Віталій Портников: Інтереси олігархії та охлократії співпали

Коли Ігор Коломойський був непублічним бізнесменом, а згодом і непублічним головою адміністрації Дніпропетровщини, він міг здаватися невтаємниченими одним з найбільш адекватних й компетентних людей у країні

Його епізодичні інтерв’ю – отримати їх було серйозним успіхом для журналістів – мали тільки посилити впевненість у цій компетентності й адекватності.

Коломойський висловлювався настільки нечасто, що було не дуже важливим, що він взагалі говорить. Кожна його цитата була на вагу золота.

Зараз Ігор Коломойський розмовляє майже щоденно, насолоджується результатами власної перемоги. Й кожний може сам переконатися в тому, наскільки він є адекватним й компетентним в усьому, що не стосується його безпосереднього прибутку.

Й справа тут зовсім не тільки у Коломойському. Якщо б будь-хто з українських олігархів почав розмовляти, було б те ж саме. Й якщо б заговорив з такими інтервалами будь-хто з великих бізнесменів сучасного світу – тих, хто сам заробив свої статки, а не отримав у спадщину – було б те ж саме. Наші відрізняються від західних тим, що не стільки заробили, скільки вигризли. Але це – деталі, на Заході також вигризали кілька сторіч тому. А Україна поки що живе у далекому минулому.

Потрібно зрозуміти одну просту річ. Людина тому й стає мільярдером, що у житті її цікавлять тільки гроші. Тільки. Гроші. І все. Там, де закінчується прибуток, закінчується життя. При цьому вона впевнена, що всі інші керуються аналогічними категоріями – просто не вміють заробляти. Те, що інші люди можуть керуватися іншими цілями та ідеями, вони зрозуміти абсолютно не здатні.

Коломойський ніколи не зрозуміє, що люди можуть виходити на Майдан не тільки заради заможного життя і не тільки заради абстрактної справедливості – а якщо бути точним, ненависті до тих, хто є багатшим, а у першу чергу заради України. України як країни й цивілізації, а не годівниці. Однак найбільш небезпечним є те, що Коломойський ніколи не зрозуміє Путіна. Він не повірить, що Путін є відданий не просто владі, а й імперській ідеї, відновленню держави, що померла 1991 року. І ця ідея для нього є набагато важливішою, ніж добробут Росії, скасування санкцій і прибуток російських бізнесменів.

Коломойський не може зрозуміти  Путіна саме тому, що думає у категоріях  бізнесу, а не політики. Так само не розуміє Путіна Дональд Трамп. Нічого нового в цьому нема. Наприкінці 30-х років впливовий американський бізнесмен  Джозеф Кеннеді не міг зрозуміти Адольфа Гітлера и вірив, що з диктатором можна домовитися. Це нерозуміння реальності вартувало йому політичної кар’єри.  Старший син бізнесмена загинув на фронті, однак середній став президентом США. Вихований у логіці свого батька, він саме так не розумів Микиту Хрущова, Фіделя Кастро та інших авторитарних правителів свого часу. «Карибська криза» ледве не призвела до третьої світової війни.

Однак ця історія жодного олігарха  нічому не навчить – тому що  олігархи не читають історичних книжок. Вони у кращому випадку читають книжки про бізнес – інакше звідки у них були б мільярди? Й люди, що їх оточують, також так вважають.

Коли люди з такою самооцінкою відповідають тільки за власний бізнес, це у найгіршому випадку може призвести до банкрутства, до проблем тисяч, але не мільйонів людей. Коли бізнесмени починають займатися політикою, їхньою відповідальністю стають цілі держави, які лихоманить. Коли бізнесмени не бажають реальної відповідальності, але намагаються керувати за допомогою зв`язків і ресурсів, це руйнує державні інституції.

2014 року інтереси українських олігархів, що бажали демонтажу кримінального режиму і українських державників, які бажали будувати свою країну, тимчасово співпали – і Україна отримала шанс, якого у неї не було протягом всіх років незалежності.

2019 року тимчасово збіглися інтереси української олігархії, що злякалася Української держави і української охлократії, якій ніяка держава не потрібна взагалі.

Таке співпадіння інтересів може призвести тільки до великої катастрофи для держави і народу.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: “Нормандська зустріч” може стати пасткою

І президент Франції Еммануель Макрон, і федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель кажуть про можливість проведення вже у вересні зустрічі лідерів в “нормандському форматі”

Непрямим підтвердженням реальності такого розвитку подій стали повідомлення про майбутній візит до Києва помічника президента США з національної безпеки Джона Болтона, який також буде обговорювати з українським керівництвом врегулювання на Донбасі.

