Висоцький: Путін і Макрон можуть домовитися про Україну без України

Народний депутат України, журналіст Сергій Висоцький, як і багато інших українських політиків, політологів, політтехнологів висловлює думку, що Путін і Макрон можуть домовитися про Україну без України. Він також вказав на декілька аспектів того, чому Макрон так лояльно поставився до Путіна. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис політика у соцмережі фейсбук.

Сергій Вислоцький пише: «Те, що ми спостерігаємо у Франції, тобто лояльне ставлення Макрона до Путіна, має декілька аспектів.

По-перше, Путін, як розвідник, розуміє де знаходяться ключі до серця Макрона. У Африці. Франція розглядає числені країни Африки як зону своїх геополітичних інтересів. Посилення Росії на африканському напрямку – це ті процеси, які випадають із фокусу нашої уваги. Але для Франції це ключове питання. Путін неофіційно може запропонувати Макрону допомогу у просуванні та збереженні своїх впливів. Своєрідну колаборацію. І це дуже цікавить президента Франції.

По-друге, Макрон включається у традиційну для континенту конкуренцію з Німеччиною. Після Брекзиту, кризи із біженцями та проблем на півдні ЄС, деякі предстаники французької еліти можуть вважати, що Німеччина не справляється із роллю неоформального лідера ЄС. Амбіційний Макрон бачить саме себе та свою країну в якості нового лідеру Європи. І бачить Путіна природнім союзником у питанні послаблення впливів Німеччини та США на ЄС. Коріння цього способу мислення лежать у далекій історії. Франція завжди історично була прихильною до Росії. І зараз Путін уміло грає на протиріччях всередині ЄС. Макрон може вважати, що саме він може стати головної особою у розв’язанні українського питання. Зробити те, що не вдалося Меркель. Це звичайно не так. Але ми зараз про те, що може відбуватися в уяві Макрона, а не насправді.

По-третє, це звичайно питання просування французького бізнесу. Підігравши “руху жовтих жилетів”, Путін грає у класичну розвідувальну гру. Пропонуючи підтримку в економічних питаннях в тих сферах, де допоміг створити напруження.

Також читайте: ТУРЧИНОВ: ЗАПРОШЕННЯ РФ ДО G7 СТАНЕ ПОТУЖНИМ ФАКТОРОМ ПІДТРИМКИ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

В цій партії Україна повинна грати свою сильну зовнішньополітичну гру. За допомогою спецслужб та розвідки. Доводячи до Макрона інформації про загрози з боку Путіна. В тому числі про політичні загрози самому Макрону, які Путін створює через свою розгалужену мережу агентури у колах французької політики та бізнесу.

Але для того, щоби мати змогу грати на такому рівні нам потрібен головнокомандувач, який розуміється не тільки на хайпових відеороликах, але й на тому як побудована світова політика та інструменти її втілення. Перш за все інструменти розвідувальних служб.

Але, ми маємо людину, яку маємо. Саме з причин слабкості Зеленського у питаннях геополітики принцип «нічого про Україну без України» починає порушуватися. Він не розуміє ані масштабів загроз, ані масштабів завдань. Навіть розподіл комітетів ВР, та відсутність у переліку цих комітетів комітету з питань розвідки показує нам, що саме українська зовнішня політика – яка і є головним завданням президента, починає пасти задніх.

І це – найбільша загроза для нашої держави.

Яка різниця, буде чи ні наша країна діджиталізована, якщо не буде виконана оснвне завдання зі збереження держави.

Я хочу жити в суверенній незалежній країні, а не в діджиталізованій колонії Росії. Сподіваюся, що ви також».

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Українців розлютив величезний кортеж Зеленського. ВІДЕО

Володимир Зеленський знову опинився в центрі уваги користувачів Мережі. На цей раз українського лідера засудили за величезний кортеж.

Відео з низкою машин опубліковано на одному з You-Tube-каналів.

У Мережі поширюється відео, на якому зображений величезний президентський кортеж. На відео глава України разом з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху повертається з Бабиного Яру.

Автомобілі політиків супроводжують понад два десятки інших машин, при цьому рух по трасі для інших учасників дорожнього руху перекрито.

Користувачі Мережі не втрачали можливості в черговий раз обговорити й засудити українського лідера.

«А по ньому видно, що це пафосна людина з комплексом наполеончика», «Не здивуюся, якщо з такими замашками він засяде на троні років на 20», «Вимагає до себе поваги», – пишуть коментатори.
Деякі юзери поставилися з гумором до кортежу. Вони припустили, що Зеленський всюди возить з собою студію «Квартал-95».

