дуже логічними з точки зору самого Кремля. Якби кандидатів зареєстрували і хтось із них виграв би вибори, це ніяк не змінило б баланс сил у Московській міській думі. Якби після відмови від реєстрації не почалися б масові репресії проти кандидатів і їхніх прихильників, на ситуацію могли б не звернути увагу провідні світові медіа. Навіщо ж Кремль діє з такою, як виглядає, демонстративною жорсткістю?

Такою є логіка авторитаризму. Коли Володимир Путін прийшов до влади, у нього не було навіть більшості в Державній думі – довелося створювати коаліцію з комуністами. Однак незабаром партія «нових облич» Путіна – «Єдність» – об’єдналася з партією номенклатури «Отечество». Так виникла «Єдина Росія», яка ніколи вже не втрачала більшості в Державній думі країни. Тоді ж відбулася «зачистка» телевізійних каналів, олігархів Бориса Березовського і Володимира Гусинського позбавили контролю над «Першим каналом» і НТВ.

Місцева влада в цьому встановленні тотального контролю над суспільством відігравала особливу роль. На відміну від виборів до парламенту, які швидко були зведені до змагання між «Єдиною Росією» і партіями-сателітами путінського режиму, на місцевих виборах нерідко балотувалися і перемагали незалежні кандидати. Путін на початку свого правління скасував вибори регіональних губернаторів, але опозиціонери отримували посади мерів великих міст. І кожного разу після цього опинялися у відставці або навіть у в’язниці. Адже коли режим повністю контролює правоохоронні органи в авторитарній країні, він може позбутися кого завгодно.

Контроль над столицею

Москва в цьому списку пріоритетів путінського режиму стоїть осібно. Будь-який авторитарний правитель хоче, у першу чергу, встановити контроль над столицею, без такого контролю він не відчуває повноти влади, не впевнений в тому, що зможе боротися з протестними настроями.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля (архівне фото)

​Команда Путіна довго змагалася із представником клану конкурентів, мером Москви Юрієм Лужковим. А коли Лужкова все ж вдалося позбутися, віддала Москву голові адміністрації президента Сергію Собяніну – своїй людині. І точно так, як Путін прагне до відсутності конкуренції в Росії, Собянін прагне до відсутності конкуренції у Москві! Саме тому інтереси Кремля і «місцевого самоврядування» збігаються – не допустити до виборів у столичний парламент нікого, хто міг би мати альтернативну точку зору. Будь-яка конкуренція, будь-яка дискусія – катастрофа для авторитаризму. Тому російська влада вважає, що краще нічні обшуки, ніж чесні вибори!​

«Нове обличчя» і парламент-принтер

Подивіться, яка потворна виходить картина. Нікому не відома людина, яка прийшла до влади як «нове обличчя» два десятиліття тому – ніяк не піде з влади. Слухняний парламент, навіть не парламент, а принтер, депутати якого просто виконують будь-яке побажання оточення президента. Деградація місцевого самоврядування. А якщо ти насмілишся висловлювати альтернативну точку зору, то у денний час ​на тебе нападуть «хулігани», а вночі до тебе завітає поліція. Просто тріумф демократії!

Як же Росія всі ці роки розвивалася при такому режимі? А дуже просто – завдяки нафтовій ренті. Коли ціна на нафту знизилася, а економічний тиск Заходу посилився, розвиток припинився. Ніякого економічного дива не було. Була нафта. Але роки «жирних нафтодоларів» сприяли тому, що більшість росіян перестала цікавитися політикою, а режим забронзовів.

Під час масової акції протесту в Санкт-Петербурзі, 5 травня 2018 року

​Україні в цьому сенсі пощастило набагато більше: великих родовищ нафти в країні давно немає. І це – не прокляття, а удача. Тому що багатство допомагає тільки країнам із розвиненою демократією і відповідальним суспільством.

А країнам, які тільки вибираються з комуністичного минулого, де немає відповідального суспільства і сучасної економіки, доводиться розвивати демократичні інститути і протистояти авторитаризму. Іншого шляху до благополуччя для них просто не існує.

Віталій Портников

Джерело: Радіо Свобода

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Україна повертається до часів Кучми і Януковича

Спроби зрозуміти, хто може стати новим прем’єр-міністром України з незрозумілої причини обходять стороною розмову про те, як саме буде обраний новий голова уряду

А в цьому і полягає суть того, що відбувається. Вирішальне слово буде не за коаліцією, не за «партією влади», а за однією людиною – президентом Володимиром Зеленським. І це – принаймні, з точки зору кадрової політики – повертає нас у часи Леоніда Кучми і Віктора Януковича.

Ні Віктор Ющенко, ні Петро Порошенко не могли вирішити одноосібно, кому керувати урядом нашої країни. Юлія Тимошенко стала прем’єр-міністром України не тому, що цього дуже хотів Ющенко і вже тим більше соратники Ющенка, а тому що у неї і її партії був мандат народної довіри. Арсеній Яценюк став прем’єр-міністром України не тому, що цього хотів Порошенко, а тому, що у нього і його партії був мандат народної довіри. Та й обрання Володимира Гройсмана стало результатом складних політичних домовленостей, пошуку компромісу між різними силами в коаліції.