У цьому врегулюванні зацікавлені практично всі.  Володимир Зеленський – тому що давав обіцянку завершити війну.  Еммануель Макрон – тому що бачить у врегулюванні можливість посилення власного впливу в Європі і в світі.  Ангела Меркель – тому що не хотіла б піти з великої політики й залишити наступникові незавершений конфлікт.  Про зацікавленість Дональда Трампа і говорити не доводиться.  Напередодні президентських виборів в США американському президенту необхідні різні історії успіху.  В першу чергу там, де не впорався його попередник Барак Обама.  Це може стати важливим козирем президента і претендента у протистоянні з демократами.

Але є той, кому врегулювання на Донбасі абсолютно не є потрібним – Володимир Путін.  Навпаки, продовження конфлікту дозволяє російському президенту шантажувати Захід і стримувати дрейф України в бік цивілізованого світу.  Так чому ж Путін погодиться на зустріч в «нормандському форматі»?

Така згода може бути отримана тільки в разі, якщо в обмін на припинення війни західні лідери віддадуть йому всю Україну цілком, а не тільки Донбас.  І російська сторона цього навіть не приховує.  Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров вже заявив про можливість саміту в разі, якщо буде гарантовано виконання так званої “формули Штайнмайера”.  Простіше кажучи – окуповані Росією території України отримають постійний статус конституційної автономії, російський контроль над ними збережеться, українські війська відійдуть.  На європейській та євроатлантичній інтеграції України буде поставлено крапку.  Путіну саме це сьогодні і потрібно.  А на Заході будуть задоволені тим, що Україна відновила свою територіальну цілісність.  Правда, без Криму, але це вже наступний етап переговорів.  Колись там.  А поки можна зняти з Росії велику частину санкцій і заробляти гроші.

Залишається тільки зрозуміти, чи буде вважати президент Зеленський такий результат “нормандського саміту” результативним і як відреагують на такий результат самі українці.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Портников: розвиток України почнеться після кризи, до якої призведе Зеленський

Сьогоднішні 40-річні втратили шанс побачити справді суверенну й успішну Україну. Можливо, пощастить 10-річним. Це залежить від того, як голосуватимуть їхні батьки. Будуємо державу для дітей та онуків, а не для себе. Голосуючи за популістів, гальмуємо цей процес.

Про це в інтерв’ю для Gazeta.ua говорить публіцист Віталій Портников.

Які за 28 років маємо досягнення на шляху розбудови української держави?

– З’явилась велика частина суспільства, яка усвідомлює необхідність побудови держави для українського народу. Демократичної й європейської. Такі люди не складають більшість населення. Але, коли 1991-го проголошували незалежність, більшість майбутніх українських громадян взагалі не усвідомлювали, що це таке. За кілька місяців до цього вони голосували за так званий оновлений Радянський Союз.

В Україні майже не було перебудови. Мали найбільш консервативне населення в СРСР. Це сталось через репресії, голодомори, перемогу більшовиків у громадянській війні. У наших пострадянських умовах більшість населення колишніх республік – це саме переможці у війні за владу після знищення монархії у Росії. Переможені, які могли б бути будівниками сучасної держави, фактично зникли з лиця Землі. Їх знищили під час війни, окупації України та подальших репресій. Це призвело до деградації населення. Наслідки помітні й сьогодні. Вони весь час даються взнаки на виборах.

Усвідомлення необхідності власної держави незворотне?

– Так. Але ми не знаємо, у яких саме межах існуватиме українська держава у майбутньому. Завжди ставимось до території, як до константи. Проте в історичному вимірі європейські країни часто змінювали свої кордони відповідно до обставин і настроїв населення. Уже сьогодні фактично контролюємо меншу територію, ніж 1991-го через окупацію Криму та Донбасу. Не виключено, що РФ захопить інші наші землі. Тоді майбутня незалежна Україна буде територіально іншою. Велика частина нашого населення, насамперед ті, хто не дуже хоче бути українцями, стануть росіянами.

Становлення незалежної України незворотнє. Але вона може бути в інших кордонах, з іншим населенням та уявленням про своє майбутнє.

Над чим варто працювати перш за все, щоб пришвидшити остаточне здобуття незалежності України?