Інші ж встали на захист українського лідера, нагадавши, що разом з ним їхав і глава уряду Ізраїлю.

«Вимоги служби безпеки Ізраїлю», «Все по протоколу при зустрічі високопоставлених гостей», «Це для безпеки», – написали коментатори.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Карл Волох прокоментував зустріч Нетаніягу і Зеленського

Політичний аналітик, блогер Карл Волох прокоментував зустріч Нетаніягу і Зеленського. Він вважає, що найгіршого, що очікувалося від цього візиту не сталося, адже посередництво ізраїльського прем’єра в якості посередника у переговорах з Путіним не обговорювалося. Хоча, на думку блогера цю розмову між Нетаніягу і Зеленським могли приховати від громадськості. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис політичного експерта у соціальній мережі фейсбук.

Карл Волох пише: «У Нетаніягу на носі вибори (другі поспіль дострокові), де голос так званої «руської вулиці» буде вирішальним. Йому принципово відтягнути частину цих виборців, зокрема, українського походження, від партії Лібермана, інакше сформувати правий уряд знову не вийде. Це і є причина «історичного візиту», хоча, насправді жодного серйозного питання на ньому не вирішили.

Зона вільної торгівлі уже підписана, її розширення незначне. Зеленський просив про визнання Голодомору. Нетаніягу – про перенесення посольства. Про конкретні обіцянки тут нічого не відомо. Наскільки я розумію, обмежилися стандартними формулюваннями «продовжити працювати над цими проблемами».

У питанні пенсій Зеленський був дещо більш конкретний, враховуючи, що угода про це була підписана давно, а мова йде тільки про ратифікацію. Хоча, здається мені, і тут ніхто поспішати не буде, розуміючи економічну ситуацію в Україні. «Пас» перед виборами він Бібі дав – і досить, наразі.

Про найгірше, що могло статися під час цього візиту, ми не почули. Чи то обидві сторони відмовилися від ідеї використати Нетаніягу як посередника в переговорах із Путіним, чи то він сам зрозумів, що активна роль у торгівлі українським суверенітетом йому не потрібна, але конкретних домовленостей із цього питання, здається, не було.

Або від нас їх приховали».

Також читайте: ПОШИРЮЄТЬСЯ ВІДЕО, ЯК ДРУЖИНА НЕТАНЬЯХУ ВИКИНУЛА ШМАТОК ПРИВІТАЛЬНОГО КОРОВАЮ В КИЄВІ

Нагадаємо, що у Мережі з’явилося відео, як дружина ізраїльського прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху Сара викинула шматочок привітального короваю

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Євген Магда: БезпАрадність з варіаціями

Кандидат політичних наук, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що для Зеленського усвідомлення стану справ у суспільстві на тлі безпарАдності виглядає надзвичайно необхідним, адже по суті це запорука його успішної роботи на посаді президента. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на блог політолога на сторінках видання «Вікна».

Євген Магада пише: «Минулого тижня стало відомо, що режисерами «Ходи Гідності» на День Незалежності стали Алан Бадоєв та Олена Коляденко, які до останнього часу не були помічені у відповідних заходах.

Бадоєв — відомий кліпмейкер, який активно працює з українськими та російськими акторами. На його адресу в соціальних мережах вилилося чимало негативу, оскільки його творча манера навряд чи відповідає урочистості моменту. Погано не те, що святкову ходу режисуватимете колишній бізнес-партнер Володимира Зеленського, а те, що День Незалежності цього року ризикує не стати моментом консолідації для українського суспільства.

Понад місяць тому офіс президента оголосив про наміри скасувати військовий парад до Дня Незалежності, а на зекономлені кошти преміювати військовослужбовців. Швидко виявилося не лише те, що у державному бюджеті немає окремого рядка для проведення параду, а захисники України готові пройти ходою головною вулицею країни і без організаційної участі влади. Показовим виявився процес «узгодження» хронології проведення заходів 24 серпня у Києві: ОПУ поставив всіх інших перед фактом: спочатку пройдуть заходи за участі президента, а вже потім Києвом зможуть пройти ветерани. До того ж  Банкова видала розпорядження обласним та районним адміністраціям «сприяти» прибуттю працівників бюджетної сфери до Києва.

