Водень замість нафти, газу і вугілля – новий тренд в Європі

Нові технології для захисту клімату: “зелений водень” приходить на заміну дизеля на транспорті, природного газу в опаленні і вугілля в металургії.

В Європі явно назріває водневий бум. Принаймні, в різних країнах до нього починають активно готуватися. Останнім часом в ЗМІ з’являється все більше повідомлень про пілотні проекти з воднем – і все частіше можна побачити хімічне позначення цього газу: H2.

“Воднева держава №1”

Так, в Німеччині споруджується найбільша в світі станція з його виробництва методом електролізу і стартує експеримент з часткового заміщення воднем газу в опаленні житла. Над заміною метану на H2 у газопровідній мережі працюють і у Великобританії. В Нідерландах і Бельгії збираються протестувати річкове судно на водневому паливі та створити для нього систему заправки.

В Австрії три провідних промислових концерни готують відразу кілька спільних пілотних проектів, зокрема щодо використання водню замість вугілля при виробництві сталі, а колишній і, ймовірно, майбутній канцлер, консерватор Себастіан Курц в ході виборчої кампанії висуває гасло перетворення своєї країни в “водневу державу №1”. На цю ж роль претендує і Франція. Та й Німеччина цілком зможе поборотися за такий титул.

Приміські електрички на водні

Два поки єдиних в світі водневих потяги Coradia iLint експлуатуються саме в Німеччині. Більш того, вони вже успішно відпрацювали свої перші 100 тисяч кілометрів. Це сталося в липні, через десять місяців після початку регулярного перевезення пасажирів cтокілометровим маршрутом між містами Бремергафен, Куксгафен, Букстегуде і Бремерферде.

До кінця 2021 року на цій неелектрифікованій залізничній лінії на північному заході країни у федеральній землі Нижня Саксонія збираються повністю відмовитися від дизельних локомотивів, замінивши їх на 14 потягів, що виробляють електроенергію завдяки хімічній реакції між воднем і киснем. Замість звичних викидів виходить вода.

Приміська воднева електричка Coradia iLint експлуатується у Німеччині з вересня 2018 року

Такі ж водневі електрички вирішили використовувати і у федеральній землі Гессен. У травні французький концерн Alstom, що їх виробляє, отримав замовлення обсягом в 500 мільйонів євро на 27 потягів, які з 2022 року планується використовувати для приміського сполучення з гірським масивом Таунус на північний захід від Франкфурта-на-Майні.

В результаті ФРН стане безперечним світовим лідером в області водневого залізничного транспорту. Тим більше, що інтерес до інноваційних потягів Alstom виявляють і інші федеральні землі. З деякими з них, повідомив глава німецької філії концерну Йорґ Нікутта (Jörg Nikutta) агентству dpa, він веде зараз “активні переговори”.

Водень в газовій мережі

Німців і загалом європейців водень приваблює, перш за все, з екологічних міркувань. При використанні H2 в атмосферу не виділяється вуглекислий газ – найбільший винуватець у парниковому ефекті і глобальному потеплінні. Тому більш широке впровадження водневих технологій допоможе країнам ЄС виконати зобов’язання, взяті на себе в рамках Паризької кліматичної угоди (Німеччина, наприклад, їх поки не виконує).

Але є і економічний інтерес. Він пов’язаний з тим, що використання такого поновлюваного джерела енергії, як водень, знижує потребу у викопних енергоносіях, найчастіше імпортованих. Наприклад, в нафті і нафтопродуктах, на яких працюють, скажімо, дизельні локомотиви на неелектрифікованих маршрутах в тому ж Таунусі.

Втім, німецька компанія Avacon, що розпочала пілотний проект з додавання до природного газу до 20 відсотків водню, в своїх заявах говорить виключно про захист клімату. Експеримент має довести, що до газу, який використовують в опаленні, можна додавати не до 10 відсотків H2, як це передбачають чинні норми, а в два рази більше. В результаті скоротиться викид CO2, оскільки буде спалюватися менше вуглеводневого палива.