– Треба розвивати культурну, історичну, мовну національну ідентичність. Без цього взагалі немає потреби будувати незалежну Україну. Можемо просто завершити війну і стати частиною РФ. Адже жодної різниці між українцями без ідентичності та росіянами немає. Російськомовна Україна дуже близька до сучасної РФ.

Друге питання – робота над відновленням територіальної цілісності країни та закінченням війни. Третє – економічні та соціальні реформи. Варто створити умови для зростання. Ці реформи не обов’язково мають бути популярними. Можуть призвести до тимчасового падіння життєвого рівня населення. Потребуємо політиків, які б змогли пожертвувати своїм рейтингом заради таких змін. Без цього Україна вічно буде аутсайдером світової економіки. Уже відстали настільки, що навряд зможемо бути багатою країною. Проте можемо бути державою, яка живе за правилами.

Які шанси ми втратили за 28 років?

– Їх мільйон. Проте не факт, що втратили безповоротно. 1991-го мали справу з радянським населенням, яке взагалі не уявляло, як будувати незалежну державу. Українська незалежність не є результатом реальних політичних здобутків громадян. Це наслідок розпаду імперії. Отримали історичний шанс. Але населення, яке не бореться наполегливо за самостійність, не може одразу побудувати державу.

Справжні державницькі зусилля почалися тільки після Майдану 2013-2014 років. Після перемоги Володимира Зеленського та партії “Слуга народу” на виборах цей процес поставили на паузу. Побудова державності знову розпочнеться після неминучої гострої політичної та соціальної кризи. До неї має призвести президентство Зеленського. Маємо пережити щеплення від популізму. З точки зору неминучих випробувань влада Зеленського матиме позитивний характер.

Як можна оцінити Революцію гідності для сучасної історії України?

– Неможливо тлумачити, не об’єднуючи з подальшим нападом Росії. Якщо б агресія не відбулася, Революція гідності була б черговим повстанням, яке українці влаштовують досить регулярно. Вони не призводять до карколомних соціальних і політичних змін. Після Майдану у Кремля не витримали нерви і ми побачили справжнє ставлення Росії до України. Це стало реальним шансом на побудову справжньої державності. У подальшому цей процес буде концептуально пов’язаний із російським нападом на Україну та розумінням, що РФ – не братня країна.

Що є найбільшою загрозою для України?

– Самі українці. Та частина народу, яка не готова до побудови повноцінної державності. Для них ідентичність не має великої цінності порівняно з добробутом. Це робить розбудову України досить важкою, гальмує її.

Наша державність зумовлена історичним процесом. Проте кожне голосування за популістів віддаляє можливість утворення незалежної, суверенної, успішної країни. Ті, кому сьогодні 40 років, вже втратили шанс побачити таку Україну. Можливо пощастить 10-річним. Це залежить від того, як голосуватимуть їхні батьки.

Як порівняно з 1991 роком змінилось громадянське суспільство?

– Тоді було у стані зародку. А зараз є чимало людей, які дійсно відчувають себе громадянами своєї країни. Вони активні, готові боротися за майбутнє. Їхня кількість збільшуватиметься з кожним роком. Але ніколи не стане більшістю населення.

Яких змін за 28 років зазнала влада, політична культура?

– Тут менше прогресу. Україна залишається типовим пострадянським політичним утворенням. Наші громадяни досі заражені патерналістськими настроями. Щоб змінити це, треба провести радикальні економічні реформи. Тоді в Україні утвориться клас власників, яким є що втрачати. Сьогодні більшість населення нічим не володіє. Такі люди не можуть будувати державу. Їм немає що захищати. Без економічних змін залишимось країною третього світу з бідним і безвідповідальним населенням.

На скільки нам вдалося вирватись із зони впливу Росії? У політичному, культурному, інформаційному сенсах.

– У політичному вдалось досить сильно. Однак все ще залишилася велика частина громадян, які перебувають під впливом РФ. Це показали результати останніх виборів. Якби Крим і Донбас не були окуповані та мали можливість голосувати, зберігся б традиційний поділ населення України. Половина орієнтується на Захід і цивілізований світ, інша – на Росію. Частина тих, хто обрав проєвропейський вектор, зробили це тільки тому, що там краще живеться. Вони не поділяють західні цінності. Це велика проблема. Маємо працювати з цими людьми. Доводити, що цінності – головне. Саме вони призводять до хорошого життя. Треба переконувати проросійську частину населення. Намагатися вирвати їх із обіймів “русского мира”. Не факт, що вдасться. Можливо, колись доведеться констатувати, що проросійські та проукраїнські громадяни просто не здатні будувати одну державу. Маю припущення, що рано чи пізно будемо змушені зробити такий висновок. Тоді територія України зменшиться.