Також читайте: ПЕРША РЕПЕТИЦІЯ МАРШУ ЗАХИСНИКІВ ВІДБУЛАСЯ В КИЄВІ (ВІДЕО)

Можна припустити, що проведення параду не відповідає миротворчій риториці Володимира Зеленського, проте паради проводяться і в умовах оголошеного перемир’я, яке дається українським військовим на Донбасі дорогою ціною. Лише минулого тижня масштабні військові паради пройшли в Сінгапурі та сусідній Польщі, спростувавши тезу про парад як рудимент радянського часу. В умовах гібридної війни видається вельми важливим забезпечити для мільйонів громадян привід пишатися своїми захисниками, а не перетворювати святкові заходи на честь Дня Незалежності на погану копію першотравневої демонстрації радянських часів.

Не знаю, чому Зеленський боїться параду. Але повинен відзначити, що для нього усвідомлення стану справ у суспільстві на тлі безпарАдності виглядає надзвичайно необхідним, адже по суті це запорука його успішної роботи на посаді президента».

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Зеленський закликав Нетаньяху визнати Голодомор геноцидом 

Президент України Володимир Зеленський звернувся до прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху з закликом визнати Голодомор актом геноциду українського народу.

Про це заявив Зеленський в заяві для преси в понеділок у Києві після зустрічі з Нетаньяху.

Пише Інтерфакс-Україна, передає Zrada.today.

“Наші народи пережили всі трагедії новітньої історії — Голодомор і Голокост, Другу світову війну, тоталітарний радянський режим. (…) Я звернувся до ізраїльської сторони із закликом визнати Голодомор актом геноциду українського народу”, – сказав Зеленський.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Почалися переговори Нетаньяху і Зеленського у Києві. ВІДЕО

У Києві почалися переговори президента України і прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху.
Про це повідомляє Zrada.today з посиланням на прес-службу Офісу президента.

Близько 10.30 біля Маріїнського палацу в Києві почалася офіційна церемонія зустрічі президента України Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху.

Після офіційної церемонії Зеленський і Нетаньяху пішли в Маріїнський палац для переговорів.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Можлива зустріч Зеленського з Путіним один на один – масштабний провал міжнародної політики України, – Голобуцький

Політтехнолог Олексій Голобуцький прокоментував інформацію щодо підготовки зустрічі Зеленського з Путіним. Хоч ця інформація неперевірена, однак політтехнолог розмірковує над наслідками такої зустрічі і робить висновок, що така зустріч Зеленського з Путіним один на один – це вже буде масштабним провалом міжнародної політики України. Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис політтехнолога у соцмережі фейсбук.

Олексій Голобуцький пише: «З’явилась неперевірена інформація, що в ОП почали готувати зустріч Зеленського з Путіним десь на жовтень чи пізніше.

Якщо це відбудеться до зустрічі з Трампом, то результати зустрічі можуть бути дуже неприємними для України.

А загалом це суперечить раніше декларованій жорсткій орієнтації Зеленського на формат Будапешт+ (тобто, Нормандська четвірка + Велика Британія і США). Отже, США і Велика Британія однозначно відмовились глибше влізати в російсько-українську війну? А що має означати підготовка до зустрічі з Путіним без “гарантів європейської рівноваги” Макрона й Меркель? Вони теж з полегшенням звільнились від тягаря посередництва і примусу РФ до миру?

Загалом зустріч з Путіним один на один – це вже буде масштабним провалом міжнародної політики України. Масштаб ресурсної бази Росії і України неспівмірний, тож і переговори реальні тільки за участю інших “важковаговиків” для врівноваження воєнного ресурсу Росії – інакше це не переговори, а диктат Кремля».

Також читайте: ГОЛОБУЦЬКИЙ ПРОКОМЕНТУВАВ ПРОСЛУШКУ ТЕЛЕФОНІВ ДЕПУТАТІВ ВІД «СЛУГИ НАРОДУ»

Нагадаємо, що політтехнолог Олексій Голобуцький нещодавно прокоментував заяву Зеленського щодо прослушки телефонів депутатів від партії «Слуга народу». Голобуцький заявляє, що це лише підтверджує його попереденій висновок, що в Трускавці було не навчання майбутніх депутатів, а жорстка психологічна обробка і ознайомлення з вимогами власника бренду “Слуга народу”.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Нусс: Порошенко давно подбав про поставку Джавелінів

Політолог Павло Нусс відреагував на «новину» про те, що нова влада очікує від можливої зустрічі Зеленського з Трампом домовленостей про поставку Джавелінів. Політолог нагадує, що Порошенко вже давно подбав про реалізації всього того, що нова влада встигла нафантазувати, намагаючись хоч якось підвищити значимість вашого лідерка Зеленського, в тому числі й про поставку Джавелінв. Про це повідомляє Zrada.today з посиланням на допис політолога у соцмережі фейсбук.