Масштаби експерименту скромні – він проводиться в одному з районів міста Ґентін в східнонімецькій землі Саксонія-Ангальт. Вибрали це місце тому, що наявна тут газова інфраструктура за своїми технічними характеристиками є найтиповішою для всієї мережі компанії Avacon. “Оскільки зелений газ буде грати все більш важливу роль, ми хочемо переобладнати свою газорозподільну мережу так, аби вона була пристосована до прийому якомога вищої частки водню”, – пояснює стратегічну мету експерименту член правління Avacon Штефан Тенґе (Stephan Tenge).

Power to Gas

Під “зеленим газом” він має на увазі “зелений водень” – так зазвичай називають той H2, який утворюється поряд з киснем при електролізі звичайної води. Процес цей технічно досить простий, але дуже енергомісткий. Однак, якщо використовувати для нього надлишки електроенергії, що виробляється з поновлюваних джерел – вітер і сонце, то виходить нешкідливе для клімату паливо, вироблене без викидів в атмосферу CO2.

Власне, поширення в Європі цієї технології, яка отримала назву Power to Gas (P2G), почалося кілька років тому, і вона лежить в основі європейського інтересу до водню, що постійно зростає. Так, наприкінці червня британсько-нідерландський концерн Shell почав у Німеччині будівництво найбільшої в світі установки з виробництва водню методом електролізу на території свого нафтопереробного заводу у Весселінґу під Кельном. Цей проект реалізовується за фінансової підтримки Євросоюзу, який надав 10 з 16 мільйонів євро. Але поки водень отримують тут за допомогою природного газу.

НПЗ Shell у Весселінґу – тут буде найбільша у світі установка P2G з виробництва водню

За даними Shell, після введення в експлуатацію в другій половині 2020 року потужність установки складе щорічно 1300 тонн водню, який буде використовуватися головним чином у виробничих процесах на самому НПЗ. Але частина піде на те, аби перетворити територію між Кельном і Бонном в модельний регіон з впровадження H2, зокрема як палива для автобусів, вантажних і легкових автомобілів, можливо – і для суден, адже Рейн поряд.

Водневе опалення

Тим часом в третьому за розмірами британському місті Лідсі енергетична компанія Northern Gas Networks готує пілотний проект під багатозначною назвою H21. Він схожий на ініціативу в німецькому Ґентіні, але значно перевершує її за масштабами. Кінцева мета – повністю перевести опалення у всьому місті з природного газу, метану, на водень. Морські вітропарки для його виробництва методом електролізу вже є.

А відповідні бойлери для нагріву води вже три роки розробляє в англійському місті Вустер філія німецької фірми Bosch Termotechnik. Її голова Карл Арнцен (Carl Arntzen) розповів газеті Die Welt, що уряд Великобританії ще донедавна збирався знижувати значні викиди CO2 шляхом переведення опалювальних систем по всій країні з газу на електрику, однак в цьому році міністерство економіки дуже зацікавилося водневою ідеєю.

Перед Northern Gas Networks та іншими британськими газовими компаніями це відкриває перспективу перепрофілювати і тим самим зберегти наявну газорозподільну систему, яка в разі електрифікації опалення виявилася б непотрібною.

Шанси водневих автомобілів

Поки британський уряд тільки придивляється до водню, лідер австрійських консерваторів Себастіан Курц вже настільки захопився ідеєю його широкого запровадження, що зробив її одним зі своїх передвиборних гасел. Його шанси виграти у вересні парламентські вибори і знову очолити уряд вельми високі. І тоді, мабуть, різні водневі проекти можуть розраховувати на активну підтримку Відня.

Себастіан Курц вже обіцяє перетворити Австрію на лідера водневих технологій у світі

А конкретні проекти вже є, оскільки три провідні промислові компанії країни – енергетична Verbund AG, нафтогазова OMV і металургійна Voestalpine – вирішили разом форсувати впровадження в Австрії водневих технологій. Перший спільний проект вартістю 18 мільйонів євро, з яких, щоправда, 12 мільйонів надав ЄС, буде реалізований в Лінці вже до кінця 2019 року. Йдеться про заміну вугілля на водень при виробництві сталі. А НПЗ Schwechat поблизу Відня планує для власних потреб налагодити виробництво H2 методом електролізу – як Shell поблизу Кельна.