Треба тверезо дивитися на майбутнє. Заспокійливі розмови політиків про єдину країну не мають сенсу, коли люди не поділяють спільних цінностей, а для частини населення батьківщиною досі є Росія. Це заважає державі рухатися вперед. Якщо не визначимося, завжди будемо буферною зоною між РФ і цивілізованим світом. У такому разі проект “Україна” приречений на поразку.

Маємо стати звичайною європейською країною, яка дасть можливість населенню бути українцями. Це – єдина задача держави Україна

Чи є у нас еліта? Хто це? Яка її роль?

– Ні, адже вона з’являється тоді, коли людям є що захищати з точки зору ідентичності та власності. У нас є люди, які мають політичний статус, займають посади. Вони змінюються іншими. Еліта – це наслідок соціальних, політичних, економічних процесів, які поки у нас не відбувались. У першу чергу – це формування верстви власників. Поки елітою можемо назвати тільки чотирьох олігархів – Ріната Ахметова, Ігора Коломойського, Віктора Пінчука та Дмитра Фірташа. Вони призначають президентів, депутатів, домовляються між собою про політичний стан у державі. На цих чотирьох фігурах еліта закінчується і починаються виконавці ролей.

Діячі культури, яких теж заведено вважати елітою, не користуються довірою більшості населення. У цивілізованих країнах такі люди є моральними авторитетами. А в Україні є просто ті, хто займається інтелектуальною діяльністю. Еліта – це верства авторитетів, а не люди, які вміють писати книжки чи гарно співати.

У чому найбільший потенціал нашої держави?

– Маємо стати звичайною європейською країною, яка дасть можливість населенню бути українцями. Це – єдина задача держави Україна. Таку ж функцію виконують Франція, Німеччина, Польща, інші країни. Добробут, економіка – це похідне.

Українці мають якісь особливі національні риси?

– Усі народи абсолютно однакові. Українці нічим не кращі й не гірші. Особливі риси – вигадка. Відмінність тільки у політичних, історичних і соціальних умовах їхнього розвитку. Тому маємо країну, яка поки є музеєм, пам’ятником минулого. Більшість наших співвітчизників – експонати XVІІІ століття. Тож маємо робити усе, щоб хоч наші діти стали частиною сучасного світу.

Які історичні уроки минулого могли б бути орієнтиром у процесі будування української незалежності?

– Українська історія зараз розвивається так само, як і всіх колишніх європейських держав. Вивчити тодішні помилки неможливо. Сьогоднішні українці мають зробити їх самі, щоб навчитись державному будівництву та утворити незалежну, демократичну країну. Навіть якщо цей шлях помилок та поразок буде коштувати нам найстрашнішу ціну, маємо його пройти. Без цього ніколи не буде української державності.

Автор: Ангеліна КОВАНДА

Джерело: Gazeta.ua

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Поверненню Путіна потрібно опиратися

Пропозиція американського президента Дональда Трампа про повернення його російського колеги Володимира Путіна до “великої вісімки”, звичайно, здатна стати справжньою політичною сенсацією

Навіть якщо Трамп став робити такі пропозиції щорічно, вони не перестають бути важливим чинником світової політики.  Однак від цього пропозиції американського президента не стають реальністю.

Найголовніше, що потрібно розуміти на тлі повідомлень світових медіа про телефонну розмову президентів США і Франції і їхню згоду із запрошенням Путіна на саміт “великої сімки” 2020 році у США – мова не йде про зміну формату престижного клубу.  Для того, щоб “сімка” знову стала “вісімкою”, необхідна згода всіх її учасників.  На торішній зустрічі лідерів країн “великої сімки”пропозиція Трампа про запрошення Путіна була підтримана лише прем’єр-міністром Італії Джузеппе Конте. Навряд чи сьогодні американський президент може розраховувати на одностайність – навіть якщо його підтримає Еммануель Макрон.