Також читайте: ВІКТОР УКОЛОВ: ХТО ВИГРАВ ВИБОРИ, А ХТО ЇХ ПРОГРАВ?

Знаю, що багатьом українцям це ніколи не подобалося. Але саме так повинна функціонувати влада у цивілізованій країні. Прем’єр і уряд не повинні бути заручниками президентських амбіцій і вже тим більше президентського навіженства. Уряд повинен ухвалювати жорсткі, часом не дуже популярні рішення і не думати про те, як це відіб’ється на рейтингу глави держави і народній любові до чергового месії. Це і є баланс влади, відсутність якого неминуче призводить не стільки навіть до економічних, скільки до політичних катастроф. Доведено Кучмою і Януковичем.

Але українці, як і раніше, сповнені рішучості покласти всю відповідальність за майбутнє країни – і своє майбутнє – на одну людину. Нехай президент вирішує! І головний висновок президентських і парламентських виборів 2019 року – що цю логіку поділяють не тільки представники старшого і середнього покоління, які довгі десятиліття виховувалися в традиціях відсутності політичної конкуренції, вождизму і віри в “доброго царя”.

Цю логіку повною мірою поділяє і українська молодь – принаймні, та, що залишається в країні.

Ніякої трагедії в цьому, звичайно ж немає і я не став би посипати голову попелом. Жодному народу, навіть дуже архаїчному, не вдавалося ще обдурити історичні процеси. А це означає, що Україна дуже повільно, але вірно буде рухатися в бік цивілізованого світу – просто буде залишатися найбільш неблагополучною і бідною його частиною. Росія буде так само повільно, але вірно, деградувати і намагатися не дати нам можливості розвиватися – але у неї все одно нічого до кінця не вийде саме через її власну деградацію і відсталість. Ми будемо йти вперед з тим населенням, яке у нас є – тому що народи і часи не вибирають.

А шанс провести в країні справжні зміни отримають діти, а може, і внуки сучасних українців. Побажаємо їм успіху.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Парламентська республіка загинула

Результати парламентських виборів 2019 року демонструють, що Україна сьогодні ще далі від моделі парламентсько-президентської республіки, ніж 2010 року, коли Конституційний суд створив для Віктора Януковича можливість повернутися до президентсько-парламентської форми правління

Але різниця є відчутною. 2010 року Віктор Янукович узурпував владу. У 2019 все сталося завдяки волі народу, без будь-якої узурпації і конституційних змін. Громадяни України у своїй переважній більшості проголосували не за партію “Слуга народу” – такої партії досі насправді і немає. Вони проголосували за персональну відповідальність однієї людини – Володимира Зеленського.

Це означає, що самі громадяни не сприймають державу як інструмент балансу регіональних, політичних, соціальних інтересів. Вони не хочуть самі брати активну участь у розбудові держави через своїх обранців в парламенті. Вони не усвідомлюють глибини накопичених протиріч, які можуть бути вирішені тільки у вільній парламентській дискусії. Всю відповідальність за вирішення цих протиріч, за ухвалення необхідних рішень, за зміни в країні вони покладають на одну людину. І в цьому сенсі ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів.

Також читайте: ВІКТОР УКОЛОВ: ХТО ВИГРАВ ВИБОРИ, А ХТО ЇХ ПРОГРАВ?

Однак відмінність української моделі держави від російської і білоруської закладено насправді не тільки в Конституції, а в самій суті функціонування суспільств  в трьох сусідніх країнах. Росіяни і білоруси здатні зберігати багаторічну довіру до своїх лідерів, щоб ті не робили – тому що ототожнюють їхні режими з самими державами. Довіра українців до Володимира Зеленського сьогодні виглядає як довіра до власних надій на краще майбутнє. Українцям не потрібен парламент, не потрібна дискусія, не потрібна власна участь в житті країни тільки тому, що вони вірять, що це краще майбутнє скоро настане.

Найважливішим в цьому сенсі є не сам момент голосування 2019 року. Найважливішою стане реакція українців на розуміння ними того простого факту, що ніяке краще майбутнє і кардинальна зміна ситуації їх в найближчі роки не очікує.

Саме тут на нас і чекає головна розвилка в розвитку країни. Або більшість нації вирішить слухняно закрити на це очі, щоб не зізнаватися самим собі в силі ілюзії, в якій перебувало суспільство – і тоді ми отримаємо авторитаризм білоруського зразка, авторитаризм бідних, якими буде управляти невелика група ситих «слуг» на чолі з вождем нації. Або ми знову повернемося до звичного українського стану недовіри до будь-якої влади, узгодження інтересів, посилення ролі суспільства і парламенту. І тоді нам доведеться у прискореному порядку надолужувати ті можливості, які були упущені за час одноосібного правління країною.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!