Павло Нусс пише: «Читаю “новину” про те, що деякі представники так званої “нової політичної еліти” від можливої ​​зустрічі Президента США Трампа із Зеленським очікують досягнення домовленостей про постачання протитанкових ракетних комплексів Javelin для потреб українського війська.

Розумники …

Президент Порошенко вже давно подбав про реалізації всього того, що ви тут нафантазувати встигли, намагаючись хоч якось підвищити значимість вашого лідерка Зеленського

Порошенку давно вдалося досягти поставок передового сучасного озброєння зі США – зокрема протитанкових ракет Джавелін і контрбатарейних радарів, які значно посилили обороноздатність української армії.

Користуйтеся за призначенням і замість ганебних компонентів у відповідь на агресію РФ, надсилайте Javelin, про постачання яких домовився Президент Порошенко».

Також читайте: ЄДИНУ УМОВУ ВИКОРИСТАННЯ JAVELIN БІЙЦЯМИ ЗСУ НАЗВАВ ПОРОШЕНКО

Нагадаємо, що 22 травня 2018 року в Україні вперше відбулися пуски ракетних комплексів Javelin.

У квітні 2018 року міністри оборони України та США Полторак і Меттіс погодили точну дату поставки комплексів Javelin в Україну.

Заступник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вес Мітчелл заявив, що Україна застосовуватиме американські протитанкові комплекси Javelin для самозахисту.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Карл Волох: Порошенко для цих совків надто український

Політичний аналітик, блогер Карл Волох звертає увагу на те, що після обрання Зеленського американський шахрай Сем Кіслін, який викупив у януковичів акції компанії, що володіла арештованими в Україні цінними паперами, придбаними на крадені і відмиті Арбузовим-Курченком за кордоном кошти, суттєво інтенсифікував зусилля по поверненню своїх мільйонів – від численних платних публікацій до зустрічей із керівниками від нової влади.

Днями ж, як відомо, Кіслін зустрічався із Бакановим. Політичний експерт зауважує, що «зеленські готові були б кооперуватися навіть із Гітлером (якби той постав із домовини) – аби лише проти Порошенка». А, також наголошує, що головна причина ненависті нової влади до Порошенка те, що він для цих совків надто український.

Про це розповідає Zrada.today з посиланням на допис блогера у соціальній мережі фейсбук.

Карл Волох пише: «Патентований американський шахрай Сем Кіслін декілька років тому викупив у януковичів (з дисконтом, щонайменше, у 80 відсотків) акції компанії, яка володіла арештованими в Україні цінними паперами, придбаними на крадені і відмиті Арбузовим-Курченком за кордоном кошти. Декілька років він, разом з іншими інтересантами, робили все, щоб не допустити прийняття в Україні закону, який би дозволив ефективну конфіскацію цих активів. А коли Луценко знайшов-таки можливість конфіскувати їх у рамках діючого (дуже застарілого і недосконалого) законодавства, повели, разом із Шабуніними і Ситниками, кампанію дискредитації Луценка. Це саме за кіслінською заявою головне антикорупційне відомство країни розслідувало страшний злочин ГПУ – факт відправлення крадених грошей Януковича в… державний бюджет.

Також читайте: КАРЛ ВОЛОХ ПРОКОМЕНТУВАВ ВИКЛЮЧЕННЯ БЕЗСМЕРТНОГО З ТКГ

Після обрання Зеленського Кіслін зусилля по поверненню своїх мільйонів суттєво інтенсифікував – від численних платних публікацій до зустрічей із керівниками від нової влади. Цими днями він зустрічався із Бакановим, хоча, здавалося б, яке відношення має керівник спецслужби до повернення коштів, конфіскованих у бюджет за рішенням суду – навіть якщо «власник» коштів вважає цю конфіскацію незаконною? Враження таке, що зеленські готові були б кооперуватися навіть із Гітлером (якби той постав із домовини) – аби лише проти Порошенка.

До речі, ви ніколи не замислювалися, звідки в них така люта ненависть до Порошенка? Адже політично, принаймні на рівні декларативному, їхні політсили дуже близькі: суверенітет і територіальна цілісність, ринкові реформи, курс на зближення із Євросоюзом і НАТО…

То в чому причина? Бо він «обіжав» іхнього головного спонсора? Бо завадив зароблянню грошей у Росії і, частково, в Україні («Свати»)? Ні, не тягне це на причину такої люті.

Тоді, можливо, зеленські самі стали жертвами тенденційної антикорупційної істерії, розкрученої з подачі Кремля в останні роки? Теж не вірю. Навіть якщо вважати Порошенка особисто відповідальним за всю постмайданівську корупцію, то це точно не зрівняється із «здобутками» Коломойського (як і інших олігархів), котрий десятиліттями висмоктує з української економіки всі соки – і ніяких проблем із цим у Зеленського немає.