Але в якості господаря саміту Дональд Трамп може запросити для участі в його дискусіях керівника країни, яка до «сімки» не входить.  Будь-кого.  На саміті в Біарріці, який починається за кілька днів, будуть присутні керівники відразу кількох країн.  З ними передбачається обговорити світові екологічні проблеми.  А сам Макрон від власного імені запросив до Біарріцу прем’єр-міністра сусідньої Іспанії Педро Санчеса.  Ось саме таким чином Трамп може запросити Путіна.  Якщо російський президент, звичайно, бажатиме бути гостем клубу, повноцінним учасником якого він був до 2014 року.  З точки зору Путіна таке запрошення – без відновлення повноцінного членства Росії у «вісімці» буде виглядати справжнісіньким приниженням.

Також читайте: ТУРЧИНОВ: ЗАПРОШЕННЯ РФ ДО G7 СТАНЕ ПОТУЖНИМ ФАКТОРОМ ПІДТРИМКИ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

Наступне питання – як бути з тими проблемами, які і стали причиною виключення Росії з «вісімки» і перетворення її на “сімку”.  Як бути з тим, що Росія анексувала Крим і продовжує війну на Донбасі.  Як бути з тим, що Росія зовсім не може вважатися демократичною країною тоді, як «велика сімка» – клуб саме демократичних лідерів і тому в ній ви не побачите голови КНР.  Коли лідери «великої сімки» запросили приєднатися до її зустрічей президента Росії Бориса Єльцина, вони вважали за краще закрити очі на той факт, що російська економіка за своїм потенціалом не дотягувала до рівня економік країн Заходу.  Вони просто вирішили, що російського міністра фінансів на зустрічі в форматі «вісімки» запрошувати не будуть, а російського президента – будуть.  Зараз в Росії немає ані демократії, ані економіки.  У чому сенс?  У примхах Трампа?  У ілюзіях Макрона?  У тому, що американський президент вже увійшов у азарт передвиборної боротьби, а президент Франції бачить себе новим лідером Європи?

Так, поки що сенс саме в цьому.  За діями Дональда Трампа і Еммануеля Макрона немає реальної серйозної політики.  Але від цього їх наміри не стають менш небезпечними з точки зору наслідків.  І цим намірам необхідно чинити опір.  В першу чергу українському керівництву.  Тому що будь-яке повернення Росії до співпраці з Заходом без припинення війни проти нашої країни і анексії Криму неминуче призведе до нової агресії, нових територіальних втрат і жертв.

І відповідати за цю неминучу катастрофу перед українцями будуть не Макрон або

Трамп.  І навіть не Путін.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Путін не змінить умов

На зустрічі президентів Франції та Росії Володимир Путін знову повторив умови, за яких може відбутися зустріч лідерів країн в “нормандському форматі”

Це повна імплементація рішень, які нададуть автономію окупованим районам Донбасу і амністія лідерів бойовиків.  Якщо спростити ці умови російського президента, ми побачимо, що Путін хоче збереження повного контролю над Донбасом (а, можливо, і розширення території контролю, адже не випадково ж він спрощує порядок видачі паспортів).  Так, Донбас номінально буде вважатися українською територією, але насправді буде державою в державі.  Путін хоче уникнути ситуації, при якій в разі врегулювання конфлікту територія Донбасу повернеться під контроль Києва.  Але при цьому йому потрібно, щоб маріонеткові “політики” окупованого регіону брали участь в управлінні Україною – ось навіщо йому потрібна амністія.

При цьому умови Путіна – це не умови закінчення війни.  Це всього лише умови, на яких він згоден зустрітися у “нормандському форматі”.  І вже зрозуміло, що ці умови не зміняться – тому що Путіну не потрібно їх змінювати.  Більш того, він може розраховувати, що західні учасники “нормандського формату” чинитимуть тиск не на нього, а на українського президента Володимира Зеленського.  Тому що якщо і Зеленському, і Макрону для доведення своєї політичної спроможності потрібна зустріч в “нормандському форматі”, так нехай український і французький президенти і розбираються між собою.  А Путін може почекати.

Також читайте: МАКРОН НАГАДАВ ПУТІНУ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ РФ

Не випадково досвідчена Ангела Меркель не бере участі у цьому балагані надій, тому що прекрасно усвідомлює його приреченість на невдачу.  Еммануель Макрон поводиться зовсім інакше, хоча і він вже став висловлюватися щодо самої можливості проведення зустрічі в “нормандському форматі” більш обережно, ніж в недавньому минулому.  Можливо, зустріч з Путіним у форті Брегансон продемонструвала французькому президенту всю марність його зусиль по зміні позиції російського колеги.