Захоплення воднем отримало в Європі настількі великі масштаби, що консалтингова компанія Boston Consulting Group (BCG) вважала за потрібне попередити про небезпеку завищених очікувань і помилкових інвестицій. Найкращі перспективи “зелений водень” має в промисловості, а також на вантажному, повітряному і водному транспорті, розповів газеті Handelsblatt Франк Клозе (Frank Klose), співавтор щойно опублікованого дослідження BCG.

А ось у водневих легкових машин шанси на успіх – принаймні, поки – представляються мінімальними, хоча японська компанія Toyota і збирається розширювати їхній випуск. Станом на 1 січня 2019 року в Німеччині, наприклад, було зареєстровано всього лише 392 автомобіля, що працює на H2. У електромобілів, не кажучи вже про гібриди, перспективи явно кращі.

Автор Андрій Гурков, Олександр Голубов

Джерело: DW.COM

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Напруга зростає. Зелена енергетика розвивається в Україні рекордними темпами

Віктор Будник з Укргазтехз’язку розповів, що компанія побудувала сонячну електростанцію потужністю 296,4 кВт

Кожні два дні в Україні з’являється по одній потужній сонячній електростанції і приблизно 25 малих станцій для забезпечення енергією сонця домогосподарств. Україна ще не знала таких темпів розвитку зеленої енергетики, пише журнал НВ.

Сергію Євтушенку, керуючому партнеру компанії UDP Renewables, яка будує сонячні електростанції, досить трьох пальців, щоб перерахувати причини безпрецедентного зростання сонячної енергетики України.

Перший — це попит, який склався в світі на початку 2000-х, а до України докотився лише зараз. Досить кинути погляд на графік, представлений у цій статті, де зазначено частку всіх відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в загальному енергокотлі країн. Вражають Норвегія, Ісландія, Швеція, де частка всієї зеленої енергетики вже більше, ніж традиційної. Вражає польський результат — 11%. На подібну скромну висоту, відповідно до заявленої міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадієм Зубком мети, Україна вийде до 2020 року. Поки країна не виробляє і 2%.

Другий палець бізнесмен загинає, згадуючи впровадження в 2010 році так званих зелених тарифів. Вартість вата, виробленого з ВДЕ, тоді перевищила 0,5 євро. Це в десять разів вище незелених тарифів. Тепер вона 0,15 євро (4,6 грн), але й це майже втричі перевищує традиційні тарифи.

І третій палець Євтушенко загинає, щоб згадати про зміни в законодавстві. Вони демонополізували ринок, на якому чотири роки безроздільно панував один гравець — перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. Під його компанію Activ Solar уряд прописав ексклюзивні норми, що забезпечують гарантію високих тарифів і безперешкодне підключення до мереж.

“Фактично була побудована олігархічна схема, — приєднується Юрій Фаворський, президент Асоціації сонячної енергетики України. — Одна компанія займала весь ринок”. Коли ж у 2015-му правила стали єдиними для всіх, у галузь хлинули внутрішні і зовнішні інвестори.

Євтушенко представляє і тих, і інших. У 2017-му в партнерстві з бізнесменом Василем Хмельницьким він вклав 6 млн євро в будівництво сонячних електростанцій (СЕС) у Димерці Київської області. Зараз бізнесмен заводить туди вже 57 млн євро — від іспанського гіганта ACCIONA Energia Global.

“Ще дві станції будуємо зараз, — каже Євтушенко. — Не менше шести почнемо будувати в травні. З 2020-го для нас основним бізнесом стає вітер”.

Фото: НВ

По пожежній драбині НВ підіймається на дах державної компанії Укргазтехз’язок у Боярці під Києвом. З нами Віктор Будник, головний інженер філії цієї компанії. Нагорі на площі 6 тис. кв. м у 2017 році побудували сонячну електростанцію потужністю 296,4 кВт.