Думаю, головна причина ненависті інакша – Порошенко для цих совків надто український. І це питання під час війни стало дуже принциповим».

Також читайте: ВОЛОХ: ЗАРАЗ ПОТРІБНО ПРОДОВЖУВАТИ ПОПЕРЕДНІЙ БЕЗКОМПРОМІСНИЙ КУРС

Нагадаємо, що політичний аналітик, блогер Карл Волох нещодавно висловив думку щодо перспектив України з огляду на негативні події, які відбуваються останнім часом в Росії. Аналітик вважає, що все, що потрібно зараз – продовжувати попередній безкомпромісний курс, нарощуючи силу армії та дипломатичний тиск – і результат не за горами.

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!

Неблага звістка

Автор Катерина Щоткіна

Поїздка українського президента Володимира Зеленського до Стамбула і зустріч із Вселенським патріархом Варфоломієм викликала двоякі почуття.

З одного боку, це могло видатися добрим знаком: президент наводить мости з центром світового православ’я, і центр цей — не Москва. З іншого —  щось пішло не так:   підготовлена заздалегідь угода так і лишилася непідписаною. Зрештою,  склалося враження, що президент їхав до патріарха з однією лишень метою: запевнити того, що він, Володимир Зеленський, на відміну від свого попередника, взагалі не має наміру  займатися церковними питаннями.

Це могло б здатися доброю  новиною і навіть гласом здорового глузду, якби ми жили в якомусь іншому — ідеальному — світі, де немає війни  і правове поле держави працює  як годинник. Але в нинішніх обставинах рішення президента самоусунутися від питань стратегічної ваги  — а саме таке наше церковне питання — здається, м’яко кажучи, наївним.

Про екологію посперечалися?

Результати зустрічі президента Зеленського з патріархом Варфоломієм обидві сторони-учасниці постаралися подати в позитивному ключі. Патріарх Варфоломій запевнив українського президента у своїй всебічній підтримці та  невтручанні. Президент поспішив повідомити, що “поговорили про все важливе” і що Вселенський патріарх “підтримує державний суверенітет і територіальну цілісність України”. Трохи дивне формулювання, звісно, — наче  патріарх міг заявити щось на кшталт “Крим не ваш” або “свободу Донбасові!”. Складається враження, що “державний суверенітет” і “територіальна цілісність” — це такі меми, якими намагаються заповнити кожну незручну паузу, кожну інформаційну дірку.

Нинішня “дірка” утворилася на місці непідписаної угоди. Документ, як стало відомо, готували  на Фанарі, потім погодили  з українським МЗС. Але, зважаючи на все, для команди президента його зміст став сюрпризом. Причому неприємним. І тоді “щось пішло не так”, — президент Зеленський відмовився підписати документ.

Що в ній таке було, в цій угоді? Коли вірити учасникам і очевидцям, нічого особливого — йшлося про екологію. Це, втім, тільки підвищує градус цікавості: що такого могли написати про екологію на Фанарі, з чим так жорстко не погодився б Володимир Зеленський? Розійшлися в поглядах на глобальне потепління? Не узгодили кількість СО2, яку можуть випускати в атмосферу українські підприємства? Не домовилися про долю дельфінів в акваторії Чорного моря?

Одне слово,  в усіх, хто спостерігав за зустріччю з відстані, виникло враження, що екологія стала зручною відмовкою. Причиною відмови президента ставити свій підпис було  щось докорінно інше.

Власне, причина, фактично, на поверхні. Взаємодія між Києвом і Фанаром досі  спиралася на угоду, підписану між патріархом Варфоломієм і президентом Порошенком. Нова угода — уже з президентом Зеленським — бодай  одним рядком мала б згадувати про колишні домовленості. Актуалізувати їх у нових політичних умовах. Але підписатися під тим, під чим ставив підпис Порошенко? Цього нинішній президент України стерпіти не зміг би. Навіть якби від цього залежали всі льодовики планети.

У результаті, президент України запевнив патріарха в тому, що він “захищатиме незалежність церкви” і берегтиме як зіницю ока принцип невтручання держави в церковні справи. Перше, здавалося б, суперечить  другому, — захищати чиюсь незалежність і при цьому ні в що не втручатися можна тільки в тому разі, якщо “захист” зводиться до висловлення “глибокого занепокоєння”. Але якщо розуміти під “незалежністю церкви” не автокефалію (як багато хто подумав), а незалежність церкви від держави, то суперечність перетворюється на тавтологію.