Але залишається колега, чию позицію немов би можна змінити – український президент.  Сам факт того, що Макрон говорив про зміну влади в Україні як про якийсь «новий фактор» у вирішенні конфлікту – так, ніби Україна не жертва, а учасник війни і закінчення конфлікту дійсно залежить від позиції її президента, а не від позиції президента Росії  – вже говорить про маніпулятивні підходи французького президента і його готовність використовувати недосвідченість Зеленського для досягнення власних політичних цілей. А у кулуарах Брегансону французькі дипломати розповідали журналістам про те, що Зеленський зробив якісь нові – і нікому поки не відомі – пропозиції, з якими Путін може погодитися. І це доводить, що маніпуляції «доброзичливців Кремля» на Заході не знають ніяких «червоних ліній».

Тому що єдина пропозиція, яку Зеленський може зробити Путіну і з якою російський президент погодиться – це беззастережна політична і військова капітуляція України перед ворогом.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Мінськ – це необхідна імітація

Коментатори відставки Безсмертного з Мінської контактної групи чомусь не згадують, що Зеленський – не перший президент України, який прийняв таке рішення. Першим був Порошенко. І в рішенні Порошенка, як і в рішенні Зеленського, була своя логіка

Мінський процес має виключно імітаційний характер.  Війна буде все одно продовжуватиметься рівно стільки, скільки це необхідно Росії для ліквідації Української держави або для відмови від цієї ідеї.  Мова йде не про роки навіть, а про десятиліття української приреченості на війну, кризи, втрати і розчарування.

Але при цьому сторони зацікавлені в Мінському процесі як в імітації.  Тому що для України продовження процесу це одночасно продовження санкцій проти Росії.  А для Росії це доказ своєї “конструктивності”, ролі “посередника” і можливість посадити своїх маріонеток за стіл переговорів з Україною.

Безсмертний двічі залишав Мінську групу саме тому, що зацікавлений в політичному, а не в імітаційному процесі.  А президент України зацікавлений в імітації, а не в реальній політиці в Мінську.  Так, можливо, досвідчений Петро Порошенко в більшій мірі віддавав собі в цьому звіт, ніж далекий від реального життя Володимир Зеленський.  Можливо, у Зеленського зберігаються деякі ілюзії щодо шансів домовитися з Путіним – тут Безсмертний може бути правий.  Однак ніякого значення це взагалі не має.  Зеленський ні з ким не домовиться – інакше як на умовах, які мають на увазі повну капітуляцію України та її швидкий демонтаж.  А в цьому не зацікавлені ні сам Зеленський, ні Захід.  Ну і ще не зацікавлений український народ, який прокинеться вже за кілька місяців – і почне відбуватися те, про що ні Зеленський, ні Путін, ні Захід, ні сам український народ навіть не здогадуються.  Одне можу пообіцяти: нудно не буде нікому.  І Роману Безсмертному також – просто він зрозумів неминучість процесів пробудження одним з перших.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Путіну нас не шкода

Новина про смерть ще одного українського воїна – жертви віртуального перемир’я, про яке було оголошено 21 липня, з’являються на тлі не менш трагічних новин

Про 16-кратне перевищення радіаційної норми у Северодвінську.  Але російський правитель якось не сильно стурбований катастрофою, про яку вже починають говорити, як про другий Чорнобиль.  У Путіна свої розваги – Крим, мотоциклісти, побиття учасників московських протестів.

Якщо Путіну не шкода росіян – жертв його власних мілітарних експериментів – то чому йому має бути шкода нас з вами?  Це питання, яке повинен був би задати собі перш за все український президент.  Володимир Зеленський постійно звертається до Путіна із закликами домовитися, припинити війну, зупинити кровопролиття – а у відповідь над ним тільки потішаються.

Можна, звичайно, сказати, що наївність Зеленського пов’язана з його щирим нерозумінням суті політичних процесів.  Але це не зовсім так.  Так, політик повинен вміти брати на себе відповідальність за життя людей.  Але найголовніше – так це те, що ці життя він зобов’язаний цінувати.

Якщо він, зрозуміло, не авторитарний правитель.  Цим – нікого і нічого не шкода, навіть власних дітей.  Їх цікавить тільки результат.  Саме тому цифри втрат Радянського Союзу у Другій Світовій війні так разюче відрізняються від цифр втрат країн-союзників і навіть Рейху.  І так, серед жертв війни був син Йосипа Сталіна, тут я нічого не перебільшую.