“Щоб площа не простоювала і щоб на цьому заробляти якісь гроші, було прийнято рішення спробувати впровадити в життя проект сонячної електростанції”, — розповідає Будник.

Здобуті тут у 2018-му сонячні кіловати не такі помітні для галузі, але чутливі для компанії. За повний рік роботи СЕС на даху підрозділ Укртрансгазу заробив 1,9 млн грн, продаючи чисту енергію на відкритий ринок. І вже повернув шосту частину вкладених у станцію коштів.

Всі задоволені, а Будник розкриває секрет: компанія готує наступний проект на холостих метрах сусіднього даху. Менеджер сподівається, що цей приклад стане заразливим для головної компанії НАК Нафтогаз, а може, і всієї країни. Будник готовий ділитися досвідом.

Відносна легкість монтажних робіт, підготовка проектної документації і простота в обслуговуванні, якщо порівнювати, наприклад, з вітряною або біопаливною установкою, — все це грає на користь розвитку сонячної енергетики як в окремо взятому випадку, так і по всій країні. Правда, досі доводиться долати опір бюрократії, вже не здатної вбити ідею, але готової затягнути її реалізацію до крайності.

Будник каже, що саму станцію збудували швидко, за кілька місяців, а підключення до мережі добивалися майже рік.

Так чи інакше, прогрес сильніший старорежимних чиновників. Про що і свідчить статистика галузі ВДЕ. У 2018-му в Україні було введено в експлуатацію понад 160 СЕС загальною потужністю 850 МВт. Це вчетверо більше, ніж роком раніше, у 12 разів потужніше, ніж обсяг нових вітрогенераторних станцій, і майже в 20 разів більше, ніж дають всі біогазові установки, народжені в 2018-му.

Сонце на ринку української зеленої енергетики займає в обсязі виробництва не менше двох третин. А в грошах — не менше 50%. Фаворський, посилаючись на дані агентства Bloomberg, розповідає, що в поновлювані джерела енергії України вже вкладено $2,5 млрд. Приблизно половина з цієї суми — у сонячну енергетику. А якщо так, то виходить, що сонячна енергія поки що перспективніша, ніж поновлювані види. Поріг входження в неї нижчий.

“У сонці можна підготувати проект до реалізації [за період] від шести до 12 місяців. А в вітрі — від 18 до 24 місяців”, — пояснює Євтушенко. Крім того, в сонячних проектах є ще одна приваблива сторона — велика кількість пропозицій на ринку. Якраз у той самий момент, коли Євтушенко проводив лікнеп для журналіста НВ, на першому поверсі офісу UDP Renewables проходила операція з придбання чергового сонячного проекту.

“Ми часто купуємо проектну документацію, корпоративні права компанії на ділянки на вторинному ринку. Цей проект — у Миколаївській області, — Євтушенко вказує в напрямку першого поверху офісу. — До кінця року буде побудовано сонячну електростанцію”.

У поточному році підприємець очікує нечуваного досі буму в сонячній енергетиці по всій країні. Причому драйвером зростання стануть панелі, що встановлюються на дахах домогосподарств. Торік цей сегмент ринку вперше вийшов за межі 100 МВт, у поточному році полетить за 300 МВт. І вся сонячна галузь до кінця 2019-го вирветься за межі 1,2 ГВт, що можна порівняти з потужністю одного ядерного реактора. Але з твєю помітною перевагою, що ця енергія безпечна і рівним шаром розподілена по всій країні. А отже, витрати на її транспортування мізерно малі.

Крім того, українська атомна енергетика залежна від російського ядерного палива значно більше, ніж газова або нафтова галузь. У нових геополітичних реаліях це міцний зашморг. Щоправда, в планах уряду, які озвучив президент Петро Порошенко, — добудувати два енергоблоки на Хмельницькій АЕС, а в Южноукраїнську виробляти спільно з США ядерне паливо. За попереднім кошторисом нові енергоблоки обійдуться більш ніж в 72 млрд грн. Це стільки ж, скільки, за підрахунками Bloomberg, інвестовано у всю зелену енергетику України.