Це може здатися дивним: президент Зеленський сам ініціював зустріч із Вселенським патріархом, — і, як з’ясувалося, тільки для того, щоб запевнити його у своїй байдужості. Дати йому зрозуміти, що він — не Порошенко  і “в ці ігри не грається”. Це цілком тягнуло б на позицію, якби президент Зеленський хоч щось знав про “ці ігри” і про те, як їх грати.

Рівень розуміння церковної політики у Володимира Зеленського, зважаючи на все, не вищий, ніж у будь-якого середнього українського телеглядача, котрий  до кольок сміється над “термосом”. Усе, що він знає про патріарха Варфоломія, — той дав Томос Порошенку. А ще — підписав із Порошенком якісь угоди. Які він сам  навряд чи читав, зате міг щось чути про “непомірні апетити Фанара”, видумані  московськими пропагандистами й озвучені патріархом Філаретом. І які його як нового президента України до чогось можуть зобов’язувати. Цілком можливо, що і їхав він на Фанар із одним-єдиним меседжем: я не Порошенко, і все, що ви з ним напідписували, мене не стосується.

І це не те щоб абсолютно  несподівано: ідея самоусунення  від церковних справ проходить через скупу біляцерковну риторику нового президента червоною ниткою. Він її й на Фанарі артикулював дуже наполегливо: за Томос дякую, але втручатися в церковні справи не маю наміру.

Таким чином, гарантії, які президент Порошенко давав Фанару, канули  в політичне небуття.

Цього слід було очікувати. Томос був і залишається чи не єдиною перемогою Порошенка, яку важко заперечити, взяти під сумнів, оголосити помилкою або злочином. Це незаперечний  плюс попередньої  “злочинної влади”. І це не може не дратувати людину, чий рейтинг тримався на повному протиставленні себе “папєрєднікам”.

Для патріарха Варфоломія — як і для будь-якого іншого партнера України — поведінка президента Зеленського теж не мала стати сюрпризом. Володимир Зеленський, може, й “нове обличчя” в українській політиці, та  принаймні в одному це обличчя нічим не відрізняється від попередніх:  у своєму ставленні до “папєрєдніків”, тобто в розумінні такої категорії як наступність влади. Звичка починати все “з чистого аркуша”, відкинувши (або навіть не поцікавившись), що було зроблене до тебе, — частина нашої політичної культури. В очах кожної людини, котра  сходить на високий пост, немає ні країни, ні держави, ні політики, ні стратегії, ні минулого, ні майбутнього. Є тільки особиста влада й особисті рішення — “мої” чи “не мої”. Тому більшість гарантій, які даються українською владою і своєму народові, і іноземним партнерам, такі  швидкопсувні, — вони втрачають силу одразу, щойно  чиновник, котрий   їх давав, іде зі своєї посади.

Томос failed?

Але якщо новий президент відмовляється від гарантій, які давав його попередник Фанару, то, слід гадати, в ту ж грубку летять і гарантії, дані  ПЦУ? Чудова новина для Москви. Там, до речі, аплодують.

Втім, у московської сторони є одна проблема: там надто схильні вірувати у міфи, які самі придумали. Наприклад, у міф про те, що ПЦУ — це така штучна структура, яку придумав Держдеп і створив Порошенко, яка без підтримки з боку державної влади довго не простоїть, її ніхто не визнає, а коли й  визнають — то тільки щоб послабити Москву і т.п.

Нічого не нагадує? Приблизно тими самими словами  московська пропаганда описує українську державність — failed state. А тепер ще й failed church.

Залишилося тільки  дочекатися, коли проєкт “Томос” остаточно колапсує. Церкву “розшматують внутрішні суперечності” — мається на увазі патріарх Філарет, дарма що він успішно маргіналізувався. Ще одна надія пов’язана з тим, що ПЦУ залишиться невизнаною   світовим православ’ям. Тут для московської сторони є добрі  новини: лобіювання інтересів України на всеправославній арені було частиною угоди, підписаної  між патріархом Варфоломієм та  президентом Порошенком. Якщо українська сторона тепер відмовляється від своїх зобов’язань, то й Фанар має право відмовитися від своїх. У такому разі  статус ПЦУ зависне в повітрі.

Цього, звісно, не можна виключати. Але ПЦУ для Вселенського патріарха — питання іміджу. Президенти приходять і йдуть, угоди підписуються й розриваються, а статус “першого серед рівних” залишається в патріарха Константинопольського на віки. Якщо тільки він зуміє в цьому статусі утриматися й утвердитися. Якщо ж православний світ не визнає автокефалію ПЦУ, дану Константинополем, то виявиться, що failed не тільки Томос і ПЦУ. А  й Фанар.