Путін вб’є рівно стільки українців, скільки йому буде необхідно для досягнення своєї головної мети – відновлення контролю Росії над Україною і інтеграції українських земель в імперію.  І Зеленський, і прихильники Зеленського повинні це зрозуміти: вб’є стільки, скільки необхідно і навіть більше.  І не буде питати, хто голосував за Зеленського, а хто за Порошенка або Бойка.  Діти виборців Зеленського можуть виявитися в одних могилах з дітьми виборців Порошенко або Бойка. Та й самі виборці теж.

Якщо Володимир Зеленський дійсно думає не про смерть, а про життя українців – а я сподіваюся, що це так – йому варто займатися не умиротворенням агресора, а організацією опору агресору. Для того, щоб посилити цей опір, у нового президента будуть всі інструменти, якими в повній мірі не володів попередник – більшість в парламенті, свій уряд, свої силовики.  І кредит довіри суспільства.  Що ще потрібно?

Війна з Росією все одно буде головним змістом президентського терміну Володимира Зеленського.  Не тому, що цього бажає Зеленський.  А тому, що цього бажає Путін.

Джерело: Еспреосо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Трамп, Зеленський і Путін. В інтересах США посилити Україну

Під час акції у США проти спотворення дійсності російським телебаченням у висвітленні агресії Росії щодо України. Вашингтон, 11 квітня 2014 року

Особиста готовність американського президента Дональда Трампа до зустрічі зі своїм українським колегою – поза всяким сумнівом, велике досягнення нового керівництва країни. До цієї заяви Трампа обговорювалися різні проміжні формати зустрічі американського та українського президентів.

Говорили про зустріч у Варшаві, де обидва лідери будуть брати участь в заходах, присвячених 80-й річниці початку Другої світової війни. Обговорювалася можливість зустрічі Трампа і Зеленського на сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку.

Однак ми прекрасно розуміємо, що все це – не стільки самі переговори, скільки підготовка до переговорів. А справжні переговори президенти Сполучених Штатів проводять у Білому домі або в своїх заміських резиденціях. Саме тут обговорюються головні питання співпраці, готуються резонансні угоди і документи. Те, що Трамп запросив Зеленського саме до Білого дому, означає зацікавленість американського президента у вирішенні проблем, які пов’язані з Україною.

Український офіцер оглядає ракету УР-100Н перед її демонтажем. Дніпро, 26 лютого 1999 року. Ракету було знищено в рамках відмови України від ядерної зброї, що було обумовлено Будапештським меморандумом, підписаним у 1994 році. Згідно із цим Меморандумом США, Росія і Велика Британія зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України

Однак тепер варто задуматися не тільки про підготовку візиту, але і про його зміст. Трамп, коли коментував свою майбутню зустріч із Зеленським, висловив припущення, що український президент зможе укласти угоду з Володимиром Путіним. Однак поки що не вимальовуються навіть контури такої угоди.

Більш того, ситуація в конфлікті між Росією та Україною продовжує загострюватися, а президент Путін не відступає від своїх класичних вимог до українського колеги. Він вимагає від Володимира Зеленського того ж, чого вимагав від Петра Порошенка – надання особливого статусу окупованим районам Донбасу, прямих переговорів Києва з маріонетковою «владою» ОРДЛО і фактичної відмови Збройних сил України від захисту країни. При цьому сам Володимир Зеленський у своєму останньому діалозі з Володимиром Путіним поставив під сумнів можливість фіксування особливого статусу окупованого Донбасу в Конституції – що з міркувань Кремля дезавуює Мінські угоди і ще більшою мірою ускладнює розмови президентів.

І це те, що повинні зрозуміти друзі України. Угода Зеленського і Путіна може з’явитися тільки як результат відмови російського президента від мови ультиматумів, від окупації частини Донбасу і від анексії Криму. У будь-якому іншому випадку Росія і Україна будуть залишатися ворожими країнами і їхня взаємна відчуженість буде тільки посилюватися. Звичайно, можуть сказати, що є й інший шлях вирішення проблеми – капітуляція президента Зеленського перед Кремлем. Але готовність до такої капітуляції не виявляє сам Зеленський. Вона буде означати різке зменшення впливу Сполучених Штатів у Європі, зокрема, в їхніх відносинах із країнами Центральної Європи – а в цьому не може бути зацікавлений сам президент Трамп. І до того ж навіть теоретична готовність виконати ультиматум Кремля призведе до різкої дестабілізації в самій Україні, можливо навіть до громадянського конфлікту з непередбачуваними наслідками для всього регіону. Це буде справжній крах Центральної та Східної Європи.