Та ще й з тією різницею, що в чисту енергію приходить приватний капітал, часто іноземний. А в атомну доведеться вкласти мільярди з держскарбниці або скористатися зарубіжними позиками, які, втім, будуть покриті з тієї ж скарбниці, але вже онуками будівельників реактора.

І останнє: планетарний бум на виробництво сонячних панелей привів до того, що обладнання тут дешевшає, технології стають доступнішими. “Пам’ятаю, ми продавали модулі, які коштували з розрахунку $8 за 1 Вт, — розповідає Фаворський. — Зараз приблизно $0,3 за 1 Вт. За 20 років ми істотно подешевшали”.

Ці та інші міркування ведуть до того, що на ринку СЕС стала з’являтися безліч невеликих і зовсім крихітних компаній, що було немислимо кілька років тому.

У стрічках новин крізь товстий шар похмурого негативу пробивається сонячна інформація про прориви в галузі технологій, будівництві сучасних потужностей і відкритті нових ринків. Таких новин ще трохи, але їх набагато більше, ніж про це повідомляють ЗМІ, запевняє Євтушенко. Досить просто вбити в Google слова “сонячна енергетика України” і отримати приголомшливий результат. Ні дня, тижня, місяця, щоб десь не відкривалася нова СЕС або не запускався свіжий проект.

Ось перші-ліпші. У Житомирській області розпочато реалізацію інвестпроекту з будівництва семи СЕС загальною потужністю 245 МВт. У цей час у сусідів у Хмельницькій області запрацювала друга найбільша СЕС потужністю 63 МВт. Її інвестори, американський фонд VR Capital Group і українська група ICU, вклали в проект $55 млн. Ще сім станцій з’являться по сусідству. У їх будівництві візьмуть участь ірландська, бельгійська, литовська і американська компанії. СЕС, подібна за оснащенням Хмельницької електростанції, буде запущена в Херсонській області. І в Миколаївській області вже почалося будівництво відразу трьох СЕС.

У лютому у Вінниці українська компанія KNESS Group відкрила завод з виробництва сонячних панелей. Його перша лінія виробляє протягом року 555,5 тис. сонячних панелей, здатних цілий рік забезпечувати енергією сонця 150 тис. квартир. Запуск другої лінії, а це ще стільки ж, заплановано на кінець 2019-го. Кошторис всього проекту — близько 10 млн євро.

У 2018-му KNESS Group також запустила власну СЕС потужністю 34 МВт. “Це дало можливість нашій групі компаній досягти позитивного енергобалансу, — каже Юрій Таранюк, перший заступник директора KNESS Group. — Тобто ми тепер проводимо набагато більше енергії, ніж споживаємо”.

Юрій Таранюк, перший заступник директора KNESS Group (праворуч), у відділі, де співробітники підприємства проводять контроль якості сонячних панелей / Фото: НВ

У цього сонячного списку немає кінця, але у нього є початок. І, як згадує Наталія Кацер-Бучковська, член парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, він був не дуже хорошим.

Після того як у 2009 році спеціальним законом для стимулювання ВДЕ були встановлені так звані зелені тарифи, що в десять разів перевищують звичайні, вже наступного року новий уряд Миколи Азарова найтрадиційнішим чином вирішив простимулювати нетрадиційну енергетику.

“Для того щоб отримати зелений тариф, який був штучно завищений до 0,54 євро, потрібно, щоб у заявника понад 50% обладнання було вироблено в Україні”, — розповідає Кацер-Бучковська.

Але і це ще не все. Ніхто з потенційних інвесторів не мав дозволів на підключення до енергомережі, доповнює колегу Євтушенко. Дозвіл гіпотетично можна було отримати лише після початку будівництва.

“Тільки автор цієї схеми міг йти на такий ризик, — каже Євтушенко. — Тому що він контролював банки, які давали кредити, всі Держкомземи тощо.”. У підсумку карт-бланш від уряду був тільки в однієї людини, максимум у двох, але з одним прізвищем — Андрія і Сергія Клюєвих. “Ми так і називаємо його — клюєвський тариф, — підсумовує Кацер-Бучковська. — Він став мемом”.