Нарешті, один із найулюбленіших аргументів пропагандистів “томосного провалу” — кількісний. Ви помітили, що переходи припинилися? УПЦ МП “вистояла”! Дарма що ніхто, взагалі-то, й не нападав. Але відсутність масових переходів справді  в багатьох викликає питання. Переходи припинилися, причому майже одночасно з виборами, які захисник ПЦУ Порошенко програв. Одне легко пов’язати з іншим, і це буде частково  правильно: церковні чиновники не поступаються світським колегам в умінні тримати носа за вітром.

Але цим пояснення не вичерпуються. Готові  до переходу  зробили це зразу, щойно був отриманий  Томос. І цей процес природно завершився приблизно до виборів. Що стосується  тих, хто нікуди не збирався чи  бодай  вагався, — то тут треба просто набратися терпіння й чекати, коли час сам усе розставить по місцях. При відомому везінні, політичних успіхах та  мудрості керівництва ПЦУ ростиме.

Це не необґрунтований оптимізм “свідка Томоса”. Це урок історії. Свого часу українці, отримавши  незалежність за рішенням партеліт, ще довго внутрішньо  їй опиралися  або, як мінімум, демонстрували байдужість до ідеї “своєї держави”. Пробудження розпочалося 2004-го. А дозріли ми тільки  2014-го. Та й то не повністю й не всі. Тепер  щось схоже  спостерігаємо в церковному житті: хоча  українці отримали  свою автокефальну церкву, чимало їх  продовжує триматися за звичне, радянське — “руссмировское”. Їх точно так само пропагандисти запевняють  у тому, що ПЦУ — failed church, як українців запевняли  в тому, що Україна — failed state. Заколисують тим, що вони ж не займаються політикою, вони просто моляться. Що ж, часто це щира правда. Як і те, що церковна структура, яку вони обрали для “просто молитви”, веде свою політичну гру й використовується в політичних цілях.

Ну  ми ж не думали, що церковна автокефалія опанує уми  швидше й легше, ніж ідея державної незалежності?

“Перестати стріляти”

Московська церковна пропаганда, втім, може записати на свій рахунок проміжну перемогу. Поведінка президента Зеленського стосовно церковної політики дає привід запідозрити, що його вдалося переконати коли й не в тому, що “Томос failed”, то бодай  у тому, що в церковні питання лізти не варто.

Але не будемо перебільшувати заслуг пропагандистів: мовляв,   це вони “обробили” президента — переконали його в тому, що Фанар за свої послуги вимагає надто багато. Сумніваюся, що президент Зеленський, взагалі, має уявлення про те, чого саме Фанар “хоче”  і які гарантії він дає. Непідписання документа   —  майже напевно   не успіх пропагандистів, а прокол працівників МЗС і команди Зеленського.

Та й у тому, що стосується рішення “не лізти”, — більше  не так  ефекту   пропаганди, як  категоричного небажання самого президента зрозуміти заплутані й зовсім нецікаві йому особисто матерії церковної політики. Самоусунутися від цієї дивної сфери, умити руки — дуже спокуслива  ідея. До того ж вона цілком узгоджується з Конституцією.

Це рішення багатьом може здатися абсолютно  правильним: президент хоче дотриматися священної норми Основного Закону про принцип відокремлення церкви від держави і невтручання держави у справи церкви. Але, з іншого боку, це чимось схоже на стратегію “перестати стріляти” для припинення конфлікту в Донбасі.

Президента можна зрозуміти: він, як і більшість телеглядачів, ніколи цими питаннями “не заморочувався”. І його рівень розуміння проблеми приблизно такий самий, як у більшості телеглядачів: “кожен молиться, як хоче”, а “всі церковні конфлікти — від політиків”.

Ось тут російська пропаганда ставить собі жирний плюсик. Популярний міф про те, що “церква поза політикою” і “всі біди в церкві — від політики” постійно мусується в російсько-православних колах. Згідно з логікою цього міфу, все саме собою  виправиться, варто тільки  політикам “перестати”, “прибрати руки від святого”. Ось хоч Порошенка взяти. Томос — це, звісно, було круто. За нього — “спасибі”. Але з боку Порошенка це було жахливим  порушенням усіх мислимих норм. Вліз у церковне питання, можна сказати, по самі вуха і, можна сказати, не роззувшись.