Акція біля посольства США в Україні. Київ, 21 січня 2017 року

Важливо, щоб президент Дональд Трамп залишався союзником для Володимира Зеленського саме в пошуку шляхів такого врегулювання кризи в українсько-російських відносинах, які б не послабили, а посилили Україну. І це саме те, що повинен пояснити своєму американському колезі Володимир Зеленський.

Віталій Портников

Джерело: Радіо Свобода

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Зеленському варто прокинутися

Після атаки окупаційних військ на українські позиції і загибелі чотирьох українських військовослужбовців Зеленський зателефонував своєму російському колезі і попросив його “вплинути на ту сторону”

Українському президенту час прокинутися і відмовитися від своїх небезпечних ілюзій.  Не існує ніякої «тієї сторони», це вигадка кремлівської пропаганди.

Існує тільки Путін.  Це його війська і спецслужби окупують Донбас.  Це він, як головнокомандувач збройними силами Росії, відповідає за будь-яке загострення в окупованому регіоні.  Путін не впливає на «ту сторону», а віддає їй розпорядження.  Він – не посередник, а учасник конфлікту.  І коли Зеленський просить Путіна вплинути на російських найманців, він тим самим виводить його з-під удару, перетворює з окупанта на «парламентера».  Це те, що Путіну і потрібно для продовження війни.

І так, Путіну не треба жодного наближення до миру.  Він не для того почав війну, щоб вона закінчилася миром.  А для того, щоб вона завершилося поразкою України.  Нашим крахом.  Путіну ця війна сьогодні не заважає, а тільки допомагає.  Допомагає тримати Україну на гачку, відчувати себе впливовим лідером, вести переговори із Заходом.  Навіщо йому мир?

Володимир Зеленський, ви вже не учасник передвиборчої боротьби, Ви – президент країни, яка знаходиться у війні з жорстоким агресором.  І влада цієї країни не хоче ніякого миру.

Нерозуміння вами цього простого факту буде тільки множити жертви, призведе до нових втрат – і людей, і територій.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Віталій Портников: Конгресмени хочуть нових санкцій

Сенатор-демократ Кріс Ван Холен і його колега-республіканець Марко Рубіо запропонували президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу внести доповнення в проект оборонного бюджету країни на наступний рік

Ця нова поправка має на увазі ще більш жорстку реакцію в разі продовження російського втручання в американські вибори. Мова йде про санкції проти російського суверенного боргу, енергетичного, банківського та військового секторів російської економіки.  Крім того, сенатори хотіли б отримати можливість законом запроваджувати персональні санкції проти російських олігархів і політиків.

Поки що неясно, як відреагують на пропозиції у Білому домі.  Сама тема посилення санкцій може бути відкладена до осені ще й через парламентські канікули.  Однак ініціатива сенаторів демонструє, що США впритул наблизилися до президентської передвиборної кампанії.  А тема російського втручання у вибори буде провідною і для демократів, і для республіканців – тому що нікому не буде ясно, що захоче Кремль викинути цього разу.

Також читайте:  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПРОДОВЖИВ САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ НА ПІВ РОКУ

Це означає, що час для будь-яких реальних домовленостей між Трампом і Путіним закінчується.  Перед переобранням американський президент не зможе дозволити собі ніяких різких рухів, які могли б поставити під загрозу його перемогу на виборах.  Так що російсько-американська конфронтація буде тільки посилюватися.

Ось після виборів – якщо тільки Трамп їх виграє – він зможе відчувати себе набагато більш вільнім і з’являться абсолютно нові умови для його діалогу з російським колегою.  А поки що ми можемо констатувати тільки можливість нових ударів США по російській економіці і нових спроб Кремля дестабілізувати ситуацію усюди, де тільки можна.

Україна, поза всяким сумнівом, стане одним з майданчиків посилення американсько-російського протистояння.  Бо ж з точки зору Кремля наша країна – «американський сателіт», який потрібно вивести з-під американського впливу і повернути до стійла. Тому Москвою будуть зроблені різноманітні кроки по політичній, економічній і військовій дестабілізації в Україні.  На будь-які серйозні домовленості з Москвою до американських виборів теж розраховувати не варто.

Путін хоче домовлятися про наше майбутнє з президентом США, а не з президентом України.

Джерело: Еспресо TV

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!