Activ Solar, компанія, яка входила в сферу впливу братів Клюєвих і зареєстрована у Відні до 2014 року, де-факто була монополістом на ринку сонячної електроенергії України, куди всім іншим вхід був заборонений.

У 2015 році штучні обмеження було знято. Тариф зменшено втричі, спецумови усунено. Час Клюєвих пішов разом із владою, яка їх породила. Сонячний бізнес регіоналів у 2016-му збанкрутував і був відібраний китайськими інвесторами за борги перед ними. Велику частину клюєвських активів разом з Автономною Республікою Крим було анексовано Російською Федерацією.

Уже згаданий вінницький завод Kness Group — це гордість не тільки українських інженерів, але й китайської промисловості. Обладнання розроблене Національним інститутом КНР. Піднебесна де-факто стає міжнародним центром відновлюваної енергетики.

Агентство Bloomberg опублікувало рейтинг світових виробників сонячних панелей. У топ-10 сім з них з Китаю, по одному з Південної Кореї, Гонконгу і Канади. Причому кожен третій сонячний ват планети тепер виробляється в КНР. Одна лише тамтешня станція Лун’янся в Тибетському нагір’ї з встановленою потужністю генерації 850 МВт виробляє рівно стільки ж, скільки всі подібні станції в Україні разом узяті.

З десяти найбільших СЕС України як мінімум вісім виникли завдяки китайським інвестиціям. Китай — один з найважливіших чинників зростання в світі загалом і в Україні зокрема.

Фото: НВ

Але для українців є і ближчі орієнтири. У Німеччині, промисловому гіганті Євросоюзу, п’ята частина споживаної електроенергії надходить від зелених технологій. Таранюк посилює враження, кажучи, що минулого року були місяці, коли німці більше 50% своєї електроенергії отримували від ВДЕ. І головний фактор цього прориву — зелена електрифікація всієї країни, уточнює Фаворський: 1,6 млн домогосподарств живляться через сонячні панелі. В Україні — близько 7 тис., У Великобританії — близько 600 тис.

Для того щоб досягти німецьких результатів, досить десяти років. Світ загалом і Західна Європа зокрема до цього часу просунуться ще далі.

А Україні для досягнення відносно помітного результату потрібні дві речі. Перше — мінімізувати участь держави в енергетичному бізнесі. Для цього парламент готує до другого читання законопроект про запровадження аукціонів на зелені тарифи замість тих, що встановлюються регулятором неринковими методами. У галузі на цю ініціативу дивляться з підозрою. Наприклад, Фаворський боїться, що тарифи знизяться, рентабельність СЕС різко впаде, привабливість українського ринку зменшиться, а це може спричинити інші ризики. Особливо небезпечним він вважає вимогу законодавців щодо участі в аукціонах зовсім дрібних виробників, до 1 МВт. Вони не витримають конкуренції з гігантами, збанкрутують і покинуть бізнес. А отже, галузь знову буде поділена в малому колі великих людей.

Тому Фаворський і його асоціація наполягають, щоб парламент не ображав “малюків” і не зобов’язував усіх, хто виробляє зелену енергію обсягом до 10 МВт, брати участь в аукціонах. Тоді вони зможуть продавати свою продукцію за встановленими тарифами.

“Якщо буде до 10 МВт, то цей ринок стане масово зростати”, — погоджується Євтушенко. У цьому реченні мало ринку, але так починало все близьке і далеке зарубіжжя.

Другий фактор — політична стабільність. “Всі питають, що буде після виборів, — каже Євтушенко про реакцію потенційних і діючих інвесторів. — Такого немає в Центральній Європі, не кажучи вже про Західну”.

Вибори і зміна політичних еліт нічого не ламають тільки там, де є стійкі правила і виразні цілі. Заявлена мета більшості урядів — до 2050-го домогтися 100% використання зеленої енергетики, як заради економії, так і в ім’я порятунку екології. А це означає, що в цій новій сфері передбачаються довгі і великі інвестиції.

“Це бізнес на наступні 50 років”, — підсумовує Євтушенко.

Джерело: НВ Бізнес

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!