От і кажіть після цього, що переможців не судять. Мало того, що судять. Та ще й ревізія їхніх методів спритним рухом руки перетворюється на ревізію результатів їхніх перемог. ПЦУ “неспроможна” (“безблагодатна”) не тому, що там “не так моляться” чи “Томос у них не такий”. А тому, що її “не так зробили”.

Одне слово, найкраще, що політика може зробити для себе й церкви, — “перестати”. І навіть не скажеш, що це неправда, що цей рецепт нікуди  не годиться. У тому  й сила пропагандистського міфу, що в ньому не все брехня. Жорстко розмежувати державу і церкву, дотримуватися принципу невтручання — це, в ідеалі, найправильніша   форма співіснування держави й церкви у світському демократичному суспільстві.

Але наша ситуація, на жаль, далека від ідеалу. У нашій ситуації для державної влади самоусунутися від церковної політики означає здати її противникові без жодного пострілу.

Саме тому кожній декларації про невтручання з вуст президента Зеленського так аплодують у Москві та її українських околицях. Зеленського хвалять за “мудре рішення”, а місту й світу повідомляють, що “гоніння скасовуються”, і “конфіскацій святинь у канонічної церкви на користь Фанара не буде”. Їх не буде, розумієте? Зовсім не тому, що їх ніхто й не планував, а тому, що Зеленський.

Те, що оплески  фальшиві, як і  привід до них, нікого не бентежить, — головне, щоб гриміли гучніше. Їх  основна мета — переконати українського президента в тому, що правильним  шляхом іде. Хай не лізе в церковний город. Не заважає серйозним людям робити там свою політику.

При цьому не можна сказати, що ідея  усунення влади з церковної політики абсолютно помилкова. При відомій підготовці вона може виявитися досить перспективною й корисною. На полі церковної політики можна “перестати стріляти”. Але тільки в тому разі, коли  кордон відновлений  і взятий  під контроль. Держава й церква можуть бути чітко відокремлені одна від одної, але тільки після того, як церковні інститути й люди, котрі  їх представляють, будуть виведені з правової “тіні”. Тільки після того, як усі вони постануть   перед законом нарівні  з будь-якими іншими інститутами й громадянами. Одне слово, коли принцип світськості буде реалізований, коли церква опиниться у  правовому  полі повною мірою, ось тоді можна буде “перестати стріляти”.

Досі  “принцип світськості”, до якого охоче апелює президент Зеленський, у нас існує тільки де-юре. Де-факто він не працює й не працював ніколи. Досі церковна політика в нас залишається на ручному управлінні. І якщо важелі кине українська влада, їх негайно перехоплять інші.

Тільки здається, що це легко — відокремити церкву від держави. Тут підстерігає маса проблем і ще більше — спокус. Досі цього не сталося, бо було невигідно ні партійно-фінансовим, ні церковним елітам. І якби президентові Зеленському вдалося реалізувати принцип світськості, а після цього красиво залишити  церковне  поле, твердо знаючи, що ніхто інший уже не зможе ним скористатися, — це було б досягненням, порівнянним із Томосом про автокефалію. Хоча б тому, що після цього там, на церковному полі, справді “перестануть стріляти”.

Але цьому красивому жесту має передувати величезна робота з розгрібання авгієвих стаєнь, залишених “новому обличчю” всіма його попередниками, починаючи з Леоніда Кравчука, а може, і з самого царя Гороха. І, щоб цю роботу почати, потрібні дві речі: політична воля та  підходяща  команда професіоналів. Однак президент Зеленський, на жаль, поки що демонструє тільки одну політичну волю: самоусунутися.

Реакція не забарилася. Не встигли прохолонути ручки, якими так і не підписали угоду на Фанарі, на Change.org зареєстрували  петицію про скасування рішення президента Порошенка про передачу Андріївської церкви в Києві у користування ставропігії Вселенського патріархату. “З того боку”, як і слід було очікувати, ніхто навіть не думав “переставати стріляти”.

Війна, яка ведеться на території України, не обмежується бойовими діями в Донбасі та  пропагандою в інформаційному просторі. Це війна, яка почалася не вчора, не п’ять і навіть не 25 років тому, і ведеться вона  в багатьох — у тому числі символічних — вимірах. Кожна програна битва в кожному з них веде до поразки в цілому, а кожна виграна битва — зміцнює всі фронти.

Чим  швидше це зрозуміють президент Зеленський і його команда, тим більше шансів в України перетворитися з поля битви  на мирну землю. Де  нарешті  перестануть стріляти.

Джерело: ZN.UA

 

Только интересное и важное попадает к нам в Telegram.. Подписывайтесь!